17 серпня 2016 року Справа № 915/634/16
м.Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складi головуючого суддi ОСОБА_1,
за участю:
секретаря судового засідання Долгової А.О.,
представників позивача: ОСОБА_2, дов. №1 від 04.01.2016;
представників відповідача: ОСОБА_3, дов. №01/53-760 від 28.12.2015,
ОСОБА_4, дов. №01/53-662 від 28.12.2015,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Cадівничого товариства “Зайчевське”
(57244, Миколаївська обл., Жовтневий р-н, сел.Зайчівське;
поштова адреса: 54058, АДРЕСА_1),
до відповідача: Публічного акціонерного товариства “Миколаївобленерго”
(54017, м.Миколаїв, вул.Громадянська, 40),
про: зобов'язання відповідача ПАТ “Миколаївобленерго” в особі підрозділу філія “Південна” укласти з ОК СТ “Зайчевське” договір про постачання електроенергії з внесеними змінами в рамках діючого законодавства та ПКЕЕ, -
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить зобов'язати відповідача ПАТ “Миколаївобленерго” в особі підрозділу філія “Південна” укласти з ОК СТ “Зайчевське” договір про постачання електроенергії з внесеними змінами в рамках діючого законодавства та ПКЕЕ.
В обґрунтування своїх вимог позивач у позовній заяві та додаткових поясненнях від 16.08.2016 посилається на наступне:
- посилання відповідача на те, що договір №40/150 від 23.11.2007 на даний час є дійсним, не може бути взято до уваги в силу ст. 651 ЦК України, оскільки у разі односторонньої відмови від договору в повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
- позивачем неодноразово направлялись заяви про перегляд умов договору №40/150 від 23.11.2007, однак відповідачем в порушення приписів діючого законодавства договорі про постачання електроенергії з дотриманням вимог Правил користування електричною енергією не перукладено. Нехтуючи пунктом 9.4 договору №40/150 від 23.11.2007 відповідач не бажає вносити зміни до договору згідно листа позивача від 27.08.2015 щодо зміни схем обліку та внесення змін до договору про постачання електроенергії № 40/150. Відмова останнього зазначена у відповіді від 21.09.2015;
- посилання відповідача на технічний проект, на підставі якого у договорі №40/150 від 23.11.2007 встановлена межа балансової належності та місце встановлення приладу обліку, є безпідставним, оскільки позивачем даний проект не замовлявся та не оплачувася, а відповідач відмовляються його надати. Крім того дане проектне рішення, у разі його існування, порушує ПУЕ, а саме п.1.5.6, яким лічильники для розрахунку електропостачальній організації зі споживачами електроенергії рекомендовано встановлювати на межі поділу мережі (за балансовою приналежністю) електропостачальної організації та споживача. Пункт 1.5.11 ПУЕ прямо зобов'язує установити розрахункові лічильники на підстанції, що належить споживачу з боку вищої напруги трансформаторів підстанції споживача за наявності електричного зв'язку з іншою підстанцією енергосистеми, або наявності іншого споживача на живильній напрузі. На балансі в СТ «Зайчевське» знаходяться дві підстанції і відповідачем це не заперечується. Тобто, при установці приладів обліку енергопостачальником, а саме ПАТ «Миколаївобленерго» було грубо порушено вимоги ПУЕ і, як наслідок відбулося порушення і ПКЕЕ, а саме п.12.2, а також п.1.2, де зазначено, що точка обліку - це межа балансової належності, на якій за допомогою засобів обліку, або розрахунковим шляхом, визначаються та обліковуються значення обсягів споживання передачі електроенергії. Тому, у відповідності до вимог п.3.28 ПКЕЕ вартість робіт з приведення технічного стану засобів обліку до вимог нормативних документів оплачується енергопостачальником, якщо виявлене порушення сталося з його вини. Також згідно з вимогами листа НКРЕ від 14.05.2010 з метою протидії можливому втручанню споживачів в роботу приладів обліку, за рахунок енергопостачальника встановлюються захисні металеві екрани.
Відповідач у відзиві та додаткових поясненнях від 03.08.2016 і 15.08.2016 проти позовних вимог заперечує, посилаючись на наступне:
- між ВАТ ЕК «Миколаївобленерго» та Садівничим Товариством «Зайчевське» вже укладений договір про постачання електричної енергії №40/150 від 23.11.2007. Даний договір укладений відповідно до типового договору (додаток 3 до Правил користування електричною енергією, затверджених постановою НКРЕ №28 від 31.07.1996, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України №417/1442 від 02.08.1996). Позивач в позовній заяві не посилається на будь-яке порушення відповідачем його прав саме по діючому договору, а намагається зобов'язати Відповідача укласти інший договір про постачання електричної енергії в рамках діючого законодавства та ПКЕЕ. Сторони і по теперішній час продовжують виконувати умови договору про постачання електричної енергії №40/150 від 23.11.2007. Відповідач поставляє електроенергію, в обсягах, визначених відповідно до договору, а Позивач оплачує постачальнику вартість електричної енергії. Також у разі не згоди Сторони по договору з умовами укладеного договору, законодавець чітко визначає порядок зміни та розірвання господарських договорів, зокрема у ст.652 ЦК України врегульовано порядок зміни або розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин. Також ст..188 ГК України встановлений порядок внесення змін або розірвання господарських договорів, який позивачем не дотриманий.
- позивачем у позовній заяві не зазначено, яке саме положення договору про постачання електричної енергії він вважає за необхідне змінити з посиланням на норми чинного законодавства, і які права чи інтереси позивача було порушено;
- стосовно звернення СТ «Зайчевське» щодо перегляду умов договору №40/150 в частині точки продажу електричної енергії позивач зазначає, що згідно з п.1.4 ПКЕЕ точка продажу електричної енергії споживачу встановлена на межі балансової належності його електроустановок та зазначається в договорі про постачання електричної енергії. Згідно з п.1.2 ПКЕЕ межа балансової належності - це точка розділу елементів електричної мережі між власниками електроустановок за ознаками права власності або користування, або повного господарського відання. Оскільки РТП-575, СКТП-575/160 кВА та РТП-576, СКТП-576/160 кВА знаходяться на балансі СТ «Зайчевське», то умовами договору №40/150 точку продажу електричної енергії по електроустановкам СТ «Зайчевське» встановлено на межі балансової належності електроустановок СТ «Зайчевське», а саме: на затискачах, що приєднують РТП №575 до ПЛ-10 кВ на опорі №213 ф.614, та на затискачах, що приєднують РТП-576 до ПЛ-10 кВ на опорі №232 ф.614.
- ПАТ «Миколаївобленерго», відповідно до звернення СТ «Зайчевське» (№50 від 27.08.2015) не може внести зміни до договору №40/150 в частині перенесення приладів обліку електричної енергії на межу балансової належності електроустановок СТ «Зайчевське», оскільки на теперішній час місця встановлення приладів обліку електричної енергії відповідають проектному рішення та були узгоджені між сторонами при укладенні договору №40/150. При цьому, на виконання абз.6 п.3.8 ПКЕЕ робочий проект на встановлення (заміну) засобів розрахункового обліку із зміною електричної схеми обліку виконується проектною організацією за договором, укладеним із організацією, на балансі якої перебувають розрахункові засоби обліку. Згідно абз.5 п.3.8 ПКЕЕ установлення розрахункового обліку здійснюється за рахунок власника відповідного обладнання. Тобто усі роботи з перенесення електролічильників на інше місце здійснюються споживачами за власний рахунок. Тому СТ «Зайчевське», на балансі якого перебувають розрахункові засоби обліку електричної енергії, для внесення відповідних змін до договору №40/150 має за власний рахунок розробити проект щодо нового місця розташування приладів обліку, узгодити його з ПАТ «Миколаївобленерго» в частині комерційного обліку, та на підставі проектних рішень провести монтажні роботи на території садового товариства щодо встановлення лічильників на межі балансової належності електроустановок. Виходячи із наведеного відповідач вважає, що СТ «Зайчевське» не має жодних підстав щодо внесення відповідних змін до договору №40/150, так як для перенесення електролічильників на інше місце необхідна відповідна проектна документація, що обумовлюється діючими нормативними документами.
Під час розгляду справи, представники сторін підтримали доводи, викладені у позові та запереченнях проти позову.
У судовому засіданні 25.07.2016 судом, у відповідності до ч.3 ст.77 ГПК України, оголошувалась перерва.
Ухвалою суду від 03.08.2016 строк розгляду справи продовжено на 15 днів.
У судовому засіданні 17.08.2016 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
При прийнятті рішення судом взято до уваги наступне.
23.11.2007 між ПАТ “Миколаївобленерго” в особі підрозділу філія “Південна” та СТ “Зайчевське” укладено договір про постачання електроенергії договору №40/150 з додатками (надалі - Договір №40/150) (а.с.7-13).
27.05.2015 позивачем направлено на адресу відповідача заяву №50, в якій міститься прохання розглянути можливість винесення приладів обліку електроенергії за межі трансформаторних підстанцій, з метою отримання постійного доступу до приладів та вузлів ТП575 та ТП 576. У зв'язку з цим позивач просить переглянути умови договору №40/150 в частині встановлення лічильника електроенергії на точці розмежування (а.с.17).
На вказану заяву відповідачем надано відповідь у листі №01-12/4637 від 21.09.2015, в якому позивача повідомлено, що прилад обліку не може бути винесений за межі ТП, у зв'язку з тим, що відповідно до п.3.7 ПКЕЕ місця та умови встановлення розрахункових засобів обліку визначається згідно з Правилами улаштування електроустановок (надалі - ПУЕ) та проектними рішеннями. На даний час місце встановлення приладу обліку відповідає проектному рішенню. Встановлення приладу обліку на точці розмежування балансової належності технічно не є можливим, оскільки прилад обліку не відповідає технічним вимогам, передбаченим ПУЕ, які б забезпечували підключення до лінії електропередач напругою 10 кВ. Винесення приладу обліку за межі ТП575 та ТП 576 суперечитиме ПУЕ, ПКЕЕ та технічному проекту, оскільки споживач буде мати безперешкодний доступ до дооблікових ланцюгів, приладів та вузлів, що надасть можливість до втручання в роботу електроустановок та стане передумовою для без облікового споживання чи інших порушень законодавства про електроенергетику.
Листом №51 від 07.09.2015 позивач звернувся до відповідача з вимогою, в термін до 23.09.2015 виконати умови Договору №40/150 в частині встановлення лічильника обліку електроенергії на точці розмежування (а.с.18).
16.01.2016 на адресу відповідача було направлено заяву №2, в якій позивач, на підставі п.9.4 Договору №40/150, просить переглянути умови договору в частині точки продажу електроенергії постачальником філією «Південна» ПАТ «Миколаївобленерго» споживачу СТ “Зайчевське” та додати до договору в частині 4 «Відповідальність сторін» пункт, відповідно до якого у разі невиконання п.3.2.4, а також інших пунктів договору, які потребують додаткових узгоджень, постачальник несе фінансову відповідальність на рівні облікової ставки НБУ. Цим же листом на адресу відповідача направлено зразок Типового договору про постачання електричної енергії для перегляду та узгодження з СТ «Зайчевське» нового договору (а.с.20).
Листом №11 від 21.06.2016 позивач просить відповідача взяти до уваги при розробці нового договору про постачання електричної енергії зауваження викладені в заяві щодо здійснення розрахунку втрат електроенергії в мережах споживача та вказує на залишення відповідачем без уваги заяви про перегляд договору про постачання електричної енергії (а.с.21).
Листом №01-12/1202 від 29.03.2016 надав відповідь з приводу перегляду умов договору з урахуванням викладеного у листах позивача та зазначив, що укладений між сторонами Договору №40/150 є діючим та цілком відповідаю вимогам ПКЕЕ (а.с.22).
Вказані обставини стали підставою звернення позивача до суду.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, виходячи з наступного.
Згідно зі ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Господарський кодекс України передбачає такий спосіб захисту права, як спонукання до укладення договору та внесення змін до договору.
Частина 1 статті 179 ГК України встановлює, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Юридичний зміст господарського зобов'язання становлять взаємопов'язані права та обов'язки його учасників (сторін). Під правом розуміється можливість кредитора вимагати від іншої сторони вчинення певного діяння (дії або бездіяльності), а під обов'язком - необхідність для боржника вчинення цього діяння.
Згідно з чч.3, 6 ст.179 ГК України, укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він ґрунтований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання, органів державної влади чи органів місцевого самоврядування. Суб'єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у ч.1 цієї статті, електроенергією, зв'язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, зобов'язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавство може передбачати обов'язкові умови таких договорів.
Згідно зі ст.187 ГК України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону, і в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду, якщо це передбачене угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.
Згідно ч.1 ст.26 Закону України «Про електроенергетику», споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником.
Згідно ч.2 ст.275 ГК України відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.
Пункти 1.3 та 10.2 Правил користування електричною енергією (надалі - ПКЕЕ) передбачають, що постачання електричної енергії для забезпечення потреб електроустановки здійснюється на підставі договору про постачання електричної енергії, що укладається між власником цієї електроустановки (уповноваженою власником особою) та постачальником електричної енергії. Споживач електричної енергії зобов'язаний користуватись електричною енергією виключно на підставі договору.
Згідно п.1.6 ПКЕЕ договір про постачання електричної енергії на основі типового договору (додаток 3) укладається постачальником електричної енергії з усіма споживачами та субспоживачами (крім населення), об'єкти яких розташовані на території здійснення ліцензованої діяльності постачальником. Відповідно до п.1.2 ПКЕЕ споживач це юридична або фізична особа, що використовує електричну енергію для забезпечення потреб своїх енергоустановок на підставі договору.
Відповідно до п.1.9 ПКЕЕ постачальники електричної енергії за регульованим тарифом на закріпленій території не мають права відмовити споживачу або субспоживачу, електроустановки якого розташовані на цій території, в укладенні договору, за умови дотримання вимог законодавства України, зокрема цих Правил та інших нормативно-технічних документів.
Враховуючи викладене, у відповідності до ч.6 ст.179 та ч.7 ст.181 ГК України, п.1.10 ПКЕЕ позивач не має права відмовитися від укладання договору про постачання електричної енергії, як постачальник електроенергії та монополіст, за умови звернення до нього відповідача із заявою про укладання договору на постачання електричної енергії.
Відповідно до ч.ч.2-7 ст.181 ГК України, проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду. У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо). Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.
Як вбачається з матеріалів справи, 23.11.2007 між ПАТ “Миколаївобленерго” в особі підрозділу філія “Південна” та СТ “Зайчевське” було укладено договір про постачання електроенергії №40/150 з відповідними додатками.
Відповідно до ч.1 ст.188 ГК України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором
Доказів розірвання Договору №40/150 за взаємною згодою сторін або у судовому порядку сторонами суду не надано.
Щодо внесення змін до даного договору, слід зазначити, що відповідно до ч.ч.2-5 ст.188 ГК України, сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду
У наданих суду позивачем листах №50 від 27.05.2015, №51 від 07.09.2015, №2 від 15.01.2016, №11 від 21.03.2016, направлених на адресу відповідача, не визначено, до яких пунктів чи додатків Договору №40/150 мають бути внесені зміни, не викладений зміст цих умов договору, у редакції бажаної для позивача.
З наданих позивачем листів та пояснень представників у судовому засідання також вбачається, що СТ “Зайчевське” мало намір укласти новий договір. В той же час, позивачем не надано суду доказів направлення на адресу відповідача проекту договору певного виду та у відповідній редакції. Направлення на адресу відповідача листом №2 від 15.01.2016 зразку Типового договору про поставку електричної енергії таким доказом не може бути, оскільки виходячи з приписів ч.4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони, на основі типового договору, мають визначити фактичний зміст договору, зокрема його істотні умови.
За правилами ч.1 ст.32, ст.ст.33, 34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи викладене в сукупності, зважаючи на зміст позовних вимог, суд приходить до висновку, що на час вирішення спору позовні вимоги є не обґрунтованими, не доведеними тому на час розгляду даної справи відсутні підстави для зобов'язання відповідача ПАТ “Миколаївобленерго” в особі підрозділу філія “Південна” укласти з ОК СТ “Зайчевське” договір про постачання електроенергії з внесеними змінами в рамках діючого законодавства та ПКЕЕ.
У відповідності до ст.49 ГПК України, у разі відмови в позові, судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст.32, 33, 34, 44, 49, 77, 82, 821,84, 85 ГПК України, суд -
1. В задоволенні позовних вимог відмовити.
2. Судовий збір покласти на позивача.
Рішення суду, у відповідності зі ст.85 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом
Згідно ст.ст.91, 93 Господарського процесуального кодексу України, сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.
Апеляційна скарга подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу.
Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.
Рішення оформлено у відповідності до ст.84 ГПК України
та підписано суддею 22 серпня 2016 року.
Суддя М.В.Мавродієва