Справа № 755/12935/16-ц
"29" серпня 2016 р. суддя Дніпровського районного суду м. Києва Гаврилова О.В., вивчивши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа - Приватне акціонерне товариство «НЕО ВІТА» про визнання незаконним та скасування рішення, -
До Дніпровського районного суду міста Києва в порядку цивільного судочинства надійшла позовна заява ОСОБА_1, в якій позивач просить: визнати незаконним рішення Київської міської ради №65/1968 від 01 жовтня 2015 року «Про передачу приватному акціонерному товариству «НЕО ВІТА» земельної ділянки для будівництва житлово-офісного торговельного комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського, соціального та торговельного призначення, з підземним та наземним паркінгами на просп. Возз'єднання, 19 у Дніпровському району м. Києва»; скасувати рішення Київської міської ради №65/1968 від 01 жовтня 2015 року.
Відповідно до ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Згідно роз'яснень, які містяться в п.3 Постанови №3 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні виходити з того, що відповідно до статей 15, 16 ЦПК у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (стаття 17; далі - КАС), Господарським процесуальним кодексом України (статті 1, 12; далі - ГПК), Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК) або Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) віднесено до компетенції адміністративних, господарських судів, до кримінального провадження чи до провадження в справах про адміністративні правопорушення. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства. У зв'язку з наведеним суди мають виходити з того, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
В п.6 цієї постанови роз'яснено, що при вирішенні питань, пов'язаних із компетенцією судів у спорах, що виникають із земельних відносин, судам слід ураховувати роз'яснення, викладені в пунктах 2 і 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (із змінами і доповненнями, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року № 2), а також Рішення Конституційного Суду України від 01 квітня 2010 року № 10-рп/2010 у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів „а", „б", „в", „г" статті 12 Земельного кодексу України, пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України. При цьому суди мають виходити з того, що згідно зі статтями 13 і 14 Конституції України, статтями 177, 181, 324 і главою 30 ЦК земля та земельні ділянки є об'єктами цивільних прав, а держава і територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах із метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав власників земельних ділянок. Отже, суд має з'ясувати, є спір приватноправовим або публічно-правовим; чи виник спір із відносин, урегульованих нормами цивільного права, чи пов'язані ці відносини зі здійсненням сторонами цивільних або інших майнових прав на земельні ділянки на засадах рівності; чи виник спір щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень при реалізації ним управлінських функцій у сфері земельних правовідносин.
При цьому, згідно роз'яснень, викладених у п.3, 12 Постанови Пленуму вищого адміністративного суду України від 20.05.2013р. №8 (зі змінами та доповненнями) «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів», вирішуючи питання про віднесення норми до публічного права, а спору до публічно-правового, суди повинні враховувати загальнотеоретичні та законодавчі критерії. Зокрема, за змістом пункту 1 частини першої статті 3 КАС України у публічно-правовому спорі, як правило, хоча б однією стороною є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. З аналізу норм статті 26 Закону № 280/97-ВР, статті 6 Закону України від 9 квітня 1999 року № 586-XIV «Про місцеві державні адміністрації», частини першої статті 116 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III випливає, що управління та розпорядження державним і комунальним майном є організаційно-правовою діяльністю суб'єктів владних повноважень - органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які здійснюють її шляхом прийняття актів з дотриманням встановленої процедури. Відповідно до положень статей 13, 14 Конституції України, статей 177, 181, 324, глави 30 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV, статті 148 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року № 436-IV власниками землі є держава, Автономна Республіка Крим та територіальні громади. Конституційний Суд України в Рішенні від 1 квітня 2010 року № 10-рп/2010 у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів «а», «б», «в», «г» статті 12 Земельного кодексу України, пункту 1 частини першої статті 17 КАС України вирішив, що органи місцевого самоврядування у земельних відносинах з громадянами та юридичними особами, в тому числі щодо вирішення питань розпорядження, передачі у власність, у користування земельних ділянок, а також їх вилучення, виступають виключно як суб'єкти владних повноважень. Земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності, належать до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Відповідно до статті 69 Закону України від 16 жовтня 1996 року № 422/96-ВР «Про Конституційний Суд України» рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання.
Як убачається зі змісту вимог позову, його предметом є визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради про передачу земельної ділянки для будівництва, розгляд якого підлягає в порядку адміністративного судочинства, оскільки спір є публічно-правовим, не спрямований на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної особи - позивача у цій справі та не пов'язаний зі здійсненням позивачем цивільних або інших майнових прав на земельну ділянку
Відповідно до п.1 ч.2 ст.122 Цивільного процесуального кодексу України, суддя відмовляє у відкриті провадження, якщо заява не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
З огляду на викладене, виходячи з предмету спору та суб'єктивного складу сторін, враховуючи правила підвідомчості справ, керуючись нормами діючого законодавства України, суддя дійшов висновку, що визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради, що є предметом поданої ОСОБА_1 позовної заяви, може бути оскаржено заявником до суду з урахуванням правил підвідомчості та підсудності спору до відповідного адміністративного суду.
Тому вбачаються визначені п.1 ч.2 ст.122 Цивільного процесуального кодексу України підстави для відмови у відкритті провадження у справі.
Відповідно до положень п.2 ч.1 статті 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотання особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі повернення заяви або скарги.
На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.2 ст.122 ЦПК України, суд -
Відмовити у відкритті провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа - Приватне акціонерне товариство «НЕО ВІТА» про визнання незаконним та скасування рішення.
Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду м. Києва через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 5-денний строк з дня отримання її копії.