33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"17" серпня 2016 р. Справа № 902/212/16
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуюча суддя Сініцина Л.М.
судді Гудак А.В.
Філіпова Т.Л.
при секретарі судового засідання Кужель Є.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 від 27.05.2016 р. на рішення господарського суду Вінницької області від 16.05.16 р. у справі № 902/212/16
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
до відповідача Дочірнього підприємства "Самтранс" Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросвітло Плюс"
про стягнення 218 413,93 грн. заборгованості
за участю представників сторін:
від позивача: Власюк І.Т. - адвокат, угода;
від відповідача: Федик Ю.Ю. - представник, довіреність в справі.
Рішенням господарського суду Вінницької області від 16.05.2016 р. у справі № 902/212/16 (суддя Маслій І.В.) відмовлено у позові Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Дочірнього підприємства "Самтранс" Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросвітло плюс" про стягнення 218413,93 грн. заборгованості. При прийнятті рішення суд виходив з того, що первинна документація, яка вказує на здійснення поставки товару відсутня; видаткові накладні позивача не містять необхідних реквізитів та не відповідають вимогам закону; позивачем не подано суду доказів того, що товар поставлявся згідно договору № 05/10-12 від 01.10.2012 р., відповідно, вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу, 3 % річних та інфляційних збитків є необґрунтованими та безпідставними.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Фізична особа-підприємець ОСОБА_6 в апеляційній скарзі від 27.05.2016 р. просить рішення господарського суду Вінницької області від 16.05.2016 р. у справі № 902/212/16 скасувати і прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на те, що оскаржуване рішення є неправомірним, та таким, що підлягає скасуванню. Судом достовірно встановлено, що між позивачем та відповідачем 01.10.2012 р. було укладено договір поставки № 05/10-12 (пролонгований на невизначений термін у порядку, передбаченому пунктом 7.2 договору), на підставі якого, позивачем поставлено товар відповідачу, який здійснив оплату на загальну суму 267435,98 грн. Однак, суд дійшов хибного висновку стосовно того, що позивачем було передано товару на загальну суму 267435,98 грн., оскільки насправді за договором від 01.10.2012 р. ДП "Самтранс" було поставлено товару на загальну суму 384234,98 грн. На підтвердження своїх позовних вимог позивачем надано суду: видаткові накладні (в кількості 55 шт.) на загальну суму 116799,00 грн. з підписом працівників ДП "Самтранс", скріплених печаткою ФОП ОСОБА_2; акт взаєморозрахунків з контрагентами (згідно договору № 05/10-12 від 01.10.2012 р. за період 01.10.12 р. по 22.11.13 р.), складений між сторонами по справі та скріплений підписами та печатками сторін - позивача та відповідача; пояснення ФОП ОСОБА_2 Незважаючи на те, що на всіх видаткових накладних (в тому числі і на тих, за які відповідачем було здійснено оплату) відсутня печатка відповідача і ТМЦ передавались відповідачеві без будь-яких довіреностей, вищезазначений акт взаєморозрахунків є зведеним обліковим документом (що складається для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів), відповідає вимогам статті 9 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та згідно статті 36 ГПК України є письмовим доказом, оскільки містить дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, саме, перелік неоплачених видаткових накладних, що свідчить про те, що позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 116799,00 грн. (окрім видаткових накладних на суму 267435,98 грн., за які відповідач здійснив розрахунок). Незважаючи на те, що акт взаєморозрахунків з контрагентами є, на думку скаржника, чи не найголовнішим доказом у справі, суд у своєму рішенні взагалі не надав акту жодної оцінки, фактично проігнорував його існування, водночас надані позивачем видаткові накладні не прийняв як доказ у справі, оскільки вони не відповідають закону. На думку суду, інших доказів (окрім видаткових накладних) в обґрунтування своїх доводів позивачем надано не було, що на переконання останнього не відповідає дійсності. Під час судового засідання відповідач не зміг пояснити причини існування даного акту і назвав його "внутрішньої бухгалтерією" (що жодним чином не може відповідати дійсності, оскільки акт укладений між контрагентами), проте вищевказана обставина залишена поза увагою суду. Суд також не звернув увагу на ту обставину, що у своєму відзиві на позовну заяву представник відповідача фактично визнає факт отримання відповідачем ТМЦ за вищевказаними видатковими накладними, оскільки зазначає, що за певними видатковими накладними (за якими передавався товар) строк звернення до суду скінчився з огляду на сплив строку позовної давності у 3 роки. Оскільки, суд вирішив, що позивачем не передавались відповідачеві ТМЦ на суму 116799,00 грн., він визнав встановленими обставини, що насправді не є доведеними, і в свою чергу це спричинило невідповідність висновків суду, викладених у рішенні, дійсним обставинам справи. Судом було допущено порушення вимог матеріального права, не в повному обсязі застосовано вимоги статті 9 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", оскільки не було жодним чином взято до уваги зведений обліковий документ (акт взаєморозрахунків), що є доказом у справі.
Відповідач - Дочірнє підприємство "Самтранс" Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросвітло плюс", у запереченні на апеляційну скаргу просить у її задоволенні відмовити, посилаючись на те, що скарга є безпідставною та необґрунтованою, а рішення господарського суду Вінницької області від 16.05.2016 р. - законним та прийнятим без порушень матеріального та процесуального права. За договором здійснювалась поставка запчастин протягом 2012-2015 років. Всього за даними бухгалтерського обліку ФОП ОСОБА_6 поставив товару на загальну суму 268185,98 грн. За отриманий товар ДП "Самтранс" ТзОВ "Аросвітло плюс" сплачено за вказаний період всього 268185,98 грн. Надходження та оплата за отриманий товар відображені у оборотно-сальдових відомостях за 2012 р., 2013 р., 1 квартал 2014 р., 2-4 квартал 2014 р., 2015 рік. Отримання товару по вказаним накладним підтверджується видатковими накладними, підписаними уповноваженими особами сторін, рахунками-фактурами, податковими накладними, які постачальник виписував у зв'язку з поставкою товару. Сплата коштів за отриманий товар підтверджується виписками із банківських рахунків в загальній сумі 268185,98 грн. За видатковими накладними (55 шт.) ДП "Самтранс" ТзОВ "Агросвітло плюс" товару не отримувало, довіреностей на отримання вказаного товару не видавало, в бухгалтерському обліку отримання даного товару не відображено, що підтверджується оборотно-сальдовими відомостями відповідача, в податковому обліку отримання товарно-матеріальних цінностей не відображено; ФОП ОСОБА_6 податкові накладні на поставку ТМЦ відповідно до вказаних в позовній заяві накладних не виписував, що підтверджується розшифровками податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, реєстрами виданих та отриманих податкових накладних ДП "Самтранс" ТзОВ "Агросвітло плюс", що і було підтверджено представником позивача у судовому засіданні. У грудні 2014 р. між ДП "Самтранс" ТзОВ "Агросвітло плюс" та ФОП ОСОБА_6 було проведено звірку взаєморозрахунків за період з 01.01.2014 р. по 05.12.2014 р., відповідно до якої початкове сальдо становило 905,00 грн. (дебетове), кінцеве сальдо 207,00 грн. (кредитове), існування боргу за отриманий протягом 2012-2013 р. товар в сумі 116799,00 грн. в акті звірки відображено не було. Видаткові накладні, надані позивачем до суду, не відповідають вимогам закону щодо оформлення первинних документів, так як в них не зазначено посади та прізвища особи, яка ніби-то прийняла товар та підписала видаткові накладні, вказані видаткові накладні не скріплені печаткою ДП "Самтранс" ТзОВ "Агросвітло плюс", також позивачем до суду не надано довіреностей, якими відповідач уповноважив представника на отримання вказаних у видаткових накладних ТМЦ. Товариству не відомо, хто підписував зазначені видаткові накладні та хто саме отримував по них товар. В порушення вказаних норм законодавства, яке було чинним протягом 2012-2013 p.p. позивачем до суду не надано довіреностей на отримання ТМЦ особою, яка підписувала видаткові накладні. Судом правомірно не прийнято в якості доказу отримання товару та наявності заборгованості акт взаєморозрахунків з контрагентами за період з 01.10.2012 р. по 22.11.2013 р. Чинним законодавством акту звірки взаєморозрахунків не надано юридичної сили доказу, наявності обов'язку сплатити грошові кошти або ж відсутності такого обов'язку, а у розумінні статей 9, 10 Закону щодо оформлення первинних документів, вказаний акт є зведеним обліковим документом, який відображає загальну суму заборгованості, та фіксує стан розрахунків між сторонами, але сам по собі не породжує будь-яких прав та обов'язків сторін, в той час як зобов'язання сторін підтверджуються первинними документами, договором, накладними, рахунками тощо. Вказана правова позиція міститься у постанові ВГСУ від 16.12.2010 р. у справі № 17/717. Твердження апелянта про визнання відповідачем у відзиві факту отримання відповідачем ТМЦ, є вигадками, так як відповідач не визнавав та не визнає факту отримання товару за видатковими накладними, зазначеними у позовній заяві, про що неодноразово наголошувалось у судових засіданнях. У відзиві відповідач просто звернув увагу на порушення позивачем строку позовної давності по частині позовних вимог.
Відповідно до частин 1, 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу (далі ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Представник позивача (апелянта) в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав в повному обсязі, з підстав, викладених в ній; пояснив, що суд не взяв до уваги акт звірки; просив апеляційну скаргу задоволити, а рішення господарського суду Вінницької області скасувати та прийняти нове про задоволення позову.
Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу заперечила повністю з підстав викладених у відзиві, пояснила, що в матеріалах справи є підтвердження повної оплати товару; яким чином був підписаний акт звірки наданий позивачем невідомо, але він не є доказом на підтвердження заборгованості; просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду Вінницької області - без змін.
Заслухавши пояснення представників сторін; розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заперечень на апеляційну скаргу; перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд, -
01.10.2012 р. Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (продавець), діючим на підставі свідоцтва, з однієї сторони та Дочірнім підприємством "Самтранс" Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросвітло плюс" (покупець) в особі директора Скрипник Ж.О., діючого на підставі статуту з другої сторони, укладено договір поставки № 05/10-12, згідно пункту 1.1 якого постачальник зобов'язується постачати товар (передавати у власність покупця) для використання у підприємницькій діяльності, а покупець зобов'язується прийняти та сплатити за нього на умовах договору (а.с.10-11, 113-115, т.І).
Відповідно до пункту 2.1 договору предметом поставки є такий товар: автомобільні деталі та приладдя.
Пунктами 2.2.1, 2.2.2 та 2.3 договору передбачено, що товар поставляється покупцю партіями. Кожна партія товару визначається специфікацією, в якій зазначається: найменування товару, кількість товару, що повинна постачатися в конкретній партії, часткове співвідношення (асортимент, номенклатура) за сортами, марками, типами, розмірами та додаткові до комплекту вироби. Якість товару та комплектність товару, що поставляється, повинна відповідати стандарту. Підтвердженням якості товару є сертифікати відповідності та накладні на видачу товару.
Згідно пункту 4.2 договору розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються в безготівковому порядку протягом 14 днів з моменту замовлення товару.
Постачальник зобов'язаний постачати покупцеві товар, за умов даного договору (пункт 5.1 договору). Покупець зобов'язаний прийняти товар та оплачувати його згідно з умовами у цьому договорі та в рахунках-специфікаціях (пункти 5.2.1, 5.2.2. договору).
Відповідно до пункту 6.1 договору у випадку порушення своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність визначену цим договором та чинним законодавством. Порушенням зобов'язання є його не виконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язань.
Даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2012 року (пункт 7.1 договору).
Згідно пункту 7.2 договору у випадку, якщо жодна із сторін письмово не заявить про свій намір розірвати або змінити договір за 10 днів до його закінчення, даний договір вважається пролонгований.
Як вбачається з матеріалів справи, жодна із сторін даного договору письмово не заявила про намір розірвати або змінити договір.
Тобто, договір поставки № 05/10-12, від 01.10.2012 р. вважається пролонгованим на не визначений термін і, відповідно, є чинним.
Договір підписаний повноважними представниками сторін та скріплений їх печатками (а.с.11, т. І).
З наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що вказаний договір сторонами виконувався, ФОП ОСОБА_6 поставляв ДП "Самтранс" ТзОВ "Агросвітло" товар, обумовлений договором, що підтверджується видатковими накладними, податковими накладними та рахунками-фактурами (а.с.119-243, т. І, 1-159, т. ІІ, 1-105, т. ІІІ), а останній здійснював його оплату, що підтверджується банківськими виписками, платіжними дорученнями (а.с.106-183, 185-186, т. ІІІ).
ФОП ОСОБА_6 звернувся до ДП "Самтранс" ТзОВ "Агросвітло" з претензією про сплату заборгованості в сумі 116799,00 грн., що виникла на підставі видаткових накладних за серпень 2012 року - листопад 2013 року, згідно яких він здійснив поставку товару на вказану суму відповідно до вимог договору, однак товариство в порушення своїх зобов'язань щодо оплати згідно договору поставки, не здійснило таку оплату. У претензії ФОП ОСОБА_6 вимагав у товариства у 3-х денний термін перерахувати вказану суму заборгованості на його розрахунковий рахунок; у разі невиконання заявлених у претензії вимог, він буде змушений звернутися до господарського суду з позовом про примусове стягнення заборгованості та можливе відшкодування 3 % річних, інфляційних втрат, упущеної вигоди та збитків (а.с.72-73, т. І).
На підтвердження факту направлення претензії позивач надав фіскальний чек та опис вкладення, однак з фіскального чеку вбачається отримувач не ДП "Самтранс", а ДП Солентранс (а.с.74, т. І).
Докази отримання ДП "Самтранс" ТзОВ "Агросвітло" вказаної претензії в матеріалах справи відсутні.
15.03.2016 р. Фізична особа-підприємець ОСОБА_6 звернувся до господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з Дочірнього підприємства "Самтранс" Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросвітло плюс" 218413,93 грн. заборгованості, з яких 116799,00 грн. основний борг, 7591,74 грн. - 3 % річних; 94023,19 грн. - інфляційні втрати (а.с.3-71, т.І).
Відповідно до частини 1 пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цивільними актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 174 Господарського кодексу України (далі ГК України) передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно частини 1 статті 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Абзацом 2 частини 1 статті 175 ГК України визначено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 статті 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтями 626, 627 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини 4 статті 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК України).
Згідно статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Правовідносини, що виникли між сторонами спору є відносинами, що виникли з договору поставки.
Частинами 1, 2 статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Тобто, з аналізу вказаних норм чинного законодавства випливає, що покупець зобов'язаний оплатити вартість поставленого йому товару.
Згідно частини 1 статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини 1 статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Подані позивачем копії 55 видаткових накладних, як докази на яких ґрунтуються його позовні вимоги, не можуть вважатися належними та допустимими письмовими доказами, оскільки не відповідають вимогам чинного законодавства України та не можуть вважатися первинними документами, які підтверджують факт здійснення відповідних операції, а тому правомірно не прийняті судом першої інстанції, як докази у даній справі, враховуючи наступне.
Згідно статті 36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.
Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Статтею 1 цього Закону встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Кожною стороною (підприємством), що брала участь у здійсненні господарської операції, мають бути отримані первинні документи для записів у регістрах бухгалтерського обліку, інформація в яких ідентично засвідчує зміст господарської операції. Первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України.
Таким чином, господарські операції господарюючих суб'єктів фіксуються та підтверджуються первинними документами, складеними та оформленими відповідно до вимог чинного законодавства.
Первинні документи для надання їм юридичної сили та доказовості повинні мати обов'язкові реквізити, відповідати вказаним вище вимогам та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1994 р.
Так, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назвуа документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи підлягають обов'язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув'язка окремих показників (пункти 2.4 та 2.15 вказаного Положення).
Видаткові накладні у кількості 55 штук на загальну суму 116799,00 грн., які позивач надає в якості доказів поставки товару, скріплені лише підписом та печаткою позивача, в графах про отримання товару стоять підписи, здійснені невідомою особою. Інших доказів, які б підтверджували отримання товару, за вказаними накладними позивачем до суду не надано.
Подані позивачем видаткові накладні не містять необхідних реквізитів, які є обов'язковими при складанні та оформленні первинних документів, відповідно до вимог чинного законодавства, а саме, відсутня печатка одержувача товару, відсутня посада та розшифровка підпису особи, яка одержала товар, не зазначено підставу поставки, номера та дати довіреностей, якими відповідач уповноважив представника на отримання вказаних у видаткових накладних товарно-матеріальних цінностей.
Відповідно до частин 3, 6 статті 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів. Керівник підприємства зобов'язаний створити необхідні умови для правильного ведення бухгалтерського обліку, забезпечити неухильне виконання всіма підрозділами, службами та працівниками, причетними до бухгалтерського обліку, правомірних вимог бухгалтера щодо дотримання порядку оформлення та подання до обліку первинних документів.
Довіреність на одержання цінностей є первинним документом, що фіксує рішення керівника підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначений перелік та кількість цінностей.
Порядок видачі, реєстрації довіреностей на одержання товарно-матеріальних цінностей регулювався Інструкцією про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 р. № 99, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України від 12.06.1996 р. за № 293/1318 (втратила чинність 01.01.2015 р.).
Згідно пункту 2 вказаної Інструкції (яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин) сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (надалі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.
Пунктом 10 Інструкції визначено, що особа, якій видана довіреність, зобов'язана не пізніше наступного дня після кожного випадку доставки на підприємство одержаних за довіреністю цінностей, незалежно від того, одержані цінності за довіреністю повністю або частково, подати працівнику підприємства, який здійснює виписування та реєстрацію довіреностей, документ про одержання нею цінностей та їх здачу на склад (комору) або матеріально відповідальній особі. Невикористані довіреності повинні бути повернуті працівнику підприємства, який здійснює виписування і реєстрацію довіреностей, не пізніше наступного дня після закінчення строку дії довіреності.
Як зазначалося вище, у видаткових накладних у кількості 55 штук на загальну суму 116799,00 грн. (а.с.12-66, т.І), на підставі яких позивач просить стягнути з відповідача заборгованість, не зазначено номера та дати довіреності на отримання товару.
Крім того, рахунки-фактури на даний товар, рахунки-специфікації позивачем не виписувалися та відповідачу не надавалися, хоча згідно підпункту 5.2.2 пункту 5.2 договору покупець зобов'язаний оплачувати товар згідно з умовами у цьому договорі та в рахунках-специфікаціях.
Відповідно до пункту 16.1.3 статті 16.1 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.
Пунктами 201.1, 201.4., 201.6., 201.7., 201.10. статті 201 Податкового кодексу України, в редакції чинній на час складання видаткових накладних, передбачено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, Податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження своїх позовних вимог, не надано суду, жодних податкових накладних, що складені ним на господарські операції з поставок товару за спірними видатковими накладними та відповідно не подано жодних податкових декларацій, які могли б слугувати доказом того, що позивачем відображені господарські операції за спірними видатковими накладними у його податкових зобов'язаннях.
ФОП ОСОБА_6 податкові накладні на поставку ТМЦ відповідно до вказаних в позовній заяві накладних не виписував, що підтверджується розшифровками податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів за 2012 - 2015 роки; реєстрами податкових накладних (а.с.1-209, т.ІV).
До того ж, ФОП ОСОБА_6 у своїх поясненнях підтверджує, що по вказаним (спірним) видатковим накладним він податкові накладні не складав (а.с.229-231, т.ІV).
Таким чином, позивач, всупереч вимогам статей 32-34 ГПК України, не надав суду жодних первинних доказів, які б підтверджували здіснення поставки товару згідно договору № 05/10-12 від 01.10.2012 р. на суму 384234,98 грн. та існуючу заборгованість відповідача згідно вказаного договору в сумі 116799,00 грн.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що відповідачем надано суду та долучено до матеріалів справи первинні документи, які складені та оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, які підтверджують факт здійснення виконання вказаного договору обома сторонами та спростовують заявлені позовні вимоги ФОП ОСОБА_2
Так, протягом 2012-2015 років ФОП ОСОБА_6 поставляв ДП "Самтранс" ТзОВ "Агросвітло" товар, згідно умов укладеного договору поставки. Всього товару було поставлено на загальну суму 268185,98 грн., що підтверджується видатковими накладними, підписаними уповноваженими особами сторін, рахунками-фактурами, податковими накладними за 2012-2015 роки, які постачальник виписував в зв'язку з поставкою товару, довіреностями на отримання ТМЦ (а.с.119-243, т. І, 1-159, т. ІІ, 1-105, т. ІІІ).
Згідно наданих відповідачем виписок із банківських (особових) рахунків ДП "Самтранс" ТзОВ "Агросвітло" та платіжних доручень, оборотно-сальдових відомостей (а.с.106-183, 185-186, т. ІІІ) відповідач - ДП "Самтранс" ТзОВ "Агросвітло" повністю оплатив поставлений підприємцем товар в загальній сумі 268185,98 грн.
В Журналі-ордері, відомостях по рахунку 631, відомостях взаєморозрахунків з контрагентами за період з 2012 по 2015 роки, також не відображена заявлена позивачем до стягнення сума 116799,00 грн. (а.с.103-112, т. І).
Враховуючи вище викладене, норми чинного законодавства, наявні у матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не доведено факту поставки товару відповідачу за спірними видатковими накладними, не доведено обґрунтованість позовної вимоги згідно вимог чинних норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим судом правомірно відмовлено у задоволенні позовних вимог підприємця.
Господарський суд Вінницької області правомірно прийшов до висновку про відсутність законних підстав для задоволення позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення основного боргу.
Відповідно, вимоги позивача про стягнення 7591,74 грн. - 3 % річних; 94023,19 грн. - інфляційних втрат нарахованих на основну суму боргу згідно 625 ЦК України є безпідставними.
Суд першої інстанції правомірно прийняв рішення про відмову в позові.
Доводи апелянта щодо того, що суд першої інстанції проігнорував акт взаєморозрахунків з контрагентами який, на думку скаржника, є чи не найголовнішим доказом у справі, не надав йому жодної оцінки в оскаржуваному рішенні, та не прийняв надані позивачем видаткові накладні як доказ у справі, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки, як було вірно встановлено, судом першої інстанції, видаткові накладні не вдповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 88 від 24.05.1994 р. щодо складання та оформлення первинних документів. Чинним законодавством акту звірки взаєморозрахунків не надано юридичної сили первинного документу - доказу наявності обов'язку сплатити грошові кошти або ж відсутності такого обов'язку в розумінні статей 9, 10 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", оскільки вказаний акт є зведеним обліковим документом, який відображає загальну суму заборгованості, та фіксує стан розрахунків між сторонами, але сам по собі не породжує будь-яких прав та обов'язків сторін, в той час як зобов'язання сторін мають підтверджуватися саме первинними документами - договором, накладними, рахунками тощо.
Крім того, позивачем надано суду як доказ, не акт звірки взаєморозрахунків, підписаний обома сторонами, а взаєморозрахунки з контрагентами бухгалтерського обліку (а.с.67, т.І).
Інші доводи апеляційної скарги, є безпідставними, необґрунтованими та не беруться до уваги колегією суддів, оскільки спростовуються вищенаведеним та матеріалами справи, не відповідають нормам законодавства, що регулюють дані правовідносини, не впливають на правомірність прийнятого господарським судом рішення та не можуть бути підставою для його скасування.
Рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права та повним дослідженням усіх обставин справи, висновки суду відповідають матеріалам справи та ґрунтуються на нормах чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу - без задоволення.
Апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу - без задоволення, якщо рішення є законним та обґрунтованим.
За таких обставин, підстав для скасування рішення не вбачається.
Апеляційна скарга до задоволення не підлягає.
Керуючись статтями 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд, -
Рішення господарського суду Вінницької області від 16.05.2016 р. у справі № 902/212/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 від 27.05.2016 р. - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.
Головуюча суддя Л.М. Сініцина
Судді А.В. Гудак
Т.Л. Філіпова