21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua
18 квітня 2007 р. Справа № 11/536-06
за позовом суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1, с. Балки Барського району
до управління Пенсійного фонду України у Барському районі, м. Бар
про визнання нечинними та скасування рішення і вимоги.
Cуддя В. Матвійчук
при секретарі судового засідання Т.Поліщук, за участю представників сторін:
від позивача - ОСОБА_2 за дорученням;
від відповідача - Т. Мурга за дорученням.
Заявлено позов про визнання нечинним і скасування рішення НОМЕР_1 від 11.10.2006р. про застосування фінансових санкцій за донарахування органом Пенсійного фонду України або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків та визнання нечинною і скасування вимоги про сплату боргу НОМЕР_2 від 10.10.2006р..
Позовні вимоги мотивовані тим, що висновок органу ПФУ викладений у акті НОМЕР_3 від 03.09.2006р. щодо зобов'язання позивача проводити нарахування 31,8% та застосування фінансових санкцій є помилковим, а рішення органу ПФУ про застосування фінансових санкцій та вимога про стягнення боргу не відповідає чинному законодавству, оскільки відповідачем не вірно застосовані приписи Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», передбачених ЗУ «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідач в запереченнях від 12.12.2006р. НОМЕР_4 не погоджується з позовними вимогами та зокрема вказує, що оскаржуване рішення прийнято на підставі акту перевірки від 03.09.2006р. НОМЕР_3, а доводи викладені в ньому є правильними та такими, що відповідають чинному законодавству.
Заслухавши пояснення учасників судового процесу, повно та всебічно з'ясувавши обставини справи та оцінивши наявні у справі докази, судом встановлено, що 03 вересня 2006 року головним спеціалістом відділу надходження доходів управління Пенсійного фонду України в Барському районі проведено перевірку своєчасності, достовірності, повноти нарахування та своєчасності сплати страхових внесків на обов'язкове державне пенсійне страхування у приватного підприємця ОСОБА_1 за результатами якої складено акт за НОМЕР_3. На підставі даного акту управлінням Пенсійного фонду України у Барському районі було прийнято рішення про застосування фінансових санкцій НОМЕР_1 від 11.10.2006р. та направлено вимогу про сплату боргу НОМЕР_2 від 10.10.2006р..
Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб.
Частиною 1 ст. 18 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»передбачено, що розмір страхових внесків, у тому числі розмір частини внесків, що спрямовуються до Накопичувального фонду, встановлює Верховна Рада України відповідно для страхувальників і застрахованих осіб за результатами розрахунків, виходячи з того, що вони повинні забезпечувати надання особам пенсійних виплат і соціальних послуг, передбачених цим Законом, а також покриття адміністративних витрат для забезпечення функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Проте ці положення не можуть бути застосовані до спірних правовідносин у зв'язку з тим, що Верховна Рада України не встановила розміру страхових внесків, як це передбачено ч. 1 ст. 18 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Таким чином, до спірних правовідносин слід застосовувати п. 1 ч. 8 Розділу XV «Прикінцеві положення»Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» яким встановлено, що до набрання чинності законом про спрямування частини страхових внесків до Накопичувального фонду страхові внески, що перераховуються до солідарної системи (крім страхових внесків, що перераховуються особами, зазначеними в пунктах 3 і 4 статті 11 та у статті 12 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а також страхових внесків, сплачуваних за осіб, зазначених у пунктах 8, 13, 14 статті 11 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»), сплачуються страхувальниками та застрахованими особами на умовах і в порядку, визначених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та в розмірах, передбачених Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування»для відповідних платників збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Отже, п. 1 ч. 8 Розділу XV «Прикінцеві положення»Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»встановлює розмір страхових внесків лише для тих страхувальників, які є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, та не встановлює його для тих страхувальників, які не є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Між тим, Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не визначає кола осіб які є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування та не змінює порядку їх визначення. Отже, визначення осіб які є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування повинно здійснюватися на підставі положень Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням положень Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва» та Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва».
Як підтверджується матеріалами справи позивач є платником єдиного податку, тобто суб'єктом малого підприємництва, який перейшов на спрощену систему оподаткування.
Як зазначено у ст. 11 Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва», спрощена система оподаткування передбачає заміну сплати встановлених законодавством податків і зборів (обов'язкових платежів) сплатою єдиного податку. Законом України «Про систему оподаткування»збір на обов'язкове державне пенсійне страхування віднесений до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) (п. 17 ч. 1 ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування»).
Відповідно до п. 6 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок не є платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що відповідає наведеним положенням ст. 11 Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва».
Таким чином, позивач не є платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, оскільки сплата цього збору для нього замінена сплатою єдиного податку (ст. 11 Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва», п. 6 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»).
Відповідно до п. 15 Глави XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Проте, Указ Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»не є нормативно-правовим актом, який регулює питання сплати страхових внесків, зокрема він не встановлює пільг з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати. З іншого боку, Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»не є нормативно-правовим актом, який регулює порядок визначення осіб які є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, а також цей закон не регулює питання застосування спрощеної системи оподаткування.
Отже, Указ Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» не суперечить положенням Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»та підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
За вказаних обставин, висновок органу ПФУ викладений у акті НОМЕР_3 від 03.09.2006р., що позивач зобов'язаний проводити нарахування 31,8% та застосування фінансових санкцій є помилковим.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень. Частина 3 вказаної норми встановлює, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 2 статті 71 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на матеріали справи суд дійшов висновку, що відповідач не довів правомірність свого рішення та вимоги, а отже позов є обґрунтованим, відповідає дійсним обставинам та законодавству і тому підлягає задоволенню з розподілом судових витрат за правилами ст. 94 КАС України.
Керуючись ст.ст. 70,71, 79, 86, 94, 128, 158, 163,167,255, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, -
1. Позов задовольнити.
2. Визнати протиправним і скасувати рішення про застосування фінансових санкцій НОМЕР_1 від 11.10.2006р..
3. Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу НОМЕР_2 від 10.10.2006р..
4. Стягнути з Державного бюджету України на користь суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особиОСОБА_1 (вАДРЕСА_1, код НОМЕР_5) 3 грн. 40 коп. витрат зі сплати судового збору.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова виготовлена в повному обсязі 24.04.2007р.
Суддя Матвійчук В.В.