ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
29.06.2016Справа №910/6931/16
За позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Софійський"
до Корпоративного недержавного пенсійного фонду Національного банку України
треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Крокус К"
2. Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛК-Альянс"
3. Товариство з обмеженою відповідальністю "Термінал"
4. Товариство з обмеженою відповідальністю "Мік Мега"
про визнання договору недійсним
Суддя Цюкало Ю.В.
Представники сторін:
від позивача: Бережний А.Г. - за довіреністю;
від відповідача: Сащук Д.П., Биченко С.О. - за довіреністю;
від третьої особи-1: не з'явились;
від третьої особи-2: не з'явились;
від третьої особи-3: Потапович А.В. - за довіреністю;
від третьої особи-4: Перевозник П.М. - за довіреністю.
В судовому засіданні 29 червня 2016 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
У квітні 2016 року до канцелярії Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства "Банк "Софійський" (позивач) до Корпоративного недержавного пенсійного фонду (відповідач) про визнання недійсним Договору застави майнових прав, який посвідчений 05.06.2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельник Н.О. та зареєстрований в реєстрі за № 1660.
Відповідач звернувся до суду із відзивом, у якому за викладених підстав проти позову заперечував.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.04.2016 року суддею Цюкало Ю.В. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі №910/6931/16. Розгляд справи призначено на 18.05.2016 року.
У судовому засіданні 18.05.2016 року оголошувалась перерва до 23.05.2016 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.05.2016 року розгляд справи відкладено на 13.06.2016 року. Залучено до участі у справі у якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Крокус К", Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛК-Альянс", Товариство з обмеженою відповідальністю "Термінал", Товариство з обмеженою відповідальністю "Мік Мега".
26.05.2016 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
13.06.2016 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника третьої особи-4 надійшли письмові пояснення по справі.
У судове засідання, призначене на 13.06.2016 року, представники третіх осіб 1 та 2 не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином.
Представники позивача, відповідача та третіх осіб 3, 4 в судове засідання з'явились, надали усні пояснення, відповіли на запитання суду.
В даному судовому засіданні, представником відповідача подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи, та, враховуючи, що закінчується строк вирішення даного спору, представником позивача подано клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 днів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.06.2016 року продовжено строк розгляду справи на 15 днів. Відкладено розгляд справи у судовому засіданні на 29.06.2016 року.
Розгляд справи здійснювався із застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу відповідно до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку із зверненням до суду із відповідним клопотанням.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, суд, -
Між Позивачем та Відповідачем укладено договір застави майнових прав, посвідчений 05 червня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельник Н.О. та зареєстрований в реєстрі за № 1660.
Згідно п. 1.1. вказаного договору Позивач передав в заставу Відповідачу майнові права за кредитними договорами, укладеними між Позивачем (як банком і кредитором) та третіми особами (позичальниками банку).
Відповідно до п. 1.4. договору, заставою майнових прав забезпечувалось виконання Позивачем зобов'язань перед Відповідачем за укладеними між ними договорами банківського строкового вкладу (депозиту), а саме - повернення Позивачем сум розміщених у нього депозитів Відповідача та нарахованих на них процентів.
Підпункт 3.1.2. п. 3.1. спірного договору передбачає право Відповідача звертати стягнення на предмет застави (отримати право вимоги, що випливає з заставленого права), реалізовувати заставлені майнові права і задовольняти за їх рахунок свої грошові вимоги за кредитними договорами в повному обсязі до настання терміну виконання Позивачем відповідних зобов'язань у разі неповернення ним, згідно з умовами депозитних договорів, простроченої заборгованості за депозитами, процентів за користування ними та пені, а також в інших випадках, передбачених законом України «Про заставу».
Крім того, положення п. 4.1. та п. 4.2. спірного договору визначають, що Позивач уступає Відповідачу право вимоги до третіх осіб, що випливають з кредитних договорів, укладених між Позивачем та третіми особами.
Відповідно до ст. 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Згідно вимог ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 вказаної статі недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
При цьому, зацікавлена сторона не позбавлена права звернутись до суду з позовом про визнання нікчемного правочину недійсним у випадку оспоренням такого факту іншою стороною.
Позивач обґрунтовуючи свій позов, зокрема зазначив, що оспорюваний договір застави підпадає під дію п. 5 та п. 6 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», згідно яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.
Водночас, наведена редакція ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» була прийнята після укладення оспорюваного договору застави і не розповсюджується на нього.
Однак, у такому випадку суд зобов'язаний застосувати ту норму закону, якою регулювались спірні правовідносини на момент їх виникнення.
Так, у статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначені договори, які вважаються нікчемними у випадку визнання банку неплатоспроможним у встановленому законом порядку.
При цьому, нікчемність вказаних договорів не ставиться в залежність від часу їх укладення чи факту встановлення їх нікчемності уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Згідно вимог п. 4 ч. 2, ч. 3 ст. 38 вказаного Закону (в редакції чинній на дату укладення спірного договору застави) договори, що передбачають платіж чи операцію з майном з метою надання пільг окремим кредиторам банку є нікчемними.
Отже, якщо банком, який визнано неплатоспроможним, раніше було укладено договір, що передбачає операцію з майном, внаслідок здійснення якої певний кредитор банку одержує певні пільги по відношенню до інших кредиторів, і на момент укладення такого договору діяла наведена вище редакція статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», то такий договір є нікчемним.
У самому Законі України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не наведено визначення відповідної пільги, тому вбачається правомірним визначити це поняття шляхом трактування самого терміну «пільга» в загальному розумінні з урахуванням специфіки правовідносин, до яких він застосовується.
Так, у загальному розумінні, пільгою, зокрема, є надання окремому суб'єкту певних переваг по відношенню до інших або наділення визначеного суб'єкта додатковими правами порівняно з іншими суб'єктами певних однорідних відносин.
При цьому, встановити факт наявності такої пільги у конкретному випадку та порушення у зв'язку із її наданням певній особі охоронюваних законом прав інших осіб вбачається за можливе шляхом здійснення об'єктивного порівняння правового становища відповідного кредитора по відношенню до інших кредиторів неплатоспроможного банку за однорідними зобов'язаннями.
Відповідно до ч. 1 ст. 1058 Цивільного кодексу України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Згідно вимог ч. 2 вказаної статті договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (стаття 633 цього Кодексу).
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» до банківських послуг належить залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних і фізичних осіб.
Із наведеного, зокрема, вбачається, що залучення коштів від фізичних та юридичних осіб у вклади фактично здійснюється банками за принципами масовості та публічності шляхом приваблення якомога більшої кількості вкладників (як з числа юридичних, так і з числа фізичних осіб) з метою збільшення оборотних активів банку.
Згідно вимог ч. 1 ст. 58 вказаного Закону Банк відповідає за своїми зобов'язаннями всім своїм майном відповідно до законодавства.
Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.
Згідно вимог ч. 2 ст. 50 вказаного Закону до ліквідаційної маси банку включаються будь-яке нерухоме та рухоме майно, кошти, майнові права та інші активи банку. До ліквідаційної маси банку не включається майно у випадках, прямо передбачених законом.
Слід зазначити, що на правовідносини Позивача та Відповідача щодо договору банківського вкладу, забезпеченого заставою з боку банку на підставі оспорюваного договору застави, не розповсюджуються положення частини 5 наведеної статті, оскільки депозитний договір не є договором про управління активами недержавного пенсійного фонду в розумінні розділу IV Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення».
Відповідно до вимог частин 1, 3, 4, 5 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» кошти, одержані в результаті ліквідації та реалізації майна банку, спрямовуються уповноваженою особою Фонду на задоволення вимог кредиторів у такій черговості:
1) зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян;
2) грошові вимоги щодо заробітної плати, що виникли із зобов'язань банку перед працівниками до прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку;
3) вимоги Фонду, що виникли у випадках, визначених цим Законом, у тому числі щодо повернення цільової позики банку, наданої протягом здійснення тимчасової адміністрації з метою забезпечення виплат відповідно до пункту 1 частини шостої статті 36 цього Закону, та щодо покриття витрат Фонду, передбачених у пункті 17 частини п'ятої статті 12 цього Закону;
4) вимоги вкладників - фізичних осіб у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом;
5) вимоги Національного банку України, що виникли в результаті зниження вартості застави, наданої для забезпечення кредитів рефінансування;
6) вимоги фізичних осіб, платежі яких або платежі на ім'я яких заблоковано (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності);
7) інші вимоги, крім вимог за субординованим боргом;
8) вимоги за субординованим боргом.
Майно банку, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для позачергового задоволення вимог заставодержателя. Заставодержатель має право за погодженням з уповноваженою особою Фонду звернути стягнення на заставлене майно у порядку, встановленому чинним законодавством або договором застави, та отримати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна. У разі якщо обсяг коштів від реалізації заставленого майна недостатній для задоволення вимог заставодержателя, незадоволені вимоги підлягають задоволенню в порядку черговості, встановленої цим Законом.
Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження коштів від реалізації майна банку після повного задоволення вимог попередньої черги. У разі якщо обсяг коштів, одержаних від реалізації майна, недостатній для повного задоволення всіх вимог однієї черги, вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредиторові однієї черги. У разі відмови кредитора від задоволення визнаної в установленому порядку вимоги уповноважена особа Фонду не враховує суму грошових вимог цього кредитора.
Вимоги, не задоволені за недостатністю майна банку, вважаються погашеними.
Із наведеного, зокрема, випливає, що здійснення банком діяльності із масового залучення у вклади коштів від юридичних і фізичних осіб обов'язково має здійснюватись на засадах рівноправності вкладників (кредиторів за депозитними договорами) з метою, зокрема, забезпечення для кожного з них рівних умов та реальних можливостей повернення розміщених у банку коштів, у тому числі, у випадку ліквідації банку, у встановленому законом порядку.
У протилежному випадку, надання переваг одному вкладнику шляхом наділення його правом на задоволення своїх кредиторських вимог за рахунок заставленого банком майна призведе до порушення прав всіх інших вкладників на одержання пропорційних виплат за рахунок ліквідаційної маси банку в порядку встановленої законом черговості або навіть позбавить можливості повернути кошти взагалі (залежно від співвідношення вартості переданої у заставу частки майна банку та суми забезпеченого даною заставою зобов'язання з загальною вартістю ліквідаційної маси банку).
При цьому, необмеженість кількості вкладників банку зумовлює також те, що право на забезпечення свого вкладу заставою з боку банку не може бути безумовно гарантованим кожному вкладнику, що також свідчить про порушення у відповідному випадку принципу рівності прав вкладників банку щодо можливості повернення розміщених у банку коштів, у тому числі, у разі ліквідації банку.
Таким чином, обмежене та вибіркове забезпечення зобов'язань банку за депозитними договорами шляхом передачі майна банку у заставу очевидно надає пільги відповідному вкладнику по відношенню до інших вкладників, оскільки надає йому право повернути кошти у випадку ліквідації банку поза встановленою законом черговістю погашення вимог кредиторів, і саме по собі таке право являється виключним відносно загальних прав інших вкладників та не є безумовно доступним для них всіх, не зважаючи на наявність у них рівнозначних правовідносин з банком.
Із наведеного вбачається, що надання певному вкладнику банку права на задоволення своїх вимог за рахунок заставленого банком майна, у тому числі, у випадку ліквідації банку, безпосередньо являє собою пільгу, яка порушує охоронювані Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» права вкладників банку та обмежує можливість їх реалізації у встановленому законодавством порядку і у відповідності до вимог вказаного Закону зумовлює нікчемність відповідного правочину про заставу майна банку.
Слід також відзначити, що відповідач не надав заперечень по суті стосовно того, чи підпадає на його думку оспорюваний договір застави під дію 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в редакції чинній на момент укладення вказаного договору та не спростував жодним чином наведених обставин.
Враховуючи усе наведене, суд вважає, що оспорюваний договір застави підлягає визнанню недійсним саме у зв'язку із його нікчемністю на підставі п. 4 ч. 2, ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції чинній на дату укладення спірного договору застави).
Керуючись ст.ст. 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Визнати недійсним Договір застави майнових прав, укладений між Публічним акціонерним товариством "Банк "Софійський" та Корпоративним недержавним пенсійним фондом Національного банку України, який був посвідчений 05 червня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельник Н.О. та зареєстрований в реєстрі за № 1660.
3. Стягнути з Корпоративного недержавного пенсійного фонду Національного банку України (01601, м. Київ, вулиця Інститутська, будинок 9, ідентифікаційний код 34880663) на користь Публічного акціонерного товариства "Банк "Софійський" (03151, м. Київ, Повітрофлотський проспект, будинок 54, ідентифікаційний код 38061253) грошові кошти: 1 378,00 грн. (одна тисяча триста сімдесят вісім гривень 00 копійок) судового збору. Видати наказ.
4. Копію рішення направити третім особам 1 та 2.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено 03.08.2016 року.
Суддя Ю.В. Цюкало