ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
09.08.2016Справа №910/12526/16
За позовом Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
до Департаменту з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації
про стягнення 83236 грн. 20 коп.
Суддя Отрош І.М.
Представники сторін:
від позивача: Ходорич О.М. - представник за довіреністю № 064-4552 від 16.05.2016;
від відповідача: не з'явились.
08.07.2016 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з вимогами до Департаменту з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації про стягнення 83236 грн. 20 коп., з яких 77790 грн. 33 коп. основного боргу, 4671 грн. 27 коп. пені, 374 грн. 26 коп. 3% річних та 400 грн. 34 коп. інфляційних втрат.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм законодавства України не відшкодував позивачу вартість житлово-комунальних послуг (електроенергія, теплопостачання, водовідведення, тощо), фактично спожитих відповідачем у період з січня по червень 2016 року, у зв'язку з чим у позивача виникла заборгованість у розмірі 77790 грн. 33 коп. Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем свого обов'язку з відшкодування вартості спожитих послуг, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 4671 грн. 27 коп., 3% річних у розмірі 374 грн. 26 коп. та інфляційні втрати у розмірі 400 грн. 34 коп. за загальний період нарахування з 28.02.2016 по 01.07.2016 (щодо кожного простроченого платежу окремо).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.07.2016 порушено провадження у справі № 910/12526/16, розгляд справи призначено на 26.07.2016.
25.07.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшла заява про визнання позову частково, в якій відповідач підтвердив фактичне споживання комунальних послуг за період з 01.01.2016 по 01.07.2016 на суму 77790 грн. 33 коп., та зазначив, що вимога позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 77790 грн. 33 коп. є обґрунтованою. При цьому, відповідач заперечив щодо стягнення з нього штрафних санкцій, оскільки, як стверджує відповідач, прострочення оплати виникло у зв'язку з відсутністю належного бюджетного фінансування та у зв'язку з відсутністю письмового договору між сторонами за 2016 рік.
У судовому засіданні 26.07.2016, відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 09.08.2016.
08.08.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю явки уповноваженого представника відповідача.
Розглянувши у судовому засіданні 09.08.2016 подане відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи, суд відмовив в його задоволенні у зв'язку з необґрунтованістю, оскільки чинним законодавством України не обмежено коло осіб, які можуть бути представниками сторін при розгляді справи.
Відповідно до п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду міста Києва «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 № 18, господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою-п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32-34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.
Будь-яких інших причин відкладення розгляду справи, зокрема, необхідність подання відзиву, додаткових доказів, ознайомлення з матеріалами справи відповідачем зазначено та обґрунтовано не було.
Суд зазначає, що стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).
Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та визнав за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача.
Представник позивача у судовому засіданні 09.08.2016 надав усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання 09.08.2016 не з'явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується протоколом судового засідання від 26.07.2016 та розпискою про оголошення перерви від 26.07.2016.
У судовому засіданні 09.08.2016 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані суду докази, суд
18.12.2015 між Департаментом міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (балансоутримувач) та Департаментом з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації (споживач) укладено Договір № 122, відповідно умов якого споживач відшкодовує балансоутримувачу за період з липня по грудень 2015 року витрати на оплату вартості отриманих комунальних послуг та експлуатаційних витрат в орендованих споживачем приміщеннях, що належать балансоутримувачу на праві господарського відання за адресою: м. Київ, вул. Вишгородська, 21, пропорційно до займаної споживачем площі у розмірі 489,0 кв.м., що використовуються ним для розміщення штатних працівників та офісного обладнання.
Судом встановлено, що наказом Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 23.08.2006 № 313 за Головним управлінням з питань надзвичайних ситуацій закріплено на праві оперативного управління, зокрема, будівлі та гаражи за адресою: м. Київ, вул. Вишгородська, 21.
Відповідно до п. 2 Положення про Департамент міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), департамент є правонаступником Головного управління з питань надзвичайних ситуацій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
Відповідно до п. 2.2 Договору 122 від 18.12.2015 відшкодування послуг здійснюється щомісячно шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок балансоутримувача на підставі рахунків, актів відшкодування послуг, в яких зазначається вартість отриманих послуг, що підлягають відшкодуванню. При цьому, вартість отриманих послуг визначається від загальної кількості та вартості отриманих послуг в цілому, яка визначається відповідно до актів, що постачальники послуг надають балансоутримувачу, з урахуванням площі приміщення у відсотках, яку займає споживач по відношенню до загальної площі будівлі.
Згідно з п. 3.2.1 Договору № 122 від 18.12.2015 споживач зобов'язаний відшкодовувати спожиті комунальні послуги та експлуатаційні витрати балансоутримувачу на підставі виставлених рахунків, актів відшкодування комунальних послуг щомісячно протягом 5 робочих днів з моменту отримання споживачем рахунку та акту відшкодування комунальних послуг, але не пізніше 30 числа поточного місяця.
Додатком № 1 до Договору № 122 від 18.12.2015 (Перелік та розмір орендованих департаментом з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації приміщень в будівлі та гаражних боксів за адресою: м. Київ, вул. Вишгородська, 21) сторони визначили перелік та площу орендованих відповідачем приміщень.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем Договору № 122 від 18.12.2015, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором про відшкодування вартості спожитих послуг.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Судом встановлено, що згідно з п. 6.1 Договору № 122 від 18.12.2015 цей договір набирає чинності з дати його укладення (підписання) сторонами та діє до 31.12.2015.
Відповідно до п. 6.5 Договору № 122 від 18.12.2015 дія договору припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.
Таким чином, з огляду на те, що строк дії Договору № 122 від 18.12.2015 був встановлений до 31.12.2015, а доказів продовження строку дії вказаного договору (зокрема, укладення додаткової угоди) сторонами суду не надано, та позивач у позовній заяві зазначив, що надіслана ним відповідачу додаткова угода про продовження строку дії договору відповідачем не була підписана (про що також вказав відповідач у заяві про визнання позову), суд дійшов висновку, що строк дії Договору № 122 від 18.12.2015 закінчився 31.12.2015.
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач просить суд стягнути з відповідача вартість фактично спожитих житлово-комунальних послуг за період з 01.01.2016 до 01.07.2016.
Так, позивачем долучено до позовної заяви копії рахунку-фактури № 3 від 28.01.2016 на суму 2712 грн. 25 коп. (відшкодування послуг за спожиту активну електроенергію та відшкодування послуг з перетікання реактивної електроенергії за січень 2016 року), рахунку-фактури № 6 від 25.02.2016 на суму 2841 грн. 35 коп. (відшкодування послуг за спожиту активну електроенергію та відшкодування послуг з перетікання реактивної електроенергії за лютий 2016 року), рахунку-фактури № 19 від 23.03.2015 на суму 2236 грн. 66 коп. (відшкодування послуг за спожиту активну електроенергію та відшкодування послуг з перетікання реактивної електроенергії за березень 2016 року), рахунку-фактури № 12 від 10.03.2016 на суму 3127 грн. 95 коп. (відшкодування послуг за спожиту активну електроенергію (двократна вартість) за січень 2016 року та відшкодування послуг за спожиту активну електроенергію (двократна вартість) за лютий 2016 року), рахунку-фактури № 15 від 16.03.2016 на суму 25058 грн. 62 коп. (відшкодування послуг за спожиту теплову енергію за січень 2016 року), рахунку-фактури № 22 від 11.04.2016 на суму 655 грн. 69 коп. (відшкодування послуг за вивіз сміття за січень-березень 2016 року), рахунку-фактури № 25 від 15.04.2016 на суму 31432 грн. 84 коп. (відшкодування послуг за спожиту теплову енергію за лютий 2016 року та відшкодування послуг за спожиту теплову енергію за березень 2016 року), рахунку-фактури № 29 від 22.04.2016 на суму 2565 грн. 87 коп. (відшкодування послуг за спожиту активну електроенергію за квітень 2016 року та відшкодування послуг з перетікання реактивної електроенергії за квітень 2016 року), рахунку-фактури № 36 від 25.05.2016 на суму 2661 грн. 03 коп. (відшкодування послуг за спожиту активну електроенергію та відшкодування послуг з перетікання реактивної електроенергії за травень 2016 року), рахунку-фактури № 32 від 24.05.2016 (відшкодування послуг за спожиту теплову енергію за квітень 2016 року), рахунку-фактури № 40 від 06.06.2016 на суму 1057 грн. 58 коп. (відшкодування послуг з водопостачання та прийняття стічних вод через приєднані мережі за січень-травень 2016 року та відшкодування послуг з водовідведення додаткового обсягу дощових і снігових вод, які потрапляють в комунальну каналізацію за січень-травень 2016 року), рахунку-фактури № 45 від 23.06.2016 на суму 2636 грн. 43 коп. (відшкодування послуг за спожиту активну електроенергію та відшкодування послуг з перетікання реактивної електроенергії за червень 2016 року), що разом становить 77790 грн. 33 коп.
При цьому, у судовому засіданні 26.07.2016 позивачем долучено до матеріалів справи копії договорів, укладених позивачем з виробниками/постачальниками відповідних послуг, а саме копію Договору № 11335/1-5-10 про надання послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі, укладеного з ПАТ «АК «Київводоканал», копію Договору № 8005-Т116 про закупівля товару за державні кошти від 04.01.2016, укладеного з ПАТ «Київенерго», копію Договору про закупівлю товару (теплова енергія у гарячій воді/парі) № 8543003 від 29.01.2016, укладеного з ПАТ «Київенерго», копію Договору № 507246/5 про надання послуг зі збирання, вивезення та захоронення твердих побутових відходів (ТПВ) від 11.03.2015, укладеного з ПрАТ «Київспецтранс», а також докази фактичного надання послуг виробниками/постачальниками вказаних послуг позивача - копії актів приймання-передачі послуг та копії актів приймання-передачі товарної продукції за спірний період.
Також позивачем долучено до позовної заяви копії супровідних листів про надсилання вказаних рахунків-фактур та відповідних актів відшкодування комунальних послуг (у рахунках-фактурах міститься посилання на відповідні акти) відповідачу.
У позовній заяві позивач зазначив, що відповідач користується приміщеннями за адресою: м. Київ, вул. Вишгородська, 21 та постійно споживає вказані послуги (електроенергія, теплопостачання, водовідведення, вивіз сміття, тощо).
У поданій до суду 25.07.2016 заяві про часткове визнання позову відповідач зазначив, що ним були отримані надіслані позивачем акти про відшкодування комунальних послуг за спірний період (при цьому, позивачем долучено до позовної заяви копію листа відповідача про отримання вказаних актів відшкодування послуг), однак не були підписані відповідачем та повернуті позивачу у зв'язку з тим, що зазначені суми в актах перевищують кошторисні призначення на 2016 рік, а також враховуючи те, що між сторонами відсутній договір про відшкодування вартості спожитих послуг, з огляду на що відповідач не має права підписати надіслані позивачем акти.
Разом з тим, відповідач визнав, що він фактично споживав комунальні послуги у період з 01.01.2016 по 01.07.2016, у зв'язку з чим позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача вартості спожитих послуг у період з 01.01.2016 по 01.07.2016 у розмірі 77790 грн. 33 коп. є обґрунтованими.
Відповідно до ч. 1 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.
Згідно з п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 № 18, у застосуванні відповідної норми господарським судам необхідно враховувати таке. Визнання обставин може здійснюватися учасниками судового процесу: - в письмовій формі шляхом зазначення про таке визнання у позовній заяві, відзиві на позовну заяву, поданих суду заяві, клопотанні, листі тощо; - в усній формі під час надання суду усних заяв, клопотань і пояснень; у такому разі про визнання обставин зазначається у протоколі судового засідання. За необхідності суд може зажадати від учасника судового процесу подання відповідної заяви, клопотання, пояснення в письмовій формі.
Про визнання обставин може свідчити й зміст поданих суду письмових документів: претензій та відповідей на них, листів та інших письмових звернень учасників судового процесу один до одного (наприклад, лист, надісланий у відповідь на претензію, в якому зазначається про повне або часткове визнання заявленої до стягнення заборгованості).
Визнання обставин учасниками судового процесу не є для господарського суду обов'язковим та остаточним. Суд може не прийняти такого визнання, якщо: - визнана обставина викликає сумнів у її достовірності, тобто у тому чи відповідає вона дійсності, оскільки не узгоджується з іншими обставинами, вже з'ясованими в тій же справі, або такими, що мають для останньої преюдиціальне значення; - сумнівною є добровільність визнання певних обставин, оскільки воно вчинене даним учасником судового процесу під впливом помилки, обману або ж погрози чи насильства, інших протиправних дій.
З огляду на те, що заява відповідача про визнання позову частково підписана представником відповідача, який відповідно до довіреності від 14.06.2016, має право на визнання позову (повне або часткове), беручи до уваги, що факт визнання відповідачем суми основного боргу у розмірі 77790 грн. 33 коп. не викликає у суду сумніву, відповідає дійсності, узгоджується з іншими обставинами справи, суд приймає визнання відповідача щодо фактичного споживання відповідачем житлово-комунальних послуг та щодо існування у нього заборгованості перед позивачем з відшкодування вартості таких послуг за період з 01.01.2016 по 01.07.2016 у розмірі 77790 грн. 33 коп.
При цьому, суд зазначає, що правовідносини, які склались між сторонами, не є предметом регулювання Закону України «Про житлово-комунальні послуги», оскільки вказаний закон визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки (відповідно до преамбули закону).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; виробник - суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги; споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація); виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення.
Згідно з ч. 3 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виробник послуг може бути їх виконавцем.
Таким чином, саме позивач як особа, за якою закріплено приміщення за адресою: м. Київ, вул. Вишгородська, 21 на праві оперативного управління, є споживачем житлово-комунальних послуг в розумінні Закону України «Про житлово-комунальні послуги», який відповідно уклав договори про надання житлово-комунальних послуг з виробниками та виконавцями таких послуг (копії долучено до матеріалів справи), тобто правовідносини між позивачем як споживачем та ПАТ «АК «Київводоканал», ПАТ «Київенерго», іншими виробниками/постачальниками послуг (з огляду на укладені договори) є правовідносинами у сфері житлово-комунальних послуг, тоді як правовідносини між позивачем та відповідачем є правовідносинами щодо відшкодування відповідачем фактично спожитих обсягів відповідних послуг позивачу (який не є виконавцем/виробником комунальних послуг в відносинах з відповідачем), які відповідач як суб'єкт, який фактично користується приміщеннями, що належать на праві оперативного управління позивачу, та відповідно, фактично споживає послуги з опалення, електропостачання, водовідведення, тощо, повинен відшкодовувати позивачу.
Щодо строків відшкодування вартості фактично отриманих відповідачем послуг, суд зазначає, що з огляду на відсутність договору між сторонами у спірний період та відсутність встановлених законодавством строків для виконання такого роду зобов'язання, застосуванню підлягають норми ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.
Відповідно судом не застосовуються строки, які встановлені в Законі України «Про житлово-комунальні послуги», щодо оплати житлово-комунальних послуг, які надаються виконавцями/виробниками споживачу.
Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до п. 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14, днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.
Оскільки згаданою статтею 530 ЦК України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо.
Позивачем долучено до позовної заяви супровідні листи про надсилання відповідачу вказаних вище рахунків-фактур та відповідних актів відшкодування послуг за спірний період фактичного споживання послуг (з 01.01.2016 до 01.07.2016) та вимогу про сплату заборгованості, в тому числі з січня по березень 2016 року на суму 35976 грн. 83 коп. (досудове попередження вих № 064-3427 від 13.04.2016).
Однак, доказів надсилання вказаних документів (в тому числі, рахунків-фактур та актів) позивачем або отримання їх відповідачем суду не надано. Зокрема, суд зазначає, що супровідні листи, долучені позивачем до позовної заяви, не є належними доказами направлення відповідачу будь-яких документів. З огляду на викладене, суд позбавлений можливості достовірно встановити строк направлення відповідачу вимоги про відшкодування вартості спожитих послуг (в тому числі, у формі рахунків, актів, претензій) з метою визначення строку настання виконання зобов'язань відповідачем у порядку, визначеному положення ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, відповідно до якої боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.
Разом з тим, позивачем долучено до позовної заяви копію листа вих № 01.1-22/1127 від 05.07.2016 відповідача, яка є відповіддю на надіслані позивачем супровідні листи за спірний період (№ 064-601 від 26.01.2016, № 064-1558 від 25.02.2016, № 064-1325 від 10.03.2016, № 064-2134 від 15.03.2016, № 064-2382 від 23.03.2016, № 064-3204 від 11.04.2016, № 064-3524 від 15.04.2016, № 064-3825 від 22.04.2016, № 064-4802 від 24.05.2016, № 064-4875 від 25.05.2016, № 064-5150 від 03.06.2016, № 064-5869 від 23.06.2016, разом з якими позивач направляв відповідачу рахунки-фактури та акти за спірний період), та в якому відповідач зазначив, що ним було розглянуто надіслані позивачем акти відшкодування комунальних послуг за спірний період.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що станом на дату виготовлення листа № 01.1-22/1127, тобто станом на 05.07.2016, відповідачем було отримано від позивача вказані документи (а саме, вказані акти відшкодування вартості спожитих послуг та рахунки-фактури).
Таким чином, враховуючи положення ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, беручи до уваги засади справедливості та розумності, суд дійшов висновку, що відповідач повинен був сплатити позивачу грошові кошти у розмірі 77790 грн. 33 коп. (відшкодувати вартість фактично спожитих житлово-комунальних послуг за період з 01.01.2016 до 01.07.2016) у строк до 12.07.2016 включно (протягом 7-ми календарних днів з 05.07.2016).
При цьому, суд зазначає, що позивач звернувся до суду 08.07.2016 (відповідно до дати вхідного реєстраційного штампу суду), тобто до настання дати встановленого судом строку виконання відповідачем обов'язку з відшкодування вартості спожитих житлово-комунальних послуг, та, відповідно, до виникнення прострочення з виконання вказаного зобов'язання.
Водночас, суд зазначає, що прострочення виконання відповідачем зобов'язання з відшкодування вартості спожитих житлово-комунальних послуг у період з 01.01.2016 до 01.07.2016 на суму 77790 грн. 33 коп. настало під час судового розгляду справи, та відповідно на час судового розгляду право позивача на належне виконання зобов'язання відповідачем є порушеним, а отже враховуючи наявність права позивача на судовий захист порушеного права, принципи справедливості та процесуальної економії, суд дійшов висновку про наявність підстав для захисту порушеного права позивача.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується з нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Наявність та обсяг заборгованості Департаменту з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації у розмірі 77790 грн. 33 коп. підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та були визнані відповідачем, у зв'язку з чим позовні вимоги Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в частині стягнення з Департаменту з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації суми основного боргу у розмірі 77790 грн. 33 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем свого обов'язку з відшкодування позивачу вартості фактично спожитих послуг, позивачем було заявлено до стягнення з відповідачу пеню у розмірі 4671 грн. 27 коп. за загальний період нарахування з 28.02.2016 по 01.07.2016 (щодо кожного простроченого платежу окремо).
Відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14, якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
Як встановлено судом, строк дії Договору № 122 від 18.12.2015 закінчився 31.12.2015, та у період з 01.01.2016 по 01.07.2016 відповідач фактично споживав послуги, вартість яких повинен був відшкодовувати позивачу, тобто у спірний період сторонами не було визначено розміру та бази нарахування пені за прострочення відшкодування відповідачем вартості фактично спожитих послуг.
При цьому, як встановлено судом, правовідносини між позивачем та відповідачем не регулюються положеннями Закону України «Про житлово-комунальні послуги», з огляду на що суд вважає необґрунтованим посилання позивача у позовній заяві як на підставу для нарахування пені на положення вказаного закону (п. 10 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Так само, відсутні підстави для нарахування пені відповідно до положень Закону України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій», оскільки правовідносини між сторонами не є правовідносинами у сфері житлово-комунальних послуг, які склались між виробниками/постачальниками послуг та споживачем, а є саме правовідносинами щодо відшкодування вартості спожитих житлово-комунальних послуг.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій» суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності: за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу.
Таким чином, за відсутності письмового договору між сторонами, який би містив умови про нарахування розміру та бази пені, а також з огляду на відсутність законодавчого акту, в якому б визначались обов'язок та умови сплати пені за прострочення відшкодування вартості спожитих послуг, суд дійшов висновку в необґрунтованості позовних вимог про стягнення з відповідача пені, у зв'язку з чим позовні вимоги Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в частині стягнення з Департаменту з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації пені у розмірі 4671 грн. 27 коп. задоволенню не підлягають.
Крім того, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 374 грн. 26 коп. за загальний період нарахування з 28.02.2016 по 01.07.2016 (щодо кожного простроченого платежу окремо).
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку в його необґрунтованості, оскільки, як встановлено судом, відповідач повинен був відшкодувати позивачу вартість фактично спожитих послуг за період з 01.01.2016 до 01.07.2016 на суму 77790 грн. 33 коп. у строк до 12.07.2016 (включно), з огляду на що в межах заявленого позивачем періоду нарахування 3% річних (з 28.02.2016 по 01.07.2016) прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання ще не настало, а отже підстави для нарахування 3% річних в межах заявленого позивачем періоду нарахування відсутні.
Таким чином, суд відмовляє Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з Департаменту з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації 3% річних у розмірі 374 грн. 26 коп.
Крім того, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 400 грн. 34 коп. за загальний період нарахування з 28.02.2016 по 01.07.2016.
Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку в його необґрунтованості, оскільки, як встановлено судом, відповідач повинен був відшкодувати позивачу вартість фактично спожитих послуг за період з 01.01.2016 до 01.07.2016 на суму 77790 грн. 33 коп. у строк до 12.07.2016 (включно), з огляду на що в межах заявленого позивачем періоду нарахування інфляційних втрат (з 28.02.2016 по 01.07.2016) прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання ще не настало, а отже підстави для нарахування інфляційних втрат в межах заявленого позивачем періоду нарахування відсутні.
Таким чином, суд відмовляє Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з Департаменту з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації інфляційних втрат у розмірі 400 грн. 34 коп.
Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст.ст. 75, 82, ст. ст. 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Департаменту з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації (04074, м. Київ, вул. Вишгородська, буд. 21; ідентифікаційний код: 14372952) на користь Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 143; ідентифікаційний код: 34926981) суму основного боргу у розмірі 77790 (сімдесят сім тисяч сімсот дев'яносто) грн. 33 коп. та судовий збір у розмірі 1387 (одна тисяча двісті вісімдесят сім) грн. 84 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.
Повне рішення складено: 17.08.2016
Суддя І.М. Отрош