22 серпня 2016 року м. ПолтаваСправа № 816/773/16
Полтавський окружний адміністративний суд колегією у складі:
головуючого судді - Ясиновського І.Г.,
суддів - Бойка С.С. , Канигіної Т.С.,
за участю:
секретаря судового засідання - Петренко О.В.,
позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - Мовіле О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства охорони здоров'я України про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати, -
24 травня 2016 року ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства охорони здоров'я України (надалі - відповідач, МОЗ України) , з урахуванням заяви про відмову від частини позовних вимог, просив: визнати незаконним та скасувати наказ від 01 квітня 2016 року № 133-к про звільнення з посади, поновити на посаді головного спеціаліста відділу контролю якості медичної допомоги Управління ліцензування та якості медичної допомоги, стягнути заробітну плату за вимушений прогул у розмірі 6133,14 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що наказом відповідача від 01 квітня 2016 року № 133-к ОСОБА_1 незаконно звільнено з посади головного спеціаліста відділу контролю якості медичної допомоги Управління ліцензування та якості медичної допомоги Міністерства охорони здоров'я України. Ознайомлення з наказом відбулося лише 04 травня 2016 року. При цьому зауважив, що наказ про поновлення його на посаді від 12 березня 2016 року № 87-к не було прийнято на дату його винесення і про необхідність приступити до роботи від був повідомлений лише 01 квітня 2016 року.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, та просив їх задовольнити.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні. Зазначав, що поновлення позивача за рішенням суду проведено в порядку та спосіб, передбачений чинним законодавством з огляду на необхідність його негайного виконання. Вказував, що після поновлення на посаді головного спеціаліста відділу контролю якості медичної допомоги Управління ліцензування та якості медичної допомоги ОСОБА_1 наказом від 12.03.2016 № 87-к, останній був відсутній на роботі у період з 12 березня 2016 року по 31 березня 2016 року, у зв'язку з чим правомірно звільнений за прогул відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів.
Згідно із частиною другою статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюються на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Відповідно до пункту 15 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
З наведеного випливає, що будь-яка державна служба є публічною службою. Базовим (загальним) законом, що регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу (на час виникнення спірних правовідносин), є Закон України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII «Про державну службу» (надалі - Закон № 3723-XII).
За змістом частини першої статті 30 Закону України Закон № 3723-XII підстави припинення державної служби можуть бути загальними, тобто передбаченими Кодексом законів про працю України, та спеціальними, які наведені в цьому Законі.
Встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в органах МОЗ України з 01 жовтня 2013 року.
На підставі наказу МОЗ України від 07 вересня 2015 року № 373-к ОСОБА_1, головного спеціаліста Відділу з питань якості надання медичної допомоги, звільнено з роботи у МОЗ України у зв'язку зі скороченням посади за п. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с.15).
Не погоджуючись зі звільненням, позивач оскаржив його до адміністративного суду.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 03 березня 2016 року у справі № 816/4377/15 адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства охорони здоров'я України задоволено, визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства охорони здоров'я України від 07 вересня 2015 року № 373-к «Про звільнення ОСОБА_1». Поновлено ОСОБА_3 на посаді головного спеціаліста відділу з питань надання медичної допомоги у Міністерстві охорони здоров'я України з 09 вересня 2015 року. Стягнуто з Міністерства охорони здоров'я України середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 09 вересня 2015 року по 03 березня 2016 року у розмірі 19657,50 грн з відповідним відрахуванням обов'язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Наказом МОЗ України від 12 березня 2016 року № 87-к ОСОБА_1 поновлено на посаді головного спеціаліста Відділу з питань якості надання медичної допомоги (а.с. 14). У зв'язку зі зміною організації структури та штатного розпису Міністерства охорони здоров'я України, переведено головного спеціаліста Відділу з питань якості надання медичної допомоги ОСОБА_1 на посаду головного спеціаліста відділу контролю якості медичної допомоги Управління ліцензування та якості медичної допомоги.
На підставі наказу МОЗ України від 01 квітня 2016 року № 133-к ОСОБА_1 звільнено з посади головного спеціаліста відділу контролю якості медичної допомоги Управління ліцензування та якості медичної допомоги у зв'язку з відсутністю на роботі без поважних причин відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України (а.с. 85).
Позивач вважає наказ про його звільнення незаконним, а тому звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи позовні вимоги про визнання протиправним та скасування наказу від 01 квітня 2016 року № 133-к про звільнення ОСОБА_1 відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України, суд встановив обставини, що передували винесенню наказу.
Колегією суддів встановлено, що посадовими особами МОЗ України складено: 12 березня 2016 року доповідну записку про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці, без поважних причин, протягом усього робочого дня (а.с. 86), 12 березня 2016 року акт № 1 про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці з 09.00 год до 18.00 год (а.с. 97), 18 березня 2016 року акт № 2 про відсутність на робочому місці з 14 березня 2016 року по 18 березня 2016 року (а.с. 98), 25 березня 2016 року акт № 3 про відсутність на роботі з 21 березня 2016 року по 25 березня 2016 року (а.с. 99), 31 березня 2016 року акт № 4 про відсутність ОСОБА_1 з 28 березня 2016 року по 31 березня 2016 року (а.с. 100).
За змістом ст. 139 КЗпП України одним із обов'язків працівника є дотримання трудової дисципліни, що включає в себе додержання встановленого режиму роботи та використання робочого часу для продуктивної праці.
Пунктом 4 статті 40 КЗпП України встановлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Згідно ч. 1 ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.
Як зазначив в своєму адміністративному позові позивач, він 01 квітня 2016 року з'явився на роботу та був ознайомлений з наказом відповідача від 12 березня 2016 року № 87-к про поновлення на роботі, а також написав пояснення про причини відсутності на робочому місці. Зі змісту цих письмових пояснень, наявних в матеріалах справи, встановлено наступне.
Про те, що позов ОСОБА_1 до Міністерства охорони здоров'я України щодо скасування наказу від 08.09.2015 № 373-к про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку було задоволено, позивач дізнався 18 березня 2016 року, коли отримав на руки постанову від 03 березня 2016 року у справі № 816/4377/15 в Полтавському окружному адміністративному суді. В той же день цінним листом з описом він направив кур'єром Міністру охорони здоров'я України разом з копією постанови заяву з проханням виконати рішення суду (а.с. 13). В заяві позивач також просив повідомити про виконання постанови за вказані ним адресою і телефоном.
Згідно пояснень позивача, у понеділок 21 березня 2016 року о 09:00 він особисто прибув до МОЗ України, де надав аналогічну заяву з проханням виконати постанову суду. Пробувши в Києві 3 дні, до виконання посадових обов'язків ОСОБА_1 не допустили, у зв'язку з чим позивач був змушений звернутися до Полтавського окружного адміністративного суду за виконавчим листом. В цей же період він спілкувався по телефону з працівниками відділу кадрів МОЗ України, де йому відповідали, що документи про поновлення ще не надійшли і не роглядалися. Як тільки ці документи надійдуть, обіцяли повідомити.
Виконавчий лист по справі ОСОБА_1 отримав 25 березня 2016 року в суді. Тоді ж виконавчий лист разом із заявою він направив до ВДВС Печерського РУЮ м. Києва цінним листом з описом вкладення (а.с. 17-18).
Згідно пояснень позивача, 31 березня 2016 року ОСОБА_1 зателефонував начальник відділу керівних кадрів та державної служби Управління роботи з персоналом та внутрішньої безпеки С. Недашківський та повідомив, що заява позивача розглянута керівництвом, рішення суду буде виконано. Запропоновано також прибути 01 квітня 2016 року у МОЗ України, що і зробив позивач. В той же час, станом на 01 квітня 2016 року рішення суду не було виконано, виплата коштів не здійснена. Окрім того, в цей же день позивача було ознайомлено з наказом від 12 березня 2016 року № 87-к про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста Відділу з питань якості надання медичної допомоги.
З письмових заперечень відповідача з'ясовано, що вперше про результати розгляду Полтавським окружним адміністративним судом справи №816/4377/15 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства охорони здоров'я України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку було отримано представником відповідача Дяк Ю.М. в телефонному режимі від працівника суду.
Повний текст постанови по вищевказаній справі надійшов до МОЗ України 23 березня 2016 року (а.с. 144).
Згідно положень пунктів 2, 3 частини першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Відповідно до положень частини другої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою його виконання.
На підставі зазначеного, 10 березня 2016 року службовою запискою в.о. директора Департаменту правового забезпечення діяльності Міністерства № 14.02-03/188 про зазначене судове рішення було поінформовано першого заступника Міністра охорони здоров'я України О.С. Павленко та отримано резолюцію «Згодна. С. Недашівський. Прошу підготувати наказ. 10.03.2016» (а.с. 83).
На підставі резолюції, з метою виконання постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 03 березня 2016 року у справі № 816/4377/15 було видано наказ від 12 березня 2016 року № 87-к «Про поновлення на роботі» (а.с. 84).
Таким чином, відповідач вважає, що при видачі наказу про поновлення на роботі ОСОБА_1, МОЗ України діяло в порядку та у спосіб, визначений законодавством.
Також, з письмових заперечень відповідача судом встановлено, що позивач вперше з'явився у МОЗ України лише 01 квітня 2016 року, коли його і було ознайомлено з наказом про поновлення на роботі від 12.03.2016 № 87-к, про це свідчить підпис ОСОБА_1 в наказі (а.с. 84, зворот).
Як вказав в письмових поясненнях відповідач, ОСОБА_1 отримав копію постанови Полтавського окружного адміністративного суду по справі №816/437715 18 березня 2016 року, а на роботу з'явився лише 01 квітня 2016 року. Факт відсутності позивача на робочому місці підтверджуються складеними посадовими особами Міністерства охорони здоров'я України вищевказаними актами, доповідною запискою, а також табелями обліку робочого часу (а.с. 108-110), журналом обліку робочого часу співробітників Департаменту з питань якості медичної та фармацевтичної допомоги (а.с. 116-123).
Однак, колегія суддів звертає увагу, що постанову суду про поновлення на роботі ОСОБА_1 винесено Полтавським окружним адміністративним судом 03 березня 2016 року, а наказ про поновлення на роботі № 87-к постановлено 12 березня 2016 року, тобто вже зі сплином 8 календарних днів, що суперечить ст. 235 КЗпП України - рішення суду про поновлення на роботі підлягає негайному виконанню.
Крім того, будь-яких доказів повідомлення позивача про поновлення на посаді згідно наказу від 12 березня 2016 року № 87-к відповідач суду не надав, а отже, у відповідача не було правових підстав для складання актів про фактичну відсутність на робочому місці ОСОБА_1
До матеріалів справи відповідачем не подано також і доказів на підтвердження надіслання копії наказу до державної виконавчої служби на підтвердження факту виконання рішення суду.
Як пояснив далі позивач, після ознайомлення 01 квітня 2016 року з наказом про поновлення його на роботі від 12 березня 2016 року № 87-к, він весь день знаходився на робочому місці, з наказом про звільнення його ніхто не ознайомив, що вказує на фактичну відсутність наказу станом на 01 квітня 2016 року, ненаданням відповідачем розрахунку в день звільнення.
З 04 квітня 2016 року по 30 квітня 2016 року позивач перебував на лікарняному, про що надіслав роботодавцю цінного листа від 27 квітня 2016 року (а.с. 104-106), до якого додав оригінали листків непрацездатності АГЧ № 115758 від 11 квітня 2016 року та АГЮ № 860870 від 04 квітня 2016 року.
В перший робочий день після виходу з лікарняного 04 травня 2016 року позивача було ознайомлено з наказом № 133-к від 01 квітня 2016 року про звільнення у зв'язку з відсутністю на роботі без поважних причин відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України (а.с. 85). За 01 квітня 2016 року відповідач сплатив ОСОБА_1 15 квітня 2016 року заробітну плату в розмірі 157,26 грн.
Згідно з ч.1 ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.
Відповідно до ч.3 ст. 43 КЗпП України подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або його представник не з'явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності.
Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу (ст. 47 КЗпП України).
У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.
Як з'ясовано з матеріалів справи, листом від 01 квітня 2016 року № 11.02-21-27 Міністр охорони здоров'я України звернувся до первинної профспілкової організації МОЗ України з проханням погодити звільнення головного спеціаліста відділу контролю якості медичної допомоги Управління ліцензування та якості медичної допомоги МОЗ України ОСОБА_1 відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, відсутність на роботі без поважних причин в період з 12 березня 2016 року по 31 березня 2016 року (а.с. 94).
Згідно протоколу № 4 від 01 квітня 2016 року на засіданні профспілкового комітету Первинної профспілкової організації МОЗ України (а.с. 130-131) було розглянуто звернення Міністра охорони здоров'я України, постановлено погодити звільнення ОСОБА_1 відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з відсутністю на роботі без поважних причин в період з 12 березня 2016 року по 31 березня 2016 року.
Таким чином, МОЗ України порушено порядок розірвання трудового договору. В матеріалах справи відсутні дані щодо повідомлення позивача про дату, час та місце розгляду подання про звільнення.
За вищевикладених обставин наказ МОЗ України від 01 квітня 2016 року № 133-к про звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу контролю якості медичної допомоги Управління ліцензування та якості медичної допомоги у зв'язку з відсутністю на роботі без поважних причин колегія суддів вважає неправомірним, таким, що не ґрунтується на реальних обставинах справи, а тому вважає за необхідне визнати його протиправним та скасувати.
Громадянам згідно зі статтею 43 Конституції України гарантується захист від незаконного звільнення.
Згідно ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Отже, ОСОБА_1 підлягає поновленню на тій посаді, з якої був звільнений - головний спеціаліст відділу контролю якості медичної допомоги Управління ліцензування та якості медичної допомоги.
Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 241-1 КЗпП України строки виникнення і припинення трудових прав та обов'язків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями. Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк. Якщо останній день строку припадає на святковий, вихідний або неробочий день, то днем закінчення строку вважається найближчий робочий день.
Пунктом 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.93 № 110, зазначається, що днем звільнення вважається останній день роботи.
Із аналізу вказаних норм, день звільнення - це останній день, коли працівник перебуває у трудових відносинах з роботодавцем. Таким чином, позивача слід поновити на посаді з дня, наступного за днем звільнення, тобто 02 квітня 2016 року. Однак, з урахуванням того, що 02-03 квітня 2016 року є вихідними днями, ОСОБА_1 має бути поновлений на попередній посаді з 04 квітня 2016 року.
Згідно ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
У п.21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зазначено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому, враховується положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
На вимогу ухвали суду надати інформації про середньоденний заробіток ОСОБА_1 МОЗ України надіслано засобами електронного зв'язку довідку від 05 серпня 2016 року № 53, де середньоденна заробітна плата позивача становить 101,41 грн (а.с. 150). При цьому пояснено, що оскільки у ОСОБА_1 не було жодного робочого дня в березні місяці, розмір середньоденної заробітної плати провадиться виходячи з установленого посадового окладу на дату звільнення (відповідно до постанови КМУ від 08 лютого 1995 року № 100).
Разом з тим, колегія суддів не приймає даний доказ до уваги, оскільки з нього неможливо з'ясувати, в якому розмірі позивачу був установлений посадовий оклад та яким чином провадився розрахунок середньоденної заробітної плати ОСОБА_1
Відповідно до наданої інформації суду не вбачається можливим задовольнити вимогу позивача про стягнення заробітної плати за вимушений прогул саме у розмірі 6133,14 грн.
Зважаючи на те, що оскаржуваний наказ є правовим актом індивідуальної дії, який відповідно до повноважень суду, встановлених частиною 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, визнається судом протиправним і скасовується, суд вважає за необхідне згідно з частиною 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України вийти за межі позовних вимог зобов'язати Міністерство охорони здоров'я України нарахувати ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12 березня 2016 року по дату поновлення, та стягнути з Міністерства охорони здоров'я України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з урахуванням здійснених оплат та листків непрацездатності за період з 12 березня 2016 року по дату поновлення.
З огляду на все вищевикладене, враховуючи, що відповідач не повідомив позивача про його поновлення на роботі з 12 березня 2016 року, у відповідача немає правових підстав не нараховувати заробітну плату за цей же період.
Таким чином, колегія суддів вирішила зобов'язати Міністерство охорони здоров'я України нарахувати ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12 березня 2016 року по дату поновлення, та стягнути з Міністерства охорони здоров'я України на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з урахуванням здійснених оплат та листків непрацездатності за період з 12 березня 2016 року по дату поновлення.
Відповідно до п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 256 КАС України, постанова суду про присудження виплати заробітної плати у межах стягнення за один місяць та про поновлення на посаді у відносинах публічної служби підлягає негайному виконанню.
Отже адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства охорони здоров'я України про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства охорони здоров'я України від 01 квітня 2016 року № 133-к про звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу контролю якості медичної допомоги Управління ліцензування та якості медичної допомоги Міністерства охорони здоров'я України.
Поновити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, мешкає АДРЕСА_1) на посаді головного спеціаліста відділу контролю якості медичної допомоги Управління ліцензування та якості медичної допомоги Міністерства охорони здоров'я України з 04 квітня 2016 року.
Зобов'язати Міністерство охорони здоров'я України (код ЄДРПОУ 00012925, вул. М. Грушевського, 7, м. Київ, 01601) нарахувати ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, мешкає АДРЕСА_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12 березня 2016 року по дату поновлення, та стягнути з Міністерства охорони здоров'я України (код ЄДРПОУ 00012925, вул. М. Грушевського, 7, м. Київ, 01601) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, мешкає АДРЕСА_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу з урахуванням здійснених оплат та листків непрацездатності за період з 12 березня 2016 року по дату поновлення.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанову в частині поновленні на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з розрахунку за один місяць - допустити до негайного виконання.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд.
Повний текст постанови складено 22 серпня 2016 року.
Головуючий суддя І.Г. Ясиновський
суддя суддя С.С. Бойко Т.С. Канигіна