17 серпня 2016 року Справа № 907/983/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючогоМачульського Г.М. (доповідач),
суддівБожок В.С.,
Полянського А.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргузаступника прокурора Закарпатської області
на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду
від25.05.2016
у справі№907/983/15
Господарського судуЗакарпатської області
за позовомПрокурора Міжгірського району Закарпатської області в інтересах держави в особі: 1.Закарпатської обласної державної адміністрації 2.Закарпатського обласного управління лісового та мисливського господарства
до1.Міжгірської районної державної адміністрації 2.Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми "Орус" 3.Державного підприємства "Міжгірське лісове господарство"
третя особа:Головне управління Держземагентства в Закарпатській області
провизнання незаконними і скасування розпоряджень та визнання недійсними договорів земельного сервітуту
за участю
- прокурора: - відповідача-2: - відповідача-3:Безкоровайний Б.О. (посвідчення №036984 від 22.12.2015) 1) Жиравецький Т.М. (довіреність від 29.03.2016) 2) Кратюк П.Б. (директор) Пожар В.Ф. (довіреність від 01.02.2016),
Прокурор Міжгірського району Закарпатської області звернувся в суд в інтересах держави в особі Закарпатської обласної державної адміністрації (далі - позивач-1) та Закарпатського обласного управління лісового та мисливського господарства (далі-позивач-2) з позовом до Міжгірської районної державної адміністрації (далі - відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми "Орус" (далі-відповідач-2) та Державного підприємства "Міжгірське лісове господарство" (далі - відповідач-3) про: скасування розпоряджень відповідача-1 від 14.07.2011 № 183 "Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості)", від 18.10.2011 № 252 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості)", від 17.11.2011 № 292 "Про внесення змін до розпорядження відповідача -1 від 18.10.2011 № 252"; визнання недійсними договорів земельного сервітуту від 12.12.2011 № 234а та від 12.12.2011 № 234а1, які укладені між відповідачами 2 та 3; зобов'язання відповідача-2 повернути відповідачу-3 земельну ділянку в урочищі "Сухарець" та "Шутин" за межами населеного пункту с.В.Бистрий на території Верхньобистрянської сільської ради, Міжгірського району Закарпатської області загальною площею 0,5137 га.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач-1 всупереч вимогам ч.3 ст.122, ч.5 ст.149 Земельного кодексу України прийняв спірні розпорядження, незважаючи на те, що він не вправі був розпоряджатися земельними ділянками державної власності, які перебувають у постійному користуванні, не для лісогосподарських потреб. При цьому прокурор вказував на те, що замовником технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі можуть бути виключно органи державної влади, органи місцевого самоврядування, землевласники та землекористувачі, а виготовлена технічна документація із землеустрою не пройшла обов'язкової державної землевпорядної експертизи. Також прокурор зазначав, що встановлення земельного сервітуту не повинно виходити за межі цільового призначення земельних ділянок щодо яких він встановлений, і вимагати встановлення сервітуту може виключно власник або землекористувач земельної ділянки, в той час як відповідач-2 не є власником або користувачем суміжної земельної ділянки для обслуговування якої потрібне встановлення земельного сервітуту. Для цілей, визначених умовами договору сервітуту, право користування земельною ділянкою мало провадитись на конкурентних засадах (земельних торгах) у відповідності до вимог ст.ст.123, 124 наведеного кодексу. Прокурор також вказує на те, що спірні договори були укладені з порушенням норм земельного та цивільного законодавства.
Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 03.02.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Бобрик Г.Й., судді Ремецькі О.Ф., Ушак І.Г.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 25.05.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Желік М.Б., судді Костів Т.С., Марко Р.І.), у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі заступник прокурора Закарпатської області просить скасувати вищевказані судові рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення судами норм матеріального права та процесуального права.
У письмовому клопотанні відповідач-2 просив повернути прокурору касаційну скаргу обґрунтовуючи його не сплатою судового збору із касаційної скарги.
Разом з тим, до надходження вказаного клопотання у той же день до Вищого господарського суду України від прокурора надійшли докази сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі, а тому це клопотання задоволенню не підлягає.
Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, розпорядженням відповідача-1 від 14.07.2011 № 183 "Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості)" на підставі висновку державної експертизи землевпорядної документації від 01.07.2011 № 231-11 було надано дозвіл відповідачу-2 на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для влаштування водозабірних споруд за рахунок земель відповідача-3 (без вилучення), що знаходяться за адресою: урочище "Сухаровець" джерело № 1 та урочище "Шутин" джерело № 2 за межами населеного пункту с. В.Бистрий на території Верхньобистрянської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області. Також даним розпорядженням доручено відповідачу-2 замовити в землевпорядній організації виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та подати на затвердження в установленому законом порядку.
Розпорядженням відповідача-1 від 18.10.2011 № 252 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок, ділянок в натурі (на місцевості) було затверджено відповідачу-2 технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для влаштування водозабірних споруд за рахунок земель відповідача-3 (без вилучення), що знаходяться за адресою: урочище "Сухаровець" джерело № 1 та урочище "Шутин" джерело № 2 за межами населеного пункту с. В.Бистрий на території Верхньобистрянської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області. Зобов'язано відповідача-2 виконувати обов'язки землекористувача відповідно до вимог статті 96 Земельного кодексу України та зареєструвати земельну ділянку та права на неї у відділі Держкомзему у Міжгірському районі Закарпатської області.
Також, розпорядженням відповідача-1 № 292 від 17.11.2011 "Про внесення змін до розпорядження № 252 від 18.10.2011", були внесені зміни у п. 1 цього розпорядження шляхом викладення його в новій редакції: "Затвердити відповідачу-2 технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для влаштування водозабірних споруд за рахунок земель відповідача-3 на умовах договору сервітуту (без вилучення), що знаходяться за адресою: урочище "Сухаровець" джерело № 1 та урочище "Шутин" джерело № 2 за межами населеного пункту с. В.Бистрий на території Верхньобистрянської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області".
Судами також встановлено, що 12.12.2011 між відповідачем-3 (володілець земельної ділянки) та відповідачем-2 (сервітуарій) було укладено договір № 234а на встановлення земельного сервітуту, відповідно до умов якого встановлюється земельний сервітут в інтересах сервітуарія на право доступу до водних об'єктів відповідно до пункту 5 Українського класифікатора прав обмеженого користування чужою земельною ділянкою та ст.ст. 98, 99, 100, 101 Земельного кодексу України згідно плану меж земельного сервітуту, а саме відносно частини земельної ділянки, кадастровий номер 2122480600:02:005:0001, яка розташована за межами населеного пункту с.В.Бистрий на території В. Бистрянської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області і належить відповідау-3 на праві постійного користування, на підставі Державного акта на право постійного користування землею серії І-ЗК №000384, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 27.12.1996 за № 23 для ведення лісового господарства, для влаштування водозабірної споруди і першої санітарної зони для джерела № 2, що знаходиться на її території і розташоване за адресою: ур. "Шутин", В. Бистрянської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області, площею 0,1964 га, цільове призначення - секція H 09.02 "для іншого лісогосподарського призначення". Пунктом 2.1 договору встановлено строковий земельний Сервітут терміном до 12.12.2060. Договір зареєстрований 15.12.2011 у відділі Держкомзему Міжгірського району Закарпатської області за № 2122480600020050001502.
Відповідачем-3 (володілець земельної ділянки) та відповідачем-2 (сервітуарій) 12.12.2011 було укладено договір № 234а1 на встановлення земельного сервітуту, згідно з умовами якого встановлюється земельний сервітут в інтересах сервітуарія на право доступу до водних об'єктів відповідно до пункту 5 Українського класифікатора прав обмеженого користування чужою земельною ділянкою та ст.ст. 98, 99, 100, 101 Земельного кодексу України згідно плану меж земельного сервітуту, а саме відносно частини земельної ділянки, кадастровий номер 2122480600:02:005:0001, яка розташована за межами населеного пункту с. В. Бистрий на території В. Бистрянської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області і належить відповідачу-3 на праві постійного користування, на підставі Державного акта на право постійного користування землею серії І-ЗК №000384, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 23 від 27.12.1996 для ведення лісового господарства, для влаштування водозабірної споруди і першої санітарної зони для джерела № 1, що знаходяться на її території і розташоване за адресою: ур. "Сухаровець", В. Бистрянської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області, площею 0,3173 га, цільове призначення - секція H 09.02 "для іншого лісогосподарського призначення". Відповідно до п.2.1 договору встановлюється строковий земельний Сервітут терміном до 12.12.2060. Даний договір зареєстрований 15.12.2011 у відділі Держкомзему Міжгірського району Закарпатської області за № 2122480600020050001501.
Апеляційний господарський суд, залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про відмову в позові, погодився із його висновками про те, що прокурором не доведено обґрунтованості заявлених ним позовних вимог, а спірні договори не суперечать положенням чинного законодавства. При цьому, суди зазначили про безпідставність позовної вимоги прокурора щодо зобов'язання відповідача-2 повернути земельну ділянку відповідачу-3, так як відповідні земельні ділянки відповідачу-2 не передавались.
Підстави для скасування судових рішень відсутні, виходячи із наступного.
Не можна погодитись із доводами прокурора про те, що органами уповноваженими державою здійснювати відповідні функції у спірних земельних правовідносинах, а відтак позивачами, мають бути вказані ним у якості позивачів особи, виходячи із наступного.
Так, як вбачається із встановлених судами обставин справи, частини земельних ділянок, щодо яких встановлено земельні сервітути, знаходяться у постійному користуванні відповідача-3, а спірні правовідносини виникли з приводу права земельного сервітуту.
При цьому Земельний кодекс України у редакції, чинній на час укладення спірних сервітутів, розрізняє правову природу права користування землею, яке включає в себе право постійного користування земельною ділянкою, та право оренди земельної ділянки, що закріплено у Главі 15 цього кодексу, від права земельного сервітуту, закріпленого у Главі 16 вказаного кодексу.
Згідно із положеннями статті 92 вказаного кодексу у зазначеній редакції, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Статтею 93 Земельного кодексу України у вказаній редакції визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Натомість положеннями статті 98 цього кодексу, у наведеній редакції, встановлено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками) (ч.1). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими (ч.2). Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею (ч.3). Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений (ч.4).
Разом з тим, положення статті 122 вказаного кодексу та статті 149 цього кодексу, що кореспондуються із вказаною статтею 122, на які прокурор посилався у позові, стосуються не земельного сервітуту, а передачі земельних ділянок у власність або у користування, а відтак до спірних правовідносин не застосовуються.
Згідно зі статтею 100 наведеного кодексу у тій же редакції, сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.
Отже, право користування землею є відмінним від права земельного сервітуту, та наведеними положеннями законодавства, що регулюють спірні правовідносини, позивачі не наділяються правомочностями щодо погодження встановлення земельного сервітуту.
З приписів наведених норм права вбачається, що сервітут може бути встановлений договором між зацікавленою особою та власником (володільцем) земельної ділянки. З буквального розуміння наведених норм випливає, що сервітут може бути встановлений будь-якою особою, що володіє земельною ділянкою на якомусь титулі. Тому постійний користувач земельної ділянки, окрім власника, може обтяжити земельну ділянку сервітутом лише на час свого користування.
Разом з тим, оскільки судами встановлено, що земельні сервітути встановлено відносно частин земельних ділянок, що знаходяться на праві постійного користування у відповідача-3, при встановленні таких сервітутів їх учасники правильно врахували необхідність визначення точного просторового розташування цих частин з врахуванням технічної документації, що, як вбачається із встановлених судами обставин справи, дозволяє однозначно ідентифікувати обтяжені частини земельних ділянок.
Не можна також погодитись із доводами прокурора про те, що спірні правовідносини приховують відносини із оренди землі, оскільки, як вже зазначалось, частини земельних ділянок, переданих за земельними сервітутами, не вилучались у постійного користувача, і останній не позбавлявся прав володіння, користування та розпорядження ними.
Також, доводи прокурора щодо необхідності проведення у спірних правовідносинах обов'язкової державної землевпорядної експертизи не ґрунтуються на положеннях статті 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" у відповідній редакції, оскільки наведеною нормою не встановлено обов'язку проведення такої експертизи при встановленні земельних сервітутів.
Крім того, із доводів прокурора, та наведених вище встановлених судами обставин справи не вбачається, що із встановленням сервітутів змінювалось цільове призначення земельних ділянок із лісогосподарського призначення.
Слід також зазначити що норми Глави 16 Земельного кодексу України щодо земельного сервітуту не передбачають проведення земельних торгів при встановленні таких сервітутів, а положення статті 134 цього кодексу передбачають обов'язковість проведення земельних торгів у разі продажу земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), отже доводи прокурора у цій частині є безпідставними.
Відповідно до приписів статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Частиною 2-ю статті 29 цього кодексу передбачено, що у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача.
Згідно частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а частиною першою статті 16 цього кодексу визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Таким чином право на позов виникає у разі порушення або оспорювання особистих прав чи охоронюваних законом інтересів.
Отже з наведених норм права вбачається, що зверненню з позовом в суд має передувати наявність об'єктивних обставин щодо порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів особи, яка з цим позовом звертається.
Оскільки позивачі у справі не наділені правомочностями щодо встановлення земельного сервітуту, відсутні правові підстави вважати, що спірними у справі правовідносинами порушуються або оспорюються їх права чи охоронювані законом інтереси, а відтак позов таких осіб у даній справі, не підлягає задоволенню.
Враховуючи викладене не вбачається, що у справі є необхідність прийняття нового судового рішення, а відтак постанову суду апеляційної інстанції належить залишити без змін з урахуванням мотивів, наведених у даній постанові.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України,
Касаційну скаргу заступника прокурора Закарпатської області залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.05.2016 у справі Господарського суду Закарпатської області №907/983/15, залишити без змін.
Головуючий суддя Г.М. Мачульський
Судді В.С. Божок
А.Г. Полянський