Справа № 761/13539/16-ц
Провадження № 2/761/4890/2016
12 серпня 2016 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Юзькової О.Л.,
при секретарі Голопич Н.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об»єкти нерухомого майна», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ковирзіна С.П. про визнання договору дарування недійсним , -
Позивач звернувся до суду з позовом, мотивуючи свої вимоги наступним. 23.04.1982 р. вона перебуває у шлюбі з відповідачем. Під час перебування у шлюбі за спільні кошти подружжя було придбано 3-кімнатну квартиру загальною площею 67,80 кв. м. 9 жила площа 45,1 кв. м.) за адресою: АДРЕСА_1. Нещодавно серед різних документів позивач натрапила на документ, про існування якого ніколи не знала та не здогадувалась, а саме, договір дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1. Як мною було вже зазначено, вказана квартира була придбана за спільні з чоловіком кошти у шлюбі і яким чином вона була подарована без моєї згоди, мені було незрозуміло. Обдарованим за цим договором є ОСОБА_4, який є сином позивача та відповідача. При нотаріальному посвідченні договору дарування, що був укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_5, згода позивача на відчуження квартири не надавалась. До нотаріальної контори позивача нотаріус не викликав і будь-яких заяв та/або згод на відчуження нерухомого майна, що перебуває у спільній сумісній власності, позивач не писала та не подавала. ОСОБА_5 помер в лютому 2015 р. Як свідчать документи спірний договір дарування не було зареєстровано відповідно до вимог чинного законодавства України. Враховуючи вищезазначене, ОСОБА_2 неправомірно, в порушення вимог законодавства України, уклав правочин щодо відчуження (дарування) квартири за адресою: АДРЕСА_1, чим порушив права позивача як власника на спільне сумісне майно подружжя та порушив інтереси позивача, а тому, ОСОБА_1 , що вказаний правочин має бути визнаний судом недійсним. Також ОСОБА_1 просить суд зобов»язати БТІ анулювати реєстраційний запис на правовстановлюючому документі на квартиру.
Представник ОСОБА_1 підтримав заявлені вимоги, просив задовольнити. Просив покласти судові витрати на позивача. Відповідач ОСОБА_2 визнав вимоги в повному обсязі. Пояснив, що дійсно квартира АДРЕСА_1 придбана за спільні кошти подружжя. Договір дарування укладався без згоди дружини, її не питали чи є заперечення щодо такої угоди.
Представник КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об»єкти нерухомого майна» в судове засідання не з»явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином. Причини неявки не повідомив.
Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ковирзіна С.П. також не з»явилась у судове засідання, попереджалась по розгляд справи належним чином.
Вислухавши пояснення представника позивача, відповідача, дослідивши матеріали справи суд вважає. що позов підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у шлюбі з 23.04.1982 року. Шлюб зареєстровано Відділу ЗАГС Мінського району м. Києва.
Як свідчать матеріали справи в за час перебування у шлюбі сторонами було придбано квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 67,80 кв. м. 9 жила площа 45,1 кв. м.).
Право власності на квартиру виникло у ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 05.06.2006 року на Товарній біржі «Украинская биржа Десятинная».
Відповідно до ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України, (діючого на момент придбання квартири), майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
За змістом ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності.
В судовому засіданні відповідач визнав ту обставину, що зазначена квартира є спільним майном подружжя, що відповідно до ч. 1 ст. 61 ЦПК України не підлягає доказуванню.
За положеннями ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Як свідчать матеріали справи, 30.01.2003 р. ОСОБА_2 уклав договір дарування з ОСОБА_5, своїм сином, відповідно до якого подарував останньому квартиру АДРЕСА_1. Договір посвідчено приватним нотаріусом київського міського нотаріального округи Ковирзіною С.П., зареєстрований в реєстрі за № 505.
В лютому 215 року ОСОБА_5 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим відділом реєстрації смерті у м. Києві.
Як вбачається з матеріалів справи за померлим відкрито спадкову справу, спадкоємець - позивач ОСОБА_1
Приписами ст. 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
В свою чергу ст.. 65 СК України встановлено, що для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Представник позивача зазначає, що ОСОБА_1 не була обізнана щодо укладення договору дарування, не надавала свою згоду на дарування майна, а тому договір має бути визнано недійсним.
Відповідач зазначив у судовому засіданні, що дійсно дозвіл на вчинення угоди співвласник квартири не надавала.
Дана обставина, відповідно до ч. 1 ст. 61 ЦПК України не потребує доказування.
Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в моментвчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За приписам ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо не право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, яким засвідчує його право власності.
За встановлених в судовому засіданні обставин суд приходить до висновку про задоволення вимог ОСОБА_1 в частині визнання недійсним договору дарування.
Щодо вимоги позивача щодо зобов»язання КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об»єкти нерухомого майна», то вона задоволенню не підлягає, зважаючи на те, що в судовому засіданні не встановлено обставин, які свідчать про порушення відповідачем прав ОСОБА_1
Розподіляючи судові витрати суд керується положеннями ст. 88 ЦПК України, проте бере до уваги прохання представника ОСОБА_1 покласти останні на позивача.
Виходячи з наведеного, керуючись ст.ст.3,11,57,60,61,88.169,212-215 ЦПК України, ст.ст. 60,63,65 СК України, ст. 203,215,392,717 ЦК України, суд -
Позов задовольнити частково.
Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, загальною площею 67,80 кв. м., укладений 30 січня 2003 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального органу Ковирзіною С.П., зареєстрований в реєстрі за № 505.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги через Шевченківський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Рішення набирає законної сили в разі закінчення вищезазначених строків, або якщо його не скасовано після розгляду справи в суді апеляційної інстанції.
Суддя: