79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
15.08.2016р. Справа№ 914/1584/16
За позовом: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, с.Тростянець, Львівська область
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "50х50", м.Миколаїв, Львівська область
про стягнення 273 635 грн. 92 коп.
Суддя Мазовіта А.Б.
Секретар Юрків М.Г.
Представники:
від позивача: ОСОБА_2, представник (довіреність від 03.06.2016 р.);
від відповідача: Галан М.В., представник (довіреність від 20.05.2016 р.).
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, с. Тростянець, Львівська область звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "50х50", м. Миколаїв, Львівська область про стягнення 273 635 грн. 92 коп.
Розглянувши матеріали справи, суд визнав представлені матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду і ухвалою від 10.06.2016р. призначив розгляд справи на 29.06.2016 р. Розгляд справи відкладався з підстав, викладених в ухвалах суду. За клопотанням представника строк вирішення спору було продовжено на 15 днів до 23.08.2016 р.
Представникам роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст. 22 ГПК України, заяв про відвід суду не поступало.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 02.01.2015 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір перевезення, на виконання умов якого позивач у вересні-грудні 2015 року надав відповідачу послуги з перевезення вантажів автомобільним транспортом загальною вартістю 370562грн. 50 коп. Однак, відповідач свої зобов'язання щодо оплати виконав частково. У зв'язку з цим відповідачу було надіслано вимогу (претензію) про оплату, яка залишена без розгляду та задоволення. Станом на дату подання позову заборгованість становить 263 212 грн. 50 коп. За порушення строків сплати вартості послуг, відповідачу нараховано 3% річних в розмірі 1 211 грн. 00 коп., інфляційні втрати в розмірі 9 212 грн. 42 коп. Таким чином, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 273 635 грн. 92 коп. боргу та судові витрати.
В судових засіданнях представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Підтримав подане 08.08.2016 р. через канцелярію суду (вх. №3930/16) клопотання про призначення почеркознавчої експертизи.
Згідно абз. 2 п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. №4 «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
Враховуючи наведене, а також те, що обставинами справи №914/1584/16 спростовується необхідність призначення почеркознавчої експертизи, суд відмовляє в задоволенні клопотання про призначення експертизи.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
2 січня 2015 р. між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "50х50" (замовник) було укладено договір перевезення №Т-4.
За цим договором перевізник (позивач) зобов'язується виконати для замовника перевезення вантажів, а замовник (відповідач) зобов'язується сплатити перевізнику за перевезення обумовлену плату.
Згідно п. 3 договору вартість перевезення - згідно акту виконаних робіт.
Позивач умови перевезення, зазначені в договорі, виконав повністю, що підтверджується підписаними сторонами актом приймання-здачі виконаних робіт №2 від 30.09.2015 р., актом приймання-здачі виконаних робіт №7 від 31.10.2015 р., актом приймання-здачі виконаних робіт №8 від 31.10.2015 р., актом приймання-здачі виконаних робіт №17 від 30.11.2015 р., актом приймання-здачі виконаних робіт №17 від 31.12.2015 р., на загальну суму 370562грн. 50 коп. Послуги були надані в повному обсязі, зауважень до виконання у відповідача не було, що підтверджується підписом уповноваженої особи відповідача на вищевказаному документі та скріпленням їх печаткою.
Умовами договору (п. 3) передбачено, що оплата послуг здійснюється замовником після надання послуг та поданих перевізником рахунків та підтверджуючих документів.
Відповідач оплатив послуги частково в сумі 107350 грн. 00 коп., що підтверджується виписками з банківського рахунку.
31 березня 2016 р. позивач надіслав відповідачу претензію про сплату боргу в семиденний термін, яка залишена відповідачем без розгляду та задоволення
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачами своїх обов'язків щодо оплати вартості послуг, позивач просив суд стягнути з відповідача 263 212 грн. 50 коп. основного боргу, 1 211 грн. 00 коп. 3% річних, 9 212 грн. 42 коп. інфляційних.
Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ч. 1 ст. 909 ЦК України).
Відповідно до частини 5 ст. 626 ЦК України, договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
У відповідності до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, а боржник виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.
Оскільки строк виконання зобов'язання сторонами визначений не був, позивач в порядку ст. 530 ЦК України надіслав відповідачу претензію про сплату боргу, яка залишена без розгляду та задоволення.
Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.
Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
За таких обставин, суд дійшов висновку про прострочення виконання зобов'язання боржником, що в свою чергу є підставою для стягнення суми боргу, оскільки, відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, одностороння відмова від виконання договору не допускається.
Згідно 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З врахуванням цих положень, а також беручи до уваги прострочення відповідача, позивачем правомірно нараховано 3% річних в розмірі 1 211 грн. 00 коп. та інфляційні втрати в розмірі 9 212 грн. 42 коп.
Судом не беруться до уваги доводи відповідача з огляду на наступне.
В силу приписів статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 530 ЦК України, зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Подія є явищем об'єктивної реальності, яке відбувається незалежно від волі людини та її суб'єктивної поведінки, на відміну від дій, під якими розуміють обставини, що виникають за волею людини, тобто вольові акти, з якими закон пов'язує виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як зазначалося вище, згідно умов договору оплата за надані послуги здійснюється замовником після надання послуг та поданих перевізником рахунків та підтверджуючих рахунків.
З огляду на вказану редакцію умови договору щодо оплати, факт надання послуг та надання відповідних документів не є подією, оскільки виникнення таких обставин залежать від волі перевізника і які могли б і не настати (відмова перевізника від перевезення, ненадання перевізником документів, які підтверджують факт перевезення, тощо).
Безпідставним також є посилання відповідача на судову практику щодо застосування ст. 692 ЦК України, оскільки вказана норма є спеціальною щодо зобов'язань купівлі-продажу та не може бути застосована до зобов'язань з перевезення в силу специфіки таких зобов'язань.
Таким чином, надання послуг з перевезення та надання замовнику документів щодо перевезення, не стверджує того факту, що у замовника виник обов'язок негайно сплатити вартість послуг з перевезення після виникнення таких обставин та що з цього моменту розпочався перебіг позовної давності.
Пунктом 3 ст. 83 ГПК України встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Відповідно до ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. Також відповідно до ч. 2 вказаної норми, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Аналогічне право суду визначено і ч. 3 ст. 551 ЦК України, яка встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому слід враховувати, що правила ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
Частиною 3 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Пунктом 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011, № 18 роз'яснено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Відстрочка або розстрочка виконання рішення допускаються у виняткових випадках і залежно від обставин справи. Отже, господарський суд не зобов'язаний задовольняти заяву про відстрочку або розстрочку виконання рішення.
Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (п. 7.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012р. № 9).
Виходячи із наведеного, законодавець, у будь-якому випадку пов'язує розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, тобто, виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.
Вирішуючи питання про відстрочку або розстрочку виконання рішення, на підставі ст. 121 ГПК України суд повинен встановлювати матеріальні інтереси обох сторін.
Кожна із сторін договору приймає на себе відповідні ризики можливого погіршення економічної ситуації та фінансового становища свого підприємства, підприємств своїх контрагентів та країни в цілому.
Заборгованість за договором виникла з вини відповідача, несплата даної заборгованості протягом тривалого часу порушує матеріальні інтереси позивача та може призвести до негативних наслідків для нього.
Відсутність у боржника грошових коштів не може свідчити про неможливість виконання рішення суду з огляду на існування інших, крім звернення стягнення на грошові кошти, способів виконання рішення суду, передбачених Законом України «Про виконавче провадження». Відповідно до ст. 96 ЦК України юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном.
Заявником не наведено жодних доводів та доказів того, що підприємством вживаються та чи вживатимуться на майбутнє заходи щодо покращення результатів господарської діяльності, в тому числі шляхом оптимізації виробничих процесів, продажу незадіяного в основній діяльності майна чи передачу такого майна в найм, залучення позичкових коштів, тощо.
Таким чином, доводи, наведені у клопотанні про розстрочку виконання рішення суду є необґрунтованими та безпідставними, а тому клопотання про розстрочку виконання рішення суду не підлягає до задоволення.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані поданими доказами, а загальна сума заборгованості, яка підтверджена матеріалами справи та підлягає до задоволення, складає 263212грн. 50 коп. основного боргу, 1 211 грн. 00 коп. 3% річних, 9 212 грн. 42коп. інфляційних втрат.
Оскільки спір виник з вини відповідача, то судові витрати по розгляду справи необхідно покласти на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.
З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 11, 509, 526, 530, 599, 612, 625, 626, 909 ЦК України, ст. 193, 230, 231 ГК України та ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 75, 80, 82, 83, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд -
1. Позов задоволити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "50х50", м.Миколаїв, вул. Болоня, 22, Львівська область (ідентифікаційний код 32991624) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1 (реєстраційний номер НОМЕР_1) 263 212 грн. 50 коп. основного боргу, 1 211 грн. 00 коп. 3% річних, 9 212 грн. 42 коп. інфляційних втрат, 4104грн. 53 коп. судового збору.
3. Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.
В судовому засіданні 15.08.2016 р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 22.08.2016 р.
Суддя Мазовіта А.Б.