Справа № 11 - 98/07 Головуючий по першій інстанції Ющук О.С.
Категорія: ч. 2 ст. 191, ст. 388 КК України Доповідач Польовий М.І.
м. Луцьк 13 лютого 2006 року
Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого-судді: Польового М.І.
суддів: Пазюка О.С, Оксентюка В.Н.
за участю прокурора: Смолюка Б.С.
захисника: ОСОБА_2
потерпілого: ОСОБА_3
засудженого: ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляції захисника ОСОБА_2 в інтересах засудженого ОСОБА_1 та самого засудженого на вирок Луцького міськрайонного суду від 05 грудня 2006 року, яким ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець та житель АДРЕСА_1, українець, громадянин України, з вищою освітою, працюючий ІНФОРМАЦІЯ_2 ВАТ "Луцький АРЗ", не судимий
- засуджений за ч. 2 ст. 191 КК України до 3 (трьох) років позбавлення волі, з позбавленням права обіймати адміністративно-господарські посади, за ст. 388 КК України до 1 (одного) року позбавлення волі.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно ОСОБА_1 призначено покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати адміністративно-господарські посади строком на 2 (два) роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнений від відбування призначеного покарання, якщо він протягом іспитового строку тривалістю 2 (два) роки не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки.
На підставі ст. 76 КК України на ОСОБА_1 покладено обов'язки: не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи; повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, роботи, навчання; періодично з'являтися для реєстрації в ці органи.
Міру запобіжного заходу ОСОБА_1 до вступу вироку в законну силу постановлено залишити попередню - підписку про невиїзд.
Вирішено судом також питання щодо речових доказів по справі.
Даним вироком ОСОБА_1 визнаний винним і засуджений за те, що будучи ІНФОРМАЦІЯ_2 ВАТ "Луцький АРЗ", в період з 31 серпня 2004 року по кінець 2004 року, шляхом зловживання службовим становищем, розтратив описане та передане йому на зберігання до вирішення кримінальної справи майно ОСОБА_3 - металоконструкції в кількості 64 штуки, вартістю 10 978 грн. 31 коп., а виручені кошти використав для власних потреб.
Засуджений ОСОБА_1 в апеляції просить вирок суду скасувати, а провадження по справі закрити. Посилається на те, що засуджений безпідставно,
вирок суду не відповідає фактичним обставинам справи, суд не взяв до уваги його показання, які доводять його невинність. Щодо проданих металоконструкцій в кількості близько 60 штук, то вони належать йому і на балансі заводу не рахувались.
Захисник ОСОБА_2 в апеляції в інтересах засудженого ОСОБА_1 просить вирок суду скасувати, а провадження по справі закрити. Вважає, що вина ОСОБА_1 у вчиненні злочинів не доведена, а обвинувачення побудоване на припущеннях. Суд безпідставно не взяв до уваги докази, які доводять невинність його підзахисного. Вирок побудований на показаннях потерпілого ОСОБА_3, який фактично потерпілим не визнаний. Ці показання є суперечливі, непослідовні і сумнівні. Металоконструкції, які були передані на зберігання ОСОБА_1, на сьогоднішній день зберігаються на території заводу, а ті, що були реалізовані, належали йому на праві власності. По справі допущені грубі порушення норм кримінально-процесуального законодавства, оскільки з потерпілим слідчі дії не проводилися, а металоконструкції, що є власністю ОСОБА_1, не оглядались і до справи як речовий доказ не приєднувалися.
В заперечені на апеляцію потерпілий ОСОБА_3 просить вирок суду залишити без змін, оскільки вина ОСОБА_1 у вчинені злочину доведена, а викладені в апеляції доводи є намаганням уникнути відповідальності.
Заслухавши доповідача, який виклав суть вироку та доводи апеляції, засудженого ОСОБА_1 та захисника ОСОБА_2, які апеляції підтримали, потерпілого ОСОБА_3, який апеляції заперечив, міркування прокурора про скасування вироку в частині засудження за ст. 388 КК України, колегія суддів встановила, що апеляція підлягає до часткового задоволенбня.
Висновок суду про те, що ОСОБА_1, зловживаючи службовим становищем розтратив майно потерпілого ОСОБА_3 підтверджується перевіреними і дослідженими в судовому засіданні доказами.
Зокрема, потерпілий ОСОБА_3 показав, що у 2003 році купив на ВАТ «Луцький авторемонтний завод» металоконструкції в кількості 64 штуки, які там знаходилися і були передані на зберігання ОСОБА_1 В подальшому було встановлено, що його майно на заводі відсутнє.
Об'єктивність показань потерпілого підтверджується показаннями свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, угодою НОМЕР_1 про продаж потерпілому металоконструкцій в кількості 64 штуки (а.с. 104), платіжним дорученням про сплату коштів за металоконструкції (а.с. 110).
Згідно рішень господарського суду Волинської області, Львівського апеляційного господарського суду, Верховного суду України власником 64 металоконструкцій є ОСОБА_3
Той факт, що металоконструкції в кількості 64 штуки були передані на зберігання ОСОБА_1 підтверджується постановою слідчого від 26 серпня 2004 року про проведення виїмки, протоколом виїмки, розпискою, постановою слідчого про визнання металоконструкцій речовим доказом (а.с. 81, 82, 83, 85).
Із протоколу огляду території огляду заводу від 17 травня 2006 року, акту державного виконання від 25 травня 2006 року, протоколу огляду складів ТзОВ «Агро-Союз-Луцьк» вбачається, що металоконструкціями потерпілого в кількості 64 штуки розпорядився ОСОБА_1 (а.с. 58-67, 242-247, 288).
Вірно оцінивши зібрані по справі докази в сукупності суд обгрунтовано кваліфікував дії ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 191 КК України, оскільки він зловживаючи службовим становищем, розтратив чуже майно.
Твердження ОСОБА_1 про те, що він злочину не вчиняв і металоконструкції є в наявності з обгрунтуванням судом спростовані з наведенням у вироку відповідних мотивів.
У вироку також мотивовано чому показання одних свідків суд вважає правдивими, а до показань інших відноситься критично.
Підстав не вірити показанням потерпілого ОСОБА_3, свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у суду не було, оскільки вони послідовні, співпадають і підтверджуються матеріалами справи.
По справі також не встановлено порушення норм кримінально-процесуального законодавства, які могли б бути підставою для скасування вироку.
При призначенні засудженому покарання за ч. 2 ст. 191 КК України враховано тяжкість вчиненого злочину, дані про його особу і воно відповідає вимогам ст.ст. 50, 65 КК України.
В той же час колегія суддів вважає, що за ст. 388 КК України ОСОБА_1 засуджено безпідставно.
По справі встановлено, ОСОБА_1 зловживаючи службовим становищем розтратив чуже майно, яке було йому передане на відповідальне збереження, а тому його дії охоплюються ч. 2 ст. 191 КК України і додаткової кваліфікації за ст. 388 КК України не потребують.
Вирок суду в частині засудження ОСОБА_1 за ст. 388 КК України підлягає скасуванню, а справа закриттю за відсутністю в діях складу злочину.
Керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України колегія суддів. -
Апеляцію засудженого ОСОБА_1 та захисника ОСОБА_2 задовольнити частково.
Вирок Луцького міськрайонного суду від 05 грудня 2006 року в частині засудження ОСОБА_1 за ст. 388 КК України скасувати і провадження по справі закрити за відсутністю в діях складу злочину.
Виключити із вироку вказівку суду про засудження ОСОБА_1 за сукупністю злочинів на підставі ч. 1ст.. 70 КК України.
Вважати ОСОБА_1 засудженим за ч. 2 ст. 191 КК України до призначеного судом покарання в виді 3 (трьох) роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати адміністративно-господарські посади строком на 2 (два) роки із застосуванням до основного покарання ст.ст. 75, 76' КК України.
В решті вирок залишити без змін.