Справа №592/474/16-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Фоменко І. М.
Номер провадження 22-ц/788/1233/16 Суддя-доповідач - Собина О. І.
Категорія - 27
23 серпня 2016 року м.Суми
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Сумської області в складі:
головуючого-судді - Собини О. І.,
суддів - Левченко Т. А. , Околота Г. М.
за участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Сумської області апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4
на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 07 червня 2016 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк», Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк»
про визнання недійсним кредитного договору,-
19 січня 2016 року представник позивача звернувся до суду з позовом, який мотивував тим, що кредитний договір має бути визнаний недійсним, у зв'язку з тим, що перед укладенням кредитного договору банк письмово не повідомив позивача про кредитні умови, у зв'язку з чим останній не міг в повному обсязі оцінити наявні форми та схеми кредитування, їх відмінності, переваги та недоліки, не спроможний був визначити сукупну вартість кредиту, а саме не усвідомлював, яку переплату отриманої в кредит суми він буде вимушений здійснити. Також посилався на те, що кредитний договір в цілому є несправедливим відносно позивача та є таким, внаслідок укладення якого створено істотний дисбаланс інтересів сторін на користь відповідача. Просив визнати недійсним кредитний договір НОМЕР_1 від 05 лютого 2009 року, укладений між ВАТ «Кредитпромбанк» в особі керуючого Сумським відділенням Харківської філії Черненко О.М. та ОСОБА_3
Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 07 червня 2016 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено за необґрунтованістю.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в розмірі 6 890 грн.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 посилається на неправильне застосування норм матеріального права, на порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
В доводах апеляційної скарги зазначає, що місцевий суд прийшов до помилкового висновку про безпідставність вимог позивача, оскільки ненадання відповідачем повної та достовірної інформації щодо умов кредитування потягло порушення прав позивача, як споживача, а також вважає, що судом помилково стягнуто з позивача судовий збір на користь держави.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного:
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 05 лютого 2009 року між ВАТ «Кредитпромбанк» та позивачем ОСОБА_3 було укладено Кредитний договір НОМЕР_1.
Згідно договору купівлі-продажу права вимоги від 26.06.2013р., укладеного між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» права та обов'язки кредитора за кредитним договором НОМЕР_1 від 05.02.2009р., укладеного між ПАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_3 було передано ПАТ «Дельта Банк». Позивача було повідомлено про відступлення права вимоги.
Згідно кредитного договору від 05.02.2009 року ОСОБА_3 отримав кредит в розмірі 1000000 грн. на купівлю нерухомості із строком повернення до 11.01.2021р. з нарахуванням 17,5% річних. Договір був підписаний сторонами, заздалегідь ОСОБА_3 був повідомлений про умови кредитування, будь-яких застережень, або зауважень не робив, про що свідчить його підпис на кожній сторінці договору.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог місцевий суд прийшов до висновку, що між сторонами був укладений договір про надання банківських послуг - укладений кредитний договір, який не суперечить діючому законодавству, тому підстав для визнання такого кредитного договору недійсним з цих підстав немає:
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного:
Згідно ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
Згідно ч.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, яка діяла на час укладення договору), перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.
Аналізуючи встановлені обставини, місцевий суд прийшов до обґрунтованого висновку про те, що банком надано позивачеві вичерпну інформацію про умови кредитування, що підтверджується і пунктом 8.3 укладеного між сторонами договору яким передбачено, що шляхом підписання цього Договору Позичальник підтверджує факт письмового ознайомлення з умовами кредитування Банку, за якими надається цей Кредит. А також підтверджує те, що уважно ознайомився зі змістом цього Договору, всі умови цього Договору зрозумів, повністю з ними згоден, заперечень, зауважень та запитань не має, та зобов'язується їх дотримуватися та виконувати.
Графік погашення кредиту був наведений в п.4.1.1 Кредитного договору, в якому чітко зазначено строки сплати щомісячних платежів за кредитним договором та порядок зарахування сплачених коштів на погашення кредиту.
Крім того, позивачеві, при укладенні кредитного договору, було вручено повідомлення про умови кредитування із зазначення періоду, на який видаються кошти, відсоткову ставку та орієнтовну кількість платежів за кредитом на весь строк користування кредитом (а.с.74).
Таким чином, на момент укладення кредитного договору сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов договору.
Також колегія суддів звертає увагу на те, що позивач не скористався наданим йому ч.6 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» правом і протягом чотирнадцяти календарних днів не відкликав свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту.
Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про не допит в якості свідка ОСОБА_6, оскільки, як вбачається з матеріалів цивільної справи із відповідним клопотанням про допит даного свідка ні позивач ні його представник в судовому засіданні не звертались і тому дане клопотання судом , в порядку передбаченому вимогами ЦПК України, не вирішувалось. Звернення представника позивача із відповідним письмовим клопотанням через канцелярію суду ще не свідчить про підтримання цього клопотанням представником позивача в судовому засіданні і вирішення його головуючим у справі в порядку передбаченому ст.168 ЦПК України.
Згідно зі ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Ухвалюючи рішення суд першої інстанції врахував всі факти, що входять до предмета доказування. Обставини, якими мотивовано рішення підтверджуються належними й допустимими доказами, яким суд дав оцінку з дотриманням вимог ст. 212 ЦПК України, тому підстав для їх переоцінки колегія суддів не вбачає.
Висновки суду по суті спору відповідають встановленим фактам. Суд дійшов цих висновків з дотриманням та правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, на які послався в рішенні.
Таким чином, висновки суду щодо відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним кредитного договору є законними та обґрунтованими.
В той же час, колегія суддів вважає помилковим рішення суду в частині стягнення з відповідача на користь держави судового збору в розмірі 6890 грн. 00 коп., оскільки правовідносини що виникли між сторонами урегульовані Главою 52 ЦК України з урахуванням вимог законодавства про захист прав споживачів. Відповідно до ч.3 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.
Оскільки, правовідносини, що виникають із кредитних договорів підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів» і позивач звернувся до суду на захист своїх прав як споживача, тому він звільняється від сплати судового збору.
Виходячи з вищезазначеного, рішення місцевого суду підлягає скасуванню в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь держави судового збору.
В іншій частині рішення місцевого суду залишити без змін.
Керуючись ст.303, п.3 ч.1 ст.307, п.3, 4 ч.1 ст.309, ч.2 ст.314, ст.ст.316, 319 ЦПК України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 07 червня 2016 року в даній справі скасувати в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь держави судового збору.
В іншій частині рішення місцевого суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий -
Судді -