05 серпня 2016 р. Справа № 804/4908/16
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Степаненко В.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Софіївської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України у Дніпропетровській області (№45) про визнання незаконними та скасування наказів та поновлення на роботі, -
3 серпня 2016 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Софіївської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України у Дніпропетровській області (№45) про визнання незаконними та скасування наказів від 21.04.2016 року №124, від 02.06.2016 року №131, від 30.06.2016 року №75о/с в частині звільнення позивача та поновлення позивача на посаді завідувача аптеки-провізора (фармацевта) з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Згідно частини першої статті 107 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства, чи немає інших підстав для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Пунктом 2 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, зокрема, що компетенція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Згідно з пунктом 15 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Як вбачається зі змісту позовної заяви та доданих до неї документів, наказом Софіївської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України у Дніпропетровській області (№45) про особовий склад від 30 червня 2016 року звільнено ОСОБА_1 з посади завідувача аптеки-провізора (фармацевта) міжобласної багатопрофільної лікарні, за ст. 41 п.2 КЗпП України (в зв'язку з винними діями працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні цінності, що дають підстави до втрати довір'я до нього з боку уповноваженого ним органу).
Суд зазначає, робота позивача за на Софіївської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України у Дніпропетровській області (№45) не є проходженням публічної служби в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України.
Поряд із цим, в матеріалах позову відсутні докази проходження позивачем публічної служби відповідно до Закону України «Про державну службу», частиною 1 статті 1 якого встановлено, що державна служба в Україні - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо:
1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів;
2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів;
3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг;
4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства;
5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням;
6) управління персоналом державних органів;
7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.
Відповідно до частини 2 вказаної статті державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Згідно зі статтею 6 вказаного Закону до класифікації посад державного службовця не відноситься посада завідувача аптеки-провізора (фармацевта) міжобласної багатопрофільної лікарні, а тільки обставини, що стороною у даних спірних правовідносинах є орган Державної пенітенціарної служби України недостатньо для розгляду трудового спору в порядку адміністративного судочинства.
Наведений висновок суду щодо розмежування трудових правовідносин та публічної служби, а також юрисдикції судів щодо розгляду таких спорів, підтверджується правовою позицією Вищого адміністративного суду України викладеною в постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року №8, де у пункті 13.1 зазначено, що компетенція адміністративних судів поширюється на саме публічно-правові спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Суд зазначає, що спірний наказ виданий у межах трудових відносин та не є нормативно-правовим актом чи правовим актом індивідуальної дії, виданим на реалізацію владних управлінських функцій відповідача.
Водночас, згідно пункту 2 частини 1 статті 232 Кодексу законів про працю України, безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори за заявами, зокрема, працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи, за винятком спорів працівників, вказаних у частині третій статті 221 і статті 222 цього Кодексу.
Поряд із цим, суд звертає увагу позивача, що за правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
Також, частина 1 статі 157 Цивільного процесуального кодексу України передбачає, суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, а справи про поновлення на роботі, про стягнення аліментів - одного місяця.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що заявлений спір має вирішуватись у порядку цивільної юрисдикції.
Пунктом 1 частини 1 статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі лише, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Враховуючи вищевикладене та зважаючи, що заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд приходить до висновку, що у відкритті провадження у справі слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись статтями 18, 107, 109, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,-
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Софіївської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України у Дніпропетровській області (№45) про визнання незаконними та скасування наказів та поновлення на роботі.
Копію ухвали разом із позовною заявою та доданими матеріалами надіслати позивачу.
Роз'яснити позивачу, що згідно частини 5 статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України, повторне звернення тієї ж особи до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Ухвала суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. Якщо ухвалу було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали згідно статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя В.В. Степаненко