04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"25" серпня 2016 р. Справа№ 910/23556/15
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яковлєва М.Л.
суддів: Рудченка С.Г.
Ільєнок Т.В.
секретар судового засідання - Пугачова А.С.
за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 25.08.2016 року по справі №910/23556/16 (в матеріалах справи).
Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва
на рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2015 року
по справі №910/23556/15 (суддя Мандриченко О.В.)
за позовом заступника прокурора міста Києва
до Київської міської ради
треті особи, які не заявляю самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: 1.Товариство з обмеженою відповідальністю "АВМ-Союз", 2.Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРАНСТЕХСЕРВІС"
про визнання незаконним та скасування рішення.
В вересні 2015 року заступник прокурора міста Києва (далі-позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради (далі-відповідач) про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 10.12.2014 року №656/656 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "АВМ-Союз" на вул. Лісній, 78 у Дарницькому районі міста Києва для будівництва та експлуатації житлових будинків малоповерхової забудови".
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.11.2015р. у справі №910/23556/15 в позові відмовлено повністю.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що рішення Київської міської ради від 10.12.2014 року №656/656 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "АВМ-Союз" на вул. Лісній, 78 у Дарницькому районі міста Києва для будівництва та експлуатації житлових будинків малоповерхової забудови" прийнято у відповідності до вимог законодавства.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 10.11.2015р., відповідач звернувся з апеляційної скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить зазначене рішення суду скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на неповне з'ясування обставин господарським судом, що мають значення для справи; на неправильне застосування норм матеріального права (ст.ст.124, 134, 135 Земельного кодексу України) та на порушення процесуального права (ст.43 ГПК України).
Відповідач не скористався своїм правом згідно ч. 1 ст. 96 ГПК України та не надав суду відзив на апеляційну скаргу, що згідно ч. 2 ст. 96 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Третьою особою 1 подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.
Згідно із ч.1 ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.
У відповідності до ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - скасуванню з припиненням провадження у справі, виходячи з наступного.
Спір у справі виник у зв'язку із тим, що на думку прокурора прийняте рішення Київської міської ради №656/656 від 10.12.2014 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "АВМ-Союз" на вул. Лісній, 78 у Дарницькому районі міста Києва для будівництва та експлуатації житлових будинків малоповерхової забудови" є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки порушено вимоги ст.ст.124, 134, 135 Земельного кодексу України.
Положеннями ст.1 ГПК України встановлено право підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.
Відповідно до ст.12 ГПК України господарським судам підвідомчі:
1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім:
спорів про приватизацію державного житлового фонду;
спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов;
спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;
спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів;
інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів;
2) справи про банкрутство;
3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції;
4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів;
4-1) справи у спорах між господарським товариством та його посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, завданих такою посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю);
5) справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери;
6) справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів;
7) справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України;
8) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до порушення справи про банкрутство.
Підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду, крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб, спорів, передбачених пунктом 4 частини першої цієї статті, та інших спорів, передбачених законом. Рішення третейського суду може бути оскаржено в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Підвідомчість - це визначена законом сукупність повноважень судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції.
Гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Конституції України.
Органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.
Органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Частиною першою статті 122 Земельного кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону (ч.1 ст.116 ЗК України).
За правилами ч.1 ст.123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок комунальної власності у користування здійснюється, зокрема, органами місцевого самоврядування на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у випадках, передбачених законом, або на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). При цьому розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, передбачених статтею 122 цього Кодексу.
Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки (ч.2 ст.123 ЗК України).
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні (ч.3 ст.123 ЗК України).
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186 цього Кодексу.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи, приймає рішення про надання земельної ділянки у користування (ч.6 ст.123 ЗК України).
Рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.
Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що ними встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у користування (оренду) громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у користування (оренду) зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у користування, за результатами розгляду яких визначені в статті 123 ЗК України органи приймають одне з відповідних рішень. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування (оренду).
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд України у постанові № 21-3690а15 від 19.01.2016р.
Відповідно до ст. 360-7 Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Предметом розгляду у даній справі є рішення Київської міської ради №656/656 від 10.12.2014р. про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у короткострокову оренду, яке є актом ненормативного характеру органу місцевого самоврядування, що дозволяє вчинити певні дії, які самі по собі не породжують прав на землю.
Відповідач під час винесення зазначеного рішення здійснював владні управлінські функції у сфері управління діяльності, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.
На підставі вищевикладеного, судова колегія приходить до висновку про те, що провадження у справі підлягає припиненню з підстав передбачених п.1 ст.80 ГПК України, оскільки спір про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради №656/656 від 10.12.2014р. є публічно-правовим та не підлягає вирішенню у господарських судах України.
Враховуючи вищевикладене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню як таке, що прийнято з порушенням норм процесуального права, а апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Керуючись п.1 ст.80, ст.12, ст.ст. 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, суд, -
1.Апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2015 року по справі №910/23556/15 задовольнити частково.
2.Рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2015 р. по справі №910/23556/15 скасувати.
3.Провадження по справі №910/23556/15 припинити.
4.Матеріали справи №910/23556/15 повернути Господарському суду міста Києва.
Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.
Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.
Головуючий суддя М.Л. Яковлєв
Судді С.Г. Рудченко
Т.В. Ільєнок