18 серпня 2016 року м. Київ К/800/42881/15
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Черпака Ю.К. (головує у судовому засіданні),
Ємельянової В.І. Штульмана І.В.,
секретаря судового засідання Ковтонюка С.Д.,
за участю представника відповідача - Степаненко А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_5 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
за касаційною скаргою ОСОБА_5 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30 липня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2015 року,
встановив:
У липні 2015 року ОСОБА_5 звернулась в суд із позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області про визнання неправомірними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_5 заробітної плати відповідно до частини 1 статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" з 28 березня 2015 року по день ухвалення судом постанови та зобов'язання відповідача здійснити позивачці перерахунок заробітної плати відповідно до частини 1 статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", починаючи з 28 березня 2015 року по день ухвалення судом постанови, та виплатити її в повному обсязі з урахуванням усіх надбавок, премій та інших виплат, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу.
Позов обґрунтовано тим, що дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області щодо не нарахування та не виплати позивачці заробітної плати відповідно до частини 1 статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є неправомірними та такими, що порушують її права.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 30 липня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Касаційна скарга обґрунтована тим, що підпунктом 59 пункту 5 розділу XII Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року, який набрав чинності з дня, наступного за днем його опублікування, тобто з 26 жовтня 2014 року, частину першу статті 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", доповнено абзацом другим такого змісту: "При цьому розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців", норми якої, з набранням чинності 28 березня 2015 року Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд", викладено в новій редакції, а саме частина 1 статті 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кореспондується у частині 1 статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" того ж змісту, однак, всупереч вищезазначених норм, протиправно не виплачується. Тобто, порушено право позивачки на заробітну плату в розмірі, визначеному статтею 144 Закону України "Про судоустрій та статус суддів". Крім того, відсутність відповідного фінансового фінансування, так само як і невиконання окремими суб'єктами владних повноважень покладених на них завдань і функцій, не може бути підставою для відмови у перерахунку посадового окладу відповідно до законів України.
У запереченні на касаційну скаргу Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області вказує, що правомірно здійснює оплату праці працівникам апаратів судів, які є державними службовцями, на підставі Закону України "Про державну службу" та постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов праці оплати працівників апаратів органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" від 09 березня 2006 року № 268. Крім того зазначає, що Територіальне управління Державної судової адміністрації в Київській області може здійснювати виплати лише в межах затвердженого фонду оплати праці.
Справа вирішується за відсутності позивача, яка належним чином повідомлялась про дату, час і місце судового засідання.
Заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Судами встановлено, що ОСОБА_5 з 20 грудня 1993 року працює в Комінтернівському районному суді м. Харкова, з 21 травня 2008 року і по теперішній час працює на посаді керівника апарату Комінтернівського районного суду м. Харкова.
Згідно з переліком штатного розпису Комінтернівського районного суду м. Харкова на 2015 рік посадовий оклад керівника апарату з 01 січня 2015 року складає 1404,00 грн.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що 28 березня 2015 року набрав чинності Закон України «Про забезпечення права на справедливий суд», яким затверджено нову редакцію Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI, згідно з якою матеріальне, побутове забезпечення та соціальний захист працівників судової системи визначаються статтею 147 цього Закону. При цьому згідно з підпунктом 2 пункту 13 Перехідних положень Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд від 12 лютого 2015 року № 192-VIII Кабінет Міністрів України у тримісячний строк з дня набрання чинності Законом має привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом. Проте, на час розгляду справи, відповідні зміни Кабінетом Міністрів України не прийняті. Заробітна плата працівників апарату судів визначена постановою Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» від 09 березня 2006 року № 268 (зі змінами), зокрема Додатком 47 «схема посадових окладів керівних працівників і спеціалістів апарату місцевих загальних судів», а також постановою Кабінету Міністрів України «Про Деякі питання оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів, що фінансуються з бюджету» від 20 травня 2009 року № 482, тому територіальне управління правомірно не здійснювало нарахування та виплату позивачці заробітної плати з 28 березня 2015 року відповідно до частини 1 статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Реалізація положень вказаних норм Закону України "Про судоустрій і статус суддів" була можлива за умови виконання Кабінетом Міністрів України вимог стосовно приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом, в тому числі, шляхом забезпечення збільшення видатків Державного бюджету України на оплату праці працівників апаратів судів.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
26 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII), яким внесено зміни до статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VІ), зокрема, передбачено, що розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду, посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.
Абзацом другим підпункту 1 і абзацом третім підпункту 2 пункту 13 розділу XIII Закону № 1697-VII Кабінет Міністрів України зобов'язано у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та у двомісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом, у тому числі з метою забезпечення збільшення видатків Державного бюджету України на оплату праці працівників апаратів судів та встановлення їм посадових окладів у розмірі, не меншому за передбачені Законом № 2453-VІ.
З 28 березня 2015 року Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі - Закон № 192-VІІІ) затверджено нову редакцію Закону № 2453-VІ, статтею 147 якого встановлено, що розмір заробітної плати працівників апаратів судів, Державної судової адміністрації, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України, їхнє побутове забезпечення і рівень соціального захисту визначаються законом і не можуть бути меншими, ніж у відповідних категорій державних службовців органів законодавчої та виконавчої влади. При цьому розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.
Підпунктом 2 пункту 13 Перехідних положень Закону № 192-VІІІ Кабінет Міністрів України зобов'язано у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.
Наведене узгоджується із положеннями частин сьомої, восьмої статті 33 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII «Про державну службу» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 3723-XII), згідно з якими умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України. Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є Державний бюджет України та інші джерела, визначені для цієї мети положеннями про органи державної виконавчої влади, затвердженими указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України.
Аналогічні положення закріплено також частиною другою статті 8 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 108/95-ВР), яка передбачає, що умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом (стаття 13 Закону № 108/95-ВР).
За правилами статті 142 Закону № 2453-VІ (у редакції до 28 березня 2015 року) фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює, зокрема, Державна судова адміністрація України. Суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України (далі - БК) (стаття 143 Закону № 2453-VІ). Аналогічні правила закріплені і у статтях 145, 146 Закону № 2453-VІ у редакції з 28 березня 2015 року.
З 1 січня 2015 року пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України від 28 грудня 2014 року № 80-VІІІ «Про Державний бюджет України на 2015 рік» (далі - Закон № 80-VІІІ) визначено, що норми і положення, зокрема, частини першої статті 144 Закону № 2453-VІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного та місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, а з 13 березня 2015 року установлено, що норми і положення Закону № 2453-VІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На час виникнення спірних відносин схема посадових окладів працівників апарату суду була закріплена постановою Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 року № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» (далі - постанова № 268), зокрема Додатком 47, який залишався незмінним до 9 вересня 2015 року. Отже, Кабінет Міністрів України покладені на нього абзацом другим підпункту 1 пункту 13 розділу XIII Закону № 1697-VII та підпунктом 2 пункту 13 Перехідних положень Закону № 192-VІІІ обов'язки щодо приведення його нормативно-правових актів у відповідність із цими законами у тримісячний строк не виконав.
Згідно з частинами першою та другою статті 23 БК, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 51 БК, керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.
Ураховуючи наведене, оскільки з 26 жовтня 2014 року по 9 вересня 2015 року Кабінетом Міністрів України зміни до постанови № 268 щодо умов оплати праці, зокрема розмірів окладів працівників апарату суду, не внесено, а Законами України від 16 січня 2014 року № 719-VІІ «Про Державний бюджет України на 2014 рік» та № 80-VІІІ видатки на реалізацію положень абзацу другого частини першої статті 144 Закону № 2453-VІ, частини першої статті 147 Закону № 2453-VІ (у редакції з 28 березня 2015 року) не передбачено, управління Державної судової адміністрації як головний розпорядник бюджетних коштів не мало правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати працівників апарату суду поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.
Така правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 12 липня 2016 року (справа № 21-1726а16), від 13 липня 2016 року (справи №№ 818/3372/15 та 820/4653/15 відповідно).
За таких обставин, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відсутність можливості з боку Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області виплачувати ОСОБА_5 заробітну плату у розмірі, визначеному частиною 1 статі 147 Закону № 2453-VІ. Нарахування та виплату заробітної плати позивачці, виходячи з розміру посадового окладу в 1218,00 грн, здійснено відповідачем відповідно до норм закону, що регулює оплату праці працівників апаратів судів, зокрема Закону № 80-VІІІ, Закону № 3723-XII та постанови Кабінету Міністрів України № 268, тому відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а відтак позовні вимоги про визнання неправомірними дій відповідача, які виразились у відмові здійснити позивачці перерахунок заробітної плати, задоволенню не підлягають.
Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Зважаючи на те, що ухвалені у справі судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають наведеним критеріям, їх необхідно залишити без змін.
Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30 липня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2015 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та оскарженню не підлягає.
Судді: Черпак Ю.К.
Ємельянова В.І.
Штульман І.В.