18 серпня 2016року м. Київ
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі: головуючого: Соколової В.В.
суддів: Борисової О.В., Невідомої Т.О.
при секретарі Охневській Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 04.11.2015 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Приватне акціонерне товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» про відшкодування матеріальних збитків, завданих джерелом підвищеної небезпеки,-
У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 15.07.2013 ОСОБА_2, який керував автомобілем «Субару», державний номерний знак НОМЕР_1, що належить ОСОБА_3, здійснив зіткнення з автомобілем «Ніссан», державний номерний знак НОМЕР_2, що належить позивачу. Винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) визнано ОСОБА_2. На момент скоєння ДТП цивільно-правова відповідальність водія автомобіля була застрахована у приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (далі - ПрАТ «СК «ПЗУ Україна») згідно поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. 26.07.2013 СТО ТОВ «Індіго АВТО Сервіс» здійснив відновлювальний ремонт її автомобіля на загальну суму 53628,60 грн.. 05.09.2013 страховик виплатив позивачу на підставі її заяви страхове відшкодування в сумі 22333,12 грн..
Посилаючись на те, що загальна сума збитків, завданих позивачу від вищезазначеної ДТП складає 55126,33 грн., позивач, керуючись положеннями ст. 1187 ЦК України, просила стягнути з особи, винної у вищезазначеній ДТП, за вирахуванням суми сплаченого страхового відшкодування та сплаченої франшизи, матеріальні збитки, на свою користь в розмірі 31793,12 грн.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 25.08.2015 в задоволенні позову відмовлено.
Вказане рішення вже було предметом перегляду суду апеляційної та касаційної інстанції.
Справа № 760/26023/14-ц
№ апеляційного провадження:22-ц/796/10535/2016
Головуючий у суді першої інстанції: Кицюк В.С.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Соколова В.В.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15.06.2016 ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 04.11.2015 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Підставами скасування суд касаційної інстанції вказав на те, що суди не врахували, що обов'язок по відшкодуванню різниці між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням може бути покладено на винну у скоєнні ДТП особу.
При новому розгляді справи в судовому засіданні представник позивача підтримав апеляційну скаргу з підстав викладених у ній та вказував на висновки ВССУ, які є обов'язковими при новому розгляді справи.
Представники відповідача в судовому засіданні заперечували проти доводів апеляційної скарги, вважають рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим, просили залишити його без змін.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи третя особа повідомлялась в установленому законом порядку.
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін у справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Перевіряючи обставини справи, апеляційним судом встановлено, що 15.07.2013 ОСОБА_2, керуючи автомобілем «Субару», державний номерний знак НОМЕР_1, допустив зіткнення з автомобілем «Ніссан», державний номерний знак НОМЕР_2, який належить ОСОБА_1
Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу автомобіль «Субару», державний номерний знак НОМЕР_1, на праві власності належить ОСОБА_3, право керування має ОСОБА_2
Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 06.08.2013 ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення.
Згідно поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ОСОБА_3 застрахувала у ПрАТ «ПЗУ України» цивільно-правову відповідальність водія транспортного засобу «Субару», державний номерний знак НОМЕР_1. Страховим випадком за цим договором є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам при ДТП, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу. Строк дії полісу з 08.02.2013 по 07.02.2014. Ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну - 50000 грн., франшиза 1000 грн.
Відповідно до договору добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів та від нещасного випадку на транспорті «Легкий захист», укладеного 07.02.2013 між ОСОБА_3 та ПрАТ «ПЗУ України», забезпечено транспортний засіб «Субару», державний номерний знак НОМЕР_1, ліміт відповідальності 100000 грн.
Згідно платіжного доручення від 05.09.2013 ПрАТ «ПЗУ Україна» відшкодувало ОСОБА_1 страхове відшкодування в сумі 22333,12 грн. по договору від 07.02.2013.
Відповідно до ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого в порядку встановленому законодавством.
В порядку ст. ст. 12, 31, 32 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, та не відшкодовується шкода, пов'язана із втратою товарної вартості транспортного засобу. Саме ці втрати підлягають відшкодуванню за рахунок особи, винної у заподіянні шкоди.
Таким чином очевидним є сума страхового відшкодування, яка була розрахована виходячи з оціненої в установленому законом порядку вартості відновлювального ремонту з урахуванням зносу, за вирахуванням франшизи та втрати товарної вартості.
Сторони визнають, що позивачу була виплачена 1000,00 грн. франшизи ОСОБА_3
Відповідно до правил ст. 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного шкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Згідно акту виконаних робіт №ЗН-0011507 від 24.07.2013 СТО ТОВ «Автомобільний центр Голосіївський» останнє за заявою ОСОБА_1 виконало наступні роботи: визначення ремонту автомобіля, зберігання автомобіля на СТО, бампер передній зняти/встановити, відсік арматура. При цьому в акті загальна сума з ПДВ визначена 1497,73 грн. (а.с.7)
Згідно квитанції №56/58 від 24.07.2013 позивачем на рахунок СТО ТОВ «Автомобільний центр Голосіївський» було сплачено 1497,73 грн. із зазначенням призначення «оплата послуг по ремонту авто згідно акту виконаних робіт №ЗН-0011507» (а.с.8).
Таким чином ним фактично здійснена оплати за надані послуги щодо визначення ремонту автомобіля, зберігання автомобіля на СТО, бампер передній зняти/встановити, відсік арматура СТО ТОВ «Автомобільний центр Голосіївський».
На підтвердження факту виконаних робіт стороною позивача був наданий акт виконаних робіт ТОВ «Індиго АВТО Сервіс» № 095 від 26.07.2013, в якому містяться наступні розділи: «виконані роботи» по автомобілю, д.н.з. ІІ1499ІІ, на загальну суму 7551,60 грн., та «вартість запчастин» - 46077,00 грн.
Позивач наполягає на тому, що загальна сума 53628,60 грн. є саме тією оціненою шкодою, якої зазнав позивач пошкодженням свого автомобіля внаслідок ДТП, і що цю суму він сплати даній СТО.
Проте в матеріалах справи відсутні докази, які свідчили б про здійснення позивачем оплати цих послуг.
В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача ухилився від надання однозначної відповіді на питання щодо відновлення автомобіля, вказуючи то про здійснення відновлювального ремонту, то про його нездійснення у зв'язку з недостатністю коштів, то здійснення ремонту та наявності заборгованості перед ТОВ «Індиго АВТО Сервіс» у позивача. Суд критично оцінює твердження сторони позивача про здійснення відновлювального ремонту автомобіля та фактичним розміром шкоди в сумі 53628,60 грн., оскільки вказане не підтверджується належними та допустимими доказами в порядку визначеному процесуальним законом.
Твердження представника позивача про те, що вказаний акт є оціненою шкодою, яка підлягає відшкодуванню в порядку ст. 1187 ЦК України колегія суддів вважає необґрунтованим. При цьому колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що СТО не є особою, яка уповноважена надавати оцінку шкоди в розумінні національного законодавства, а саме Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».
Судом першої інстанції, в порядку ч. 4 ст.10 ЦПК України, роз'яснювалось представнику позивача право звернутися із відповідним клопотанням і про витребування тих чи інших доказів у страховій компанії, зокрема, матеріалів страхової справи чи акту оцінки, або проведення експертизи щодо визнання вартості пошкодженого майна позивача внаслідок вищезазначеної ДТП, проте представник позивача заявив, що такого бажання він не має.
В суді апеляційної інстанції стороні позивача також пропонувалось надати документи щодо визначення розміру страхового відшкодування, в тому числі акту оцінки вартості відновлювального ремонту. Стороною позивача вказано на те, що вони погодились із розміром страхової виплати і вона не оспорюється. Цих документів надавати суду не вважають за необхідне.
Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Всупереч вказаній нормі та положенням ст. 60 ч. 1 ЦПК України стороною позивача не було надано належних і допустимих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог. Положеннями ст. 11 визначена диспозитивність цивільного судочинства, згідно якої суд розглядає цивільні справи не інакше як звернення фізичних чи юридичних осіб і на підставі доказів сторін. Тобто суд позбавлений права ініціативи у збиранні доказів, він лише сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи в порядку ч. 4 ст.10 ЦПК України.
Судом додержані вимоги процесуального закону в цій частині, вжиті можливі заходи для повного з'ясування обставин справи. Апеляційна скарга переважно мотивована неповним з'ясуванням судом обставини справи в зв'язку з відсутністю доказів, що виходячи з наведених положень є обов'язком сторін у справі, зокрема позивача, а повноваження суду стосуються оцінки наданих сторонами доказів.
Посилання представника позивача на обов'язковість висновків і мотивів суду касаційної інстанції з яких скасовані рішення при новому розгляді справи, заслуговують на увагу, оскільки вказане визначено положеннями ч. 4 ст. 338 ЦПК України.
Разом з тим, як вбачається з ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15.06.2016, суд виходив з того що роботи по акту ТОВ «Індиго АВТО Сервіс» виконані.
При перевірці обставин справи апеляційним судом встановлено, що факт виконання даних робіт не підтверджується належними та допустими докази і пояснення сторони позивача в цій частині висловлені в ході одного судового засідання є суперечливими.
За наведених обставин колегія суддів апеляційного суду вважає позовні вимоги щодо наявності різниці між фактичними витратами і страховою виплатою позивачем не доведеними, а висновки суду першої інстанції такими, що відповідають обставинам справи та вимогам чинного законодавства. В рішенні наведені мотиви, з яких суд надає перевагу одним доказам над іншими і його висновки в цій частині є обґрунтованими, порушень норм матеріального та процесуального права апеляційним судом не встановлено.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає, рішення суду ухвалено у відповідності до норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування чи зміни відсутні.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313- 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 04.11.2015 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: