33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"16" серпня 2016 р. Справа № 906/422/16
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Філіпова Т.Л.
судді Василишин А.Р. ,
судді Бучинська Г.Б.
при секретарі Дроздюк О.В.
за участю представників сторін:
позивача - Невисевич М.В.
відповідача - не з'явився
розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду Житомирської області від 14.07.16 р. у справі № 906/422/16
за позовом Підприємства Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" (м. Коростишів Житомирська область)
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (м. Коростишів Житомирська область)
про стягнення 17 407, 98 грн.
Рішенням господарського суду Житомирської області від 14.07.2016 р. у справі №906/422/16 (суддя Маріщенко Л.О.) позов Підприємства Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення 17 407, 98 грн. задоволено повністю.
Суд першої інстанції, приймаючи рішення, виходив з того, що позовні вимоги відповідають чинному законодавству і фактичним обставинам справи, підтверджені належними доказами.
Не погоджуючись із рішенням господарського суду Житомирської області від 14.07.2016 р. у справі №906/422/16 відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Житомирської області від 14.07.2016 р. та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог Підприємства Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок".
В апеляційній скарзі Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 посилається на ту обставину, що господарський суд Житомирської області порушив норми матеріального та процесуального права що призвело до неправильного вирішення питання та винесення помилкового рішення. Крім того, суд не в повному обсязі з'ясував обставини, що мають значення для справи.
Зокрема апелянт стверджує, що судом не були враховані положення ст. 761 ЦК України, за якою правом на передання майна в найм володіє лише власник речі або особа, що наділена іншим речовим правом. Відсутність прав на предмет оренди тягне за собою недійсність правочину. Встановивши в ході розгляду справи факт відсутності права власності у позивача на предмет оренди, суд на підставі п.1 ст. 83 ГПК України мав право на визнання недійсним пов'язаного з предметом спору правочину.
Поза увагою суду першої інстанції залишилося і те, що внаслідок передачі засновником майна в статутний фонд підприємства в останнього відповідно до п.6.1 Тимчасового положення виникає право власності на нього, що реєструється у встановленому порядку. Однак, матеріали справи свідчать про те, що право власності не виникло та не було посвідчене. Відтак, позивач не має підтвердженого права на об'єкт оренди та, відповідно права для розпорядження ним.
Посилання судом першої інстанції в підтвердження права власності позивача на об'єкт оренди на Акт технічної комісії про прийняття закінченого будівництвом об'єкта в експлуатацію від 12.06.2008 р., є необгрунтованим через неналежність такого доказу в підтвердження права власності.
Скаржник також звертає увагу апеляційного суду на те, що спочатку суд дійшов висновку про будівництво позивачем об'єкту оренди в підтвердження чого посилається на акт технічної комісії, але надалі вказує, що орендований майданчик обліковується на балансі підприємства і є майном, переданим від власника - Коростишівської районної спілки споживчих товариств згідно інвентаризаційного опису №3 від 31.12.2003р. Однак, в даному описі серед переданих майданчиків майданчик НОМЕР_1 не значиться, отже не був переданий від засновника.
Крім того, визначальною ознакою для договору оренди (найму) є передання від однієї сторони іншій індивідуально визначеного майна. При цьому, відповідно до ст. 765 ЦК України, наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.
Суд не надав належної оцінки тому факту, що Договір не містить строку передання майна та об'єкт оренди протягом дії Договору не був переданий в користування Орендарю ні за актом приймання-передачі, ні фактично.
Відтак, на думку скаржника, висновок суду першої інстанції про те, що після розірвання Договору у відповідача виник обов'язок не тільки сплатити заборгованість з орендної плати, а й необхідність повернути торговельний майданчик є необгрунтованим.
Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 04.08.2016 р. апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 прийнято до провадження, справу призначено до слухання.
Розпорядженням В.о. керівника апарату Рівненського апеляційного господарського суду - Лиманської Л.В. від 15.08.2016 р. у справі №906/422/16 у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю судді Сініциної Л.М. та відповідно до п.2.3.25 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п.8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Рівненському апеляційному господарському суді, призначено автоматичну заміну складу колегії суддів.
Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів автоматизованою системою документообігу суду внесено зміни до колегії суддів у складі: головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б.
Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 15.08.2016 р. призначено розгляд апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 колегією суддів у складі: головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б.
16.08.2016 р. на електрону адресу Рівненського апеляційного господарського суду від Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Розглянувши в судовому засіданні клопотання Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про відкладення розгляду справи колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у цьому судовому засіданні.
Враховуючи викладене, Рівненський апеляційний господарський суд відмовляє відповідачу в клопотанні про відкладення розгляду справи.
У судовому засіданні представник Підприємства Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" - Невисевич М.В. заперечив проти доводів апеляційної скарги та надав пояснення на обґрунтування своєї правової позиції. Вважає, що рішення господарського суду Житомирської області від 14.07.16 р. у справі № 906/422/16 є законним та обґрунтованим, тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд
Як вбачається з матеріалів справи, Підприємство Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" відповідно до п.1.1 Статуту, затвердженого постановою правління Коростишівської районної спілки споживчих товариств від 27.01.2011 та зареєстрованого в реєстрі суб'єктів підприємницької діяльності 14.11.2011, є підприємством, створеним Коростишівською районною спілкою споживчих товариств, яка є його засновником та власником всього майна.
Згідно п.1.2 Статуту Підприємство райспоживспілки "Кооперативний ринок" також є правонаступником прав та обов'язків Кооперативного підприємства "Кооперативний ринок" й створене виділенням з райспоживспілки на базі майна КП "Кооперативний ринок" відповідно до рішення Ради Засновників зборів від 25.11.03р., протокол №5 з передачею йому прав і зобов'язань райспоживспілки в межах прав та зобов'язань КП "Кооперативний ринок".
Відповідно до пп. 2.3.2 та 2.3.3. п. 2.3 Статуту позивача, одним з предметів діяльності підприємства є організація і надання ринкових послуг населенню, організація, підприємствам, що здійснюють торгівлю на ринку і надають послуги та надання в оренду основних засобів та торгових місць ринку.
Підприємство користується майном, переданим райспоживспілкою, як внесок до статутного фонду, і має право здавати в оренду, надавати за плату в тимчасове користування будівлі, споруди, обладнання, транспортні засоби, торгівельні місця, торгівельні майданчики тощо (п.4.3. Статуту).
Карта-схема розміщення торгових місць ринку, була розроблена у 2003 році та погоджена з місцевими органами: головним архітектором району, директором Коростишівської РЕМ, директором КП «Водоканал», управлінням Державного пожежного нагляду, Коростишівською СЕС МОЗ України, Державтоінспекцією Управління УМВС в Житомирській області та затверджено рішенням виконкому міської ради від 25.05.2006р. №208 (а.с. 12).
Згідно інвентаризаційного опису №3 від 31.12.03р. Коростишівська районна спілка споживчих товариств передала Підприємству райспоживспілки "Кооперативний ринок" торгівельні майданчики. Як вбачається з акту технічної комісії про прийняття об'єкта в експлуатацію після реконструкції від 22.06.2008р. (а.с. 42) здійснено переобладнання майданчика для торгівлі з машин згідно схеми кооперативного ринку, розробленого Житомирським комундорпректом на торгівельні майданчики НОМЕР_2, НОМЕР_3. Згідно акту технічна комісія вирішила прийняти в експлуатацію торгівельні майданчики, зокрема за НОМЕР_1 площею 7 м.кв.
31.12.2013 між підприємством Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" (орендодавець, позивач) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (орендар, відповідач) укладено договір оренди № 247.
За умовами п. 1.1. договору, предметом договору є торгівельний майданчик № НОМЕР_1 площею 7 кв.м., місцезнаходження яких зазначені на плані розміщення торгівельних місць ринку.
Відповідно до п. 1.3 договору, об'єкт оренди надається орендодавцем у тимчасове платне користування орендарю для провадження торговельної діяльності.
Орендар набуває права користування об'єктом оренди з дати початку дії договору відповідно до п.6 договору, тобто з 01.01.2014 до 31.12.2014 включно.
Пунктом 3.1. сторони визначили, що орендна плата складає 403,90 грн. на місяць та вноситься орендарем на розрахунковий рахунок або в касу орендодавця до 10 числа місяця, за який проводиться оплата.
Відповідно до п. 4.3.3 договору відповідач взяв на себе зобов'язання своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.
Договір укладено на 1 рік, і діє з 01.01.2014 року до 31.12.2014 року включно.
Договір підписано та скріплено печатками сторін.
25.06.2014 позивач направив відповідачу претензію №177, в якій повідомив про відмову від договору оренди №247 від 31.12.2013, оскільки орендна плата відповідачем не сплачувалася протягом чотирьох місяців, та вимагав повернення предмету оренди, а саме: торговельного майданчика НОМЕР_1. Дану претензію відповідач отримав 27.06.2014, про що свідчить відповідна відмітка поштового відділення на повідомленні про вручення кореспонденції.
15.01.2015 позивачем на адресу відповідача було повторно направлено претензію за №14 та повідомлено, що договір оренди розірваний з 27.06.2014 відповідно до ст. 782 ЦК України. Дану претензію відповідач також отримав 21.01.2015, про що свідчить відповідна відмітка поштового відділення на повідомленні про вручення кореспонденції.
Як вбачається з прибуткових касових ордерів, відповідач здійснювала оплату за вказаним договором оренди з січня по травень 2014 включно.
З урахуванням вище викладеного позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованість з орендної плати згідно договору оренди торгівельного майданчика №247 від 31.12.2013 в сумі 363,42 грн. та неустойку сумі 17 044,56 грн.
Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Спір між сторонами виник при виконанні господарських зобов'язань, які, згідно положень ст.173 Господарського кодексу України, можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Приписами закону, зокрема, статтею 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Спірні правовідносини мають характер орендних, тобто правовідносин, правове регулювання яких здійснюється положеннями ЦК України щодо договорів найму (оренди). Відповідно до статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Сплата наймачем орендної плати у встановлений строк є обов'язком, який випливає з положень ст.759, 762 ЦК України та умов договору.
Водночас, порушенням зобов'язання згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Неналежним виконанням, виходячи з встановлених судом обставин, є несплата відповідачем орендної плати протягом значного періоду часу, що також тягне за собою правові наслідки, передбачені ч.1 ст.782 ЦК України.
Враховуючи, що такі обставини були встановлені судом, є доведеним, що відповідач не виконав своїх договірних зобов'язань та не провів розрахунки з позивачем в установлені договорами строки, а відтак колегія суддів вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача 363,42 грн. заборгованості за договорами оренди обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Щодо вимог про стягнення сум неустойки апеляційний суд зазначає, що позивач скористався своїм правом та в порядку частини 1 статті 782 ЦК України відмовився від договору найму і вимагав від наймача повернення орендованого майна на підставі несплати за договорами оренди плати за користування протягом більш ніж чотирьох місяців підряд.
З огляду на це позивач застосував положення частини 2 ст.785 ЦК України і нарахував користувачу неустойку час після закінчення строку повернення орендованого майна після припинення дії договорів оренди, що відповідає також положенням п.4.3.8. договорів оренди. Цим пунктом договорів передбачено, що орендар зобов'язується у разі припинення або розірвання договору у 7-денний термін звільнити об'єкт оренди та повернути його орендодавцеві у стані не гіршому, ніж на момент передачі в оренду.
Таким чином, враховуючи, що відмова орендодавця від договору відбулась в день одержання орендарем претензії №177 від 25 червня 2014р., у якій зокрема містилась вимога про повернення майна, суд приходить до висновку, що сума неустойки є обґрунтованою та правильно стягнута судом першої інстанції.
Аналізуючи доводи апеляційної скарги колегія суддів має зазначити про наступне.
На думку апелянта, судом першої інстанції не взято до уваги, що позивач не володіє правом передання майна, яке було предметом договорів, в оренду, оскільки не є його власником. Ця обставина, на його думку, унеможливлює передання майна в оренду в силу приписів частини 1 ст.761 ЦК України.
Суд апеляційної інстанції критично оцінює наведений аргумент скаржника та зазначає з цього приводу про таке.
Як правильно наголошено апелянтом, положеннями частини 1 ст.761 ЦК України визначено, що право передання майна у найм має власник або особа, якій належать майнові права. Статутом позивача (п.1.1 Статуту) визначено, що Підприємство Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" є підприємством, створеним Коростишівською районною спілкою споживчих товариств (далі райспоживспілка) , яка є його засновником та власником всього майна.
Майно споживчих товариств та спілок, як вбачається з стаття 9 Закону України "Про споживчі товариства" складається з власності споживчих товариств, спілок, підпорядкованих їм підприємств і організацій та їх спільної власності. Кожний член споживчого товариства має свою частку в його майні, яка визначається розмірами обов'язкового пайового та інших внесків, а також нарахованих на них дивідендів. Володіння, користування та розпорядження власністю споживчої кооперації здійснюють її органи відповідно до компетенції, визначеної статутами споживчих товариств та їх спілок.
Офіційне тлумачення цих положень закону надано у рішенні Конституційного Суду № 16-рп/2004 від 11.11.2004) - власністю споживчої кооперації є будь-яке майно, набуте у відповідності з цілями, які випливають зі статутної діяльності організацій споживчої кооперації, на підставі норм законодавства, чинного на час придбання цього майна; - недоторканність власності споживчої кооперації передбачає забезпечення здійснення власником володіння, користування та розпорядження майном, заборони будь-яких порушень права на його майно, неприпустимості вчинення інших дій всупереч законним інтересам власника. Примусове відчуження об'єктів власності може бути застосоване лише за умов і в порядку, визначених Конституцією та законами України; - гарантії недоторканності власності споживчої кооперації реалізуються шляхом державного захисту її права власності, передусім визначенням правових засобів захисту права власності від будь-яких протиправних дій, зокрема, з боку фізичних чи юридичних осіб, забезпечення стабільності правовідносин власності, створення державою рівних умов для розвитку та захисту всіх форм власності; - право власності споживчої кооперації, набуте незалежно від часу і на не заборонених законом підставах, охороняється законом і підлягає державному захисту нарівні з правами інших суб'єктів права власності.
Відповідно до пункту 3.1 Статуту позивача, майно підприємства складається з основних засобів, переданих власником підприємства - райспоживспілкою - в оперативне управління, а також інших цінностей, набутих у процесі господарської діяльності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.
Згідно інвентаризаційного опису №3 від 31.12.2003 року Коростишівська райспоживспілка передала, а Підприємство Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" для забезпечення діяльності підприємства прийняло торгівельні майданчики за відповідним переліком.
Відповідно до пункту 4.3.1 Статуту, підприємство користується майном, переданим райспоживспілкою, як внесок до статутного фонду, і має право здавати в оренду, надавати за плату в тимчасове користування будівлі, споруди, обладнання, транспортні засоби, торговельні місця, торговельні майданчики тощо.
Таким чином, торгівельний майданчик, який є об'єктами оренди належать позивачу на праві власності і він, як власник, має право на володіння, користування та розпорядження зазначеними об'єктами права власності, зокрема вправі як власник передавати в оренду іншим суб'єктам господарювання.
Відтак, безпідставними є твердження апелянта про те, що позивач не володіє правом передання майна, яке було предметом договорів, в оренду, оскільки не є його власником.
Тому, апеляційний суд приходить до висновку, що наведеними вище доводами апеляційної скарги не спростовано висновку суду першої інстанції про неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договорами оренди.
Враховуючи вище викладене, доводи апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 суд апеляційної інстанції не вважає переконливими та відхиляє.
Як роз'яснено у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Рішення суду першої інстанції указаним вимогам відповідає.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що доводами апеляційної скарги висновків господарського суду не спростовано, підстав для скасування або зміни рішення, встановлених статтею 104 Господарського процесуального кодексу України, не встановлено, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення господарського суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 99,101,103,105,109,110 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду Житомирської області від 14.07.16 р. у справі № 906/422/16 залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.
Справу №906/422/16 повернути до господарського суду Житомирської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили.
Головуючий суддя Філіпова Т.Л.
Суддя Василишин А.Р.
Суддя Бучинська Г.Б.