22.08.2016 Справа № 908/2206/16
Суддя Дроздова С.С., розглянувши матеріали,
За позовом: Приватного підприємства «Тиман» (51937 Дніпропетровська область, м. Кам'янське, пр. Перемоги, 28/33)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліатрис» (69037 м. Запоріжжя, вул. Рекордна, 20-А, кім. 27)
про стягнення 516 780 грн. 00 коп.
Приватне підприємство «Тиман» звернулося до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліатрис» 516 780 грн. 00 коп. перерахованої суми.
До позовної заяви позивачем надано заяву про забезпечення позову, відповідно до якої заявник просить суд накласти арешт на грошові кошти, які знаходяться на рахунку № 26006608979400 АТ «УкрСиббанк» МФО 351005, в межах суми позову.
Суд вважає за необхідне заяву залишити без задоволення виходячи з наступного:
Згідно зі ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Тобто, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно чи грошові суми, які є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, можуть зникнути, зменшитись на момент виконання рішення. А оскільки заява про забезпечення позову розглядається судом без виклику сторін, тягар доказування покладається на особу, яка подала зазначену заяву за загальними правилами відповідно до ст. 33 ГПК України.
Відповідно до ст. 67 ГПК України позов забезпечується накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Відповідно постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011р. “Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову” забезпечення позову є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи.
Питання задоволення заяви сторони у справі про застосування заходів забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку, виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити припущення про утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у випадках невжиття заходів забезпечення позову.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.
Як свідчать матеріали справи, обґрунтувань щодо наявності підстав забезпечення позову, як того вимагають Господарський процесуальний кодекс України та постанова Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011р. “Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову”, заявником не зазначено.
Позивач клопотання про забезпечення позову ніяким чином не обґрунтував, у заяві міститься лише посилання на ст.ст. 66, 67 ГПК України.
Тобто, позивач жодних доказів на підтвердження того, яким чином невжиття заходів із забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, які знаходяться на рахунку № 26006608979400 АТ «УкрСиббанк» МФО 351005, в межах суми позову, не надав.
Крім того, відповідно до п. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», за звернення до господарського суду з заявою про забезпечення позову, сплачується судовий збір у сумі 0,5 розміру мінімальної заробітної плати.
Нормою Закону України «Про державний бюджет на 2016 рік» № 928-VIII від 25.12.2015р. встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі в сумі 1378,00 гривень.
Тобто, за подання клопотання в порядку ст. ст. 66, 67 Господарського процесуального кодексу України, позивач зобов'язаний сплатити судовий збір у сумі 689,00 гривень. Але, в порушення вимог законодавства, позивачем не надано доказів сплати судового збору.
Позивачем до заяви про забезпечення позову надано лише квитанцію № 830_44 від 19.08.2016р. про сплату 84 грн. 21 коп. за послуги банку. Оригіналу платіжного доручення про сплату судового збору за подання заяви про забезпечення позову заявником не надано.
Враховуючи вищевикладене, господарський суд дійшов висновку, що заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 22, 66, 67, 86 Господарського процесуального кодексу України, суд
Заяву про забезпечення позову залишити без задоволення.
Суддя С.С. Дроздова