справа № 22-ц/796/6401/2016 головуючий у 1-й інстанції: Каліушко Ф.А.
9 серпня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого: Головачова Я.В.
суддів: Поливач Л.Д., Рубан С.М.
при секретарі: Литвиненко Р.С.
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Промислово-торгівельного комерційного підприємства "Фірма Мисливпромпостач", Українського товариства мисливців і рибалок про визнання звільнення незаконним та поновлення на займаній посаді, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 лютого 2016 року,
У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що з 11 листопада 2003 року він працював на посаді директора промислово-торгівельного комерційного підприємства "Фірма Мисливпромпостач" (далі - ПТКП "Фірма Мислипромпостач"), засновником якого є Українське товариство мисливців і рибалок (далі - УТМР). Постановою Президії Всеукраїнської ради УТМР від 29 серпня 2012 року №11-1 його було звільнено з займаної посади на підставі п. 1, ч. 1, ст. 41 КЗпП України у зв'язку з одноразовим грубим порушенням трудових обов'язків керівника. Зазначав, що у порушення вимог ч. 3 ст. 40 КЗпП України його було звільнено у період тимчасової непрацездатності, що підтверджується медичними документами. Крім того, відповідач в день звільнення не видав йому належно оформлену трудову книжку та копію наказу про звільнення, що є порушенням вимог ст. 47 КЗпП України. Позивач також вказував на те, що протягом березня 2012 року по листопад 2015 року він проходив повний курс лікування та лікувальної реабілітації, у зв'язку з чим був позбавлений можливості звернутися за захистом свої порушених трудових прав у передбачені ст. 233 КЗпП України строки.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив визнати його звільнення з посади директора ПТКМ "Фірма Мислипромпостач" на підставі ч. 1 ст. 41 КЗпП України незаконним та поновити його на займаній посаді з 26 вересня 2012 року.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 17 лютого 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Скаржник зазначає, що незважаючи на те, що постановою Президії Всеукраїнської ради УТМР від 23 червня 2011 року №6-6/8 його з 24 червня 2011 року його призначено на посаду виконуючого обов'язки директора ПТКМ "Фірма Мислипромпостач", він фактично приступив до виконання обов'язків директора. Крім того, звертаючись до суду з даним позовом, ним до матеріалів позовної заяви була долучена копія постанови Президії Всеукраїнської ради УТМР від 29 серпня 2012 року№11-1 про звільнення його з посади саме директора, а вже під час розгляду справи відповідачем до суду була подана виготовлена з аналогічними реквізитами постанова Президії Всеукраїнської ради УТМР від 29 серпня 2012 року№11-1 про звільнення його з посади виконуючого обов'язки директора, а тому вказані обставини лише підтверджують незаконність винесених постанов. Скаржник також посилається на те, що звільнення його з посади 29 серпня 2012 року відбулось в період тимчасової непрацездатності, що підтверджується належними та допустимими доказами, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
ОСОБА_1 та його представник - ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції підтримали апеляційну скаргу з наведених в ній підстав.
Представник УТМР та ПТКМ "Фірма Мислипромпостач" - ЯворськийГ.Л. заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважав, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом установлено, що на підставі п. 1.1 Статуту УТМР є добровільною всеукраїнською громадською організацією, яка об'єднує мисливців і рибалок з метою сприяння активному розвитку любительського мисливського, стендового і рибальського спорту, охорони, відтворення, збереження, раціонального використання тваринного світу та захист спільних інтересів. Товариство є неприбутковою громадською організацією.
Згідно п. 4.13 Статуту вищім керівним органом УТМР є з'їзд, який скликається з Всеукраїнською радою товариства один раз в 5 років.
Пунктом 4.16 Статуту встановлено, що виконавчим органом Всеукраїнської ради товариства є її Президія, засідання якої проводиться не рідше 1 разу в квартал. Президія Всеукраїнської ради товариства приймає рішення про створення згідно із законодавством дочірніх госпрозрахункових підприємств, установ і організації зі статусом юридичної особи і на правах засновника приймає рішення про їх реорганізацію і ліквідацію, затверджує їх статути положення; призначає на посади та заслуховує звіти про роботу директорів госпрозрахункових установ, організації і підприємств.
Згідно п. 1.2. Статуту ПТКП "Фірма Мисливпромпостач" засновником підприємства є УТМР.
На підставі п. 8.1, 8.2 керівництво поточною діяльністю підприємства здійснюється директором підприємства у відповідності до його програм і планів.
Директор призначається та звільняється з посади засновником.
Так, постановою Президії Всеукраїнської ради УТМР №4-4/2 від 24 вересня 2003 року ОСОБА_1 призначено на посаду директора ПТКП "Фірма Мисливпромпостач" з 11 листопада 2003 року з посадовим окладом згідно штатного розпису ПТКП "Фірма Мисливпромпостач" (а. с 7).
21 червня 2011 року позивачем до Президії Всеукраїнської ради УТМР подано заяву про звільнення його за власним бажанням з посади директора ПТКП "Фірма Мисливпромпостач" з 21 червня 2011 року (а. с 53).
Постановою Президії Всеукраїнської ради УТМР від 23 червня 2011 року №6-6/7, у відповідності до п. 4.16 Статуту УТМР, ОСОБА_1 звільнено з посади директора ПТКП "Фірма Мисливпромпостач" 23 червня 2011 року (а. с. 44 ).
В той же день, постановою Президії всеукраїнської ради УТМР від 23 червня 2011 року №6-6/8 позивача призначено виконуючим обов'язки директора ПТКП "Фірма Мисливпромпостач" з 24 червня 2011 року (а. с. 45).
Згодом, Постановою Президії Всеукраїнської ради УТМР від 29 серпня 2012 року №11-1 роботу ОСОБА_1 на посаді виконуючого обов'язки директора ПТКП "Фірма Мисливпромпостач" визнано незадовільною та звільнено останнього з займаної посади на підставі п. 1 ч. 1, 1-1, ст. 1 КЗпП України. У зв'язку з заявою ОСОБА_1 про його знаходження на лікарняному у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю з 19 серпня 2012 року, днем звільнення ОСОБА_1 вирішено вважати перший день виходу його на роботу після хвороби.
Як убачається з пояснень сторін. першим днем виходу на роботу ОСОБА_1 з лікарняного є 25 вересня 2012 року.
В той же день, Наказом ПТКП "Фірма Мисливпромпостач"від 25 вересня 2012 року за №21-К, у відповідності до постанови Президії Всеукраїнської ради УТМР від 29 серпня 2012 року за №11-1, ОСОБА_1 звільнено з займаної ним посади виконуючого обов'язки директора ПТКП "Фірма Мисливпромпостач" згідно пп. 1, 1-1 ч. 1, ст. 41 КЗпП України.
Звертаючись до суду з вказаним позовом, ОСОБА_1 стверджував, що його було незаконно звільнено саме з посади директора ПТКП "Фірма Мисливпромпостач", яку він обіймав з листопада 2003 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації всіх форм власності, його заступниками, а також службовими особами органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами.
Згідно зі ст. 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1.ст. 3 ЦПК України).
Частиною 1 ст. 11 ЦПК України встановлено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 214 ЦПК Українипід час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є принцип змагальності сторін, в силу якого сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. При цьому кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У контексті положень одного із основоположних принципів цивільного судочинства - принципу змагальності сторін вирішальним фактором є те, що суд не повинен нічого доказувати за своєю ініціативою, оскільки це - обов'язок сторін, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.
Згідно зі ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, а відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що з посади директора ПТКП "Фірма Мисливпромпостач" ОСОБА_1 було звільнено 23 червня 2011 року, згідно постанови Президії Всеукраїнської ради УТМР від 23 червня 2011 року №6-6/7, на підставі поданої ним заяви від 21 червня 2011 року.
Доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 згодом було знову призначено на посаду директора ПТКП "Фірма Мисливпромпостач" у відповідності до вимог п. 4.16 Статуту УТМР та п. 8.2 Статуту ПТКП "Фірма Мисливпромпостач" ні до суду першої інстанції, ні до апеляційного суду сторонами надано не було.
Зважаючи на те, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що станом на час звільнення ОСОБА_1 обіймав посаду директора ПТКП "Фірма Мисливпромпостач" та саме з цієї посади його було звільнено згідно Постанови Президії Всеукраїнської ради УТМР від 29 серпня 2012 року №11-1, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із недоведеності вимог позивача, що є підставою для відмови у задоволенні позову
Надана позивачем до суду першої інстанції копія постанови Президії Всеукраїнської ради УТМР від 29 серпня 2012 року№11-1 про звільнення його з посадидиректора ПТКП "Фірма Мисливпромпостач"сама по собі не може бути беззаперечним доказом перебування його на зазначеній посаді, оскільки не узгоджується з іншими наявними в матеріалах справи доказами, а саме: постановою Президії Всеукраїнської ради УТМР від 23 червня 2011 року №6-6/7 про звільнення ОСОБА_1 з посади директора ПТКП "Фірма Мисливпромпостач", постановою Президії Всеукраїнської ради УТМР від 23 червня 2011 року №6-6/8 про призначення ОСОБА_1 виконуючим обов'язки директора ПТКП "Фірма Мисливпромпостач" з 24 червня 2011 року.
В матеріалах справи також наявна постанова Президії Всеукраїнської ради УТМР від 27 березня 2012 року №8-5/1 про ліквідацію ПТКП "Фірма Мисливпромпостач" та постанова Президії Всеукраїнської ради УТМР від 9 серпня 2012 року №10-1 про результати аудиторського звіту про фінансовий стан ПТКП "Фірма Мисливпромпостач", в яких посада позивача зазначається як виконуючий обов'язки директора (а. с. 139-140).
Крім того, в апеляційній скарзі та поясненнях, наданих до суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 не заперечував факту перебування його на посаді виконуючий обов'язки директора ПТКП "Фірма Мисливпромпостач", проте зазначав, що, оскільки ним фактично виконувались функції директора, звільнено його було безпосередньо з посади директора, що підтверджується наданою ним постановою Президії Всеукраїнської ради УТМР.
Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Враховуючи, що обставини перебування ОСОБА_1 на посаді директора ПТКП "Фірма Мисливпромпостач" не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, а вимоги про визнання незаконним звільнення його з посади виконуючого обов'язки директора ПТКП "Фірма Мисливпромпостач" в суді першої інстанції заявлені не були, посилання скаржника на незаконність рішення суду першої інстанції є необґрунтованими.
Посилання скаржника на те, що суд першої інстанції не дав належної правової оцінки доказам позивача і навів у своєму рішенні мотивів, за якими він їх відхиляє, що призвело до ухвалення необґрунтованого рішення, підлягають відхиленню з урахуванням вищевикладеного.
Ураховуючи встановлені судом обставини, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до ст. 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги і залишення рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 лютого 2016 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
Головуючий Я.В. Головачов
Судді: Л.Д. Поливач
С.М.Рубан