Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"08" вересня 2009 р. Справа № 59/160-09
вх. № 5376/4-59
Суддя господарського суду
при секретарі судового засідання
за участю представників сторін:
позивача - Антонюк В.М., за довіреністю № 181 від 10.11.2008р.;
відповідача - ОСОБА_2, за довіреністю № 3267 від 19.08.2009р.
розглянувши справу за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, м. Харків
до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, м. Харків
про стягнення 106,19 грн.
Позивач РВ ФДМУ по Харківській області звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача ФОП ОСОБА_3, в якій просить стягнути з відповідача на користь позивача 106,19 грн. збитків у вигляді неодержаного доходу (упущеної вигоди). В обґрунтування позовних вимог посилається на ст.ст. 22, 623 ЦК України. Стверджує, що відповідачем позивачеві заподіяні вказані збитки внаслідок того, що відповідач перемігши в конкурсі на право оренди державного майна, а саме: частини нежитлового вбудованого приміщення №6 (умивальної кімнати) на 5-му поверсі (2-блоку) 9-ти поверхового гуртожитку № 5 (літ. А-9), загальною площею 2,0 м.кв., за адресою: м. Харків, провул. Студентський, 10, не виконав обов"язки переможця конкурсу по укладенню договору оренди державного майна.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримує в повному обсязі, але витребуваних судом документів не надав.
Представник відповідача в призначеному судовому засіданні заперечує проти вимог заявленого позову в повному обсязі, але відзиву на позовну заяву та витребуваних судом документів не надав.
В судовому засіданні оголошено перерву з 19.08.2009р. до 11 год. 20 хв. 08.09.2009р.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача і відповідача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
02.03.2009 р. у приміщенні регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області відбувся конкурс на право оренди державного майна -частини нежитлового вбудованого приміщення № 6 (умивальної кімнати) на 5-му поверсі (2-блоку) 9-ти поверхового гуртожитку № 5 (літ. А-9), загальною площею 2,0 м.кв., за адресою: м. Харків, провул. Студентський, 10, що знаходиться на балансі Харківського національного автомобільно-дорожного університета.
В ході проведення конкурсу на право оренди зазначеного державного майна, до РВ ФДМУ по Харківській області звернувся ФОП ОСОБА_3 з заявою від 25.02.2009р. про намір взяти участь у ньому. Відповідач 25.02.2009р. подав до позивача заяву про ознайомлення зі станом об"єкту, який підлягав передачі у користування, а також свої конкурсні пропозиції від 25.02.2009р., які передбачали річну орендну ставку у розмірі 22% від вартості об"єкту та зобов"язання останнього укласти відповідний договір оренди протягом одного місяця з моменту визначення його переможцем конкурсу.
За результатами проведеного конкурсу, у відповідності до протоколу засідання конкурсної комісії від 02.03.2009р. №4, його переможцем було визнано відповідача, який запропонував найбільший розмір місячної орендної плати за використання об'єкту оренди у розмірі 107,49 грн., виходячи зі стартового його розміру 70,17 грн., запропонованої ставки у розмірі 22% та застосованих індексів інфляції.
03 березня 2009р. позивач своїм листом № 07-1825 повідомив відповідача, про те, що його визнано переможцем конкурсу. Однак 31.03.2009р. відповідач надав позивачеві заяву, в якій зазначив, що відмовляється від укладення договорів оренди.
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку. Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначені ст. 1166 ЦК України. Відповідно до її положень майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Згідно ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Відповідно до ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
На підставі зазначених правових норм, з урахуванням п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” від 27.03.1992р. №6 та з урахуванням п. 6 Роз'яснення Вищого Арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди” від 01.04.1994р. №02-5/215 суд зазначає таке. Задоволення позовних вимог про стягнення збитків може вважатись законним та обґрунтованим в разі встановлення судом наявності в обставинах справи одночасно чотирьох умов. Ними є наявність правила поведінки, встановленого законом або договором; наявність факту порушення такого правила поведінки винною особою; наявність збитків у потерпілої особи; наявність безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони.
За правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 33 ГПК України). Виходячи з цього, відповідно до статті 1166 ЦК України статті 218 ГК України позивач в даній справі повинен довести наступні обставини: наявність обов'язку відповідача укласти договір оренди державного майна, факт порушення цього обов'язку (не укладення договору оренди); наявність та реальність можливості одержання прибутку та його розміру; наявність безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку тобто прямої залежності витрат, здійснених позивачем від бездіяльності відповідача.
При цьому під збитками в даному разі слід розуміти неодержаний прибуток (упущену вигоду). Неодержаний прибуток -це розрахункова величина втрати очікуваного приросту в майні, що базується на даних бухгалтерського та податкового обліку, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання певних грошових сум чи інших цінностей, якщо інший учасник відносин у сфері господарювання не допустив би правопорушення.
З матеріалів справи суд вбачає підстави для висновку про наявність першої з названих умов -зобов'язання відповідача укласти договір оренди державного майна.
Так з матеріалів справи (п.6 конкурсної пропозиції ФОП ОСОБА_3, п.6 питання 2 протоколу засідання конкурсної комісії по проведенню конкурсу з визначення переможця на право оренди державного майна) вбачається що, відповідач зобов'язався укласти договір оренди протягом місяця з моменту повідомлення його про визначення його переможцем конкурсу укласти договір оренди при наявності всіх необхідних документів та висновків про стан майна, підписаних ним та балансоутримувачем.
Стосовно решти необхідних умов стягнення збитків суд зазначає наступне.
Підставою для нарахування збитків є порушення зобов'язання (п.4 ст. 611, ст. 623 ЦК України, 218 ГК України). Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Стаття 530 ЦК України передбачено строк (термін) виконання зобов'язання. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню за настанням цієї події.
Порядок виконання правочинів правові наслідки яких пов'язуються з настанням певної обставини визначений ст. 212 ЦК України. Згідно її положень особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина). Особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити припинення прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (скасувальна обставина).
Тобто, в даному випадку сторонами укладено правочин із відкладальною умовою. Так, відповідач зобов'язався укласти договір оренди державного майна. Строк виконання цього зобов'язання був визначений в один місяць проте виконання зобов'язаня поставлено в залежність від відкладальної обставини -події, яка неминуче має настати, а саме наявності всіх необхідних документів та висновків про стан майна, підписаних ним та балансоутримувачем.
З матеріалів справи та пояснень сторін вбачається, що протягом місяця з моменту повідомлення відповідача про визначення його переможцем конкурсу такі документи та висновки про стан майна, підписаних ним та балансоутримувачем не було. Не існує їх і на час вирішення судом даного господарського спору.
За таких обставин суд приходить до висновку про те, що строк виконання зобов'язання відповідача щодо укладення з позивачем договору оренди державного майна ще не настав. Це в свою чергу означає відсутність факту порушення зобов'язання.
Твердження представника позивача про те, що забезпечення наявності документів та висновків про стан майна, підписаних відповідачем та балансоутримувачем входить до переліку обов'язків відповідача не знаходить підтвердження в матеріалах справи. Так позивачем не надано жодного доказу, який би свідчив про те, що обов'язок по підготовці, складанню, погодженню та підписанню відповідних документів покладений саме на відповідача. Не передбачено такого обов'язку ні Законом України «Про оренду державного та комунального майна», ні Порядком проведення конкурсу на право оренди державного майна затвердженим наказом Фонду державного майна України №2149 від 13.10.2004р.
За таких умов покладання на відповідача обов'язку по вчиненню дій не передбачених ні нормами права, ні договором є безпідставним і неправомірним. Це суперечить Конституції України (ст.19), якою визначено, що правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Також це не відповідає положенням ст.14 ЦК України відповідно до якої цивільні обов'язки виконуються в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Тим більше є неправомірним покладення на відповідача відповідальності у вигляді компенсації збитків за дії (бездіяльність) вчинені не ним, а іншою особою -балансоутримувачем майна. Наявність підпису балансоутримувача на відповідних документах є обов'язковою обставиною згідно умов п. 6 конкурсної пропозиції та п.6 відповідного протоколу визначення переможця.
Крім того, суд зазначає, що порядок ініціювання та підписання договору оренди державного майна за результатами конкурсу визначений нормами чинного законодавства України. Так пунктом 32 Порядку проведення конкурсу на право оренди державного майна затвердженим наказом Фонду державного майна України №2149 від 13.10.2004р. передбачено, що саме Орендодавець протягом 15 днів після дати затвердження ним результатів конкурсу направляє переможцю конкурсу проект договору оренди. Переможець конкурсу після отримання проекту договору протягом 5 робочих днів повертає орендодавцю підписаний проект договору оренди. До умов договору оренди включаються орендна плата, запропонована переможцем конкурсу, та інші пропозиції переможця конкурсу.
В даному разі позивачем всупереч вимог ст. 33 ГПК України суду не надано доказів додержання ним зазначених положень порядку проведення конкурсу на право оренди державного майна, а саме факту направлення відповідачеві проекту договору оренди.
За таких обставин суд приходить до висновку про відсутність факту порушення зобов'язань відповідача, а отже і про відсутність підстав для стягнення збитків.
Також позивачем не надано доказів реальності розміру втраченого прибутку. Цивільним кодексом (ст. ст. 22, 623) передбачені певні умови відшкодування збитків у вигляді втраченої вигоди, або фактори, які впливають на розмір втраченої вигоди і які повинні враховуватися і учасниками господарських відносин. Ці положення орієнтують потерпілу сторону на необхідність доведення фактів, які б підтверджували, що потерпілий кредитор дійсно планував отримати відповідні доходи, все зробив для їх отримання, мав для цього всі можливості і неодмінно отримав би такий доход, якби договір був виконаний належним чином. При визначенні розміру втраченої вигоди повинні враховуватися тільки точні дані, які безспірно і достовірно підтверджують існування реальної можливості отримання грошових сум або іншого майна, в тому випадку, якби зобов'язання було виконане боржником належним чином. Її розмір повинен бути підтверджений обґрунтованим розрахунком, а також відповідними доказами. Тобто втрачена вигода розглядається як гарантований, безумовний і реальний доход. Тягар доведення наявності і обґрунтування розміру втраченої вигоди покладається на позивача, який повинен довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток. Таким чином, незважаючи на те що неодержаний прибуток - це результат, який не наступив, вимоги про відшкодування збитків у вигляді втраченої вигоди теж повинні бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами на підкріплення реальної можливості отримання потерпілою стороною відповідних доходів у разі, якби друга сторона виконала свої зобов'язання належним чином.
Натомість в даному випадку позивачем не надано доказів реальності заявленої до стягнення суми упущеної вигоди. Обрання позивачем в якості бази для розрахунку упущеної вигоди ставки орендної плати запропонованої відповідачем в його конкурсній пропозиції є безпідставним. Матеріали справи не містять жодного доказу того, що така ставка є реальною, а не штучно завищеною. Жодним доказом не підтверджується, що така ставка відповідає існуючим ставкам оренди, що склалися на ринку на подібні об'єкти оренди, що існує дійсна можливість позивачу одержати саме таку плату за передачу майна в оренду. Зокрема позивачем не надано ні відповідних розрахунків розміру орендної плати, ні даних маркетингових досліджень відповідного сегменту ринку, ні аналогічних конкурсних пропозицій з такою орендною ставкою, ні договорів оренди на аналогічній об'єкти за відповідною ставкою тощо.
За таких обставин суд приходить до висновку про недоведеність матеріалами справи суми збитків у вигляді упущеної вигоди, заявленої позивачем до стягнення.
Викладене означає, що позовні вимоги не ґрунтуються на правових нормах і є безпідставними, а отже задоволенню не підлягають.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі слід покласти на позивача. Проте п.35 ч.1 ст.4 Декрету КМУ "Про державне мито" позивач звільнений від сплати державного мита. Отже в даному разі державне мито з нього не стягується.
На підставі викладеного, на підставі ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції, ст.ст. 15, 16, 212, 525, 526, 530, 610, 611, 623, 1166 Цивільного кодексу України, ст.ст.20, 218 Господарського кодексу України, керуючись, ст. ст. 1, 4, 12, 27, 32, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 ГПК України, суд -
В задоволенні позову відмовити повністю.
Суддя
/Повний текст рішення
підписано 09.09.2009р.
Справа № 59/160-09/