36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
18.08.2016 р. Справа № 917/369/16
за позовом Сільськогосподарського приватно-орендного підприємства "Березоволуцьке", с.Березова Лука, Гадяцький район, Полтавська область, 37342
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир", вул.Будька, 37, м.Гадяч, Гадяцький р-н, Полтавська область, 38400
про стягнення 2 420 281,39 грн.
Суддя Киричук О.А.
Представники:
від позивача: ОСОБА_1 дов № 2 від 31.03.16 р.
від відповідача: ОСОБА_2, дов. від 01.04.2016р.
Розглядається позов про стягнення 2 420 281,39 грн. заборгованості, з яких 2 380 231,40 грн. основного боргу за договором поставки № 83-Б від 04.06.2016р., 6 261,29 грн. 3% річних, 8 142,65 грн. інфляційних, 25646,05 грн. штрафу.
Позивач в обґрунтування позову вказує, що відповідач не виконав у встановлені договором строки свої договірні зобов'язання, внаслідок чого виникла заборгованість, яка до цього часу не погашена.
26.04.2016р. позивач надав додаткові докази для залучення до матеріалів справи (вх. № 5235 від 26.04.2016р.).
26.04.2016р. суд зупинив провадження у справі до вирішення пов'язаної з нею справи 530/572/16-ц (номер провадження 2/530/361/16).
09.08.16р. у зв"язку з вирішенням справи № 530/572/16-ц (номер провадження 2/530/361/16) суд поновив провадження у справі, зобов"язав сторони надати суду письмові пояснення в обґрунтування обставин, на які посилається кожна сторона.
18.08.2016 року через канцелярію суду, до матеріалів справи від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог (вх. № 10270), в якій позивач повідомив про часткове погашення відповідачем суми основного боргу, та просить стягнути з відповідача 527 216,40 грн., штраф, що становить - 25 646,05 грн., інфляційне збільшення суми боргу - 8 142,65 грн., 3% річних в сумі - 6 261,29 грн.
Дослідивши заяву позивача про зменшення позовних вимог, господарський суд виходить з наступного.
Згідно зі ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених ст. 5 цього кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.
Відповідно до п. 3.11., п. 3. 12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач.
Отже, розглянувши подану позивачем заяву про зменшення розміру позовних вимог, суд приймає її до розгляду та розглядатиме справу в подальшому з її врахуванням.
Представник позивача наполягає на задоволенні позовних вимог за обґрунтуванням наведеним у позовній заяві з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог.
Відповідач відзив на позов не надав, його представник на неправильність здійснених позивачем нарахувань не вказував.
Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
В судовому засіданні оголошені вступна та резолютивна частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши надані докази, суд, встановив:
Як вбачається з матеріалів справи, між Сільськогосподарським приватно-орендним підприємством «Березоволуцьке» (далі за текстом - СПОП «Березоволуцьке») (далі по тексту - Позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" (далі по тексту - Відповідач, покупець) був укладений договір поставки № 83-Б від 04 червня 2014 року (далі - Договір), згідно умов якого, позивач як постачальник зобов'язався систематично передати у власність покупця (відповідача) молоко, а покупець зобов'язався приймати й оплачувати молоко на умовах та в порядку визначеному цим Договором.
Згідно з пунктом 1.2 Договору кількість молока зазначається у Спеціалізованій товарній накладній на перевезення молочної сировини за Формою-1 ТН (МС), затвердженою Наказом Міністерства аграрної політики України №176 від 01.07.2002 року (далі за текстом - товарна накладна), ціна - у Протоколах погодження цін (Додаток №1), які після погодження (в порядку передбаченому цим договором), належного оформлення та підписання, є невід'ємною частиною договору.
Згідно пункту 2.2. договору право власності на молоко переходить до покупця з моменту його приймання і визначається датою підписання представником покупця товарної накладної крім випадку виявлення покупцем невідповідності молока вимогам ДСТУ 3662-97, діючим в Україні стандартам, а також ветеринарним та санітарним вимогам.
Відповідно до п. 2.3. Договору на кожну партію молока Постачальник зобов'язаний надавати покупцю наступні супровідні документи:
- товарно-транспортну накладну Ф1-ТН, спеціалізовану товарну накладну формою №1-ТН (МС), із заповненням в них усіх реквізитів щодо кількості та якості молока;
- видаткову накладну;
- податкову накладну.
- Ветеринарне свідоцтво (Ф-2) надається Постачальником Покупцю, на заплановану кількість молока, що передаватиметься у власність Покупцю, на кожний місяць, не пізніше 3 числа поточного місяця.
Згідно з п. 2.5 Договору, у випадку, якщо постачальник своєчасно не надасть покупцю документи (всі разом або будь-які з них окремо, що зазначені у п. 2.3. цього Договору, або надасть зазначені документи (всі разом або будь-які з них окремо) неналежно оформленими, то в цьому випадку Покупець має право призупинити оплату молока, згідно п. 5.4. цього Договору, до моменту надання Постачальником належним чином оформлених документів, зазначених у п. 2.5. цього Договору.
Абзацом 3 пункту 4.2. вказаного Договору визначено, що покупець зобов'язаний проводити оплату за молоко, за ціною визначеною сторонами у додатку № 1.
Пунктом 5.1. Договору визначено, що ціна молока встановлюється в національній валюті України - гривні, та погоджується сторонами шляхом підписання протоколу погодження цін (додаток № 1), який є невід'ємною частиною цього Договору.
Відповідно до п. 5.4. Договору, покупець здійснює оплату за об'єм молока поставленого постачальником протягом 10 (десяти) календарних днів у найближчий банківський день, наступним за останнім днем поставки, у безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на виконання умов Договору відповідачем за період з 01.12.2015 року по 10.02.2016 року прийнято від Позивача товару на загальну суму - 2 564 604,89 грн., підтвердженням чого є наступні документи: Довіреність № 1596 від 01.12.2015 року; Видаткова накладна № 70 від 05.12.2015 року; Видаткова накладна № 71 від 10.12.2015 року; Видаткова накладна № 72 від 15.12.2015 року; Видаткова накладна № 73 від 20.12.2015 року; Видаткова накладна № 74від 25.12.2015 року; Видаткова накладна № 75 від 31.12.2015 року; приймальна квитанція № 9 на закупівлю молочної сировини від 31.12.2015 року; Довіреність № 71 від 01.01.2016року; Видаткова накладна № 1 від 10.01.2016року; Видаткова накладна № 2 від 20.01.2016року; Видаткова накладна № 3 від 31.01.2016року; Приймальна квитанція № 8 на закупівлю молочної сировини від 31.01.2016року; Видаткова накладна № 4 від 10.02.2016 року.
Як вказує позивач, відповідач взяті на себе зобов'язання щодо оплати поставленого за договором товару здійснив частково, і за ним рахується заборгованість в сумі 527 216,40 грн.
Вважаючи свої права порушеними позивач звернувся до суду та просить стягнути з відповідача 527 216,40 грн., штраф, що становить - 25 646,05 грн., інфляційне збільшення суми боргу - 8 142,65 грн., 3% річних в сумі - 6 261,29 грн.
При прийнятті рішення зі спору суд виходив з наступного.
Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). Відповідно ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов'язки відповідно до договору.
Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання з договору поставки, згідно якого, в силу ст.712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частини перша та шоста статті 265 Господарського кодексу України передбачають, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Згідно норм цивільного та господарського законодавства договір купівлі-продажу є оплатним, тобто при набуванні речі у власність, покупець сплачує продавцеві вартість (ціну) речі, яка обумовлена договором, зобов'язуючим, що обумовлено взаємним виникненням у кожної із сторін прав та обов'язків, а саме, зобов'язання продавця передати покупцю річ та право вимоги оплати і зобов'язання покупця сплати вартість отриманої речі та право її вимоги.
Отже, змістом договору купівлі продажу є ті умови, з приводу яких сторони досягли згоди.
За змістом статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити продукцію (товар) після його прийняття або прийняття товарно-розпорядчих документів на нього, якщо договором чи товарно-розпорядчими документами не визначено іншого строку оплати.
У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій. а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до вимог ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Судом встановлено, що підписаними між сторонами накладними, приймальними квитанціями та довіреностями, виданими відповідачем на отримання цінностей, підтверджується факт поставки позивачем товару відповідачу на загальну суму 2 564 604,89 грн.
Сторони у п.5.4 договору узгодили, що покупець здійснює оплату за об'єм молока поставленого постачальником протягом 10 (десяти) календарних днів у найближчий банківський день, наступним за останнім днем поставки, у безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.
З огляду на визначений у договорі порядок розрахунку, зобов"язання по оплаті отриманого молока у відповідача виникло наступним чином: по видатковій накладній № 70 від 05.12.2015 року кінцева дата оплати 18.12.2015р.; по видатковій накладній № 71 від 10.12.2015 року - 24.12.2015р.; по видатковій накладній № 72 від 15.12.2015 року - 29.12.2015р.; по видатковій накладній № 73 від 20.12.2015 року - 05.01.2016р.; по видатковій накладній № 74від 25.12.2015 року - 14.01.2016р.; по видатковій накладній № 75 від 31.12.2015 року - 20.01.2016р.; по видатковій накладній № 1 від 10.01.2016року - 22.01.2016р.; по видатковій накладній № 2 від 20.01.2016року - 03.02.2016р.; по видатковій накладній № 3 від 31.01.2016року - 12.02.2016р.; по видатковій накладній № 4 від 10.02.2016 року - 24.02.2016р.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару за договором поставки № 83-Б від 04.06.2016р., виконав частково, сплатив 184 373,49 грн., що враховані позивачем в рахунок оплати по видатковій накладній № 70 від 05.12.2015 року (сплачена повністю); по видатковій накладній № 71 від 10.12.2015 року (сплачена частково у розмірі 5 663,25 грн.). Інші видаткові накладні на дату звернення позивачем до суду відповідачем залишилися неоплачені, заборгованість становила 2 380 231,40 грн.
На дату прийняття рішення відповідач частково сплатив позивачу заборгованість, що підтверджується платіжними дорученнями № 7290 від 24.06.2016 року, № 7391 від 29.06.2016 року, № 8479 від 18.07.2016 року, № 8557 від 19.07.2016 року, № 8694 від 2 1.07.2016 року, № 8803 від 22.07 2016 року, № 8894 від 26.07.2016 року, № 9126 від 28.07.2016 року, № 9358 від 01.08.2016 року, № 9449 від 02.08.2016 року, № 9558 від 03.08.2016 року, № 9655 від 04.08.2016 року, № 136 від 05.08.2016 року, № 9766 від 08.08.2016 року, № 10085 від 12.08.2016 року, виписками по рахунку від 16.08.2016 року та 17.08.2016 року, зобов'язання відповідача в частині сплати 527 216,40 грн. вартості отриманого товару ним не виконані.
Докази того, що відповідач здійснив оплату поставленої позивачем продукції за договором поставки № 83-Б від 04.06.2016р. у повному обсязі в матеріалах справи відсутні.
За даних обставин, вимоги позивача про стягнення з відповідача 527 216,40 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України в разі порушення зобов"язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов"язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов"язання.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у розі порушення боржником зобов"язання.
У п.6.2. договору сторони передбачили, що у випадку якщо заборгованість з оплати молока становить 10 календарних днів і більше, покупець зобов"язаний сплатити постачальнику штраф у розмірі 1% від суми боргу.
Позивач, посилаючись на вказаний пункт договору, враховуючи розмір заборгованості на дату звернення з позовом, нарахував 25 646,05 грн. штрафу.
З огляду на визначений у п.5.4. договору порядок розрахунків, нарахування позивачем штрафу за несвоєчасну оплату товару в сумі 25 646,05 грн., що наведений у розрахунку ціни позову, відповідає вимогам Господарського кодексу України та умовам пункту 6.2. Договору, а тому вимоги про його стягнення є правомірними, обґрунтованими і підлягають задоволенню.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення 3% річних за загальний період з 19.12.2015р. по 22.02.2016р. у розмірі 6 261,29 грн. та інфляційні нарахування за загальний період з січня 2016р. по лютий 2016р. у розмірі 8 142,65 грн. (розрахунок наведений у позові).
За приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідач контррозрахунку заявлених до стягнення розмірів 3% річних та інфляційних нарахувань не надав, про неправильність проведених позивачем нарахувань суд не повідомляв.
Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних нарахувань (з урахуванням моменту виникнення у відповідача зобов'язань з оплати отриманого товару та проведених відповідачем оплат), суд прийшов до висновку, що заявлені розміри відповідають вимогам Цивільного кодексу України, є правомірними, обґрунтованими і підлягають задоволенню (розрахунок сум здійснено за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "Ліга:Еліт 9.1.3").
Відповідно до ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Згідно з пунктом 4 частини третьої ст. і 29 Конституції України та ст. 33, ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Витрати по сплаті судового збору, враховуючи заяву про зменшення розміру позовних вимог, покладаються на відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог.
Крім того, слід зазначити, що відповідно до п.1. ч.1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Пунктом 5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" також ро"зяснено, що питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів за наявності клопотання сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору.
Таким чином, враховуючи, що порядок повернення сум судового збору, визначений у статті 7 Закону України "Про судовий збір" передбачає обовязкову наявність клопотання особи, яка має право на повернення сум сплаченого до Державного бюджету України судового збору, а відтак суд позбавлений права вирішення цього питання без відповідного клопотання сторони.
Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" (37300, Полтавська область, м. Гадяч, вул. Будька, 47, код ЄДРПОУ 33460268) на користь Сільськогосподарського приватно-орендного підприємства "Березоволуцьке" (с.Березова Лука, Гадяцький район, Полтавська область, 37342, код ЄДРПОУ 03771577) - 527 216,40 грн. основного боргу, 25 646,05 грн. штрафу, 6 261,29 грн. 3 % річних, 8 142,65 грн. інфляційних нарахувань, 8509,00 грн. витрат по сплаті судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено ______________.2016р.
Суддя Киричук О.А.