ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
23.08.2016Справа №910/12739/16
За позовом Публічного акціонерного товариства "Київенерго",
до Управління житловими будинками Управління справами Верховної Ради України,
про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію в розмірі (з урахуванням заяви про зміну предмету позову 348 610,70 грн.)
Суддя Комарова О.С.
представники сторін:
від позивача: Кирищук В.П. (представник за довіреністю);
від відповідача не з'явились.
У судовому засіданні 23 серпня 2016 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Позивач, Публічне акціонерне товариство "Київенерго", 13.07.2016 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою № 94/11/2739 від 31.05.2016 року до відповідача, Управління житловими будинками Управління справами Верховної Ради України, про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію в розмірі 416 364,24 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як споживач, не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 521152 від 25.07.2011 року, зокрема, у визначені відповідним договором строки в повному обсязі не оплатив позивачу, як енергопостачальній організації, суму спожитої теплової енергії у гарячій воді, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за вказаним правочином.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2016 року порушено провадження у справі № 910/12739/16 та призначено розгляд справи на 09.08.2016 року.
Ухвалою суду від 09.08.2016 року розгляд справи було відкладено до 23.08.2016 року.
Через відділ діловодства суду 17.08.2016 року від позивача надійшла заява про зміну предмету позову, яку було судом задоволено з огляду на наступне.
Відповідно до п. 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18 право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача.
Оскільки заява про зміну предмету позову подана до початку розгляду справи по суті та з дотриманням вимог ст.ст. 54, 57 Господарського процесуального кодексу України, вона приймається судом до розгляду, отже новим предметом позову є стягнення заборгованості в розмірі 348 610,70 грн. за період з 01.11.2014 року по 01.09.2015 року за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 521152 від 25.07.2011 року.
У судовому засіданні 23.08.2016 року представник позивача позовні вимоги підтримав з урахуванням раніше поданої заяви про зміну предмету позову та дав пояснення по суті спору. Представник відповідача у судове засідання 23.08.2016 року не з'явився, вимог ухвали суду про порушення провадження у справі не виконав, про причини неявки до суду не повідомив, про час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.
Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи відповідно до ч.1ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
У відповідності до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд, -
25 липня 2011 року між Публічним акціонерним товариством «Київенерго» (надалі - позивач, постачальник) та Управлінням житловими будинками Управління справами Верховної Ради України (надалі - відповідач, споживач) було укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 521152 (надалі - договір), відповідно до умов якого 1.1. Постачальник зобов'язується виробити та поставити теплову енергію Споживачу для потреб опалення, вентиляції та гарячого водопостачання, а Споживач зобов'язується отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених в цьому договорі (п. 1.1. договору).
Пунктом 2.1. договору визначено, що при виконанні умов цього Договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим Договором, сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими органом виконавчої влади, що здійснює державне регулювання у сфері теплопостачання - Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг України (Закон України від 09.07.2010 № 2479-УІ), Положенням про Держенергонагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації тепловикористовуючих установок і теплових мереж (далі Правил), нормативними і.тами з питань користування та взаєморозрахунків за енергоносії, чинним законодавством України.
За умовами п. 2.2.1. договору постачальник зобов'язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої на межу балансової належності із "Споживачем"' (додатки 3,4) для потреб опалення - в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання - протягом року згідно із заявленими "Споживачем" величинами приєднаного теплового навантаження, зазначеними в додатку 1.
Відповідно до п. 2.3.1. договору споживач зобов'язується дотримуватись кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені в додатку № 1 до договору, не допускаючи їх перевищення та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними у додатку 2
У відповідності до п. 4 додатку № 2 до договору, дата зняття споживачем показників приладів обліку - по 25 число поточного місяця.
Пунктом 10 додатку № 2 до договору визначено, що Споживач щомісячно: забезпечує не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на розрахунковий рахунок Постачальника або транзитний рахунок ГІОЦ КМДА; до 25 числа поточного місяця, сплачує вартість теплової енергії, яка використовується орендарями, на рахунок Постачальника згідно з його розрахунком.
Позивач стверджує, що внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді, у останнього за період з 01.11.2014 року по 01.09.2015 року виникла заборгованість за спожиту теплову енергію, яка станом на 01.05.2016 року становить 239 055,54 грн. (основний борг), що підтверджується обліковими картками (табуляграмами) за спірний період, відомостями обліку споживання теплової енергії, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за спожиту теплову енергію у гарячій воді в сумі 239 055,54 грн.
Окрім того, позивач просить суд стягнути з відповідача штрафні санкції за порушення виконання грошового зобов'язання щодо оплати товару.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами частини 1 статті 714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Відповідно до частини 2 статті 714 Цивільного кодексу України до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
У відповідності до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Положеннями частин 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частинами 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії; тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими.
За умовами ч. 3 ст. 20 Закону України "Про теплопостачання" (у редакції Закону України від 09.07.2010 року N 2479-VI) тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, крім тарифів на виробництво теплової енергії для суб'єктів господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, затверджуються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Як вже було встановлено судом, 25 липня 2011 року між Публічним акціонерним товариством «Київенерго» та Управлінням житловими будинками Управління справами Верховної Ради України було укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 521152, відповідно до умов якого 1.1. Постачальник зобов'язується виробити та поставити теплову енергію Споживачу для потреб опалення, вентиляції та гарячого водопостачання, а Споживач зобов'язується отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених в цьому договорі (п. 1.1. договору).
Матеріалами справи підтверджено, що внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді, у останнього за період з 01.11.2014 року по 01.09.2015 року виникла заборгованість за спожиту теплову енергію, яка станом на 01.05.2016 року становить 239 055,54 грн. (основний борг), що підтверджується обліковими картками (табуляграмами) за спірний період, відомостями обліку споживання теплової енергії, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за спожиту теплову енергію у гарячій воді в сумі 239 055,54 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як встановлено судом, відповідач не скористався наданими йому ст. 22 Господарського процесуального кодексу України правами, не з'явився у судові засідання, про дату і місце проведення яких був повідомлений належним чином, доказів на спростування доводів позивача, або доказів, які б свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлені до стягнення кошти, суду не надав.
Таким чином, беручи до уваги положення спірного договору, чинного законодавства та наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 239 055,54 грн.
При зверненні до суду позивач також просив стягнути з відповідача на його користь 3% річних в розмірі 10 014,48 грн. та інфляційну складову боргу в розмірі 99 540,68 грн.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З положень п.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Дії відповідача, які полягають в порушенні зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати спожитої теплової енергії, є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.
У відповідності з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".
Зокрема, рекомендації Верховного Суду України, викладені в листі № 62-97р від 03.04.1997 року щодо порядку нарахування індексів інфляції при розгляді судових справ передбачають, що сума, яка внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з розрахунком травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.
Положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року № 14 визначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
За умовами пункту 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року № 14, сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) також не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Проаналізувавши надані позивачем розрахунки інфляційної складової боргу та 3% річних суд дійшов висновку, що вони складені відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства України, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 99 540,68 грн. інфляційної складової боргу та 3% річних 10 014,48 грн. є обґрунтованими та підлягає задоволенню повністю за розрахунками позивача.
Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі про стягнення 348 610,70 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при поданні позовної заяви було сплачено 6 245,46 грн. судового збору. Проте відповідно до п. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" в редакції, чинній на момент звернення позивача із позовом до суду, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. Тобто у зв'язку зі зміною предмету позову позивачем, в результаті якого виявилось зменшення розміру позовних вимог, стягненню з відповідача підлягає 5 229,16 грн. судового збору, а інша частина сплаченого судового збору в розмірі 1 016,30 грн. може бути повернута позивачеві за клопотанням останнього.
Отже, судові витрати позивача щодо сплати судового збору в розмірі 5 229,16 грн. відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 4-3, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Управління житловими будинками Управління справами Верховної Ради України (ЄДРПОУ 22869342; адреса: 01021, м. Київ, ВУЛИЦЯ ІНСТИТУТСЬКА, будинок 8) на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (код ЄДРПОУ 00131305; адреса: 01001, м. Київ, площа Івана Франка, 5) грошові кошти: основного боргу в розмірі 239 055,54 грн. (двісті тридцять дев'ять тисяч п'ятдесят п'ять гривень 54 копійки), 3% річних - 10 014,48 грн. (десять тисяч чотирнадцять гривень 48 копійок) та інфляційної складової боргу - 99 540,68 грн. (дев'яносто дев'ять тисяч п'ятсот сорок гривень 68 копійок) та судовий збір - 5 229,16 грн. (п'ять тисяч двісті двадцять дев'ять гривень 16 копійок). Видати наказ.
3. Копію рішення надіслати відповідачу у справі № 910/12739/16.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та в строки, передбачені нормами ст.ст. 91, 93 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено 25.08.2016 року.
Суддя О.С. Комарова