15.08.2016 р.Справа № 635/1968/16-а
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Бенедик А.П.
Суддів: Філатова Ю.М. , Калиновського В.А.
за участю секретаря судового засідання Тітової А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 19.07.2016р. по справі №635/1968/16-а
за позовом ОСОБА_1
до Кулиничівської селищної ради Харківського району Харківської області, третя особа ОСОБА_2
про скасування рішення Кулиничівської селищної ради Харківського району Харківської області, визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку,
Позивач, ОСОБА_1, звернувся до суду із адміністративним позовом до Кулиничівської селищної ради Харківського району Харківської області, третя особа ОСОБА_2, в якому просив:
- визнати незаконним та скасувати рішення Кулиничівської селищної ради Харківського району Харківської області № 288 від 10.07.2001 року про надання ОСОБА_2 земельної ділянки в приватну власність в с. Бобрівка загальною площею 0,16 га, для ведення особистого підсобного господарства, що знаходиться за адресою у АДРЕСА_1, Харківського району Харківської області;
- визнати державний акт про право приватної власності на земельну ділянку, надану ОСОБА_2 для ведення особистого підсобного господарства по АДРЕСА_1 Харківського району Харківської області, виданого на підставі рішення Кулиничівської селищної ради Харківського району Харківської області №288 від 10.07.2001 року недійсним та скасувати запис про реєстрацію державного акту в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю.
Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 19.07.2016 року закрито провадження у справі.
Позивач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 19.07.2016 року, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направити справу для продовження розгляду.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, позивач посилається на протиправність оскаржуваної ухвали.
Вказує, що закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції дійшов до неправомірного висновку про те, що вказаний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Відповідач та третя особа правом надання письмових заперечень на апеляційну скаргу не скористались.
Представники сторін про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлялись.
Позивач надав заяву, в якій просив перенести розгляд справи на вересень 2016 року у зв'язку із хворобою. Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, позивач здійснює участь у справі за участю представників, в зв'язку з чим, не позбавлений права у випадку неможливості прибути у судове засідання направити до суду представника. Таким чином, з метою з необхідності дотримання розумних строків розгляду справи визначених Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів дійшла висновку відсутність підстав для перенесення судового засідання.
Колегія суддів визнала за можливе розглянути справу з урахуванням положень ч. 1 ст. 41 та ч. 4 ст. 196 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Колегія суддів частково погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Відповідно до ч. 1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Згідно п.1 ч.1 ст.3 КАС України, справа адміністративної юрисдикції це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
В свою чергу, під владними управлінськими функціями, що здійснюються на основі законодавства, зокрема на виконання делегованих повноважень, слід розуміти будь-які владні повноваження у рамках діяльності держави чи місцевого самоврядування, що не належать до законодавчих повноважень чи повноважень здійснювати правосуддя.
Згідно із ч.2 ст.4 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
При визначенні юрисдикції справи необхідно виходити з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач; суб'єктного складу сторін, предмету спірних правовідносин.
У відповідності до ч. 1 ст. 17 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Обов'язковою ознакою як нормативно-правового, так і правового акта індивідуальної дії є юридичний характер, тобто обов'язковість його приписів для відповідного суб'єкта /суб'єктів/, дотримання якого забезпечується правовими механізмами.
Дії суб'єкта владних повноважень - активна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на права, свободи та інтереси фізичних та юридичних осіб.
Бездіяльність суб'єкта владних повноважень - пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.
Обов'язковою ознакою дій суб'єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб'єктів відповідних правовідносин і мають обов'язковий характер.
Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.
Згідно положень ст. 13, 14 Конституції України, ст. 177, 181, 324, глави 30 Цивільного кодексу України, ст. 148 Господарського кодексу України власниками землі є держава, Автономна Республіка Крим та територіальні громади.
Відповідно до частини 1 статті 10, статті 25, пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання. Питання вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради
Відповідно до статті 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Системний аналіз положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (частини першої статті 10, статей 16, 17, 18, 25, 26 та інших) свідчить про те, що органи місцевого самоврядування при вирішенні питань місцевого значення, віднесених Конституцією України та законами України до їхньої компетенції, є суб'єктами владних повноважень, які виконують владні управлінські функції, зокрема нормотворчу, координаційну, дозвільну, реєстраційну, розпорядчу. Як суб'єкти владних повноважень органи місцевого самоврядування вирішують в межах закону питання в галузі земельних відносин.
Відповідно до висновків з Рішення Конституційного Суду України від 1 квітня 2010 р. №10-рп/2010 у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів "а", "б", "в", "г" ст. 112 Земельного кодексу України, пункту 1 частини першої ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України положення пункту 1 частини першої ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України стосовно поширення компетенції адміністративних судів на "спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності" слід розуміти так, що до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, належать і земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності.
Пунктом 2 частини першої статті 150 Конституції України установлено, що до повноважень Конституційного Суду України належить офіційне тлумачення Конституції України та законів України. Згідно з вимогами частини другої цієї статті з питань, передбачених цією статтею, Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Статтею 69 Закону України "Про Конституційний Суд України" передбачено, що рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання.
Щодо обов'язковості виконання рішення Конституційного Суду України вказано у правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 26 травня 2015 року у справі №2а/0470/9130/11.
Зважаючи на вказане, колегія суддів приходить до висновку, що приймаючи оскаржуване рішення про надання земельної ділянки в приватну власність, відповідач діяв як суб'єкт владних повноважень в порядку здійснення організаційно-правової діяльності (щодо управління і розпорядження комунальним майном), шляхом прийняття правового акту індивідуальної дії, а отже і спір, що виник у зв'язку з оскарженням такого рішення є публічно-правовим, на який поширюється компетенція адміністративних судів.
З урахуванням викладеного, виходячи з предмету спірних правовідносин, зважаючи на наявність у відповідача у спірних правовідносинах визначальних ознак суб'єкта владних повноважень у розумінні пункту 7 частини 1 статті 3 КАС України, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги в частині визнання незаконним та скасування рішення Кулиничівської селищної ради Харківського району Харківської області № 288 від 10.07.2001 року про надання ОСОБА_2 земельної ділянки в приватну власність в с. Бобрівка загальною площею 0,16 га, для ведення особистого підсобного господарства, що знаходиться за адресою у АДРЕСА_1, Харківського району Харківської області, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства України.
Таким чином, висновки суду першої інстанції з приводу того, що справу у вказаній частині позовних вимог не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства є необґрунтованими, в зв'язку з чим, оскаржувана ухвала в цій частині є незаконною.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог про визнання недійсним державного акту про право приватної власності на земельну ділянку та скасування запису про реєстрацію державного акту в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю, виходячи з наступного.
Положення КАС України мають застосовуватись з урахуванням положень статей 216, 386, 388, 392, 393 Цивільного кодексу України щодо способів захисту права власності, а також положень Цивільного процесуального та Господарського процесуального кодексів України стосовно юрисдикції судів.
Так, справою адміністративної юрисдикції, яку може бути передано на вирішення адміністративного суду, є спір, що виник між суб'єктами суспільних відносин стосовно їх прав і обов'язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти, відповідно, зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень. У тому ж випадку, коли суб'єкт, у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, не здійснюють у спірних правовідносинах владних управлінських функцій щодо іншого суб'єкта, з яким виник спір, останній не має встановлених нормами КАС України ознак справи адміністративної юрисдикції та не повинен вирішуватись адміністративним судом.
Колегія суддів зазначає, що за загальним правилом у порядку цивільного судочинства суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема, спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (статті 3 та 15 Цивільного процесуального кодексу України).
Отже, спірні відносини між позивачем та відповідачем в частині визнання недійсним державного акту про право приватної власності на земельну ділянку та скасування запису про реєстрацію державного акту в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю, не є спором у сфері публічно-правових відносин. Притягнення до участі у справі в якості відповідача суб'єкта владних повноважень не змінює правову природу спірних правовідносин та не робить спір публічно-правовим.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Zand v. Austria" від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з {… питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів {…. З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.
На підставі викладеного, висновки суду першої інстанції з приводу того, що справа в частині вимог щодо визнання недійсним державного акту про право приватної власності на земельну ділянку та скасування запису про реєстрацію державного акту в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства є обґрунтованими.
Таким чином, судом першої інстанції було правомірно закрито провадження у вказаній частині позовних вимог, а тому ухвала суду першої інстанції в цій частині є законною та обґрунтованою.
У відповідності до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотримання норм процесуального права.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 199 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду.
З урахуванням встановлених обставин у справі та допущених судом першої інстанції порушень норм процесуального права, колегія суддів вважає, що ухвала Харківського районного суду Харківської області від 19.07.2016р. по справі №635/1968/16-а в частині закриття провадження по справі щодо позовних вимог про визанння незаконним та скасування рішення Кулиничівської селищної ради Харківського району Харківської області № 288 від 10.07.2001 року про надання ОСОБА_2 земельної ділянки в приватну власність в с. Бобрівка загальною площею 0,16 га, для ведення особистого підсобного господарства, що знаходиться за адресою у АДРЕСА_1, Харківського району Харківської області, не відповідає вимогам ст.159 КАС України, а тому відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 199 КАС України підлягає скасуванню з прийняттям нової, про направлення справи у вказаній частині позовних вимог до суду першої інстанції для продовження розгляду. В іншій частині ухвала Харківського районного суду Харківської області від 19.07.2016р. по справі №635/1968/16-а скасуванню не підлягає.
З приводу розподілу судових витрат, колегія суддів дійшла висновку про наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 98 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у постанові суду або ухвалою.
Згідно ч. 6 ст. 94 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції або Верховний Суд України, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем за подання апеляційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 1378 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією №89 від 21.07.2016 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що судовим рішенням частково задоволено апеляційну скаргу позивача, колегія суддів дійшла висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень на користь позивача вищевказаної суми витрат зі сплати судового збору.
Керуючись ст.ст. 94, 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 19.07.2016р. по справі №635/1968/16-а скасувати в частині закриття провадження по справі щодо позовних вимог про визанння незаконним та скасування рішення Кулиничівської селищної ради Харківського району Харківської області № 288 від 10.07.2001 року про надання ОСОБА_2 земельної ділянки в приватну власність в с.Бобрівка загальною площею 0,16 га, для ведення особистого підсобного господарства, що знаходиться за адресою у АДРЕСА_1, Харківського району Харківської області
Справу в цій частині позовних вимог направити до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.
В іншій частині ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 19.07.2016р. по справі №635/1968/16-а залишити без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Кулиничівської селищної ради Харківського району Харківської області (62404, Харківська обл., Харківський район, смт. Кулиничі, вул. 7-ї Гвардійської Армії, буд.14, код ЄДРПОУ 04396704) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 62405, ІПН НОМЕР_1) витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. 00 коп.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та в частині скасування рішення суду першої інстанції та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду оскарженню не підлягає, оскільки в силу ч. 2 ст. 211 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки не перешкоджає подальшому розгляду справи. В іншій частині ухвала може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя (підпис)Бенедик А.П.
Судді(підпис) (підпис) Філатов Ю.М. Калиновський В.А.
Повний текст ухвали виготовлений 19.08.2016 р.