печерський районний суд міста києва
Справа № 757/35362/15-ц
Категорія 18
15 липня 2016 року
Печерський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Васильєвої Н.П.,
при секретарі Норенко А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОЛІЗИНГ УКРАЇНА» про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення грошових коштів,
Позивач звернувся до Печерського районного суду міста Києва та просив визнати недійсним договір №д00932 фінансового лізингу від 04.08.2015 року, укладеного між ТОВ «ЄВРОЛІЗИНГ УКРАЇНА» та ОСОБА_1 та стягнути з відповідача грошові кошти в сумі 129 000,00 гривень.
Позивач посилався на таке: 04 серпня 2015 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» в особі представника за довіреністю ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір № д00932 фінансового лізингу від 04.08.2015 року (далі - Договір).
Відповідно до умов договору ОСОБА_1 (наді - Позивач-1) взяв на себе зобов'язання сплатити платежі в розмірах, передбачених договором, а ТОВ «ЄВРОЛІЗИНГ УКРАЇНА» взяло на себе зобов'язання придбати автомобіль марки ЗАЗ Vida (детальні характеристики зазначені в договорі), передати ТЗ в користування ОСОБА_1 та після завершення строку лізингу передати автомобіль у власність ОСОБА_1 у порядку та на умовах, визначених в Договорі.
Пунктами 1.7, 1.8 Договору передбачено, що предмет договору передається в користування лізингоодержувачу протягом строку, який становить не більше 120 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця адміністративного платежу, авансового платежу (50% від вартості предмета лізингу п. 9.1 договору) та комісії за передачу предмета лізингу.
Як вже зазначалося вище, того ж дня, 04 серпня 2015 року Позивач-1 сплатив на користь ТОВ «Євролізинг Україна» авансовий платіж в розмірі 129 000,00 гривень, що підтверджується квитанцією № 108738793 від 04 серпня 2015 року. Втім, з боку ТОВ «Євролізинг Україна» виконання Договору фінансового лізингу № д00932 від 04 серпня 2015 року не відбулось.
Позивачі вважають, що Договір фінансового лізингу № д00932 від 04 серпня 2015 року є недійсним (нікчемним), а кошти у розмірі 129 000,00 гривень. Мають бути повернуті Позивачам з наступних підстав: договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі, а договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню (Договір фінансового лізингу № д00932 від 04 серпня 2015 року нотаріально не посвідчений); для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово (письмова згода відсутня).
Враховуючи умови договору фінансового лізингу № д00932 від 04 серпня 2015 року та положення, передбачені в Законі України «Про фінансовий лізинг», і положення ЦК України, оспорюваний договір фінансового лізингу № д00932 від 04 серпня 2015 року, за своєю правовою природою є договором найму (оренди) транспортного засобу.
Відповідно до ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.
Договір фінансового лізингу № д00932 від 04 серпня 2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Євролізинг Україна», нотаріально не посвідчений, а за його умовами у лізинг фізичній особі передається транспортний засіб.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» договір лізингу має бути укладений у письмовій формі.
Системне тлумачення названих правових норм приводить до висновку, що для договору найму та договору лізингу передбачена однакова загальна норма про те, що такі договори повинні бути укладені у письмовій формі.
Проте, окремою спеціальною нормою передбачено, що договір найму транспортного засобу, який укладається за участю фізичної особи, підлягає нотаріальному посвідченню і, в силу приписів ЦК України та ч. 1 ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг», ці спеціальні вимоги повинні застосовуватись до договорів фінансового лізингу, які укладаються з фізичною особою відносно транспортного засобу.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недоодержання сторонами вимоги Закону «Про нотаріальне посвідчення договору», такий договір є нікчемним.
Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Таким чином, Договір фінансового лізингу №д00932 від 04 серпня 2015 року, укладений між Позивачем-1 та Відповідачем, є нікчемним з підстав, визначених положеннями ч. 1 ст. 220 ЦК України, так як він нотаріально не посвідчений.
26 листопада 2012 року між ОСОБА_2 (Позивач-2) та ОСОБА_1 (Позивач-1) було укладено шлюб.
В прямому розумінні ст.ст. 177, 179 та 190 Цивільного кодексу України гроші (грошові кошти) є майном.
Приписами ч. 1 ст. 60 Сімейного кодексу України передбачено, що «Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу)».
Так, за час подружнього життя Позивачем-1 та Позивачем-2 було набуте майно у вигляді грошових коштів, у розмірі 130 548,00 гривень.
Тобто дані грошові кошти є майном (цінне майно), яке належить позивачам на праві спільної сумісної власності.
07 серпня 2015 року, Позивачу-2 стало відомо, що 04 серпня 2015 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» в особі представника за довіреністю ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір №д00932 фінансового лізингу від 04.08.2015 року.
Відповідно до умов договору ОСОБА_1 взяв на себе зобов'язання сплатити платежі в розмірах, передбачених договором, а ТОВ «Євролізинг Україна» взяло на себе зобов'язання придбати автомобіль марки ЗАЗ Vida (детальні характеристики зазначені в договорі), передати ТЗ в користування моєму чоловіку (ОСОБА_1) та після завершення строку лізингу передати автомобіль у власність ОСОБА_1 у порядку та на умовах, визначених в Договорі.
07 серпня 2015 року, Позивачу-2 стало відомо, що Позивачем-1, на виконання умов договору, через касу АТ «Райффайзен банк Аваль» було здійснено платіж у розмірі 129 000,00 гривень з призначенням платежу: авансовий платіж згідно Договору Фінансового Лізингу №д00932.
Згоди на використання грошових коштів у розмірі 129 000, 00 гривень та на укладання Договору фінансового лізингу №д00932 від 04.08.2015 року Позивач-2 Позивачу-1 не надавала, як це передбачено в ч. 3 ст. 65 Сімейного кодексу України.
Крім того, 07 серпня 2015 року Позивач-2 звернулася з письмовою заявою до Відповідача про визнання договору №д00932 фінансового лізингу від 04.08.2015 року недійсним (нікчемним) та повернення грошових коштів у розмірі 129 000,00 гривень. В позасудовому порядку, про що свідчать опис за ф. 107 від 07.08.2015 року та фіскальний чек №9278 від 07.08.2015 року.
05 вересня 2015 року Позивач-2 отримала листа за вих. № 561 від 01.09.2015 року від Відповідача.
Даним листом Відповідач, посилаючись на п. 17.3 ст. 17 Договору фінансового лізингу №д00932 від 04.08.2015 року відмовив Позивачу в визнанні Договору фінансового лізингу № д00932 від 04.08.2015 року недійсним (нікчемним) та поверненні позивачу грошових коштів в розмірі 129 000,00 гривень.
Позивач у доповненнях зазначив, що 04 серпня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЄВРОЛІЗИНГ Україна» в особі представника за довіреністю ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено оспорюваний договір №д00932 фінансового лізингу від 04.08.2015 року.
ОСОБА_3 завірила позивача-1, що предмет договору (автомобіль) не є лізингом, та після оплати в розмірі 129 000,00 гривень, покупець одразу отримує автомобіль. Позивач 04.08.2105 року сплатив на рахунок Відповідача 129 000,00 гривень. При цьому представником Відповідача було роз'яснено Позивачу-1, що вказаний платіж є платежем за покупку автомобіля. Пізніше виявилося, що це був адміністративний та авансовий платіж, а не повна сплата вартості автомобіля. Цього ж дня Позивач-1 звернувся до головного офісу компанії Відповідача, де дізнався, що автомобіль був предметом лізингу. Позивачем-1 04.08.2015 року було написано заяву, у якій позивач-1 просив вважати оспорюваний договір неукладеним та повернути кошти.
01.09.2015 року на адресу Позивача-1 надійшла відповідь на заяву за вих..№635 від 26.08.2015 року, якою Відповідач пояснив, що у разі якщо Позивач-1 хочу розірвати договір, то йому будуть повернуті лише частина грошових коштів у розмірі 64 800,00 гривень, а не 129 000,00 гривень.
Також, із договору та Додатку №2 вбачається, що предмет фінансового лізингу належним чином не визначений, зокрема відсутні технічні та індивідуальні характеристики автомобіля, рік його випуску, продавець (постачальник), ціна у грошовій одиниці України.
У пункті 4.3. Договору вказано, що разом з підписанням акту приймання передачі лізингодавець передає лізингоодержувачу графік сплати лізингових платежів, який сторони зобов'язані підписати до моменту підписання акту приймання передачі предмета лізингу.
Графік покриття витрат та виплати лізингових платежів та сам обсяг таких платежів сторони не погодили та не підписали в момент укладення договору, що вказує на невизначеність загального обсягу фінансування.
Вказані обставини вказують на порушення прав Позивача-1 при укладені договору та частковому його виконанні. Порушені права підлягають судовому захисту шляхом визнання договору недійсним та стягнення з Відповідача на користь позивача сплаченої на виконання договору суми 129 000,00 гривень.
Позивач у судовому засіданні підтримав вимоги позову та доповнення до нього у подальшому просив розглянути справу за його відсутності.
Відповідач у судовому засіданні заперечував проти позовних вимог та зазначив, що відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Як вбачається із змісту Позовної заяви, Позивачем не наведено жодного доказу для доведення тих обставин, на які він посилається, а отже, не доведено невиконання або неналежне виконання зобов'язань Відповідачем цього Договору.
Підтвердженням отримання Позивачем повної, необхідної, доступної та достовірної інформації про положення Договору є особисте підписання Позивачем кожної сторінки самого Договору, а отже було досягнуто згоди по всіх істотних умовах.
Отже, правочини сторонами укладено в письмовій формі, особисто підписані позивачем та повноважною особою відповідача та скріплений його печаткою. Таким чином, було дотримано усі вимоги, які ставляться чинним законодавством України до чинності правочину.
З аналізу умов чинного договору, не вбачається істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позивача, навпаки позивач не приймає до уваги той факт, що відповідач здійснює свою господарську діяльність та несе певні ризики, тому умови договору побудовані таким чином, щоб максимально захистити права та інтереси не тільки Компанії, а і інших клієнтів компанії, та повністю відповідають статтям 10-11 ЗУ «Про фінансовий лізинг».
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Сторони погодили між собою всі відповідні умови, які зобов'язані виконувати саме в тому вигляді, в якому вони були обумовлені правочином. Договір, а також Закон передбачає обов'язки сторін, а також відповідальність сторін у разі порушення такого зобов'язання.
Відповідно до статті 10 Договору, сторони погодили розмір лізингових платежів у відсотковому співвідношенні та погодили відповідні формули щодо їх розрахунків, а також погодили розмір щомісячного лізингового платежу, який розрахований на момент укладення договору виходячи з ціни Товару, що діє на момент такого укладення.
Між сторонами було укладено договір фінансового непрямого лізингу, тобто лізингодавець зобов'язаний придбати в майбутньому обраний предмет лізингу тільки після виконання встановлених договором умов лізингоодержувачем та передати його у користування.
Як вбачається з аналізу умов договору фінансового лізингу між сторонами було досягнуто згоди по всіх істотних умовах, які ставляться чинним законодавством України для чинності даних правочинів. Умови були погоджені між сторонами, договір було підписано в належній формі та як підтвердження обізнаності та згоди, Позивачем-1 було сплачено відповідний лізинговий платіж. Надалі представник відповідача до судового засідання не з,явився.
Суд, вислухавши думку сторін, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступних підстав: 04 серпня 2015 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» в особі представника за довіреністю ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір №д00932 фінансового лізингу від 04.08.2015 року (далі - Договір).
Відповідно до додатку №1, вартість предмету лізингу становить 8 936,17 доларів США, авансовий платіж 4 468,09 доларів США, щомісячний платіж 372,34 доларів США, адміністративний платіж 893,62 доларів США, комісія за передачу 268,09 доларів США.
Згідно вищевказаного договору фінансового лізингу лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених договором.
На виконання вищевказаного договору Позивач-1 сплатив на користь ТОВ «Євролізинг Україна» авансовий платіж в розмірі 129 000,00 гривень.
При цьому додатково зазначено, що призначення вказаного платежу зберігається незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату.
З наведеного суд прийшов до висновку, що відповідач умисно не вказав, що платіж, який зробив позивач-1, є авансовим платежем, тобто не кінцевою сумою розрахунку за автомобіль. Такі дії відповідача суд вважає не чесними та недобросовісними.
Крім цього, згідно договору у випадку невиконання лізингодавцем свого зобов'язаня придбати предмет лізингу, він повертає лізингоодержувачу лише 60 відсотків сплаченого адміністративного платежу.
Вказане означає, що за невиконання договірного зобов'язання лізингодавець не несе відповідальності перед лізингоодержувачем, а навпаки одержує від нього вигоду у розмірі 40% від суми. Така умова договору є несправедливою, як сама по собі, так і з огляду на те, що згідно п. 12.1 цього договору наслідком розірвання договору з ініціативи лізингоодержувача, який не отримав транспортний засіб, є утримання з нього штрафу в розмірі 40 відсотків від сплаченого авансового платежу та неповернення йому усієї суми адміністративного платежу.
Згідно ч. 1ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачу) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.
Згідно з п.п 1, 2 ч. 2 ст. 10 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингодавець зобов'язаний у передбачені договором строки надати лізингоодержувачу предмет лізингу у стані, що відповідає його призначенню та умовам договору; попередити лізингоодержувача про відомі йому особливі властивості та недоліки предмета лізингу, що можуть становити небезпеку для життя, здоров'я, майна лізингоодержувача чи інших осіб, або призводити до пошкодження самого предмета лізингу під час користування ним.
Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, встановлену в договорі. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
З огляду на юридичну природу договору фінансового лізингу та можливість викупу предмета лізингу, суд робить висновок, що укладаючи такий договір, споживач послуг має право знати обсяг фінансових зобов'язань та ціну транспортного засобу, який лізингодавець передає йому в користування за плату з правом викупу.
За таких обставин, та відповідно до положень ст. 655 ЦК України, суд вважає, що погоджена сторонами ціна предмету лізингу є істотною умовою такого договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про фінансовий лізинг» та ст. 807 ЦК України предметом договору лізингу може бути не споживна річ, визначена індивідуальними ознаками.
Згідно ч. 1 ст. 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її.
На переконання суду, ціна, марка автомобіля, рік випуску, його технічні характеристики, а іноді постачальник (продавець), - все це в сукупності індивідуалізує предмет лізингу.
Разом з тим, зі змісту оспорюваного договору вбачається, що сторони не погодили конкретного постачальника (продавця) автомобіля, остаточно не визначились з вартістю предмета лізингу та, як наслідок, не погодили графік сплати лізингових платежів, який в договорі неодноразово згадується як Додаток №3, але до договору не додається.
У договорі вказана погоджена сторонами вартість предмета лізингу, однак лише на момент укладання договору. За умовами договору вона може бути змінена, в залежності від вибору лізингодавцем продавця та коливання цін ринку.
При цьому, зі змісту договору випливає, що лізингоодержувач в жодному разі не може вплинути на вибір продавця та підбір товару за вигідною для нього ціною. Таке обмеження лізингоодержувача та невизначеність з обсягом майбутніх лізингових платежів ставить позивача в повну залежність від відповідача, інтерес якого полягає в отриманні більшого прибутку від якомога дорожчого предмета лізингу.
У пункті 4.3. Договору вказано, що разом з підписанням акту приймання передачі лізингодавець передає лізингоодержувачу графік сплати лізингових платежів, який сторони зобов'язані підписати до моменту підписання акту приймання передачі предмета лізингу.
Отже, позивач не має права відмовитись від запропонованого та повинен пристати на пропозицію відповідача, а у разі відмови договір може бути розірваний з зарахуванням на рахунок відповідача перших платежів до штрафу та з накладанням на позивача додаткових фінансових санкцій.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 ЗУ «Про фінансовий лізинг» істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу, строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Як зазначалось вище, такий графік покриття витрат та виплати лізингових платежів (додаток №3) та сам обсяг таких платежів сторони не погодили та не підписали в момент укладення договору, що вказує на невизначеність загального обсягу фінансування.
Вказане є істотним порушенням принципу справедливості та добросовісності, може поставити позивача у невигідні для нього фінансові умови, чого він не знав в момент підписання договору, оскільки не міг передбачити максимальну вартість предмета лізингу, який йому запропонує відповідач.
Відповідно до статті 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач має право: обирати предмет лізингу та продавця або встановити специфікацію предмета лізингу і доручити вибір лізингодавцю; відмовитися від прийняття предмета лізингу, який не відповідає його призначенню та/або умовам договору, специфікаціям; вимагати розірвання договору лізингу або відмовитися від нього у передбачених законом та договором лізингу випадках; вимагати від лізингодавцю відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням умов договору лізингу.
Вказані права лізингоодержувача не знайшли свого відображення у змісті оспорюваного договору.
За правилами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актами цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про невідповідність положень договору фінансового лізингу №д00932 від 04.08.2015 року принципам добросовісності, розумності, справедливості та рівності сторін у договорі, положення оскаржуваного договору порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про фінансовий лізинг». За таких обставин договір фінансового лізингу слід визнати недійсним та стягнути з відповідача на користь позивача 129 000,00 гривень, відповідно до положень ч. 2 ст. 216 ЦК України.
На підставі вищенаведеного, керуючись ст. ст. 184, 203, 215, 216, 220, 369, 799, 806, 807, 509, 692 627 Цивільного кодексу України, ст. ст. 2, 3, 6, 10, 11 Закону України «Про фінансовий лізинг», ст. 1, 10, 15, 18, 19, 22 Закону України «Про захист прав споживачів», керуючись ст.ст. 3, 10, 12, 79, 88, 110, 118, 213-215, 209 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОЛІЗИНГ УКРАЇНА» про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення грошових коштів, задовольнити.
Визнати недійсним договір №д00932 фінансового лізингу від 04.08.2015 року, укладеного між ТОВ «ЄВРОЛІЗИНГ УКРАЇНА» та ОСОБА_1.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОЛІЗИНГ УКРАЇНА», ЄДРПОУ 39321814, юридична адреса: 01601, м. Київ, вул. Шовковична, буд. 42-44, оф. 9СДЗ на користь ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, НОМЕР_2, виданий Конотопським РВ УМВС України в Сумській області від 14.01.1997 року, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 грошові кошти в сумі 129 000,00 гривень.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОЛІЗИНГ УКРАЇНА», ЄДРПОУ 39321814, юридична адреса: 01601, м. Київ, вул. Шовковична, буд. 42-44, оф. 9СДЗ на користь держави судовий збір у розмірі 1 290,00 гривень.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом десяти днів після його проголошення в Апеляційний суд міста Києва через Печерський районний суд міста Києва, особами, що не були присутні при проголошенні рішення - в той же строк з дня отримання ними копії рішення.
Суддя