Ухвала
іменем україни
18 серпня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ у складі:
Іваненко Ю.Г., Кафідової О.В., Черненко В.А.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 19 квітня 2016 року,
У листопаді 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з даним позовом, в обґрунтування якого зазначив, що 05 травня 2014 року між ним та Публічним акціонерним товариством «Міський комерційний банк» (далі - ПАТ «Міський комерційний банк») укладено договір строкового банківського вкладу.
05 серпня 2014 року в зв'язку із закінченням терміну дії договору він звернувся до банку із заявою про повернення коштів, але кошти повернуті не були, у зв'язку з чим ним було подано позов до суду.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 09 грудня 2014 року його позовні вимоги було задоволено.
У зв'язку з відкликанням банківської ліцензії обов'язки перед клієнтами установи було покладено на Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.
08 червня 2015 року він звернувся до відповідача з листом, в якому просив повернути йому інфляційну складову, судовий збір, відшкодувати моральну шкоду, оскільки внаслідок несвоєчасного повернення вкладу він зазнав душевних страждань та кошти були йому необхідні для лікування.
Посилаючись на те, що у добровільному порядку ці кошти відповідачем не відшкодовано, позивач просив стягнути інфляційні збитки в розмірі 18 990 грн, в рахунок відшкодування моральної шкоди 25 000 грн, судовий збір, який було сплачено до Солом'янського районного суду з приводу звернення щодо порушень ПАТ «Міський комерційний банк» прав позивача в розмірі 956 грн 26 коп. та 3 % від суми заборгованості за період з 05 серпня 2014 року по 27 лютого 2015 року в розмірі 1 516 грн 43 коп.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 02 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 19 квітня 2016 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача у справі, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що стягнення інфляційних збитків та 3 % річних не передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а стягнення судового збору у іншій цивільній справі проводиться в рамках виконавчого провадження відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».
Відмовляючи в задоволенні вимог щодо відшкодування моральної шкоди, суди попередніх інстанцій, виходили з відсутності доказів на підтвердження моральних страждань внаслідок неправомірних дій відповідача.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу, про те, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, а оскільки Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є правонаступником ПАТ «Міський комерційний банк», то вищевказані суми підлягають стягненню з саме нього, є необґрунтованими, оскільки стягнення інфляційних збитків та 3 % річних не передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», норми якого є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 20 січня 2015 року № 6-2001цс15.
Твердження ОСОБА_4 про порушення судами попередніх інстанцій ст. 133 ЦПК України в частині відмови у задоволенні клопотання про витребування доказів на підтвердження заподіяння позивачу моральної шкоди, є безпідставними, оскільки клопотання про витребування доказів судом першої інстанції розглянуто та відмовлено у задоволення даного клопотання.
З огляду на вищевикладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про порушення судами норм процесуального та матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 19 квітня 2016 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Ю.Г. Іваненко О.В. Кафідова В.А. Черненко