Господарський суд Чернігівської області
Пр-т. Миру, 20, м. Чернігів, 14000 , тел. 676-311, факс 77-44-62, e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua
"23" серпня 2016 р. Справа № 927/621/16
Позивач: Товариство з додатковою відповідальністю "Шамраївський цукровий завод", вул. Заводська, 27, с. Руда, Сквирський район, Київська область, 09035
Відповідач: Сільськогосподарський виробничий кооператив "Пам'яті декабристів", вул. 30 р. Перемоги, 1, с. Вороньки, Бобровицький район, Чернігівська область, 17442
про стягнення 276027,40 грн.
Суддя Н.О.Скорик
Представники сторін:
позивача: ОСОБА_1 довіреність № 700 від 11.07.2016 представник
відповідача: ОСОБА_2 довіреність № б/н від 14.07.2016 представник
Рішення виноситься після оголошеної в судовому засіданні 16.08.2016 перерви до 23.08.2016 до 11 год.00 хв. згідно ст.. 77 Господарського процесуального кодексу України
Товариством з додатковою відповідальністю “Шамраївський цукровий завод” (продавець), подано позов до Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Пам'яті декабристів" (покупець), про стягнення 274 400,00 грн основного боргу за видатковими накладними №5518 від 06.11.2012 року та №5612 від 07.11.2012 року, 274,40 грн інфляційних, 1353,00 грн річних.
Відповідач відзивом на позовну заяву проти позову заперечив, посилаючись на відсутність первинних бухгалтерських документів щодо поставки (оскільки з дати видачі документів пройшло понад три роки).
Крім того, відповідачем подано заяву про застосування строків позовної давності, в якій він просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі з підстав спливу позовної давності.
Позивачем подані заперечення на відзив, в яких позивач зазначає, що факт передачі спірного товару підтверджено належними докази, а строк позовної давності не пропущено, оскільки його перебіг розпочався з дня отримання претензії №343 від 18.04.2016.
Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши представників позивача та відповідача, суд
Встановив:
Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України Господарським визнається зобов?язання, що виникає між суб?єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб?єкт (зобов?язана сторона, у тому числі боржник) зобов?язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько - господарського характеру на користь іншого суб?єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб?єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов?язаної сторони виконання її обов?язку.
Згідно ст.. 193 Господарського кодексу України суб?єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов?язання належним чином відповідно до закону , інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобв?язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов?язків ( ст.. 11, 626 Цивільного кодексу України), які мають виконувались належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст.. 526 Цивільного кодексу України), а одностороння відмова від виконання зобов?язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.. 525 Цивільного кодексу України).
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковим відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч.2 та ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Частиною 1 ст. 181 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Доказів укладання договору як єдиного письмового документа сторони не надали.
Згідно видаткових накладних № 5518 від 06.11.2012 на суму 137200,00 грн, № 5612 від 07.11.2012 на суму 137200,00 грн на підставі довіреності №69 від 06.11.2012 позивачем передано, а відповідачем одержано товар - цукор в кількості 56000 кг. Отже, між сторонами укладено договір купівлі - продажу в простій письмовій формі.
Доказів сплати боргу в сумі 274400,00 грн. відповідачем не надано на день прийняття судом рішення по справі.
Статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За умовами ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо інше не передбачено договором або законом.
У п.1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" стосовно застосування частини першої статті 692 ЦК України щодо визначення строку виконання боржником грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу (у співвідношенні з частиною другою статті 530 ЦК України) зазначено наступне: “Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується (аналогічна правова позиція міститься в постанові Вищого господарського суду України від 28.02.2012 №5002-8/481-2011).
При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України (аналогічна правова позиція міститься в постанові Вищого господарського суду України від 21.04.2011 №9/252-10).”
Заперечення відповідача щодо неотримання ним товару, документального непідтвердження отримання товару спростовуються матеріалами справи. Як встановлено судом, факт передачі позивачем та отримання відповідачем товару підтверджується накладними №5518 від 06.11.2012 на суму 137200,00 грн, № 5612 від 07.11.2012 на суму 137200,00 грн та довіреністю виданою відповідачем представнику на отримання спірного товару.
За ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Отже, відповідач зобов'язаний був оплатити вартість товару не пізніше ніж на наступний день з дня одержання товару, вказаного в видаткових накладних (відповідно 07.11.2012 та 08.11.2012).
Відповідач порушив умови зобов'язання - вартість товару не оплатив.
Згідно ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Відповідачем подано заяву про застосування позовної давності до вимог щодо стягнення заборгованості та просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі з підстав спливу позовної давності.
Проте, позивач вважає, що оскільки сторонами в накладних не визначено строк оплати товару, то посилаючись на п. 1.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» та п. 4.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» - за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання (абзац другий частини п'ятої статті 261 ЦК України), тобто після закінчення: або передбаченого частиною другою статті 530 ЦК України семиденного строку від дня пред'явлення вимоги; або передбаченого іншим актом цивільного законодавства чи договором іншого пільгового строку, в який боржник має виконати зобов'язання. Виняток з цього правила становлять випадки, коли із закону або з договору випливає обов'язок негайного виконання зобов'язання: у такому разі перебіг позовної давності починається від дня пред'явлення вимоги кредитором; позивач вважає, що оскільки строк оплати сторонами не визначено, то вимога позивача про стягнення з відповідача оплати за наданий цукор є такою, що заявлена у межах загального строку позовної давності, визначеного ст. 257 Цивільного кодексу України, а його перебіг розпочався з дня отримання претензії №343 від 18.04.2016.
Згідно ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. До вимог про стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та стягнення 3% річних застосовується загальна позовна давність в три роки. Така ж позиція міститься в п. 3.4 та 4.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013.
В частинах 1 та 5 статті 261 ЦК України вказано, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.
Відповідно до частин 1, 3 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Згідно п. 4.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 дії, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), впливають на переривання перебігу позовної давностіякщо мають місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.
Визнання боржником свого боргу після спливу позовної давності не свідчить про переривання перебігу такої давності.
Матеріалами справи спростовуються твердження позивача щодо неспливу позовної давності в зв'язку з направленням ним претензії, оскільки претензію №343 від 18.04.2016 та супровідний лист №625 від 24.06.2016, про направлення акту звірки, на який також посилається позивач, було складено після спливу позовної давності. Крім того, відповідно до пункту 61 "Правил надання послуг поштового зв'язку", які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 р. № 270, у разі приймання внутрішніх поштових відправлень з оголошеною цінністю з описом вкладення бланк опису заповнюється відправником у двох примірниках. Працівник поштового зв'язку повинен перевірити відповідність вкладення опису, розписатися на обох його примірниках і проставити відбиток календарного штемпеля. Один примірник опису вкладається до поштового відправлення, другий видається відправникові. На примірнику опису, що видається відправникові, працівник поштового зв'язку повинен зазначити номер поштового відправлення. За бажанням відправника на примірнику опису, що вкладається до поштового відправлення, вартість предметів може не зазначатися. Таким чином, за змістом положень вищенаведених Правил, доказом, що підтверджує прийняття оператором поштового зв'язку поштового відправлення для пересилання - є виданий ним відправникові розрахунковий документ встановленої форми, а опис вкладення, є підтвердженням того, які саме документи вкладені до поштового відправлення. Позивачем в якості доказів направлення відповідачу претензії надано квитанцію без опису вкладення у цінний лист, вона не може бути належним доказом направлення відповідачу претензії, оскільки не можливо достовірно та точно, які саме документи були направлені відповідачу.
З огляду на вищевказане суд доходить висновку, що позивач не довів, що відповідач визнав заборгованість в сумі 274400,00 грн, як до спливу позовної давності так і після спливу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові у відповідності до п.4 ст. ст.267 Цивільного кодексу України.
Відповідно ст.ст. 256 та 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Тобто, позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.
За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
За ч.1, 5 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.
Оскільки сторонами не узгоджений строк оплати поставленого товару, тому у позивача виникло право вимоги оплати спірного товару з наступного дня після передання товару відповідачу. До даних правовідносин застосовується загальна позовна давність в три роки.
Отже, враховуючи те, що позивач з відповідною позовною заявою звернувся 02.07.2016, то господарський суд дійшов висновку щодо спливу строку позовної давності на стягнення заборгованості за поставлений у 2012 році товар.
Згідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного суду України від 19.08.2014 по справі №925/1332/13 та від 30.09.2014 по справі №927/1232/13.
Позивачем на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України нараховано та пред'явлено до стягнення 1353,00 грн відсотків річних за період з 01.05.2016 по 30.06.2016 та 274,40 грн інфляційних за період з травня 2016 по червень 2016 року.
Відповідно до ст. 266 Цивільного кодексу України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Таким чином, в позові має бути відмовлено в зв'язку зі спливом позовної давності.
Судові витрати покладаються на позивача згідно ст.. 49 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.. ст.. 49,82-85, Господарського процесуального кодексу України, суд-
1. В позові відмовити повністю.
Повне рішення складено 25.08.2016
Суддя Н.О. Скорик