ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/9306/16 25.08.16 р.
За позовом Державної організації "Українське агентство з авторських та суміжних прав"
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
про стягнення 20 527,69 грн.,
та за зустрічним
позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Державної організації "Українське агентство з авторських та суміжних прав"
про визнання договору недійсним
Суддя Зеленіна Н.І.
При секретарі судового засідання Ліпіній В.В.,
за участю представників сторін (за первісним позовом):
від позивача: Соловей А.Б. за довіреністю № 65 від 26.05.2016 р.;
від відповідача: ОСОБА_3 за довіреністю № б/н від 21.06.2016 р.
Державна організація "Українське агентство з авторських та суміжних прав" звернулась до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 20 527,69 грн.
Ухвалою суду від 25.05.2016 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 22.06.2016 р.
Ухвалою суду від 22.06.2016 р. розгляд справи відкладено на 20.07.2016 р.
01.07.2016 р. через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про повернення переплаченої суми судового збору.
19.07.2016 р. від Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 надійшла зустрічна позовна заява до Державної організації "Українське агентство з авторських та суміжних прав" про визнання договору недійсним.
У судовому засіданні 20.07.2016 р. представник відповідача подала клопотання про продовження строку розгляду справи на 15 днів.
Ухвалою від 20.07.2016 р. продовжено строк вирішення спору у справі на 15 днів.
У судовому засіданні 20.07.2016 р. оголошувалась перерва до 10.08.2016 р.
Ухвалою від 21.08.2016 р. зустрічну позовну заяву прийнято до спільного розгляду з первісним позовом.
09.08.2016 р. від позивача надійшло клопотання про залучення до участі у справі ТОВ «Біла Ведмедиця» у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача; та відзив на зустрічну позовну заяву.
10.08.2016 р. від відповідача надійшло клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи.
У судових засіданнях 10.08.2016 р. та 19.08.2016 р. оголошувались перерви.
25.08.2016 р. від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
У судовому засіданні 25.08.2016 р. представник відповідача підтримала клопотання про відкладення розгляду справи.
Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема, є нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.
Статтею 69 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. Спір про стягнення заборгованості за опротестованим векселем має бути вирішено господарським судом у строк не більше одного місяця від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.
Враховуючи те, що у суду відсутній строк для подальшого відкладення розгляду справи, а також те, що особиста присутність Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судом не визнавалась обов'язковою, суд відмовляє у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи.
Розглянувши клопотання позивача від 09.08.2016 р. про залучення до участі у справі ТОВ «Біла Ведмедиця» у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. У справах щодо майна господарських організацій, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, господарський суд залучає орган державної влади, що здійснює управління корпоративними правами, до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
Дослідивши зібрані у матеріалах справи докази, суд не вбачає можливості впливу рішення у даній справі на будь-які права чи обов'язки ТОВ «Біла Ведмедиця» щодо однієї із сторін, у зв'язку з чим суд відмовляє у задоволенні вказаного клопотання.
Також, у матеріалах справи міститься клопотання відповідача про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи.
Вказане клопотання обґрунтовано тим, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 заперечує факт підписання спірного договору.
Відповідно до ст. 41 ГПК України, для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу. Учасники судового процесу мають право пропонувати господарському суду питання, які мають бути роз'яснені судовим експертом. Остаточне коло цих питань встановлюється господарським судом в ухвалі. Проведення судової експертизи доручається державним спеціалізованим установам чи безпосередньо особам, які відповідають вимогам, встановленим Законом України «Про судову експертизу». Особа, яка проводить судову експертизу (далі - судовий експерт) користується правами і несе обов'язки, зазначені у статті 31 цього Кодексу. Сторони і прокурор, який бере участь в судовому процесі, мають право до початку проведення судової експертизи заявити відвід судовому експерту в порядку та з підстав, зазначених у частинах п'ятій і шостій статті 31 цього Кодексу.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд не вбачає підстав для призначення у справі судової почеркознавчої експертизи та вважає зібрані докази достатніми для прийняття законного і обґрунтованого рішення у даній справі.
Так, судом встановлено, що спірний Договір скріплено печатками як Державної організації "Українське агентство з авторських та суміжних прав", так і Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, при чому останньою не ставиться під сумнів справжність відтисків печатки, які містяться на кожній сторінці Договору.
За таких обставин, суд відмовляє у задоволенні клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи.
Представник позивача за первісним позовом у судовому засіданні підтримав власну позовну заяву, проти зустрічного позову заперечив.
Представник відповідача за первісним позовом у засіданні заперечила проти первісного позову та підтримала зустрічну позовну заяву.
У судовому засіданні 25.08.2016 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши наявні в справі матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтуються первісні й зустрічні позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
21.05.2013 р. між Державною організацією "Українське агентство з авторських та суміжних прав" (позивач за первісним позовом, ДП УААСП) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (відповідач за первісним позовом, Користувач) укладено Ліцензійний договір № БВ - 21/13 (надалі - Договір).
Відповідно до п. 2.1. Договору, ДП УААСП від імені авторів та їх правонаступників, включаючи іноземних, надає Користувачеві на умовах, визначених цим Договором, право (невиключну ліцензію) на публічне виконання творів, які відносяться до репертуару ДП УААСП, на території кафе «Берлога», м. Київ, вул. Урицького, 35-А, а Користувач зобов'язується за надане право виплачувати ДП УААСП авторську винагороду (роялті) відповідно до даного Договору та Закону.
Згідно з п. 2.4. Договору, сторони домовились, що сума авторської винагороди (роялті), яка сплачується Користувачем за надання невиключного права на публічне виконання творів з репертуару ДП УААСП становить: 1 (один) відсоток від доходів Користувача при безкоштовному вході, але не менше ніж 960 (дев'ятсот шістдесят) грн. 00 коп. за один календарний квартал. Визначена Сторонами сума авторської винагороди в п. 2.4. Договору не залежить від тривалості та кількості використання творів.
За умовами п. 2.5. Договору, Користувач зобов'язується вести точний облік творів та їх авторів і не пізніше 20-ого числа після закінчення кожного місяця: перерахувати на поточний рахунок ДП УААСП авторську винагороду, визначену в п. 2.4. даного Договору (п. 2.5.1. Договору); надати ДП УААСП безпосередньо або через Представника звіт про публічно виконані твори (далі - Звіт) за формою, наведеною у Додатку 1 до даного Договору, та в електронному вигляді за адресою word@uacrr.kiev.ua (п. 2.5.2. Договору); надати ДП УААСП належним чином завірені копії документів бухгалтерської звітності з відміткою державного органу (статистики, державної податкової служби) про прийняття за відповідний звітний період згідно з Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, затвердженими наказом Міністерства фінансів України № 87 від 31.03.1999р. (п. 2.5.3. Договору); надіслати ДП УААСП належним чином заповнений та підписаний Акт про виплату авторської винагороди в 2-ох примірниках за формою, наведеною у Додатку 2, який після перевірки зазначеної в ньому інформації щодо перерахування коштів підписується ДП УААСП, після чого 1 (один) примірник повертається Користувачу (п. 2.5.4. Договору).
Зобов'язанням, згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 1108 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) письмове повноваження, яке надає їй право на використання цього об'єкта в певній обмеженій сфері (ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності). Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору. Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути виключною, одиничною, невиключною, а також іншого виду, що не суперечить закону. Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері.
Згідно зі ст. 1109 цього ж Кодексу, за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону. У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.
Статтею 443 ЦК України встановлено, що використання твору здійснюється лише за згодою автора, крім випадків правомірного використання твору без такої згоди, встановлених цим Кодексом та іншим законом.
Відповідно до ст. 440 ЦК України та ч. 3 ст. 15 Закону України "Про авторське право та суміжні права", майновими правами інтелектуальної власності на твір є: право на використання твору; виключне право дозволяти використання твору; право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
За приписами статей 31, 32, 33 Закону, використання творів допускається виключно на основі авторського договору з автором або іншою особою, що має авторське право, або з організацією колективного управління, яким об'єкти авторського права передали повноваження на управління своїми майновими авторськими правами.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про авторське право та суміжні права", публічне виконання - це подання за згодою суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав творів, виконань, фонограм, передач організацій мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по кабелях) у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до кола сім'ї або близьких знайомих цієї сім'ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той самий час або в різних місцях і в різний час.
У п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04.06.2010 р. № 5 "Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав" зазначено, що відповідно до статті 45 Закону суб'єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами: особисто, через свого повіреного, через організацію колективного управління.
Згідно з підпунктом "г" ч. 1 ст. 49 Закону, організації колективного управління повинні виконувати від імені суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав і на основі одержаних від них повноважень.
Відповідно до п. 49 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 12 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності", документами, що підтверджують право організації на звернення до суду із заявою про захист авторського права та/або суміжних прав, є: видане Міністерством освіти і науки України свідоцтво про облік організацій колективного управління, свідоцтво про визначення організації уповноваженою організацією колективного управління згідно із статтями 42, 43 названого Закону; статут організації, що управляє майновими правами на колективній основі; в інших випадках, ніж передбачені згаданими статтями Закону України "Про авторське право і суміжні права" - договір з особою, якій належать відповідні права, на управління майновими правами на колективній основі, та/або договір з іноземною організацією, що управляє аналогічними правами, і документи, що підтверджують наявність у неї відповідних повноважень.
З наявних у справі матеріалів вбачається, що позивач є організацією колективного управління на колективній основі майновими правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, що підтверджується виданим Державним департаментом інтелектуальної власності свідоцтвом про облік організацій колективного управління від 24.01.2011 р. № 19/2011.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено обов'язковість договору для виконання сторонами.
В силу положень ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За правилами ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як зазначає позивач, відповідачем зобов'язання за Договором щодо сплати винагороди (роялті) виконані не були, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість перед позивачем у період з 21.05.2013 р. по 31.03.2016 р. у розмірі 12 383,59 грн., яка станом на час розгляду даної справи залишається несплаченою.
Позивач звернувся за відповідача з претензією № 3 (вих. № 04.01/227) від 02.02.2016 р. з вимогою про виплату авторської винагороди та надання документів, проте вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Крім того, позивач зазначає, що відповідачем не виконувались умови Договору щодо надання Звітів про публічно виконані твори за формою, наведеною в Додатку 1 до Договору, копій документів бухгалтерської звітності з відміткою державного органу про прийняття, Актів про виплату авторської винагороди за формою, наведеною у Додатку 2 до Договору.
Відповідно до п. 2.6. Договору, у разі невиконання або неналежного виконання Користувачем п. 2.5.2., 2.5.3., 2.5.4., 2.9., 3.3. даного Договору Користувач зобов'язаний сплатити ДП УААСП штраф у розмірі 500 (п'ятсот) грн. за кожне порушення кожного пункту. Сплата штрафу не звільняє Користувача від обов'язку сплати авторської винагороди (роялті) і (або) надання Звіту.
Як вказує позивач, відповідач передбачені п. 2.5.2., 2.5.3., 2.5.4. Договору обов'язки, не виконав, у зв'язку з чим відповідачу нараховано штраф у загальному розмірі 1500,00 грн., виходячи з такого розрахунку: за порушення п. 2.5.2. Договору - 500 грн.; за порушення п. 2.5.3. Договору - 500 грн.; за порушення п. 2.5.4. Договору - 500 грн.
Пунктом 2.6. Договору передбачено, що у разі затримки платежів, Користувач зобов'язаний виплатити ДП УААСП пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожен день затримки.
У зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань по сплаті авторської винагороди, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 1 889,09 грн.
За приписами ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Відповідно до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань").
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За розрахунком позивача, перевіреним судом та не спростованим у встановленому порядку відповідачем, останній за порушення зобов'язань за Договором має сплатити, крім суми заборгованості, 1 500,00 грн. штрафу, 1 889,09 грн. пені, 4 302,97 грн. інфляційних втрат та 452,04 грн. 3 % річних.
При цьому, у зустрічній позовній заяві, крім доводів щодо неясності Договору, містяться заперечення ФОП ОСОБА_1 проти первісного позову, які ґрунтуються, зокрема, на тому, що Договір продовжувався лише на 1 рік, тобто, діяв до 31.12.2014 р.
Відповідно до п. п. 5.1., 5.2. Договору, цей Договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами і діє по 31 грудня 2013 року. При цьому, всі зобов'язання Користувача, що виникли під час дії даного Договору, залишаються в силі до їх повного виконання. Якщо жодна зі Сторін не заперечить у письмовій формі за 30 (тридцять) календарних днів до дати закінчення строку дії даного Договору, даний Договір автоматично продовжується на один рік з підвищенням мінімальної суми авторської винагороди, зазначеної в п. 2.4. даного Договору, на середньорічний індекс інфляції за попередній рік і так щороку.
Оскільки п. 5.2. Договору передбачено щорічне продовження дії Договору, а доказів Користувача проти продовження Договору після 31.12.2013 р. до матеріалів справи не надано, суд встановив, що Договір автоматично продовжувався щороку та являється чинним до 31.12.2016 р., у відповідності до умов п. 5.2. Договору.
Крім того, у зустрічному позові ФОП ОСОБА_1 вказує на невірність розрахунку інфляційних втрат, оскільки такі нарахування здійснюються на вже врахований індекс інфляції відповідно до умов п. 5.2. Договору.
З даного приводу суд зазначає, що договірне збільшення суми авторської винагороди на середньорічний індекс інфляції за попередній рік, передбачене п. 5.2. Договору, являється збільшенням суми договору, а не сплатою інфляційних втрат, у зв'язку з чим відповідні твердження ФОП ОСОБА_1 не приймаються до уваги.
Судом також встановлено, що у зустрічній позовній заяві ФОП ОСОБА_1 звертає увагу суду на пропуск строків позивачем позовної давності до вимог про стягнення штрафу та пені, проте, у матеріалах справи відсутня заява про застосування наслідків спливу такого строку, що, відповідно до ч. 3 с. 267 Цивільного кодексу України, унеможливлює застосування судом таких наслідків.
Таким чином, суд вважає первісні позовні вимоги Державної організації "Українське агентство з авторських та суміжних прав" доведеними та обґрунтованими.
Розглянувши вимоги зустрічної позовної заяви ФОП ОСОБА_1, суд зазначає наступне.
ФОП ОСОБА_1 просить суд визнати недійсним Ліцензійний договір № БВ - 21/13 21.05.2013 р., укладений з Державною організацією "Українське агентство з авторських та суміжних прав", з підстав того, що вона вказаний договір не підписувала та не укладала.
Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Як встановлено судом, кожна сторінка спірного Договору скріплена печаткою відповідача.
Згідно зі ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.
Технічні вимоги до розміщення відтиску печатки на документах, включаючи договори, встановлені у п. 5.26 ДСТУ 4163-2003 "Вимоги до оформлювання документів". Відповідно до зазначеного стандарту, відбитком печатки організації засвідчують на документі підпис відповідальної особи.
При цьому, відповідно до п. 64 Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять службову інформацію, що затверджена Постановою № 1893 від 27.11.98. Кабінету Міністрів України, обов'язковому обліку підлягають печатки і штампи з повним найменуванням організацій. Особи, що персонально відповідають за облік і зберігання печаток, штампів і бланків, призначаються наказами керівників організацій. Облік печаток і штампів ведеться у журналі за формою 11 (додаток 11), бланків - у журналі за формою 12 (додаток 12) окремо за видами бланків. Видача бланків відповідальним за їх використання особам здійснюється під розписку у відповідних журналах.
Печатки і штампи повинні зберігатися у сейфах або металевих шафах. Бланки дозволяється зберігати у шафах, що надійно замикаються та опечатуються (п. 68 Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять службову інформацію, яку затверджено Постановою № 1893 від 27.11.98. Кабінету Міністрів України).
Згідно з п. 69 Інструкції у разі втрати печаток і штампів керівники організацій зобов'язані негайно повідомити про це органи Міністерства внутрішніх справ України та вжити заходів для їх розшуку.
Отже, наведеними вище нормами чинного законодавства України передбачено, що відповідальність за печатки, штампи, фірмові бланки та їх використання несе саме суб'єкт господарювання, а також уповноважені ним особи.
Проте, у матеріалах справи відсутні будь-які докази звернення ФОП ОСОБА_1 до уповноважених органів із заявами про втрату печатки, її підробку чи інше незаконне використання третіми особами всупереч волі власника такої печатки.
Таким чином, з огляду на відсутність у матеріалах справи доказів незаконного використання печатки ФОП ОСОБА_1, господарський суд дійшов висновку, що скріплення Договору відтисками печатки свідчить про дійсність спірного правочину та погодження останнього ФОП ОСОБА_1
Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно зі ст. 34 Кодексу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Як встановлено ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
В порядку, передбаченому ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає первісні позовні вимоги Державної організації "Українське агентство з авторських та суміжних прав" обґрунтованими, підтвердженими наявними в матеріалах справи доказами та не спростованими належним чином і у встановленому законом порядку відповідачем, а відтак такими, що підлягають задоволенню. У задоволенні зустрічних позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 належить відмовити з підстав їх недоведеності, необґрунтованості та невідповідності фактичним обставинам справи.
За правилами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1.
Керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 43, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Первісний позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (01030, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Державної організації "Українське агентство з авторських та суміжних прав" (01030, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 41-А, офісне прим.1-3; код ЄДРПОУ 31025266) 12 383 (дванадцять тисяч триста вісімдесят три) грн. 59 коп. заборгованості, 4 302 (чотири тисячі триста дві) грн. 97 коп. інфляційних втрат, 452 (чотириста п'ятдесят дві) грн. 04 коп. 3% річних, 1 500 (одну тисячу п'ятсот) грн. 00 коп. штрафу, 1 889 (одну вісімсот вісімдесят дев'ять) грн. 09 коп. пені та 1 378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. судового збору.
3. Відмовити у задоволенні зустрічного позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної організації "Українське агентство з авторських та суміжних прав" про визнання договору недійсним.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня підписання повного тексту рішення.
Повний текст рішення складено 30.08.2016 р.
Суддя Н.І. Зеленіна