79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"25" серпня 2016 р. Справа № 914/303/16
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Юрченка Я. О.
суддів Галушко Н.А. Зварич О.В.,
за участю секретаря судового засідання Лялька Н.Р.
та представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність в матеріалах справи);
від відповідача: ОСОБА_2 - директор підприємства;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства “Зорепад-Люкс”, б/н від 03.06.2016
на рішення Господарського суду Львівської області від 15.04.2016 (суддя Петрашко М.М.)
у справі № 914/303/16
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Квас Бевериджиз", м. Запоріжжя
до відповідача: Приватного підприємства “Зорепад-Люкс”, м. Львів
про стягнення 34 472, 06 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю "Квас Бевериджиз" звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до ПП “Зорепад-Люкс” про стягнення 34 472, 06 грн, з яких: 17 700, 00 грн основний борг, 3 821, 46 грн пеня, 4 095, 51 грн 25% річних, 4 283, 09 грн компенсація за невиконання місячного обсягу замовлень, 4 572, 00 грн вартість зворотної тари. Позов заявлено на підставі дистриб'юторського договору № 609/15 від 17.03.2015, укладеного позивачем з відповідачем.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 15.04.2016 у справі № 914/303/16 позовні вимоги задоволено частково.
Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 17 700, 00 грн основного боргу, 1 910, 73 грн пені, 4 095, 51 грн 25% річних та 1 024, 02 грн у відшкодування витрат по сплаті судового збору.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач - ПП “Зорепад-Люкс”, звернулося до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 15.04.2016 та припинити провадження у даній справі на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, мотивуючи свої доводи порушення місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права.
Зокрема, покликається на те, що місцевим господарським судом не встановлено предмет договору та не було досліджено умови договору, а саме в частині послуг зберігання та дистрибуції. Зазначає, що в порушення п. 4.7 договору, позивачем не надано доказів виставлення відповідачу рахунків на суму вартості партії товару та відсутнє замовлення покупця № 3102 від 14.08.2015, отже, вважає, що докази поставки товару на умовах купівлі-продажу та докази виникнення заборгованості відсутні.
Також, вказує, що судом не було досліджено повноваження генерального директора ТОВ "Квас Бевериджиз" щодо підписання позовної заяви та представників, які представляють інтереси позивача в суді.
21 червня 2016 року позивач, скориставшись правом, встановленим ст. 96 ГПК України, подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі, отже просив залишити рішення Господарського суду Львівської області від 15.04.2016 залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
15 серпня 2016 року відповідач подав клопотання про перевірку повноважень особи представника позивача та витребування від позивача замовлень покупця № 1152 від 19.05.2015 та № 14.08.2015.
Також, 23.08.2016 позивач подав додаткові пояснення, до яких долучив нову редакцію статуту, протокол позачергових загальних зборів учасників товариства № 17 від 28.03.2014 та трудовий контракт з ОСОБА_3
В дане судове засідання з'явилась представник позивача, яка підтримала доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу та додаткових поясненнях до неї, просила залишити рішення Господарського суду Львівської області від 15.04.2016 без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
Директор ПП “Зорепад-Люкс” в судовому засіданні підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі та подала клопотання про продовження строку розгляду спору. Вказане клопотання задоволенню не підлягає, оскільки ухвалою суду від 21.06.2016 строк розгляду спору вже продовжувався на 15 днів.
Розглянувши матеріали апеляційної скарги, відзиву на неї, письмових пояснень, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення Господарського суду Львівської області від 15.04.2016 у справі № 914/303/16 - залишити без змін, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 17.03.2015 ПП “Зорепад-Люкс” (надалі - дистриб'ютор) та ТОВ “Квас Бевериджис” (надалі - компанія) укладено дистриб'юторський договір №609/15, відповідно до п. 2.2 якого компанія зобов'язується поставляти та передавати у власність дистриб'ютору товар у строк та відповідно до інших умов, передбачених договором, а дистриб'ютор зобов'язується приймати та оплачувати товар відповідно до умов цього договору, здійснювати зберігання та дистрибуцію товару власною торговою командою, а також надавати компанії інші, окремо узгоджені сторонами послуги на території, та виконувати інші зобов'язання за цим договором.
Судова колегія зазначає, що такий є змішаним договором, оскільки містить елементи договору поставки та зберігання. Позовні вимоги обгрунтовані невиконанням договору поставки, відтак з урахуванням меж позовних вимог, саме в цій частині договір підлягає дослідженню.
Назва, асортимент, номенклатура та ціна на кожний вид товару визначається сторонами у специфікації і також вказується в товарно-транспортній накладній (п.2.3. договору).
Згідно з п.4.6. договору право власності на партію товару та ризики його випадкового знищення, випадкової загибелі та випадкового пошкодження переходять до дистриб'ютора з моменту підписання ним товарно-транспортної накладної.
Відповідно до п.4.7.7. договору разом і одночасно з передачею партії товару компанія зобов'язана передати дистриб'ютору рахунок на суму вартості партії товару, розраховану відповідно до п. 7.1. договору.
Пунктом 4.9. договору передбачено, що приймання товару за кількістю та якістю здійснюється дистриб'ютором на підставі товарно-транспортної накладної. Підписана дистриб'ютором товарно-транспортна накладна засвідчує факт приймання товару дистриб'ютором за кількістю та якістю.
Відповідно до п.7.3. договору платежі за договором у розмірі повної вартості поставленого товару здійснюються в гривні шляхом банківського переказу коштів на рахунок компанії, зазначений в договорі, у наступному порядку:
- оплата за товар поставлений у період з січня по квітень (включно), здійснюється дистриб'ютором протягом 30 (тридцяти) календарних днів після дати поставки, на підставі рахунку компанії;
- оплата за товар поставлений у період з травня по серпень (включно), здійснюється дистриб'ютором протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів після дати поставки, на підставі рахунку компанії.
Згідно з п.5.7. договору дистриб'ютор, що отримав товар, зобов'язаний повернути компанії зворотну (заставну) тару у непошкодженому стані протягом 30 (тридцяти) календарних днів від дати поставки. Повернення зворотної (заставної) тари від дистриб'ютора проводиться силами та за рахунок компанії, за відповідним письмовим повідомленням дистриб'ютора.
Відповідно до п. 6.1.13. договору у разі неповернення зворотної тари у встановлений у п.5.7. цього договору строк, протягом наступних 5 (п'яти) робочих днів сплатити компанії заставну вартість зворотної тари у розмірі, зазначеному у пункті 5.6. цього договору збільшену на суму 20%.
Пунктом 5.6. договору передбачено, що заставна вартість зворотної тари вказується в товарно-транспортній накладній і становить 63,50 грн за один піддон.
У випадку, якщо дистриб'ютор не виконав місячний обсяг замовлень, який наведено в додатку 2 до договору, дистриб'ютор, до дати чергової поставки товару (однак в будь-якому випадку не пізніше 10-го числа місяця наступного за місцем, в якому не відбулось виконання місячного обсягу замовлень), компенсує компанії суму наданої знижки. При визначенні розміру компенсації сторони виходять з того, що якби компанія в момент поставки товару знала чи могла би знати про можливе невиконання дистриб'ютором місячного обсягу замовлень, то розрахунок повної ціни товару в обсязі кожної партії поставки здійснювався виходячи з вартості товару без урахування знижки 2,5% (п.8.5. договору).
Відповідно до п. 8.4. договору за порушення строків оплати за цим договором, дистриб'ютор сплачує на користь компанії пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення та, відповідно до ст.625 ЦК України, двадцять п'ять процентів річних від суми простроченого платежу за весь період порушення.
На виконання умов договору, за період з 03.04.2015 по 14.08.2015 (включно) позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 246 388, 32 грн Однак відповідач в порушення умов договору здійснив лише часткові платежі, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 17 700, 00 грн, на яку останнім нараховано пеню в розмірі 3 821,46 грн та 25% річних в розмірі 4 095, 51 грн
Крім того, позивач просив стягнути з відповідача 4 283, 09 грн компенсації за невиконання місячного обсягу замовлень у травні, липні та серпні 2015 року та 4 572, 00 грн вартості зворотної тари.
Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Факт виконання позивачем своїх зобов'язань за договором підтверджується видатковими накладними № 586 від 03.04.2015 на суму 23 155, 20 грн, № 1045 від 30.04.2015 на суму 51 909, 12 грн, № 1410 від 20.05.2015 на суму 51 909, 12 грн, товарно-транспортною накладною № 2620 від 01.07.2015 на суму 72 290,88 грн та видатковою накладною № 3686 від 14.08.2015 на суму 47 124, 00 грн. Таким чином позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 246 388, 32 грн.
Позивачем сплачено за період з 07.05.2015 по 20.11.2015 (останній платіж) 228 688, 32 грн. Тобто несплаченими залишився товар по видатковій накладній №3686 від 14.08.2015 на суму 17 700, 00 грн.
Відповідач як в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді посилається на відсутність рахунків. Проте, місцевим господарським судом правомірно вказано, що з товарно-транспортних накладних вбачається, що при вивантаженні товару, відповідачу вручалися рахунки на оплату. Товарно-транспортні накладні були підписані та скріплені печатками обох сторін без жодних зауважень.
Більше того, колегія суддів звертає увагу скаржника, що рахунок (рахунок-фактура) за своїм призначенням не відповідає ознакам первинного документа (оскільки ним не фіксується будь-яка господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції), а носить лише інформаційний характер. Тобто форма рахунку-фактури не містить можливості визначення змісту правочину (купівля-продаж, надання послуг, перевезення тощо) та не визначає вид договірних зобов'язань. Фактично рахунок-фактура є розрахунково-платіжним документом, що передбачають тільки виставлення певних сум до оплати покупцям за поставляються (фактично поставлені) товари чи надані (фактично надані) послуги, а сам факт отримання товарів (послуг) повинен бути підтверджений видаткової накладної постачальника або актом прийому - передачі виконаних робіт (послуг). Форма рахунку (рахунку-фактури) не належить до типових форм, що затверджується Держкомстатом, застосування її нормативно-правовими актами не передбачено.
Відтак, неподання позивачем суду рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 ЦК України, а тому не звільняє відповідача, як замовника, від обов'язку сплати за поставлений позивачем товар.
Посилання відповідача про відсутність заявки, як на підставу для відмови в позові також є безпідставними та необґрунтованими. Відповідач вправі була відмовитись від отримання товару, однак таких дій не вчинила. Більше того, відсутність заявки жодним чином не спростовує факт поставки товару та передання його у власність відповідачу. Слід зазначити, що в судовому засіданні директор ПП «Зорепад-Люкс» підтвердила сам факт отримання товару.
Поряд з цим, колегія суддів погоджується з доводами місцевого господарського суду щодо відсутності підстав для стягнення 4 283, 09 грн компенсації за невиконання місячного обсягу замовлень, оскільки матеріали справи не містять замовлень на поставку товару із зазначенням об'єму поставок, відтак за відсутності замовлень, твердження про те, що відповідачем не було замовлено з метою поставки товару у обсягах зазначених у додатку 2 до договору, не підтверджується матеріалами справи. Поставка товару лише у об'ємах зазначених у накладних, за відсутності замовлень, у даному випадку може розцінюватись, зокрема, як відсутність необхідної партії товару у позивача у об'ємах зазначених у додатку 2 до договору тощо. Водночас, поставляючи товар за відсутності замовлень, позивачем не доведено неможливість поставки товару у об'ємах зазначених у додатку 2 до договору з метою виконання місячного обсягу замовлень і в подальшому вимагати оплати вартості поставленого товару враховуючи умови договору, та беручи до уваги те, що відповідач, як вбачається з матеріалів справи, не відмовлявся від поставленого позивачем товару на момент його поставки.
Також, відмовлено судом в задоволенні вимоги про стягнення 4 572, 00 грн заставної вартості зворотної тари, оскільки обов'язок відповідача повернути зворотну тару прямо залежить від вчинення позивачем дій щодо її повернення, зокрема шляхом повідомлення відповідача про готовність приймання тари. В матеріалах справи відсутнє таке повідомлення позивача. Відтак позивач не вчинив жодних дій, що встановлені договором з метою обліку зворотної тари та її своєчасного повернення у строк передбачений договором.
Отже, судом правомірно відмовлено в цій вимозі.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки за домовленістю сторін, в п. 8.4 договору встановлено, що за порушення строків оплати, дистриб'ютор сплачує 25% річних від суми простроченого платежу, перевіривши розрахунок позивача, колегія суддів дійшла висновку що 4 095, 51 грн 25% річних підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Поряд з цим, місцевим господарським судом на підставі п. 3 ст. 83 ГПК України зменшено розмір пені на 50% та присуджено до стягнення 1 910, 73 грн пені.
Місцевим господарським судом правомірно взято до уваги намагання відповідача вжити заходів щодо своєчасного виконання зобов'язання, незначну кількість днів прострочення здійснення оплат, відсутність доказів завдання позивачу збитків неналежним виконанням позивачем зобов'язання та зменшено розмір пені на 50 % для дотримання балансу інтересів обох сторін.
Посилання скаржника, що генеральний директор ТОВ "Квас Бевериджиз" ОСОБА_3 не мав повноважень на підписання позовної заяви є безпідставними. Відповідно до п. п. 8.4.5 статуту позивача, до компетенції генерального директора відноситься, зокрема, представництво товариства без довіреності в угодах та інших відносинах з державними та місцевими органами, юридичними та фізичними особами, а п. 8.4.10 також передбачено повноваження щодо подання позовів. Аналогічні положення містить трудовий контракт товариства з генеральним директором.
Також, скаржник ставив під сумнів правомочність видання генеральним директором довіреності б/н від 23.05.2016, оскільки він керується у своїй діяльності статутом, де передбачені умови видачі довіреності, а саме п. 8.4.14 статуту передбачає, що до компетенції генерального директора входить, зокрема, на вимогу або з дозволу зборів учасників, делегування своїх повноважень іншим працівникам товариства, шляхом видачі довіреності; при умові, що генеральний директор залишається відповідальним за контролювання таких делегованих повноважень.
Водночас, як зазначала представник позивача ОСОБА_1, така не є працівником ТОВ "Квас Бевериджиз".
Отже на вказані правовідносини поширюються загальні норми чинного законодавства
Як вбачається з ст. 28 ГПК України, представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації (за наявності).
Довіреність б/н від 23.05.2016 відповідає вказаним вимогам. Отже, вказані доводи скаржника є безпідставними.
Відповідно до ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Статтею 32 ГПК України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно з ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Оскільки скаржник, у встановленому законом порядку, не подав належних та допустимих доказів, які б з достовірністю підтверджували доводи, викладені в апеляційній скарзі, та обґрунтовували неправомірність та безпідставність заявленого позову, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Львівської області відповідає законодавству, матеріалам та дійсним обставинам справи, а тому не вбачає підстав його для зміни чи скасування.
Керуючись ст. ст. 33, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд
1. Рішення Господарського суду Львівської області від 15.04.2016 у справі № 914/303/16 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
2. Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
4. Справу повернути до місцевого господарського суду.
Повна постанова складена 26.08.2016.
Головуючий суддя Юрченко Я.О.
Суддя Галушко Н.А.
Суддя Зварич О.В.