донецький апеляційний господарський суд
пр. Науки, 5, м. Харків, 61022, тел. (057) 702-00-72
Е-mail: inbox@dna.arbitr.gov.ua
Постанова
Іменем України
25.08.2016 справа № 908/1047/16
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючогоОСОБА_1,
суддів:ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю представників сторін:
від позивача:ОСОБА_4 за дов. б/н від 07.06.2016,
від відповідача:ОСОБА_5 за дов. № 3811 від 13.06.2016,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуПриватного акціонерного товариства "Запорізький електровозоремонтний завод", м. Запоріжжя,
на рішення Господарського суду Запорізької області
від05.07.2016
по справі№908/1047/16 (суддя Попова І. А.)
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ЄВК", м. Дніпропетровськ,
доПриватного акціонерного товариства "Запорізький електровозоремонтний завод", м. Запоріжжя,
простягнення 264 789, 07 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю «ЄВК» (далі - ТОВ «ЄВК», Постачальник) звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом до Приватного акціонерного товариства «Запорізький електровозоремонтний завод» (далі - ПрАТ «ЗЕРЗ», Покупець) про стягнення основного боргу в розмірі 140 587, 61 грн., пені в сумі 26 487, 98 грн., 3 % річних у розмірі 7 427, 62 грн., інфляційних втрат у сумі 90 286, 49 грн.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 05.07.2016 у справі № 908/1047/16 позовні вимоги задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача основний борг у розмірі 140 587, 61 грн., пеню в сумі 7 620, 88 грн., 3 % річних у розмірі 7 036, 88 грн., інфляційні втрати у сумі 86 553, 47 грн. та судовий збір у розмірі 3 626, 97 грн. В іншій частині позову відмовлено.
Відповідач, не погодившись з прийнятим рішенням, звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 05.07.2016 у справі № 908/1047/16 та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити. Зокрема, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм як матеріального, так і процесуального права та невідповідність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні, фактичним обставинам справи. Заявник апеляційної скарги вважає, що: строк оплати поставленої продукції слід обраховувати, виходячи з дати фактичного підписання ОСОБА_6 приймання-передачі Покупцем, а не з дати прийняття продукції; вимоги про відшкодування за рахунок другої сторони витрат на послуги адвоката судом першої інстанції задоволено неправомірно, оскільки юридичні послуги були надані позивачу не адвокатом, а приватним підприємцем.
В апеляційній скарзі наведені також інші доводи, які на думку відповідача є підставою для скасування оскаржуваного рішення.
Представник позивача у судовому засіданні та відзиві на апеляційну скаргу не вбачає підстав для її задоволення та вважає, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, а тому підлягає залишенню без змін.
Представник відповідача у судовому засіданні підтримав доводи і заперечення, викладені в апеляційній скарзі, та просить її задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати.
Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду відповідно до статті 101 ГПК України та на підставі встановлених фактичних обставин переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм як матеріального, так і процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд, -
Між ТОВ «ЄВК» та ПрАТ «ЗЕРЗ» 17.03.2014 було укладено Договір поставки № 140088, за умовами якого Постачальник зобов'язується у 2014 році поставити (передати у власність) Замовникові товари, зазначені у Специфікаціях - додатках до цього Договору, а Замовник - прийняти й оплатити такі товари на умовах цього Договору (а. с. 18-20).
Відповідно до пункту 1.2 Договору найменування, номенклатура, асортимент, марка, кількість товарів визначаються відповідно до Специфікації - додатку до цього Договору.
Згідно з пунктом 3.1 Договору ціна (сума, загальна вартість) цього Договору становить 798 316, 90 грн., у тому числі ПДВ 20 % - 133 052, 82 грн.
Ціна за одиницю товару зазначається у Специфікації - додатку до цього Договору.
Розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються у безготівковій формі (пункт 4.1 Договору).
У пункті 3.2 Договору сторони узгодили, що Замовник оплачує поставлений Постачальником товар виключно за ціною, вказаною у Специфікаціях - додатках до ОСОБА_6.
Відповідно до пункту 4.2 Договору Замовник здійснює оплату поставленого товару протягом 90 банківських днів з дня підписання Сторонами за цими ОСОБА_6 приймання-передачі товару та отримання Замовником оригіналу рахунку на оплату товарів. В ОСОБА_6 приймання-передачі товару Сторони за цими ОСОБА_6 повинні зазначити найменування, асортимент, кількість та ціну товарів, номер та дату Договору, номер та дату заявки на постачання товару, дату отримання Постачальником заявки на постачання товару, реквізити видаткової накладної, за якою отриманий товар, інші відомості за необхідності.
Згідно з пунктом 4.3 Договору до рахунка на оплату товарів додаються: податкова накладна, видаткова накладна, товарно-транспортна накладна (інші документи щодо транспортування товару).
Право власності на товар, зазначений у Специфікаціях - додатках до ОСОБА_6, переходить до Замовника з моменту підписання Сторонами/представниками ОСОБА_7 видаткової накладної та відсутності у Замовника зауважень щодо якості, комплектності та асортименту товару. У разі наявності у Замовника зауважень щодо якості, комплектності та асортименту товару, право власності на товар, зазначений у Специфікаціях - додатках до ОСОБА_6, переходить до Замовника з моменту підписання Сторонами/представниками ОСОБА_7 приймання-передачі товару (пункт 5.5 Договору).
У пункті 5.8 Договору сторони узгодили, що прийом товару здійснюється Замовником відповідно до умов цього Договору, а також відповідно до умов Інструкції № П-6 від 15.06.1965 № «Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю» та Інструкції № П-7 від 25.04.1966 «Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю», якщо умови зазначених інструкцій не суперечать умовам цього Договору та/або чинному законодавству (вказані інструкції застосовуються в частині, що не суперечить умовам цього Договору та/або чинному законодавству).
Приймання товару здійснюється Замовником за наявності товаросупровідних документів: товарно-транспортної накладної (інших документів щодо транспортування товару), пакувальних аркушів, податкової накладної на кожну партію товару, рахунку на оплату товару, документів, що підтверджують якість товару.
Згідно з пунктом 5.12 Договору підтвердженням одержання товару Замовником є видаткова накладна, підписана уповноваженими представниками сторін.
У разі порушення строків оплати отриманого товару Замовник сплачує Постачальнику пеню в розмірі половини облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочки (пункт 7.2.1 Договору).
Відповідно до пункту 10.1 ОСОБА_6 вони набирають чинності з дати їх підписання Сторонами і діють до 31.12.2014, але в будь-якому випадку до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань за ОСОБА_6.
У Специфікації № 1, яка є невід'ємною частиною Договору, сторони узгодили найменування, асортимент, кількість та загальну вартість товару на загальну суму 798 316, 90 грн. з урахуванням ПДВ (а. с. 22).
На виконання умов укладеного між сторонами Договору ТОВ «ЄВК» поставило ПрАТ «ЗЕРЗ» товар за видатковими накладними: № 16 від 16.04.2014 на суму 161 842,13 грн. (а. с. 21), № 35 від 18.07.2014 на суму 54 993, 16 грн. (а. с. 23), № 36 від 18.07.2014 на суму 57 849, 80 грн. (а. с. 24), № 37 від 18.07.2014 на суму 19 599, 89 грн. (а. с. 25). Всього на загальну суму 294 284, 98 грн.
Відповідач оплатив поставлений товар лише частково, перерахувавши позивачу 62 842, 49 грн. за платіжним дорученням № 4802 від 11.06.2014 (а. с. 73) та 90 854, 88 грн. за платіжним дорученням № 1132 від 02.03.2015 (а. с. 74). Всього на загальну суму 153 697, 37 грн.
Оскільки ПрАТ «ЗЕРЗ» не виконало обов'язок з оплати поставленого товару у повному обсязі, ТОВ «ЄВК» звернулось до господарського суду з позовом про стягнення заборгованості.
Вивчивши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду прийнято з порушенням норм матеріального права, а тому підлягає частковому скасуванню, виходячи з такого.
Апеляційний господарський суд, оцінивши зміст спірного договору, дійшов висновку, що останній за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм глави 54 ЦК України та статей 264-271 ГК України.
Згідно зі статтею 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до частини першої статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.
За приписами частини першої статті 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зазначає, що за видатковими накладними № 16 від 16.04.2014 та №№ 35, 36 від 18.07.2014 ТОВ «ЄВК» поставило інший, ніж передбачено Специфікацією, товар: замість «багатошарового скла» (ГОСТ 5727-88) було передано «скло триплекс».
Колегія суддів вважає, що доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції з огляду на те, що відповідач не скористався передбаченим статтею 672 ЦК України правом відмови від прийняття товару та прийняв його без зауважень і претензій, підписавши як видаткові, так і товарно-транспортні накладні.
Згідно з частиною п'ятою статті 672 ЦК України якщо покупець не відмовився від товару, асортимент якого не відповідає умовам договору купівлі-продажу, він зобов'язаний оплатити його за ціною, погодженою з продавцем.
Таким чином, прийняття товару ПрАТ «ЗЕРЗ» зумовлює виникнення у відповідача обов'язку з його оплати на умовах укладеного між сторонами Договору.
Заявник апеляційної скарги також вважає, що згідно з пунктом 4.2 Договору строк оплати товару за спірним Договором не настав, оскільки акти приймання-передачі та рахунки-фактури не були передані ПрАТ «ЗЕРЗ».
Колегія суддів не погоджується з доводами відповідача та вважає за необхідне зазначити таке.
Як вбачається з матеріалів справи, товар за спірним Договором поставки був прийнятий ПрАТ «ЗЕРЗ» без зауважень щодо кількості та якості, у зв'язку з чим на підставі пункту 5.5 Договору право власності на товар перейшло до відповідача в момент підписання видаткових накладних, тобто 16.04.2014 за видатковою накладною № 16 та 18.07.2014 за видатковими накладними №№ 35, 36 та 37.
Оскільки у пункті 5.8 Договору сторони узгодили, що приймання товару здійснюється відповідно до умов Інструкцій № П-6 від 15.06.1965 та № П-7 від 25.04.1966, якщо їх умови не суперечать умовам Договору та/або чинному законодавству, а спірним Договором не регламентовано порядок складання ОСОБА_6 приймання-передачі товару, колегія суддів вважає, що в цій частині застосовуються положення зазначених інструкцій.
Акти приймання продукції складаються на підприємстві, що здійснює таке приймання та затверджуються його керівником або заступником керівника (пункт 26 Інструкції № П-6 та пункт 29 Інструкції № П-7).
З наведеного випливає, що обов'язок складання ОСОБА_6 приймання-передачі товару покладено саме на відповідача.
Відповідно до пункту 29 Інструкції № П-7 акт щодо фактичної кількості та комплектності отриманої продукції складається у день закінчення приймання продукції за якістю та комплектністю.
Згідно з пунктом 26 Інструкції № П-6 акт приймання продукції затверджується керівником або заступником керівника підприємства-отримувача не пізніше ніж на наступний день після складання акту.
Оскільки дні приймання продукції за спірним Договором (16 квітня та 18 липня 2014 року) були робочими днями, то співробітники ПрАТ «ЗЕРЗ» повинні були скласти та затвердити акти приймання продукції за кількістю та якістю не пізніше 17 квітня та 19 липня 2014 року відповідно.
Отже, враховуючи, що обов'язок складання актів приймання-передачі товару є передумовою розрахунків між сторонами, то колегія суддів вважає, що строк оплати поставленої продукції за спірними ОСОБА_6 (90 банківських днів) слід обраховувати з першого банківського дня після спливу строку складання цих актів, тобто з 18 квітня та 21 липня 2014 року відповідно.
Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що на підставі пункту 4.2 спірного Договору строк оплати за видатковою накладною № 16 від 16.04.2014 спливає 01.09.2014, а за видатковими накладними №№ 35, 36 та 37 - 24.11.2015.
Крім того, колегія суддів зауважує, що рахунок (рахунок-фактура) є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, і не є первинним бухгалтерським документом.
Договір, укладений між сторонами, містить умови щодо строку та порядку оплати, а також необхідні реквізити сторін, що свідчить про можливість виконання зобов'язання відповідачем.
Ненадання рахунку (рахунку-фактури) не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 ЦК України, а тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку з оплати поставленого товару в порядку, передбаченому Договором.
При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що у платіжному дорученні № 4802 від 11.06.2014 в якості підстави оплати у графі «Призначення платежу» зазначено рахунок № 14 від 16.04.2014 із посиланням на спірний Договір, що свідчить про наявність у відповідача зазначеного рахунку-фактури (а. с. 73).
Статтями 526, 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок та зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, ЦК України та інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
При цьому, згідно з частиною першою статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За таких обставин колегія суддів вважає, що на момент звернення ТОВ «ЄВК» з позовною заявою строк виконання зобов'язання ПрАТ «ЗЕРЗ» настав, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню основний борг у розмірі 140 587, 61 грн.
Позивачем заявлено до стягнення 3 % річних у розмірі 7 427, 62 грн. за період з 27.08.2014 по 22.03.2016.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Колегія суддів, перевіривши розрахунок 3 % річних, здійснений позивачем, доходить висновку, що він є арифметично невірним, оскільки позивач неправильно визначив початкову дату їх нарахування.
Враховуючи, що кінцевими датами оплати поставленої продукції за спірними ОСОБА_6 є 1 вересня та 24 листопада 2014 року, то право на нарахування відсотків річних виникло у позивача відповідно з 2 вересня та 25 листопада 2014 року.
Колегія суддів, здійснивши перерахунок 3 % річних, вважає, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню відсотки річних у розмірі 7 000, 55 грн. за період з 02.09.2014 по 22.03.2016, що зумовлює скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення 3 % річних у сумі 36, 36 грн.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення інфляційні втрати у розмірі 124 202, 09 грн. за період з серпня 2014 року по березень 2016 року.
Всупереч вимогам чинного законодавства при розрахунку інфляційних втрат позивач врахував індекс інфляції за місяці, коли строк виконання зобов'язання не настав, тобто за серпень і жовтень 2014 року, та за місяці, в яких мали бути здійснені платежі, тобто за вересень 2014 року за видатковими накладними № 16 від 16.04.2014 та листопад 2014 року за видатковими накладними №№ 35, 36 та 37 від 18.07.2014, що призвело до неправильного визначення суми, яка підлягає стягненню.
Колегія суддів, враховуючи лист Верховного Суду України № 62-97 від 03.04.1997 та пункт 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14, перевіривши арифметичний розрахунок, здійснений позивачем, вважає, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати в розмірі 83 203, 63 грн. за період з жовтня 2014 року по лютий 2016 року, та відмовляє в частині позовних вимог про стягнення інфляційних втрат у сумі 3 349, 84 грн. за безпідставністю, що зумовлює скасування рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
Позивачем на підставі пункту 7.2.1 Договору також нараховано пеню в розмірі половини облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення в сумі 26 487, 98 грн. за період з 23.09.2014 по 22.03.2016.
Стаття 216 ГК України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами і договором.
Згідно з пунктом 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
Частиною першою статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
За приписами частини шостої статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
При розгляді справи в суді першої інстанції відповідач заявив про застосування наслідків спливу строку позовної давності щодо вимог про стягнення пені на підставі пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України.
За визначенням, наведеним у статті 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до частини другої статті 9 ЦК України та частини першої статті 223 ГК України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених статтею 175 ГК України, до яких відносяться і правовідносини сторін за спірним Договором.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 257 ЦК України для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлена спеціальна позовна давність тривалістю в один рік.
При цьому, як вбачається з роз'яснень, наведених у постанові пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 № 10, якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Цей шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).
Як свідчить штамп канцелярії суду на першому аркуші позовної заяви, ТОВ «ЄВК» звернулось до Господарського суду Запорізької області 19.04.2016, а тому, враховуючи загальні правила обчислення строків та приписи пункту 1 частини другої статті 257 ЦК України, колегія суддів вважає, що строк позовної давності щодо вимог про стягнення пені за період до 19.04.2015 сплив.
Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
При цьому, як встановлено вище, строк виконання зобов'язання з оплати товару за спірним Договором за накладною № 16 від 16.04.2014 сплив 01.09.2014, а за видатковими накладними №№ 35, 36 та 37 від 18.07.2014 - 24.11.2014.
Виходячи з положень частини шостої статті 232 ГК України, шестимісячний строк, за який позивач має право нараховувати пеню у разі прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем, за видатковою накладною № 16 від 16.04.2014 сплив 02.03.2015, а за видатковими накладними №№ 35, 36 та 37 від 18.07.2014 - 25.05.2015.
Отже, колегія суддів, здійснивши перерахунок штрафних санкцій, враховуючи заяву відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності, а також приписи частини шостої статті 232 ГК України, доходить висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума пені у розмірі 2 013, 86 грн. за період з 19 квітня по 25 травня 2015 року за прострочення оплати товару за видатковими накладними №№ 35, 36 та 37 на суму 132 442, 85 грн. та відмовляє в іншій частині позовних вимог про стягнення неустойки за безпідставністю.
Щодо інших доводів і заперечень, наведених в апеляційній скарзі, то колегія суддів не бере їх до уваги, оскільки вони не спростовують висновків апеляційного суду, викладених у цій постанові.
Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга ПрАТ «ЗЕРЗ» не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Запорізької області від 05.07.2016 у справі № 908/1047/16 підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог про стягнення пені в сумі 5 606, 14 грн., 3 % річних у сумі 36,36 грн. та інфляційних втрат у розмірі 3 349, 84 грн. з наведених вище підстав. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишається без змін.
Відповідно до статті 49 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на сторін пропорційно задоволеним позовним вимогам, а за подання апеляційної скарги - на заявника.
Керуючись статтями 49, 99, 101, 102, 103, 105 ГПК України, Донецький апеляційний господарський суд -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Запорізький електровозоремонтний завод», м. Запоріжжя, на рішення Господарського суду Запорізької області від 05.07.2016 у справі № 908/1047/16 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 05.07.2016 у справі № 908/1047/16 скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення пені в сумі 5 606, 14 грн., 3 % річних у розмірі 36, 36 грн. та інфляційних втрат у сумі 3 349, 84 грн.
Викласти абзац другий резолютивної частини рішення Господарського суду Запорізької області від 05.07.2016 у справі № 908/1047/16 у такій редакції:
«Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Запорізький електровозоремонтний завод» (69095, м. Запоріжжя, вул. Залізнична, 2, код ЄДРПОУ 01056273) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВК» (49000, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 37452989) основний борг у розмірі 140 587, 61 грн., пеню в сумі 2 013, 86 грн., 3 % річних у розмірі 7 000, 55 грн., інфляційні втрати в сумі 83 203, 63 грн. та судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 3 492, 05 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.»
Господарському суду Запорізької області видати відповідний наказ.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий О.А. Скакун
Судді: Л.Ф. Чернота
ОСОБА_3