16 серпня 2016 року справа № 823/5366/15
м. Черкаси
17 год. 49 хв.
Черкаський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Тимошенко В.П.,
суддів - Гаврилюка В.О., Орленко В.І.,
за участю секретаря судового засідання - Цаплі І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління МВС України в Черкаській області, Міністерства внутрішніх справ України про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення моральної шкоди,
встановив:
07 грудня 2015 року до суду з позовною заявою звернулася ОСОБА_1, в якій просить (з врахуванням клопотання від 09.08.2016):
1) визнати незаконним та скасувати наказ Голови ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області № 312 о/с від 06 листопада 2015 року в частині звільнення майора міліції ОСОБА_1, старшого слідчого відділення Золотоніського МВ УМВС України в Черкаській області з органів внутрішніх справ з 06.11.2015 за п. 64 “Г” Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ;
2) поновити майора міліції ОСОБА_1 на раніше займаній посаді страшого слідчого Золотоніського МРВ УМВС України в Черкаській області з 06.11.2015;
3) зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України виплатити ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 10000,00 грн;
4) зобов'язати УМВС України в Черкаській області в особі голови ліквідаційної комісії управління МВС України в Черкаській області ОСОБА_2 завдану його неправомірними діями моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вважає її звільнення незаконним на підставі того, що на момент звільнення позивач перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3 річного віку, а чинне законодавство в такому випадку допускає звільнення лише з обов'язковим працевлаштуванням.
Також позивач стверджує, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.
Представник позивача надав суду клопотання, в якому просив розглянути справу без його участі.
Відповідач 1 надав письмові заперечення проти задоволення позову, в яких просить суд врахувати: позивач не проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Черкаській області, а Управління МВС України у Черкаській області не є його правонаступником; позивача звільнено з огляду на набуття чинності Законом України «Про Національну поліцію» у зв'язку зі скороченням штатів із-за ліквідації органу державної влади. Справу просив розглянути без його участі.
В письмових запереченнях на адміністративний позов відповідач 2 проти задоволення позовних вимог заперечив та зазначив, що звільнення позивача з органів внутрішніх справ відбулося у зв'язку з виконанням вимог Закону України «Про Національну поліцію» та без порушень чинного законодавства. Щодо стягнення моральної шкоди відповідач - 2 зазначив, що дана вимога не підлягає задоволенню так як є не обґрунтованою та не підтвердженою доказами.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, оцінивши їх в сукупності, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, судом встановлено таке.
ОСОБА_3 прийнята на службу в органи внутрішніх справ згідно наказу управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області № 59 о/с від 15.04.2002. Наказом управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області № 61 о/с від 23.03.2010 внесено зміни в обліково-реєстраційні документи капітана міліції ОСОБА_3 та надалі вважати її ОСОБА_1.
В подальшому, наказом управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області № 297 о/с від 12.09.2014 позивачеві надана відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х річного віку з 03.09.2014 по 14.07.2017.
Наказом управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області № 312 о/с від 06.11.2015 позивача звільнено з органів внутрішніх справ в запас Збройних Сил України за п. 64 «Г» (через скорочення штатів) Положення. Підставою для прийняття такого наказу зазначено Закон України «Про Національну поліцію».
Вирішуючи спір по суті суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ», ліквідовано як юридичну особу публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ та утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Національну поліцію» Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Згідно п. 1 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» - цей закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування. Пунктом 5 визначено, що втратив чинність Закон України «Про міліцію».
Пунктом 8 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень цього Закону встановлено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.
Згідно п. 9-11 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень даного Закону працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.
Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.
Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.
З аналізу вищевикладеного вбачається, що працівники міліції можуть бути прийняті на службу до поліції упродовж трьох місяців з дня опублікування Закону України «Про Національну поліцію» у разі, якщо вони виявили таке бажанням та за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначених даним Законом.
Закон України «Про Національну поліцію» був опублікований у газеті «Голос України» (№ 141-142) від 06.08.2015.
Згідно з п.10 Положення особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.
Разом з цим, Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Жінки, які мають дітей віком до трьох років, в разі неможливості виконання попередньої роботи відповідно до вимог абзацу третього ст.178 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) переводяться на іншу роботу зі збереженням середнього заробітку за попередньою роботою до досягнення дитиною віку трьох років.
Згідно з абзацом третім ст.184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.
Згідно з правовою позицією Верховного суду України у постановах від 28.10.2014, 04.11.2014 встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) зі працевлаштування працівників ліквідованої установи. При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.
Іншого способу порушеного права у спорах про незаконне звільнення, аніж поновлення на посаді відповідного органу (установи, підприємства, організації), КЗпП України не передбачає.
Таким чином, вищевказані норми дають гарантії щодо обмежень на звільнення для жінок, які мають дітей до 3-х років. Так, звільнення жінок, що перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, має певні особливості, зокрема, таке звільнення можливе, проте власник зобов'язаний працевлаштувати жінку на цьому самому або іншому підприємстві відповідно до її спеціальності.
Суд звертає увагу на те, що позивача, в період перебування у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, було звільнено з займаної посади, разом з цим, всупереч вищенаведених норм Кодексу законів про працю України відповідачем - Управлінням МВС України в Черкаській області не виконано обов'язку щодо її подальшого працевлаштування, як того вимагає чинне законодавство. В судовому засіданні було встановлено, що позивачу при звільненні не було запропоновано іншу посаду в органах внутрішніх справ.
Зваживши на вищевикладені обставини справи та вимоги законодавства, суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ в частині звільнення позивача є протиправним та підлягає скасуванню.
Разом з тим, однією з позовних вимог позивача є її поновлення на раніше займаній посаді старшого слідчого Золотоніського МРВ УМВС України в Черкаській області з 06.11.2015. Вказану вимогу суд розглядає в контексті положень ст. 49-2 та ч. 3 ст. 184 Кодексу законів про працю України, і зазначає, що в даному випадку важливим є встановлення власника та роботодавця, який зобов'язаний та має можливість працевлаштувати незаконно звільненого позивача.
При цьому, відповідно до вимог чинного законодавства у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730, ліквідовані як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ (додаток 2), зокрема, як управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області, так і всі районні відділи вказаного управління, та створені як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції (додаток 1), зокрема, Головне управління Національної поліції в Черкаській області.
Згідно наказу Міністерства внутрішніх справ України від 06.11.2015 № 1388 «Про організаційно-штатні питання» штати органів, підрозділів, закладів, установ та підприємств МВС України визнано такими, що втратили чинність, в тому числі скасовані всі штати та скорочені всі посади органів внутрішніх справ Черкаської області.
Таким чином, суд зазначає про неможливість поновлення на раніше займаній посаді старшого слідчого Золотоніського МРВ УМВС України в Черкаській області з 06.11.2015, а тому в задоволенні вказаної вимоги позивачеві слід відмовити.
За таких обставин, враховуючи вимоги статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає, що для захисту порушених прав позивача слід визнати протиправним та скасувати оспорюваний наказ, визнати протиправною бездіяльність управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області щодо нездійснення обов'язкового працевлаштування позивача та зобов'язати вказане управління вирішити питання щодо обов'язкового працевлаштування позивач.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідачів моральної шкоди суд зазначає таке.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
За змістом статей 23 та 1167 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок душевних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до підпункту 2 частини 3 статті 23 Цивільного кодексу України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Таким чином, виходячи з наведених норм матеріального права, суд вважає, що обставинами справи не підтверджено та позивачем не надано належних обґрунтувань, з яких міркувань вона виходила, визначаючи розмір заявленої до відшкодування моральної шкоди.
Згідно постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності (пункт 13 в редакції постанови Пленуму Верховного Суду України від 25.05.2001 № 5).
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (Абзац 2 пункту 5 в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду України від 25.05.2001 № 5).
Враховуючи те, що позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, а судом таких фактів при розгляді справи по суті встановлено не було, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні адміністративного позову в частині позовних вимог про стягнення з відповідачів на користь позивача 10000 грн 00 коп та 5000 грн 00 коп. відповідно в якості компенсації завданої їй моральної шкоди.
Згідно вимог частини 1 статті 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Судом встановлено, що суб'єкт владних повноважень, не довів, що діяв в межах Закону, а тому зважаючи на обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, докази щодо їх підтвердження, керуючись актами законодавства щодо цих правовідносин, суд дійшов висновку, що заявлені в адміністративному позові вимоги підлягають частковому задоволенню.
Керуючись статтями 56, 58, 86, 94, 159, 162, 163, 254 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати незаконним та скасувати наказ Голови ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області № 312 о/с від 06 листопада 2015 року в частині звільнення майора міліції ОСОБА_1, старшого слідчого відділення Золотоніського МВ УМВС України в Черкаській області з органів внутрішніх справ з 06.11.2015 за п. 64 “Г” Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ.
Зобов'язати управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області (18036, м. Черкаси, вул. Смілянська, 57) вирішити питання щодо обов'язкового працевлаштування ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1).
В задоволенні решти вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Апеляційна скарга може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Головуючий В.П. Тимошенко
Судді В.О.Гаврилюк
ОСОБА_4
Повний текст постанови виготовлено 18 серпня 2016 року