Справа № 761/5295/16-ц
Провадження № 2/761/3760/2016
16 серпня 2016 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Юзькової О.Л.
при секретарях Толкач О.О., Голопич Н.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільної сумісної власності подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_3 в інтересах якої діє ОСОБА_4, ОСОБА_11 про визнання права особистої приватної власності, -
Представник ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про поділ спільної сумісної власності подружжя, мотивуючи свої вимоги наступним. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 13.07.1996 р. уклали шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_3 року у позивача та відповідача народилася донька - ОСОБА_11. У 1999 році відповідач в інтересах сім»ї та за спільні кошти купив АДРЕСА_1. Квартира і досі зареєстрована за відповідачем, хоча є спільним сумісним майном подружжя. Оскільки стосунки між сторонами погіршувались Шевченківським районним судом м. Києва 06.02.2001 року шлюб було розірвано. 15.02.2001 р. Шевченківський районний суд м. Києва позбавив ОСОБА_2 батьківських прав щодо його спільної з позивачем доньки. Перед розірванням шлюбу сторони досягли згоди, що у спірній квартирі буде проживати позивач з донькою, а ОСОБА_2 не втручатиметься у їх життя. Весь цей час відповідач не дбав про доньку, не брав участі у її вихованні, не сплачував аліментів. Усі платежі по утриманню квартири ніс позивач. За таких обставин представник позивача просить суд з урахуванням положень ст. 70 СК України відступити від засади рівності часток подружжя та у порядку розподілу спільної сумісної власності подружжя передати ОСОБА_5 в особисту приватну власність 2/3 частини квартири АДРЕСА_1
Не погоджуючись з вимогами ОСОБА_1 ОСОБА_2 подав зустрічний позов та просив суд визнати за ним право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 та визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право користування зазначеною квартирою. Свої вимоги мотивує тим, що не дивлячись на те, що шлюб між ним та відповідачем було розірвано в 2001 році подружні відносини припинилися у липні 1997 році. Кошти на придбання спірної квартири надав рідний брат позивача ОСОБА_6 за умови відмови ОСОБА_2 від частини квартири батьків за адресою: АДРЕСА_1. Факт передачі коштів підтверджується розпискою. Позивач дозволив заради дитини проживати ОСОБА_1 у спірній квартирі, а сам орендував житло. На даний час оскільки відповідач не є членом сім»ї ОСОБА_2 та він заперечує проти її проживання і виникла необхідність у зверненні до суду.
В судовому засіданні представники ОСОБА_1 просили задовольнити первісний позов, зважаючи на обставини справи та вимоги чинного законодавства України. Заперечували щодо задоволення зустрічного позову за відсутності доказів, які б свідчили про придбання спірної квартири не в інтересах сім»ї.
ОСОБА_2, його представники заперечували щодо задоволення первісного позову та просили задовольнити зустрічний зважаючи на те, що на момент придбання спірного майна сторони фактично припинили подружні відносини і це встановлено судовими рішеннями, що набрали чинності.
Вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи суд вважає встановленим наступне.
Як свідчать матеріали справи 13.07.1996 року було укладено шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1.
Під час шлюбу у сторін народилась донька ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1.
15.09.1999 року ОСОБА_2 було придбано квартиру № АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу, що його укладено на Товарній біржі «Українська біржа Десятинная».
Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було розірвано 06.02.2001 року на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Києва.
Також як свідчать матеріали справи, Шевченківським районним судом м. Києва від 15.02.2001 року задоволено позов ОСОБА_1 про баз бавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно дочки ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Представники ОСОБА_1 просять поділити спільне майно подружжя придбане у 1999 році в інтересах сім»ї та за спільні кошти - квартиру АДРЕСА_1, відступивши від рівності часток.
В свою чергу ОСОБА_2 просить суд визнати за ним право особистої приватної власності на майно та визнати ОСОБА_1 особою, що втратила право користування майном.
Майно, нажите подружжям за час шлюбу є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має ріні права володіння, користування і розпорядження цим майном, відповідно до приписів ст. 22 КпШС України, що діяв на момент придбання спірного майна.
Станом на день розгляду справи щодо вирішення питань, які виникають з сімейних правовідносин застосовується СК України, який набрав чинності з набранням чинності Цивільним кодексом України - з 01.04.2004 р.
Беручі до уваги, що правовідносини між сторонами продовжують існувати і на даний час, суд має застосовувати положення СК України.
За змістом ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності.
Статтею 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Відповідно до ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
З іншого боку положеннями ч. 6 ст. 57 СК України передбачено, що суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.
Як вбачається з рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06.02.2001 року про розірвання шлюбу та рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15.02.2001 року про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 та ОСОБА_1 припинили шлюбні відносини з червня 1997 року.
При цьому рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 15.02.2001 р. встановлено, що ОСОБА_1 з червня 1997 року проживає в АДРЕСА_2, де займає кв. 7, жилою площею 79,5 кв. м.
Зазначені обставини, відповідно до положень ч. 3 ст. 61 ЦпК України не підлягають доказуванню, оскільки судові рішення набрали чинності.
Опитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_6 повідомили про те, що грошові кошти на придбання спірної квартири надавались рідним братом позивача за зустрічним позовом. Зазначили, що подружжя не мало власних коштів на момент укладання угоди купівлі-продажу майна.
В свою чергу свідки ОСОБА_9, ОСОБА_10 пояснили суду, що спірна квартира була придбана в інтересах сім»ї.
Відповідно до ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За встановлених обставин, беручи до уваги наявність обставин, встановлених судовими рішеннями, які набрали чинності, суд приходить до висновку щодо можливості відмовити у задоволенні вимог представника ОСОБА_1
З іншого боку суд не знаходить підстав і для задоволення зустрічного позову, виходячи з наступного.
Згідно до вимог ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України.
ОСОБА_2 набув права власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу за кошти, що не відносились до сімейного бюджету , а отже дане право не потребує визнання.
Відповідно до вимог ст.. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
ОСОБА_2 просить суд визнати ОСОБА_1 особою, що втратила право користування спірною квартирою.
Проте, зважаючи на те, що ОСОБА_2, його представниками не доведена та обставина, що станом на день розгляду справи ОСОБА_1 має таке право, відсутні підстави і для задоволення цієї частини зустрічного позову
Розподіляючи судові витрати, суд керується вимогами ст. 88 ЦПК України.
Виходячи з наведеного, керуючись ст.ст. 3,11,57,60,61,88,212-215 ЦПК України, ст.ст. 57,60,69,70 СК України, ст.ст. 328,391 ЦК України, суд -
Позов ОСОБА_1 залишити без задоволення.
В задоволенні зустрічного позову відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги через Шевченківський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Рішення набирає законної сили в разі закінчення вищезазначених строків, або якщо його не скасовано після розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Суддя