79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"23" серпня 2016 р. Справа № 909/357/16
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Юрченка Я.О.
суддів Зварич О.В. Хабіб М.І.,
за участю секретаря судового засідання Лялька Н.Р.
та представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність в матеріалах справи);
від відповідача: не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації, вих № 840/01-04 від 14.07.2016
на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 24.05.2016 (суддя Грица Ю.І.)
у справі № 909/357/16
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Житлово-експлуатаційне будівельно-виробниче підприємство “МЖК Експрес-24”, м. Івано-Франківськ
до відповідача: Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації, м. Івано-Франківськ
про стягнення 217 684, 70 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Житлово-експлуатаційне будівельно-виробниче підприємство “МЖК Експрес-24” звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації про стягнення 217 684, 70 грн. Позов заявлено на підставі договору про закупівлю робіт за державні кошти № 60 від 01.12.2010, укладеного позивачем з відповідачем.
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 24.05.2016 у справі № 909/357/16 позовні вимоги задоволено.
Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 217 684, 70 грн заборгованості та 3 265, 27 грн у відшкодування витрат по сплаті судового збору.
При прийнятті рішення, місцевий господарський суд виходив зокрема з того, що матеріали справи містять належні та допустимі докази наявності заборгованості відповідача перед позивачем за виконані роботи по договору № 60 від 01.12.2010, а відповідач підтвердив наявність заборгованості в сумі 217 684, 70 грн. Крім того, суд вказав, що відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач - Департамент будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 24.05.2016, мотивуючи свої доводи порушенням місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права.
Зокрема, звертає увагу на пункт договору, яким передбачалось, що Департамент буде проводити розрахунки в міру поступлення коштів на розрахунковий рахунок та не несе відповідальності у випадку їх відсутності. Крім того, договором передбачалось, що фінансування здійснюється за рахунок субвенцій з державного бюджету обласному бюджету. Таким чином, вважає, що оплата коштів за договором була обумовлена подією, а саме поступленням бюджетних коштів на рахунок Департаменту в органах Державної казначейської служби в Івано-Франківській області. Також вважає, що місцевим господарським судом безпідставно не залучено до участі у справі як третю особу ГУ ДКС України в Івано-Франківській області, оскільки інформація щодо наявності бюджетних асигнувань з вказаною датою їх поступлення та докази про перерахування коштів знаходяться в неї.
Відтак, вказує, що з огляду на неподання позивачем доказів, що підтверджує подію, а саме - поступлення коштів на рахунки відповідача в органах ДКС України, суд не мав підстав для задоволення позовних вимог.
19 вересня 2016 року позивач, скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 96 ГПК України, подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначав про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
Скаржник явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив. Поряд з цим, надіслав клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з тим, що його представник не може прибути в судове засідання, у зв'язку із зайнятістю в іншому судовому засіданні.
Представник позивача в судовому засіданні підтримала доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, просила залишити рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 24.05.2016 без змін, апеляційну скаргу без задоволення. Проти задоволення клопотання скаржника заперечила.
Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів відмовляє в його задоволенні, з огляду на наступне.
Відповідно до п. 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою-п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32-34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.
Відтак, з огляду на те, що явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась, а неявка скаржника не перешкоджає вирішенню спору по суті, таким не подано доказів неможливості заміни представника, який буде брати участь у справі № 909/439/16, іншим представником, підстави для задоволення клопотання відсутні.
Розглянувши матеріали апеляційної скарги, відзиву на неї, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 24.05.2016 у справі № 909/357/16 - залишити без змін, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 01.12.2010 ТОВ "Житлово-експлуатаційне будівельно-виробниче підприємство "МЖК Експрес-24" (підрядник) та головним управлінням регіонального розвитку та будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації (замовник) укладено Договір № 60 на закупівлю робіт за державні кошти (далі - договір).
Відповідно до п.1.1 підрядник зобов'язався виконувати замовникові роботи, зазначені в проектній документації та договірній ціні (локальному кошторисі з розрахунком договірної ціни) до даного договору, з будівництва школи в с. Підбереж Болехівської міської ради, а замовник - прийняти і оплатити такі роботи.
За договором найменування робіт - будівництво (будівельно-монтажні роботи).
При укладенні даного правочину сторонами було узгоджено всі істотні умови договору.
Згідно з Розпорядженням Івано-Франківської обласної державної адміністрації "Про зміни в структурі державної адміністрації" №247 від 23.04.2012 ліквідовано Головне управління регіонального розвитку та будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації та утворено в структурі ОДА на базі ліквідованого Департамент будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації. Крім того, встановлено, що Департамент будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації є правонаступником Головного управління регіонального розвитку та будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації.
Таким чином, місцевим господарським судом правомірно встановлено, що Департамент будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації є належним відповідачем у справі.
Статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
З матеріалів справи вбачається, що об'єктом для виконання робіт є загальноосвітня школа I-III ступенів у с. Підбереж Болехівської міської ради.
Пунктом 3.1 договору встановлено, що ціна договору становить 20 353 000, 00 грн. Водночас, в 2010 році підряднику доручено виконати робіт на 943 320, 00 грн.
Надалі, сторони укладали ряд Додаткових угод до договору, а саме: №41д від 02.12.2011, №8д від 13.05.2011, №16д від 16.05.2012, №54д від 20.12.2012. Даними угодами передбачено, що у зв'язку з продовженням фінансування робіт по об'єкту позивачу було доручено виконати роботи в 2011 році відповідно на суму 5 490 330,00 грн та 251 300,00 грн, а в 2012 році на 1 029 438, 00 грн та 147 063,00 грн.
Відповідно до п.4.1 договору розрахунки за виконані роботи будуть здійснюватись із урахуванням положень Загальних умов на підставі актів виконаних робіт КБ-2В та довідки про вартість виконаних робіт КБ-3 проміжними платежами в міру виконання робіт за повністю завершені роботи.
Також, місцевим господарським судом встановлено, що сторони при виконанні договору керуються Загальними умовами укладення та виконання договорів підряду у капітальному будівництві, які затверджені Постановою КМУ від 01.08.2005 №668 та Конкретизацією умов договору, якою передбачено те, що підрядник забезпечує виконання робіт та несе ризик знищення чи пошкодження об'єкта будівництва.
Таким чином, з пояснень представника позивача та з матеріалів справи випливає, що на виконання умов договору позивачем здійснювалася охорона та електроживлення об'єкта будівництва, однак відповідачем не проводиться оплата виконаних робіт.
Згідно з ст. 853 ЦК України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі. Замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки).
Відповідно до ч. 4 ст. 882 ЦК України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформлюється актом, підписаним обома сторонами.
На підтвердження виконання робіт до матеріалів справи долучено копії актів приймання виконаних робіт, а саме: акту №20-1 за грудень 2013, акту №20-2 за грудень 2014 року, акту №20-3 за грудень 2015 року. Вказані акти підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено їхнім печатками. Вказані акти не містять жодних зауважень.
Згідно з довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за грудень 2015 року №20-3 (КБ-3) вартість виконаних робіт з ПДВ становить 217 684, 70 грн.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем неодноразово надсилалось на адресу відповідача акти приймання виконаних робіт та довідку про вартість виконаних робіт, проте відповідачем було надано відповідь позивачу про те, що через відсутність призначень на фінансування об'єкта Департамент не має змоги відшкодувати понесені витрати.
Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, зобов'язання має виконуватися належним чином.
Згідно зі статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Однак, в порушення умов договору відповідач зобов'язання виконував неналежним чином, в зв'язку з чим виникла заборгованість.
Слід зазначити, що як вбачається з пояснень відповідача, виходячи зі змісту апеляційної скарги, такий не заперечує проти наявності самої заборгованості, а лише зазначає про відсутність бюджетних асигнувань.
Так, дійсно, п. 4.10 договору сторонами передбачено, що замовник буде проводити розрахунки за виконані роботи в міру поступлення коштів на розрахунковий рахунок замовника та не несе відповідальності у випадку їх відсутності.
Водночас, п. 4.1. договору передбачено, що розрахунки за виконані роботи будуть здійснюватись із урахуванням Загальних умов на підставі актів виконаних робіт КБ-2в та довідки про вартість виконаних робіт КБ-3 проміжними платежами в міру виконання робіт за повністю завершені роботи.
Відповідно до п. 99 Загальних умов укладення та виконання договорів в капітальному будівництві, розрахунки за виконані роботи проводяться на підставі документів про обсяги виконаних робіт та їх вартість. Документи про виконані роботи та їх вартість складаються і підписуються підрядником та передаються замовнику. Замовник перевіряє ці документи і в разі відсутності зауважень підписує їх. Після підписання документів замовник зобов'язаний оплатити виконані роботи.
Тобто, як договір, так і Загальні умови оплату послуг ставлять в залежність саме від підписання актів виконаних робіт.
Слід зазначити, що сторони передбачили в договорі можливість зменшення обсягів закупівлі робіт залежно від реального фінансування. Однак, відповідач вказаним правом не скористався.
Отже, доводи скаржника, що оплата послуг пов'язана з поступленням коштів на розрахунковий рахунок є безпідставними.
Також, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу скаржника, що ст. 129 Конституції України встановлено основні засади судочинства, зокрема, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Скаржник в апеляційній скарзі посилався на необхідність залучення як третю особу ДКС України, оскільки така володіє інформацією щодо наявності бюджетних асигнувань. Поряд з цим, ст. 38 ГПК України встановлює, що господарський суд вправі витребувати докази лише за наявності клопотання та у разі неможливості самостійного їх надання учасниками судового процесу. Матеріали справи не містять клопотання скаржника про витребування таких доказів в ДКС України та залучення їх до справи як третю особу під час розгляду справи в суді першої інстанції. Також, матеріали справи не містять жодних доказів, які б підтверджували посилання скаржника на відсутність бюджетних асигнувань. Однак, саме на нього законодавець покладає обов'язок доведення тих обставин, на які він посилається.
Скаржником необґрунтовано необхідності залучення ДКС України як третьої особи та не вказано яким чином дане судове рішення може вплинути на її права чи обов'язки.
Більше того, за приписами ст. 218 Господарського кодексу України та ст. 617 Цивільного кодексу України не вважаються обставинами, які б звільняли від відповідальності, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів. Також, норма ст. 625 ЦК України встановлює правило, згідно з яким боржник не звільняється від відповідальності у зв'язку з неможливістю виконання ним грошового зобов'язання.
Крім того, про те, що відсутність бюджетного фінансування не виправдовує бездіяльність і не є підставою для звільнення від матеріальної відповідальності за порушення зобов'язання, зазначено в постанові Верховного Суду України №11/446 від 15 травня 2012 року, а також в рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18 жовтня 2005 року та "Бакалов проти України" від 30 листопада 2004 року.
Також, вказану позицію викладено в постанові Вищого господарського суду України від 30.10.2014 у справі № 909/602/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_2 Консорт Лтд." до Департаменту будівництва житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації.
Отже, рішення місцевого господарського суду є законним та обґрунтованим, а доводи скаржника, безпідставними.
Відповідно до ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно з ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Оскільки скаржник, у встановленому законом порядку, не подав належних та допустимих доказів, які б з достовірністю підтверджували доводи, викладені в апеляційній скарзі, та обґрунтовували неправомірність та безпідставність заявленого позову, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Івано-Франківської області відповідає законодавству, матеріалам та дійсним обставинам справи, а тому не вбачає підстав його для зміни чи скасування.
Керуючись ст. ст. 33, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд
1. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 24.05.2016 у справі № 909/357/16 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
2. Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
4. Справу повернути до місцевого господарського суду.
Повна постанова складена 25.08.2016.
Головуючий суддя Юрченко Я.О.
Суддя Зварич О.В.
Суддя Хабіб М.І.