79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"25" серпня 2016 р. Справа № 921/895/15-г/5
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Юрченка Я.О.
суддів Зварич О.В.
ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання Лялька Н.Р.
та представників сторін:
від позивача: ОСОБА_2 - представник (довіреність в матеріалах справи);
від відповідача: ОСОБА_3 - директор; ОСОБА_4 - головний бухгалтер; ОСОБА_5 - представник (довіреність в матеріалах справи);
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Заліщицьке хлібоприймальне підприємство", вих № 9 від 25.02.2016
на рішення Господарського суду Тернопільської області від 18.01.2016 (головуючий суддя Анрушків Г.З., судді Андрусик Н.О., Шумський І.П.)
у справі № 921/895/15-г/5
за позовом: Приватного сільськогосподарського підприємства "Оскар", с. Джурків, Коломийський район, Івано-Франківська область
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Заліщицьке хлібоприймальне підприємство", м. Заліщики
про стягнення 8 138 525, 50 грн.
Приватне сільськогосподарське підприємство "Оскар" звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до ТОВ “Заліщицьке хлібоприймальне підприємство” про стягнення 8 138 525, 50 грн збитків.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем договору складського зберігання зерна № 11 від 03.11.2014, оскільки такий не забезпечив доступ Поклажодавця позивача до зерна для проведення його огляду та для проведення перевірки його якості та на вимогу Поклажодавця у визначені строки не повернув із зберігання (відмовив у поверненні) зерно сої в кількості 940,87 тон, яке належало Приватному сільськогосподарському підприємству "Оскар", натомість направило позивачу ОСОБА_6 №1 від 19.06.2015, згідно якого слідує, що дане зерно сої (в кількості 940,87 тон) відповідачем самовільно реалізоване, що призвело до його фактичної втрати, тобто нестачі, чим позивачу нанесені збитки, вартість яких визначена відповідно до вимог чинного законодавства і становить суму 8 138 525,50 грн, які позивач, посилаючись на вимоги ст.ст. 224, 225 ГК України, ст.ст.623, 951 ЦК України, просить стягнути з відповідача в судовому порядку
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 13.07.2016 у справі № 914/1467/16 позовні вимоги задоволено.
Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 8 138 525, 50 грн збитків та 73 080, 00 грн у відшкодування витрат по сплаті судового збору.
При вирішенні спору місцевий суд виходив з того, що матеріалами справи підтверджується наявність повного складу цивільного правопорушення, оскільки відповідач в порушення договірних зобов'язань не повернув зерно за першою вимогою поклажодавця та надалі реалізував його, чим спричинив збитки позивачу.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач - ТОВ “Заліщицьке хлібоприймальне підприємство” звернулося до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 18.01.2016.
Зокрема, в апеляційній скарзі та в доповненнях до неї покликається на те, що позивач заборгував відповідачу 3 289 324, 94 грн, які складаються з оплати послуг по прийманні, сушінні і очистці, пені за прострочення платежів за надані послуги, інфляційних втрат, 3% річних, штрафні санкції та ПДВ. Крім того, на думку скаржника, існування такої заборгованості надало йому право в односторонньому порядку не виконати зобов'язання зберігача згідно договору зберігання № 11 від 03.11.2014 та здійснити реалізацію майна на підставі п. 25 договору.
Позивач, скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 96 ГПК України, подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначав про помилковість тверджень скаржника, викладених в апеляційній скарзі, оскільки відповідно до змісту договору зберігання зобов'язання ПСП «Оскар» здійснювати оплату послуг ТОВ «Заліщицьке хлібоприймальне підприємство» не є зустрічним по відношенню до зобов'язання ТОВ «Заліщицьке хлібоприймальне підприємство» здійснювати зберігання зерна сої і повернути його по закінченню строку зберігання.
Вказує, що ТОВ «Заліщицьке хлібоприймальне підприємство», у випадку, коли вважає, що його право на отримання оплати за послуги порушене, має можливість здійснити захист такого права у спосіб, передбачений чинним законодавством, однак таке порушення не є підставою для здійснення самовільної реалізації зерна сої, що належало ПСП «Оскар», тобто Поклажодавцю, за договором зберігання.
Отже, позивач просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
В судовому засіданні позивач підтримав доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, просив залишити рішення Господарського суду Тернопільської області від 18.01.2016 без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
Директор, головний бухгалтер та представник ТОВ “Заліщицьке хлібоприймальне підприємство” підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі, просили скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Розглянувши матеріали апеляційної скарги, відзиву на неї, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення Господарського суду Тернопільської області від 18.01.2016 у справі № 921/895/15-г/5 - залишити без змін, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 3 листопада 2014 року ТОВ "Заліщицьке Хлібоприймальне підприємство" (зерновий склад) та приватним сільськогосподарським підприємством "Оскар" (поклажодавець), укладено договір №11 складського зберігання (договір), відповідно до п.1 якого поклажодавець зобов'язується передати зерно сої, заліковою вагою 2000 тонн, на зерновий склад, який зобов'язується прийняти таке зерно для зберігання на визначених цим договором умовах і в установлений строк повернути його поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, у стані, передбаченому цим договором та законодавством.
Згідно з п. 6 договору, зерновий склад зобов'язаний, зокрема: прийняти від поклажодавця зерно фактичної якості, але не вище обмежувальних кондицій, забезпечити його належне зберігання у повному обсязі та здійснити відпуск поклажодавцеві; прийняти зерно на зберігання за заліковою вагою та провести перевірку його якості; повідомити поклажодавця про умови зберігання зерна; надати додаткові послуги у разі одержання від поклажодавця письмового замовлення на такі послуги; видати складські документи на зерно не пізніше наступного робочого дня після прийняття його на зберігання; зберігати зерно протягом строку, визначеного в договорі; забезпечити доступ поклажодавця до зерна для проведення огляду протягом строку його зберігання; повернути зерно за першою вимогою поклажодавця у разі, коли передбачений договором строк зберігання не закінчився.
Відповідно до п. 8 договору Поклажодавець зобов'язаний: забезпечити доставку зерна за свій рахунок; своєчасно розрахуватися за надані послуги з приймання, зберігання відвантаження, а також додаткові послуги; витребувати зерно після закінчення строку його зберігання.
Пунктом 9 договору сторони встановили, що поклажодавець, зокрема, має право, проводити огляд зерна протягом строку його зберігання.
Згідно п. 13. договору, поклажожавець сплачує вартість послуг із зберігання зерна за місяць в строк до 15 числа місяця, що слідує за місяцем в якому фактично надавалися послуги.
Відвантаження зерна поклажодавцеві здійснюється після відшкодування витрат зернового складу у повному обсязі ( п. 14 договору).
Пунктом 22. договору, сторони встановили, строк зберігання зерна становить до 31.05.2015.
Зберігання зерна понад строк, встановлений цим договором, можливе лише тільки за взаємною домовленістю сторін шляхом укладення додаткової угоди (п.23. договору).
Відповідно до п. 24. Договору, зерновий склад зобов'язаний письмово не пізніше ніж за сім днів до закінчення строку зберігання зерна попередити поклажодавця і визначити строк його витребування.
Згідно п. 25. Договору, у разі коли поклажодавець у запропонований цим договором строк не витребував зерно, зерновий склад має право продати його на конкурсних засадах за ринковою ціною.
Кошти одержані від продажу зерна, передаються поклажодавцю, крім сум, що належать зерновому складу.
Договір набирає чинності з моменту його укладення та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань у повному обсязі.
Частинами 1, 2 Закону України “Про зерно та ринок зерна в Україні” договір складського зберігання зерна є публічним договором, типова форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України. За договором складського зберігання зерна зерновий склад зобов'язується за плату зберігати зерно, що передане йому суб'єктом ринку зерна.
Згідно з частини 4 ст. 24 Закону, зерновий склад зобов'язаний вживати усіх заходів передбачених цим Законом, нормативно-правовими актами, договором складського зберігання зерна, для забезпечення схоронності зерна, переданого йому на зберігання.
Частиною 1 ст. 27 Закону встановлено, що Зерновий склад зобов'язаний зберігати зерно протягом строку встановленого у договорі складського зберігання зерна.
Відповідно до ч. 1, ч.3 ст. 28 Закону плата за зберігання зерна, строки її внесення встановлюються договором складського зберігання зерна. Якщо поклажодавець після закінчення строку дії договору складського зберігання зерна не забрав зерно назад, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час його зберігання.
Відповідно до ч.1 та ч.2. ст. 37 Закону зерновий склад на підтвердження прийняття зерна видає один із таких документів:
подвійне складське свідоцтво;
просте складське свідоцтво;
складську квитанцію.
Складський документ на зерно виписується після передачі зерна на зберігання не пізніше наступного робочого дня.
На виконання умов договору складського зберігання № 11 від 03.11.2014 за період з 05.11.2014 по 03.12.2014 позивач передав, а відповідач прийняв на зберігання зерно сої загальною заліковою вагою 1220710 кг. або 1220,71тн., що підтверджується реєстрами накладних на прийняте зерно за середньодобовими пробами № 37/а від 05.11.2014, № 38 від 06.11.2014, № 39 від 07.11.2014, № 56 від 29.11.2014, № 57 від 30.11.2014, № 58 від 01.12.2014р., № 60 від 02.12.2014 та № 61 від 03.12.2014 та доданих до них товарно-транспортних накладних.
В листопаді 2014 року відповідач на вимогу позивача відвантажив останньому із зернового складу зерно сої в кількості 279 840кг або 279,84тн. Отже на зберіганні у зернового складу залишилось 940 870 кг зерна сої.
Проте, на підтвердження прийняття зерна, відповідач, видав позивачу складські квитанції на частину зерна сої, а саме: складські квитанції № 71 від 10.12.2014 серії АФ071675, №70 від 10.12.2014 серії АФ№ 071674, № 68 від 10.12.2014 серії АФ№ 071672, №66 від 01.12.2014 серії АФ№ 071670 та №65 від 01.12.2014 серії АФ№ 071669 на загальну кількість 903 707 кг.
Однак, в актах здачі - приймання виконаних робіт від 28.02.2015, від 31.03.2015, від 30.04.2015, від 31.05.2015 та рахунках на оплату за зберігання сої № 21 від 28.02.2015, № 28 від 31.01.2015 № 37 від 30.04.2015 та № 42 від 30.05.2015 зазначено, що на зберіганні у відповідача знаходиться зерно сої в кількості 940 870 кг. (940, 87т). Дані акти здачі приймання виконаних робіт та рахунки підписані директором ТОВ "Заліщицьке хлібоприймальне підприємство", а рахунки також підписані і головним бухгалтером та завірені печаткою товариства. Окрім того, про те, що на зберіганні у відповідача станом на 01.06.2015 знаходилося зерно сої в заліковій вазі 940 870 кг в кількості за період з 03.11.2014 по 31.05.2015, яке належало позивачу - ПСП "Оскар", підтверджується і ОСОБА_6 №1 засідання комісії ТзОВ "Заліщицьке хлібоприймальне підприємство" від 19.06.2015.
Отже, оцінивши належним чином докази, які містяться в матеріалах справи, місцевим господарським судом встановлено, що на зберіганні в ТОВ “Заліщицьке хлібоприймальне підприємства” залишилось 940 870 кг зерна сої.
Згідно з ч. 1 ст. 949 ЦК України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості, а згідно вимог ст. 953 ЦК України зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився
Частиною 1ст.31 Закону встановлено, що поклажодавець зерна зобов'язаний забрати зерно у зернового складу після закінчення строку зберігання зерна, а зерновий склад зобов'язаний повернути поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, зерно у стані, передбачуваному договором складського зберігання та законодавством (ст. 32 Закону).
Відповідно до п.п 10 п. 6 договору зерновий склад зобов'язаний повернути зерно за першою вимогою поклажодавця у разі, коли передбачений договором строк зберігання не закінчився, а також поклажодавець зобов'язаний витребувати зерно після закінчення строку його зберігання (п.п.3 п.8 договору).
20 травня 2015 року позивач звернувся до відповідача з листами №302, №303, якими відповідно просив надати можливість 27.05.2015 року здійснити відбір проб зерна, яке перебуває на збереженні згідно договору №11 від 03.11.2014, з метою перевірки якісних показників даного зерна, та просив відвантажити 29.05.2015 сою в кількості 940,87 тон для власних потреб, а у разі неможливості просив повідомити заздалегідь рекомендованим листом з повідомленням про вручення з обґрунтуванням. Дані листи отримані відповідачем 22.05.2015, що підтверджується відміткою на повідомленнях про вручення поштового відправлення.
25 травня 2015 року відповідач звернувся до позивача з листами № 43 та № 46, в яких повідомив, що закінчується договір № 11 від 03.11.2014 щодо надання послуг по зберіганню зерна і вказаний договір продовжуватися не буде, і тому просить провести оплату за надані послуги і в найкоротший термін забрати зерно із складів ТОВ "Заліщицьке ХПП". Дані листи отримані позивачем 27.05.2015.
Надалі, позивач 29 травня 2015 року направив до відповідача транспортні засоби, для відвантаження зерна сої, що підтверджується наказом про відрядження №17-в від 28.05.2015, відмітками в журналі реєстрації відрядних посвідчень, відрядними посвідченнями, подорожніми листами вантажного автомобіля від 29.05.2015 за номерами відповідно №№ 311, 313, 111, 112, 102, 104, 124, 115, 129, 113 та договором про надання послуг №28/05-15 на перевезення зерна автотранспортом від 28.05.2015.
Отже, відповідач в порушення умов укладеного договору складського зберігання зерна №11 від 03.11.2014 (п.4 та п.6), не виконав його прохання, викладеного в листі від 20.05.2015 №302 та не забезпечив доступ представників позивача на зерновий склад для відбору проб зерна з метою перевірки його якісних показників, про що було складено акт від 27.05.2015, як і в подальшому 29.05.2015 відмовив йому (позивачу) у відвантаженні зерна сої, про що позивачем у присутності його представників, водіїв, представників покупця зерна сої ТОВ "Фінагротех" відповідно до договору поставки 328/05-2015 від 28.05.2015, свідків складено акт від 29.05.2015. Директор ТОВ "Заліщицьке хлібоприймальне підприємство" від підпису та отримання одного примірника даних актів відмовилася.
Частиною 1 ст. 950 ЦК України, передбачено, що за втрату ( нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.
Відповідно до п.п.1. п.1 ст. 951 ЦК України, встановлено, що збитки завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості.
Відповідно до ч.1. ст. 34 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" збитки, завдані поклажодавцеві втратою, нестачею чи пошкодженням зерна, відшкодовується зерновим складом:
- за втрату зерна та нестачу зерна - у розмірі вартості втраченого зерна або такого, що його не вистачає зерна;
- за пошкодження зерна - у розмірі суми, на яку знизилась його вартість.
Згідно ч. з ст.. 623 ЦК України збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з вимогами ст.224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. При цьому, під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно з ч.1 ст.225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.
Для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) порушення зобов'язання; 2) збитки; 3) причинний зв'язок між порушенням зобов'язання та збитками; 4) вина.
З огляду на те, що товар так і залишився на складі відповідача, останнім здійснено реалізацію зерна сої, яке було передано на зберігання позивачем. Зазначене також підтверджується протоколом № 1 від 19.06.2015 засідання комісії ТОВ "Заліщицьке хлібоприймальне підприємство" з питань продажу зерна боржників з метою погашення затрат підприємства за надані послуги, а також наданими відповідачем в підтвердження факту реалізації зерна сої договором поставки №2206 від 22.06.2015, який укладений товариством з обмеженою відповідальністю "Заліщицьке хлібоприймальне підприємство" та товариством з обмеженою відповідальністю "Саноіл-Трейд", товарно-транспортними накладними на перевезення хлібопродуктів автомобільним транспортом ( в кількості 30шт., належним чином засвідчені копії яких знаходяться в матеріалах справи), по яких було передано ТэОВ “Саноіл Трейд” зерно сої в кількості 868 340 кг. по ціні 4300грн. за одну тону на загальну суму 3 733 862,00грн.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що такі дії відповідача (реалізація зерна сої) суперечать умовам укладеного сторонами Договору складського зберігання від 03.11.2014 №11 (п.16) та нормам чинного законодавства (ст..ст .942, 949 ЦК України, ст..32 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні"), а його (відповідача) посилання на п.25 Договору, а саме на те, що позивач не витребував зерно сої у встановлений договором строк (до 31.05.2015) спростовуються вищенаведеним (як встановлено судом вище позивач направив відповідачу листа від 20.05.2015 за №303, який останнім отримано 22.05.2015, з проханням відвантажити 29.05.2015 сою в кількості 940,87 тон. Проте 29.05.2015 у відвантаженні зерна позивачу відповідач відмовив, протилежного останнім суду не доведено належними і допустимими доказами).
Також колегія суддів звертає увагу, що відповідач прийняв на зберігання зерно сої, здійснив (провів) його повний аналіз, видав такі складські квитанції із наступними якісними зазначенням (характеристиками):
- складська квитанція № 71 від 10.12.2014року (бланк серії АФ № 071675)
стандарт сої ДСТУ 4946:2008, вологість - 45,3% ,зернова домішка - 6,2% , сміттєва домішка- 6%, зараженості - не виявлено.
- складська квитанція № 70 від 10.12.2014 року (бланк серії АФ № 071674)
стандарт сої ДСТУ 4946:2008, вологість - 45,4% ,зернова домішка - 6,2% , сміттєва домішка- 5.8%, зараженості - не виявлено.
- складська квитанція № 08 від 10.12.2014 року (бланк серії АФ № 071672)
стандарт сої ДСТУ 4946:2008, вологість - 46,3% ,зернова домішка - 4,8 % , сміттєва домішка- 4,2%, зараженості - не виявлено.
- складська квитанція № 66 від 01.12.2014 року (бланк серії АФ № 071670)
стандарт сої ДСТУ 4946:2008, вологість - 43,5% ,зернова домішка - 4 % , сміттєва домішка- 4,6%, зараженості - не виявлено.
- складська квитанція № 65 від 01.12.2014 року (бланк серії АФ № 071669)
стандарт сої ДСТУ 4946:2008, вологість - 44,2% ,зернова домішка - 6,6 % , сміттєва домішка- 3,8%, зараженості - не виявлено.
Для реалізації зерна сої, що належало ПСП «Оскар», Відповідачем відібрано взірці цього зерна та передано їх до ДП «Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» для випробування (лист - відношення Відповідача № 919 від 16.06.2015. Проведеним випробовування відібраних взірців зерна сої, ДП «Тернопільський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» встановлено суттєві відмінності якісних характеристик (показників), а саме сміттєвої та олійної домішки до 58,2% та сміттєвої домішки до 39.8% від прийнятого на зберігання Відповідачем і також цим випробовуванням встановлено невідповідність вказаного зерна сої вимогам ДСТУ 4946:2008 (протокол випробувань № 0124 від 17 червня 2015 року). Відтак, колегія суддів ставить під сумнів твердження відповідача про доведення зерна сої до вимог, встановлених ДСТУ 4946:2008, з огляду на відсутність належних та допустимих доказів протилежного.
Твердження скаржника щодо відсутності оплати позивача на надані послуги підставно не взяті місцевим господарським судом до уваги, оскільки не проведення позивачем розрахунків за зберігання зерна сої не є підставою для звільнення від цивільно-правової відповідальності чи зменшення її розміру, оскільки виходячи зі змісту частини 1 ст. 936 ЦК України, договір зберігання не містить зустрічних зобов'язань, які повинні виконуватися його сторонами одночасно, а вимоги про стягнення плати за зберігання зерна можуть бути предметом іншого судового розгляду.
При розрахунку суми збитків, позивач виходив з інформації, викладеній в ціновій довідці № В-418 від 27.08.2015. В такій визначено середню вартість зерна сої станом на серпень 2015 року в розмірі 8 650, 00 грн.
Відтак, колегія судів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що матеріалами справи підтверджується наявність повного складу цивільного правопорушення та наявності правових підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Статтею 32 ГПК України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно з ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Оскільки скаржник, у встановленому законом порядку, не подав належних та допустимих доказів, які б з достовірністю підтверджували доводи, викладені в апеляційній скарзі, та обґрунтовували неправомірність та безпідставність заявленого позову, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Тернопільської області відповідає законодавству, матеріалам та дійсним обставинам справи, а тому не вбачає підстав його для зміни чи скасування.
Керуючись ст. ст. 33, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд
1. Рішення Господарського суду Тернопільської області від 18.01.2016 у справі № 921/895/15-г/5 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
2. Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
4. Справу повернути до місцевого господарського суду.
Повна постанова складена 26.08.2016.
Головуючий суддя Юрченко Я.О.
Суддя Зварич О.В.
Суддя Матущак О.І.