Іменем України
"21" липня 2009 р. справа № 5020-13/030-3/224
За позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
(АДРЕСА_2)
до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
(АДРЕСА_1)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_3
АДРЕСА_3)
про стягнення суми збитків в розмірі 40078,12 грн. та суми моральної шкоди в розмірі 5000,00 грн.,
Суддя Головко В.О.
Представники сторін:
позивача -не з'явився; ФОП ОСОБА_1,
відповідача -ОСОБА_4, представник, довіреність ВКЕ №404693 від 20.02.2008; ФОП ОСОБА_2,
третьої особи -не з'явився, ФОП ОСОБА_3
Фізична особа -підприємець ОСОБА_1 (далі -позивач, ФОП ОСОБА_1) звернувся до господарського суду м. Севастополя з позовом до фізичної особи -підприємця ОСОБА_2 (далі -відповідач, ФОП ОСОБА_2) про стягнення збитків в розмірі 40078,12 грн. та моральної шкоди в розмірі 5000,00 грн.
Позовна заява мотивована укладенням відповідачем договорів оренди майна з недотриманням вимог статті 358 Цивільного кодексу України, які в подальшому були визнані в судовому порядку недійсними, відтак, відповідач, порушивши права позивача на користування спільною частковою власністю, повинен відшкодувати завдані таким порушенням збитки та спричинену моральну шкоду.
Ухвалою господарського суду м. Севастополя від 04.07.2008 в порядку статті 27 Господарського процесуального кодексу України до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, залучено фізичну особу -підприємця ОСОБА_3 (далі -ФОП ОСОБА_3).
Відповідач в порядку статті 59 Господарського процесуального кодексу України надав суду відзив на позов, в якому проти позову заперечує, вважає позовні вимоги безпідставними, а доводи позивача -такими, що не відповідають дійсним обставинам, оскільки позивач отримував плату від оренди торговельної площі у розмірі 37 м2, а торговельна площа розміром 235 м2, яка здавалась в оренду, відповідає долі відповідача у спільній частковій власності (т.1, арк.с.49-52).
Третя особа -ФОП ОСОБА_3 надала письмово викладену думку по суті спору, в якій вважає позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 необґрунтованими, оскільки користування приміщеннями на підставі спірних договорів оренди з ОСОБА_2 відбувалося з відома та за згодою позивача (т.1, арк.с.44-45).
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 11.09.2008 в задоволенні позову відмовлено, стягнуто з позивача на користь відповідача витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката, в розмірі 3000,00 грн. (т.1, арк.с.108-111).
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 18.12.2008 рішення господарського суду міста Севастополя від 11.09.2008 залишено без змін (т.1, арк.с.142-149).
Постановою Вищого господарського суду України від 11.03.2009 постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 18.12.2008 та рішення господарського суду міста Севастополя від 11.09.2008 скасовано, справу направлено для нового розгляду.
Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначила, що судами першої та апеляційної інстанцій помилково застосовані норми цивільного законодавства щодо стягнення збитків, спричинених неналежним виконанням договірних зобов'язань, в той час, коли судам необхідно було розглядати позов в площині наявності підстав притягнення відповідача до цивільно-правової відповідальності за завдання недоговірної шкоди (зокрема ч. 2 ст. 216, ст. 1166 ЦК України). Також судом касаційної інстанції вказано на те, що місцевим та апеляційним господарськими судами не вирішено питання про наявність чи відсутність в діях відповідача складу цивільного правопорушення, необхідного для встановлення наявності підстав для стягнення збитків у позадоговірних відносинах.
Відповідно до статті 111№І Господарського процесуального кодексу України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Ухвалою від 17.04.2009 справу прийнято до провадження суддею Головко В.О. з привласненням № 5020-13/030-3/224, розгляд справи призначений на 21.05.2009.
Розгляд справи неодноразово відкладався у зв'язку з неявкою позивача, ненаданням ним витребуваних судом доказів, які мають значення для правильного вирішення спору.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд -
встановив:
05.02.2004 Державним комунальним підприємством "БТІ і ДРОНМ м. Севастополя" за реєстровим № 1413 зареєстровано право власності ОСОБА_1 на камеру зберігання з буфетом, загальною площею 932,50 м2, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 (т.1, арк.с.22).
29.12.2004 між ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 укладений договір дарування, на підставі якого ФОП ОСОБА_2 прийняв у дар 25/100 часток камери зберігання з буфетом, площею 314,7 м2, що знаходиться на другому поверсі за адресою: АДРЕСА_4 (т.1, арк.с.58-59).
Згідно з написом на свідоцтві про право власності (т.1, арк.с.22, зворотній бік) ОСОБА_1 подарував частину свого майна, зокрема 49/100 часток камери зберігання з буфетом, площею 314,7 м2, що знаходиться на другому поверсі за адресою: АДРЕСА_4, ОСОБА_5
Ще 1/100 частку камери зберігання з буфетом, площею 314,7 м2, яка розташована на другому поверсі за адресою: АДРЕСА_4, позивач подарував ОСОБА_6
Таким чином, позивач є співвласником приміщення другого поверху (камери зберігання з буфетом) площею 314,7 м2; його доля у спільній частковій власності становить 25/100. Таку саме долю (25/100) має у власності і відповідач.
01.01.2006 між співвласником приміщення другого поверху вказаної будівлі суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_2 та суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_3 укладені договори оренди нежитлових приміщень загальною площею 37 м2 та 235 м2, розташованих на другому поверсі торгівельного центру "ЮГ" за адресою: АДРЕСА_4 (т.1, арк.с.17-20).
Рішенням господарського суду по справі № 20-5/259 від 24.09.2007 позов суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 задоволений частково, вказані договори визнані недійсними.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду України від 15.11.2007 рішення господарського суду м. Севастополя від 24.09.2007 змінене: крім визнання вказаних договорів недійсними, з суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 стягнуті збитки у розмірі 35197,50 грн. (т.1, арк.с.10-13).
Постановою Вищого господарського суду України від 06.03.2008 постанова Севастопольського апеляційного господарського суду України від 15.11.2007 скасована в частині стягнення з суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 збитків у розмірі 35197,50 грн. (т.1, арк.с.15-16).
Отже, судами встановлено, що вказані договори оренди є недійсними.
Згідно зі статтею 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
На думку позивача, укладенням вищевказаних договорів оренди відповідач порушив його права щодо користування спільною дольовою власністю та спричинив збитки у вигляді упущеної вигоди (неотримання доходів у розмірі частини орендної плати за користування спільною частковою власністю, згідно з розміром його долі). Зазначене стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
15.01.2006 між ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 укладений договір про співпрацю, згідно з умовами якого сторони об'єднались для спільного використання приміщень загальною площею 272,00 м2, розташованих на другому поверсі Торговельного центру "Юг" за адресою: АДРЕСА_4 (т.1, арк.с.55-57).
01.01.2008 між ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 укладений договір про співпрацю, згідно з умовами якого сторони зобов'язуються спільно діяти для досягнення спільних цілей шляхом спільного використання приміщення загальною площею 233 м2, розташованого на другому поверсі за адресою: АДРЕСА_4, Торговельний центр "Юг" (т.1, арк.с.53-54).
При цьому обидва договори укладені відповідачем як власником частини приміщень та особою, що здійснює управління рештою приміщень на підставі довіреності, виданої іншим співвласником -ОСОБА_5, якій належить 49/100 часток спірного майна (т.1, арк.с.65).
Суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статей 317, 319 Цивільного кодексу України власнику надано право володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Статтею 358 Цивільного кодексу України унормовано, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Як вбачається з матеріалів справи, ФОП ОСОБА_2 передав ФОП ОСОБА_3 частку нежитлового приміщення площею 235 м2 та 37 м2 без згоди на те іншого співвласника -ОСОБА_1
Однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є заподіяння майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Зобов'язання із заподіяння шкоди -це цивільне правовідношення, в силу якого одна сторона вправі вимагати відшкодування заподіяної йому шкоди у повному обсязі, а інша сторона зобов'язана відшкодувати шкоду, заподіяну його діями.
Положеннями статті 16 Цивільного кодексу України визначені способи захисту цивільних прав та інтересів. Зокрема, таким способом може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Згідно зі статтею 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до частини 2 статті 216 Цивільного кодексу України, якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. З аналізу даної правової норми можна дійти висновку, що вчинення недійсного правочину може привести до заподіяння збитків та моральної шкоди другій стороні або третій особі.
Порядок такого відшкодування має здійснюватись згідно з правилами, встановленими для зобов'язань, що виникають із факту заподіяння шкоди, тобто правилами позадоговірної (деліктної) відповідальності.
Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
З приписів зазначених норм права вбачається, що для застосування відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (або порушення договірних зобов'язань); шкоди; причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою; вини особи, яка заподіяла шкоду.
Відсутність хоча б одного з елементів, що становлять склад цивільного правопорушення, не дає підстав для покладення відповідальності за заподіяні збитки.
Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушені.
Збитки -це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ, яке пов'язане з утиском його інтересів як учасника певних суспільних відносин.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Статтею 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, які підлягають відшкодуванню особою, що допустила господарське правопорушення, зокрема відноситься неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання іншою стороною.
Для визначення підстав застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків (шкоди) необхідно з'ясувати наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, розміру збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника і збитками, вину боржника. Притягнення до відповідальності у вигляді збитків за невиконання або неналежне виконання зобов'язань безпосередньо пов'язано з наявністю чи відсутністю вищевказаних елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення.
Вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, позивач повинен довести, що за звичайних обставин він мав реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу, при цьому протиправні дії відповідачів є причиною, а збитки, які виникли, - наслідком такої протиправної поведінки.
З приписів зазначених вище статей вбачається, що при обрахуванні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум або інших цінностей, якби договори не були визнані недійсними.
Позивач не навів переконливих мотивів, в чому саме полягає протиправна поведінка відповідача та його вина, а також, чи існує безпосередній причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача і збитками, завданими позивачу.
Крім того, матеріалами справи, а саме постановою Відділу державної служби по боротьбі з економічними злочинами УМВС України в м. Севастополі від 22.06.2007 про відмову у порушенні кримінальної справи відносно ФОП ОСОБА_2 підтверджується, що, принаймні, до червня 2007 року ОСОБА_1 отримував від ОСОБА_2 належну йому частку від оренди приміщень другого поверху торговельного центру "Юг" (т.1, арк.с.64).
Отже, сам факт спричинення збитків є недоведеним.
Також суд вважає за необхідне зазначити наступне. Незважаючи на те, що рішення суду про визнання спірних договорів недійсними з моменту їх укладення набрало законної сили 15.11.2007, фактично ці договори втратили чинність 15.01.2006, тобто з дати укладення між ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 договору про співпрацю щодо використання приміщень загальною площею 272,00 м2 (по 235 м2 та 37 м2 кожне), розташованих на другому поверсі Торговельного центру "Юг" за адресою: АДРЕСА_4 (т.1, арк.с.55-57).
Згідно зі статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача збитків у вигляді неотриманого доходу в сумі 40078,12 грн. задоволенню не підлягають.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відшкодування моральної шкоди.
На підставі викладеного позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 5000 грн. у зв'язку з тим, що дії відповідача завдали моральної шкоди, яка виразилася в душевних стражданнях у зв'язку з протиправними діями відповідача.
Суд відмовляє в задоволенні цієї частини позовних вимог, виходячи за наступного.
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої наслідок порушення її прав (ст. 23 ЦК України). Моральна шкода полягає в тому числі у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої.
Відповідно до статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
У частині 1 статті 1080 Цивільного кодексу України міститься загальна норма про підстави відповідальності за завдану моральну шкоду. Відповідно до визначення підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Поряд з цим, суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяли, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Ухвалами від 21.05.2009, 09.06.2009 та 02.07.2009 суд зобов'язував позивача надати належні та допустимі докази завдання йому відповідачем моральної шкоди.
Втім, позивачем ані під час подання позову, ані на виконання вказаних ухвал не надані суду будь-які докази в обґрунтування заявленої ним до стягнення суми моральної шкоди, не наведено її розрахунок та не доведено факт понесення позивачем моральної шкоди.
У зв'язку з цим позовні вимоги у частині стягнення з відповідача моральної шкоди суд вважає безпідставними і документально не підтвердженими.
Таким чином, заявлені ОСОБА_1 вимоги щодо стягнення з ОСОБА_2 збитків в розмірі 40078,12 грн. та моральної шкоди в розмірі 5000,00 грн. задоволенню не підлягають.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України суми, які підлягають сплаті за послуги адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, при відмові в позові покладаються на позивача.
Матеріалами справи, а саме договором від 22.07.2008 про надання правової допомоги (т.1, арк.с.75), квитанцією № 173825 від 22.07.2008 (т.1, арк.с.76), свідоцтвом №95 про право на заняття адвокатською діяльністю від 01.06.2003 (т.1, арк.с.77) підтверджуються судові витрати відповідача на послуги адвоката в сумі 3000,00 грн.
Беручи до уваги вищевикладене, керуючись статтями 33, 34, 49, 82-86, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. В задоволенні позову відмовити повністю.
2. Стягнути з фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1, відомості про рахунки в установах банку в матеріалах справи відсутні) на користь фізичної особи -підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_2, відомості про рахунки в установах банку в матеріалах справи відсутні) витрати, пов'язані із оплатою послуг адвоката в розмірі 3000,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Суддя В.О. Головко
Рішення оформлено
відповідно до вимог
ст. 84 Господарського
процесуального кодексу України
і підписано 07.08.2009.
1. ФОП ОСОБА_1 (99055, м. Севастополь, вул. Ген. Лебедя, б. 43, кв.1)
2. ФОП ОСОБА_2 (99012,АДРЕСА_1)
3. ФОП ОСОБА_3 (99014, м. Севастополя, пр. Гер. Сталінграду, б.35, кв. 162)
4. Справа