04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"09" серпня 2016 р. Справа№ 910/32751/15
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зубець Л.П.
суддів: Смірнової Л.Г.
Алданової С.О.
секретар: Горбунова М.Є.
за участю представників:
від позивача: Сліпкевич В.Р.;
від відповідача: Лисенко В.А.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія
"Універсальна"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 24.03.2016р.
у справі №910/32751/15 (суддя Головатюк Л.Д.)
за позовом Агропромислового виробничого підприємства
"Агротранссервіс"
до Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія
"Універсальна"
про стягнення 514 115,36 грн.
Агропромислове виробниче підприємство "Агротранссервіс" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Універсальна" (далі - відповідач) страхового відшкодування за договором добровільного страхування цивільної відповідальності перевізника наземним транспортом №6012/249/000186 від 17.09.2014 у розмірі 514 115,36 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач повідомив відповідача про настання страхового випадку, але відповідач відмовився виплатити страхове відшкодування в порядку і строки, передбачені умовами укладеного між сторонами договору.
В процесі судового розгляду позивач збільшив розмір своїх вимог та просив суд стягнути з відповідача борг у сумі 1 125 136,54 грн., з яких: 538 605,64 грн. - основний борг, 260 685,13 грн. - інфляційні втрати, 17 043,55 грн. - 3% річних, 283 852,22 грн. - пеня.
Відповідач проти позову заперечував, зазначаючи про необґрунтованість та непідтвердженість позовних вимог належними доказами. Зокрема, відповідач звертав увагу суду на наступне:
- позивач повідомив відповідачу неправдиві відомості щодо тривалості зупинки транспортного засобу, що є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування;
- водієм позивача було порушено Інструкцію для водіїв, яка є додатком до договору страхування та сам договір;
- водій відповідача порушив п.9.3.9 договору, оскільки залишив транспортний засіб на стоянці, що не охоронялася, на час довготривалої зупинки (більше 20 хвилин), а невиконання страхувальником своїх обов'язків за договором є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування;
- за умовами укладеного між сторонами договору виплата страхового відшкодування страхувальнику може бути здійснена лише після самостійної оплати ним претензії третіх осіб або виконання рішення суду з наданням підтверджуючих документів. Без виконання цих умов позов у даній справі є передчасним;
- позивачем здійснено невірний розрахунок позовних вимог. За контррозрахунком відповідача розмір страхового відшкодування у разі його виплати мав би становити 346 764,82 грн., а не 538 605,64 грн., як зазначає позивач.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.03.2016р. у справі №910/32751/15 позов задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача суму страхового відшкодування у розмірі 346 764 грн. та судовий збір у розмірі 5 201,47 грн. В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2016р. у справі №910/32751/15 в частині задоволення позовних вимог, та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Вимоги та доводи апеляційної скарги відповідача мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення. Загалом доводи апеляційної скарги відповідача ідентичні тим, що наводилися ним під час розгляду справи Господарським судом міста Києва.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.04.2016р. (головуючий суддя: Зубець Л.П., судді: Мартюк А.І., Коршун Н.М.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 16.06.2016р.
15.06.2016р. Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів у зв'язку з виходом судді Мартюк А.І. у відпустку з 16.06.2016р., для розгляду справи №910/32751/15 визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Зубець Л.П., судді Алданова С.О., Коршун Н.М.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2016р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Алданової С.О., Коршун Н.М. та призначено до розгляду в судовому засіданні на 16.06.2016р.
В судовому засіданні 16.06.2016р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2016р. у справі №910/32751/15 в частині задоволення позовних вимог, та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В судовому засіданні 16.06.2016р. представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду в частині задоволених позовних вимог - без змін, як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
В судовому засіданні 16.06.2016р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 12.07.2016р.
В судовому засіданні 12.07.2016р. представники сторін підтримали раніше надані пояснення по суті спору.
В судовому засіданні 12.07.2016р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 09.08.2016р.
09.08.2016р. Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів у зв'язку з перебуванням судді Київського апеляційного господарського суду Коршун Н.М. у відпустці, для розгляду справи №910/32751/15 визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Смірнова Л.Г.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.08.2016р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Алданової С.О., Смірнової Л.Г. та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 09.08.2016р.
В судовому засіданні 09.08.2016р. представник відповідача підтримав пояснення, надані в попередніх судових засіданнях, просив суд задовольнити апеляційну скаргу.
В судовому засіданні 09.08.2016р. представник позивача також підтримав раніше надані пояснення по справі, просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення.
В судовому засіданні 09.08.2016р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
17.09.2014р. між позивачем, як страхувальником, та відповідачем, як страховиком, було укладено договір добровільного страхування цивільної відповідальності перевізника наземним транспортом №6012/249/000186 (далі - Договір страхування) (том справи - 1, аркуші справи - 13-16).
Сторони уклали Договір страхування про наступне: страховик відповідно до Закону України «Про страхування», «Особливих умов добровільного страхування цивільної відповідальності перевізника/експедитора наземним транспортом» від 22.04.2008р. із змінами і доповненнями (далі - Правила), на підставі заяви страхувальника (Додаток №1 до Договору), що є невід'ємною частиною Договору, здійснює страхування відповідальності перевізника наземним транспортом та зобов'язується сплатити страхові платежі в строки, встановлені цим Договром, та виконувати інші умови Договору.
За умовами Договору страхування (розділ 1) предметом останнього є майнові інтереси, що не суперечать закону, пов'язані з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди третій особі при здійсненні перевезень вантажів на умовах Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів 1956р. (КДВП/CMR). Страховим випадком за Договором є факт настання цивільної відповідальності страхувальника, визнаної ним добровільно, за попередньою згодою страховика чи встановленої чинним рішенням суду за зобов'язаннями, що виникають при заподіянні шкоди потерпілим третім особам внаслідок настання наступних страхових ризиків: відповідальність за вантаж.
Для отримання страхового відшкодування страхувальник надає страховику документи, які підтверджують факт, причини і обставини настання страхового випадку (п.11.1 Договору страхування).
Страховик приймає рішення про виплату, відмову чи відстрочку у виплаті страхового відшкодування протягом 10-ти робочих днів після отримання останнього необхідного документу для прийняття рішення про виплату та, у разі прийняття рішення про виплату, - складає страховий акт. Про відмову у виплаті або прийнятті рішення про відстрочку виплати страховик протягом 10-ти робочих днів повідомляє страхувальника письмово з викладенням мотивації прийнятого рішення та обґрунтуванням причин відмови (відстрочки) (п.11.13 Договору страхування).
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що 26.11.2014р. під час перевезення вантажу (Фунгіцид Авіатор) транспортним засобом автомобілем ДАФ (реєстраційний номер НОМЕР_1) з напівпричепом Кроне (реєстраційний номер НОМЕР_2) за маршрутом Ліверкузен (Німеччина) - Обухів (Київська область, Україна), на території України на відрізку дороги Київ-Ковель поблизу смт. Бородянка під час руху автомобіля відбулася крадіжка частини вантажу. Це сталося у проміжок часу 22.00-22.30 год. Вказана подія є страховим випадком за укладеним між сторонами Договором страхування.
Водій, який керував автомобілем - ОСОБА_6, викликав на місце зупинки співробітників органів внутрішніх справ та заявив про факт крадіжки вантажу, а також в телефонному режимі повідомив страховика про настання страхового випадку.
За фактом крадіжки були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015110120000081 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 185 Кримінального кодексу України.
В рамках кримінального провадження було встановлено, що пограбування автомобіля марки ДАФ (реєстраційний номер НОМЕР_1) з напівпричепом Кроне (реєстраційний номер НОМЕР_2), який прямував маршрутом Ліверкузен (Німеччина) - Обухів (Київська область, Україна) на території України на проміжку дороги між населеним пунктом м. Ковель та населеним пунктом смт. Бородянка під час руху цього автомобіля сталася крадіжка. Виявлено, що під час руху автомобіля грабіжниками пошкоджено тент, зірвано пломби та викрадено частину вантажу - фунгіциду "Aviator XPRO EC 225" в кількості 220 каністр, об'ємом по 5 л.
За розрахунками позивача загальна вартість втраченого вантажу становить 19 947,84 Євро (одна каністра 90,67 євро).
02.12.2014р. водій автомобіля ДАФ (реєстраційний номер НОМЕР_1) надав пояснення відповідачу з приводу обставин настання страхового випадку (том справи - 1, аркуш справи - 99).
Листом вих.№2118/09-203 від 05.12.2014р. (том справи - 1, аркуш справи - 100) відповідач витребував у позивача документи, які підтверджують факт, причини і обставини настання страхового випадку.
У грудні 2014 року на вказаний запит відповідача позивач надав всі перелічені у запиті документи та копії тахошайб за період з 25.11.2014р. по 27.11.2014р., що не заперечується відповідачем.
В травні 2015 року позивач отримав претензію від відправника товару з вимогою відшкодування шкоди у сумі 19 947,84 Євро та послуги адвоката 100 Євро, про що позивач повідомив відповідача.
Відповідач в листі вих.№645/09-203 від 12.05.2015р. зазначив про те, що проводиться страхове розслідування і рішення на даний час не прийнято. Після закінчення страхового розслідування, рішення по випадку крадіжки вантажу, який перевозив позивач, буде прийнято у найкоротші строки (том справи - 1, аркуш справи - 118).
В листі вих.№853/09-203 від 23.06.2015р. відповідач зазначив про те, що не визнає позивача винним у події з викраденням і просив надати постанову суду, в якій буде визнано ступінь вини перевізника (том справи - 1, аркуш справи - 122).
Листом від 25.06.2015р. №869/09-203 (том справи - 1, аркуші справи - 38-39) відповідач повідомив позивача про те, що він не визнає подію з викраденням вантажу страховим випадком та відмовляє позивачу у виплаті страхового відшкодування на підставі порушення водієм відповідача п.п.9.3.8, 9.3.9 Договору страхування, згідно з якими позивач був зобов'язаний ознайомити всіх працівників, що допущені до організації перевезень, з умовами договору та інструкціями страховика, та вимагати їх виконання, а також під час довготривалої зупинки (більше 20 хвилин) страхувальник зобов'язаний залишати транспортний засіб лише на спеціально обладнаній стоянці для автомобільних перевезень (TIR Parking), або на стоянці під охороною. За твердженням відповідача, дослідивши копії тахошайб, він встановив, що зупинка автомобіля тривала не 15 хв., а 25-27 хв. Окрім того, відповідач вважає, що водій порушив п.12.1.3 Договору страхування внаслідок того, що повідомив відповідачу, як страховику, неправдиві відомості про факт настання страхового випадку, оскільки водій навмисно зазначив, що зупинка тривала 15 хвилин, тоді як тахошайби свідчать про те, що тривалість зупинки була 25-27 хвилин.
Позивач стверджує про те, що ним було виконано всі умови укладеного з відповідачем Договору страхування в частині надання документів та відомостей, необхідних для виплати страхового відшкодування. Однак відповідач не відшкодував позивачу суму страхового відшкодування, порушивши при цьому як строки для виплати страхового відшкодування, так і строки для надання відповіді та реагування на страховий випадок.
Зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку виплатити суму страхового відшкодування, позивач просив суд (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, яка була прийнята місцевим господарським судом до розгляду) стягнути з відповідача 538 605,64 грн. основного боргу, 260 685,13 грн. інфляційних втрат, 17 043,55 грн. 3% річних та 283 852,22 грн. пені.
Місцевий господарський суд позов задовольнив частково, визнавши вимоги позивача обґрунтованими та документально підтвердженими лише в частині стягнення з відповідача 346 764 грн. страхового відшкодування. В задоволенні решти позову відмовлено.
Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду частково погоджується з висновками місцевого господарського суду, виходячи з наступного.
Відносини у сфері страхування регулює Закон України "Про страхування", згідно зі ст. 1 якого страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Відповідно до ст. 5 названого Закону страхування може бути добровільним або обов'язковим.
В ст. 6 Закону України "Про страхування" передбачено, що добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
В ст. 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).
Як уже зазначалося вище, предметом розгляду у даній справі, зокрема, є вимоги позивача про стягнення з відповідача суми страхового відшкодування, яке, на думку позивача, підлягало виплаті у зв'язку з настанням страхового випадку - часткова крадіжка вантажу, який перевозив позивач.
Так, постановою Державної митної служби України від 26.05.2015р. №0096/125130001/15 встановлено, що крадіжка товару сталася під час руху автомобіля (том справи - 1, аркуші справи - 31-33).
За фактом крадіжки були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015110120000081 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 185 Кримінального кодексу України (том справи - 1, аркуш справи - 22).
Згідно з листом вих.№06/1053 від 30.09.2015р. Бородянського РВ ГУ МВС України в Київській області (том справи - 1, аркуш справи - 21) за вказаним кримінальним провадженням проводиться досудове розслідування.
Після настання факту крадіжки позивач на виконання умов Договору страхування повідомив про цю подію відповідача та звернувся до правоохоронних органів, про що свідчать наявні в матеріалах справи пояснення та листи. Окрім того, на вимогу відповідача, позивачем були надані документи на підтвердження факту, причин і обставин настання події, яка на думку позивача є страховим випадком в розумінні укладеного між сторонами Договору страхування.
Однак відповідач відмовив позивачу у виплаті страхового відшкодування, пославшись при цьому на порушення позивачем п.п.9.3.8, 9.3.9 Договору страхування, а також на повідомлення водієм, який здійснював перевезення вантажу, неправдивих відомостей відповідачу.
З цього приводу судом було встановлено наступне.
Відповідно до п.9.3.8 Договору страхування позивач, як страхувальник, зобов'язаний ознайомити всіх працівників, що допущені до організації перевезень, з умовами Договору та інструкціями страховика і вимагати їх виконання.
Вказані умови Договору страхування виконані позивачем. Доказів, які б свідчили про протилежне ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.
Як вбачається з матеріалів справи, в Додатку №2 до Договору страхування викладено розроблену відповідачем Інструкцію для водіїв, з якою позивач не тільки ознайомив водія, але й виготовив та видав йому на руки її копію.
Відносно доводів відповідача про те, що водієм порушено встановлену тривалість зупинки транспортного засобу, оскільки згідно з даними тахошайб замість дозволених 20 хвилин зупинка тривала 25-27, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що в п.2.2 вищезгаданої Інструкції для водіїв чітко вказано про те, що під час довготривалої зупинки - більше 30 хвилин слід залишати транспортний засіб лише на спеціально обладнаній стоянці для автомобільних перевезень (TIR Parking), або на стоянці під охороною. Тобто, в даному випадку водієм позивача не було допущено порушення вимог Інструкції для водіїв.
Колегією суддів враховано доводи відповідача про те, що водій повідомив завідомо неправдиві відомості, а саме зазначив про те, що зупинка автомобіля тривала близько 15 хвилин.
Однак, як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, водій в своїх поясненнях не стверджував, а припускав, що тривалість зупинки була приблизно 15 хвилин. Окрім того, наявні в справі матеріали свідчать про те, що крадіжка вантажу відбулася не під час зупинки автомобіля позивача, а під час його руху, у зв'язку з чим з'ясування питання щодо тривалості зупинки автомобіля не належить до предмету доказування у даній справі.
За умовами укладеного між сторонами Договору страхування (п.2) страховим випадком є факт настання цивільної відповідальності страхувальника, визнаної ним добровільно за попередньою згодою страховика чи встановленої чинним рішенням суду за зобов'язаннями, що виникають при заподіянні шкоди потерпілим третім особам внаслідок настання страхового ризику - відповідальність за вантаж.
Зібрані у справі докази свідчать як про факт крадіжки, так і про факт звернення вантажовідправника до позивача із претензією про відшкодування вартості викраденого вантажу.
Окрім того, згідно наданих позивачем пояснень на час перегляду справи судом апеляційної інстанції вже винесене судове рішення про стягнення з відповідача завданих відправнику вантажу збитків.
Згідно зі ст. 991 Цивільного кодексу України страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі:
- навмисних дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, якщо вони були спрямовані на настання страхового випадку, крім дій, пов'язаних із виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, вчинених у стані необхідної оборони (без перевищення її меж), або щодо захисту майна, життя, здоров'я, честі, гідності та ділової репутації;
- вчинення страхувальником або особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку;
- подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування або про факт настання страхового випадку;
- одержання страхувальником повного відшкодування збитків за договором майнового страхування від особи, яка їх завдала;
- несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків;
- наявності інших підстав, встановлених законом.
Аналогічні норми містить ст. 26 Закону України "Про страхування".
Оскільки відповідачем не доведено суду наявність підстав для відмови у виплаті позивачу страхового відшкодування або обставин, які б свідчили про те, що подія, яка мала місце 26.11.2014р., не є страховим випадком, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що відмова відповідача у виплаті позивачу страхового відшкодування за Договором страхування є безпідставною.
Однак при цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що за умовами п.2 Договору страхування при заподіянні шкоди страхувальник має право на отримання страхового відшкодування в розмірі прямої дійсної шкоди в межах страхової суми з урахуванням конкретних умов страхування.
Позивач в своїй заяві про збільшення розміру позовних вимог навів розрахунок шкоди, завданої крадіжкою товару, згідно з яким шкода становить 19 947,84 Євро, що станом на 17.12.2015р. по курсу НБУ еквівалентно 514 115,36 грн.
Відповідно до п.11.6.2.1.1 Договору страхування страхове відшкодування за знищення, пошкодження чи втрату вантажу здійснюється: у разі повного знищення/втрати вантажу (його частини) - у розмірі документально підтвердженої вартості пошкодженого, знищеного чи втраченого вантажу (або його частини) згідно транспортної накладної та документів, що до неї додаються (документів, що в ній зазначені ) на момент настання страхового випадку за вирахуванням франшизи та вартості придатних для використання залишків, визначеної на основі висновку експерта.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до товаросупровідних документів (інвойс №8034043270 від 13.11.2014р., книжка МДП №XN75037332 - том справи - 1, аркуші справи - 105, 108-109) та повідомлення Київської митниці Міндоходів №9237/1/10-70-13-47 від 04.12.2014р. (том справи - 1, аркуші справи - 114-115), загальна вартість вантажу становила 4 924 800,00 грн., вартість за 1 л - 342,00 грн., відповідно вартість втраченого вантажу становить: 342,00 грн. х 1100 л - 376 200,00 грн.
За умовами п.3 Договору страхування франшиза по ризику "крадіжка" встановлена у розмірі 2 250 USD, що станом на дату укладання Договору становить 29 435,18 грн.
Зважаючи на вищевикладене, в даному випадку страхове відшкодування, яке підлягає виплаті позивачу становить 346 764,82 грн. (376 200,00 - 29 435,18 = 346 764,82 грн.).
В ст. 988 Цивільного кодексу України передбачено, що страховик зобов'язаний протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати страхувальникові. У разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором. Страхова виплата за договором майнового страхування здійснюється страховиком у межах страхової суми, яка встановлюється у межах вартості майна на момент укладення договору. Відшкодувати витрати, понесені страхувальником у разі настання страхового випадку з метою запобігання або зменшення збитків, якщо це встановлено договором.
Відповідно до п.11.13 Договору страхування страховик приймає рішення про виплату, відмову чи відстрочку у виплаті страхового відшкодування протягом 10-ти робочих днів після отримання останнього необхідного документу для прийняття рішення про виплату та, у разі прийняття рішення про виплату, - складає страховий акт. Про відмову у виплаті або прийнятті рішення про відстрочку виплати страховик протягом 10-ти робочих днів повідомляє страхувальника письмово з викладенням мотивації прийнятого рішення та обґрунтуванням причин відмови (відстрочки).
В процесі судового розгляду було встановлено, що відповідач неправомірно відмовив позивачу у виплаті страхового відшкодування, а також порушив строки як для здійснення цієї виплати, так і для прийняття рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування.
Оскільки відповідач не надав ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції доказів на підтвердження належного виконання умов укладеного з позивачем Договору страхування, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість вимоги позивача щодо стягнення з відповідача страхового відшкодування у розмірі 346 764,82 грн., а не 514 115,36 грн., як зазначав позивач.
Під час перегляду справи колегією суддів було встановлено, що позивач надав місцевому господарському суду заяву про збільшення розміру позовних вимог (том справи - 1, аркуші справи - 43-46), в якій, окрім суми страхового відшкодування, просив суд стягнути з відповідача інфляційні втрати, 3% річних та пеню. Вказана заява була прийнята судом до розгляду, про що прямо вказано в судовому рішенні у даній справі (том справи - 1, аркуш справи - 136). Водночас мотивувальна частина оскаржуваного відповідачем рішення суду у даній справі взагалі не містить посилання на вище перелічені вимоги позивача, які по суті є похідними від вимоги про стягнення суми страхового відшкодування, частково задоволеної місцевим господарським судом.
Вищенаведене свідчить про неповне з'ясування Господарським судом міста Києва обставин, які мають значення для справи, внаслідок чого не були застосовані норми матеріального права, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин сторін. Дані порушення мають бути виправлені судом апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
В п.9.4.3 Договору страхування передбачено, що при настанні страхового випадку страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування в передбачений Розділом 11 Договору строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення виплати страхового відшкодування шляхом сплати страхувальнику пені за кожен день прострочення платежу у розмірі 0,01% від належної до виплати суми, але не більше 5% від розміру страхового відшкодування.
За розрахунком позивача з відповідача підлягає стягненню пеня у розмірі 283 852,22 грн. за період з 01.01.2015р. по 31.12.2015р.
Як уже зазначалося вище, на початку грудня позивач надав всі необхідні для здійснення страхової виплати документи, у зв'язку з чим у грудні 2014 року відповідач мав прийняти рішення про виплату страхового відшкодування та перерахувати позивачу грошові кошти, але не зробив цього, у зв'язку з чим станом на 01.01.2015р. відповідач є таким, що прострочив виконання свого грошового зобов'язання позивачу і нарахування пені є правомірним.
За правилами ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір поки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.
Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.
За загальним правилом, що випливає із Цивільного кодексу України період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов'язання, не обмежується.
Відповідно до ч.2 ст. 258 Цивільного кодексу України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.
Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Стаття 266 Цивільного кодексу України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Отже, аналіз норм ст. 266, ч.2 ст. 258 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою (аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду України від 18.05.2016р. у справі №6-47цс16).
Згідно зі ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
За розрахунком колегії суддів (з урахуванням суми страхового відшкодування, яке присуджено до стягнення з відповідача, у розмірі 346 764,82 грн.), за період з 01.01.2015р. по 31.12.2015р. з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у загальному розмірі 175 434,50 грн., розрахована наступним чином:
346 764,82 грн. (сума боргу) х 0,077 (розмір подвійної облікової ставки НБУ в день) х 36 (кількість днів прострочення за період з 01.01.2015 по 05.02.2015) : 100 = 9 576,41 грн.;
346 764,82 грн. (сума боргу) х 0107 (розмір подвійної облікової ставки НБУ в день) х 26 (кількість днів прострочення за період з 06.02.2015 по 03.03.2015) : 100 = 9 633,41 грн.;
346 764,82 грн. (сума боргу) х 0,164 (розмір подвійної облікової ставки НБУ в день) х 177 (кількість днів прострочення за період з 04.03.2015 по 27.08.2015) : 100 = 100 894,31 грн.;
346 764,82 грн. (сума боргу) х 0,148 (розмір подвійної облікової ставки НБУ в день) х 28 (кількість днів прострочення за період з 28.08.2015 по 24.09.2015) : 100 = 14 364,61 грн.;
346 764,82 грн. (сума боргу) х 0,121 (розмір подвійної облікової ставки НБУ в день) х 35 (кількість днів прострочення за період з 25.09.2015 по 29.10.2015) : 100 = 14 630,63 грн.;
346 764,82 грн. (сума боргу) х 0,121 (розмір подвійної облікової ставки НБУ в день) х 49 (кількість днів прострочення за період з 30.10.2015 по 17.12.2015) : 100 = 20 482,88 грн.;
346 764,82 грн. (сума боргу) х 0,121 (розмір подвійної облікової ставки НБУ в день) х 14 (кількість днів прострочення за період з 18.12.2015 по 31.12.2015) : 100 = 5 852,25 грн.
Загальна сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 175 434,50 грн. (9 576,41 + 9 633,41 + 100 894,31 + 14 364,61 + 14 630,63 + 20 482,88 + 5 852,25 = 174 434,50).
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тобто, названа стаття встановлює виняток із загального правила ст. 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника (в даному випадку відповідача).
До того ж, передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Оскільки в процесі судового розгляду було встановлено факт прострочення відповідача, нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму основного боргу (страхового відшкодування у розмірі 346 764,82 грн.) є правомірним.
За розрахунком позивача за період з 01.01.2015р. по 31.12.2015р. з відповідача підлягає стягненню 260 685,13 грн. інфляційних втрат та 17 043,55 грн. 3% річних. При цьому, як і у випадку з пенею, позивач здійснював свій розрахунок, виходячи з того, що основний борг (сума страхового відшкодування) становить 514 115,36 грн.
Однак за розрахунком колегії суддів, зважаючи на задоволення вимог про стягнення з відповідача страхового відшкодування у розмірі 346 764,82 грн., з відповідача підлягає стягненню за вказаний позивачем період 150 194,21 грн. інфляційних втрат та 10 402,94 грн. 3% річних, розрахованих наступним чином.
Розрахунок заборгованості з урахуванням індексу інфляції здійснюється шляхом множення суми боргу на час її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення виплати боргу. Отже, сума заборгованості з урахуванням індексу інфляції розраховується наступним чином: 346 764,82 грн. (сума боргу) х 1,433 (сукупний індекс інфляції за період з 01.01.2015р. по 31.12.2015р.) = 150 194,21 грн. (інфляційне збільшення суми боргу).
Розмір 3% річних розрахований за формулою: 346 764,82 грн. (сума боргу) х 3 (розмір процентів річних) х 365 (кількість днів прострочення) : 365 (кількість днів у році) : 100 = 10 402,94 грн.
Таким чином, позовні вимоги у даній справі підлягають частковому задоволенню, а саме в частині стягнення з відповідача на користь позивача 346 764,82 грн. страхового відшкодування, 175 434,50 грн. пені, 150 194,21 грн. інфляційних втрат та 10 402,94 грн. 3% річних. В іншій частині вимог позов задоволенню не підлягає.
Окрім того, в заяві про збільшення розміру позовних вимог позивач, серед іншого, просив суд стягнути з відповідача 24 950,00 грн. витрат з оплати юридичних послуг, наданих позивачу на підставі договору про надання юридичних (адвокатських) послуг від 02.11.2015р. №02/11/15, укладеного між позивачем та ФОП ОСОБА_7
На підтвердження факту надання послуг та понесення відповідних витрат позивачем надано суду договір №02/11/15 від 02.11.2015р., рахунок-фактуру №18/11/15 та платіжне доручення №662 від 30.11.2015р. (том справи - 1, аркуші справи - 47-50).
З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що згідно зі ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
В ст. 49 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З наведеного випливає, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ч.5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.
Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум (аналогічну правову позицію викладено в п.6.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України»).
Однак в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що позивачем було отримано та оплачено послуги саме адвоката.
Тоді як за змістом ч.3 ст. 48 та ч.5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні п.1 ст. 1 та ч.1 ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 N 6-рп/2013 у справі N 1-4/2013.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів не вбачає правових підстав для покладання на відповідача витрат позивача з оплати юридичних послуг, наданих йому на підставі договору про надання юридичних (адвокатських) послуг від 02.11.2015р. №02/11/15.
Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування доводів позивача про порушення ним умов Договору страхування в частині виплати страхового відшкодування.
Доводи апеляційної скарги також не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.
Однак за результатами перегляду справи колегією суддів було встановлено, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи (не розглянуто частину заявлених позивачем вимог), що в свою чергу свідчить про порушення ним норм матеріального і процесуального права.
Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;
4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
З урахуванням наведених обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Однак рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/32751/15 від 24.03.2016р. має бути скасовано в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення інфляційних втрат, пені та 3% річних, з прийняттям в цій частині нового рішення про стягнення з відповідача 175 434,50 грн. пені, 150 194,21 грн. інфляційних втрат та 10 402,94 грн. 3% річних. В іншій частині судове рішення має бути залишено без змін.
Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на відповідача (апелянта).
Керуючись ст.ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Універсальна" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/32751/15 від 24.03.2016р. частково скасувати в частині відмови в задоволенні позову, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:
«1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Універсальна" на користь Агропромислового виробничого підприємства "Агротранссервіс" 346 764 (триста сорок шість тисяч сімсот шістдесят чотири) грн. 82 коп. страхового відшкодування, 150 194 (сто п'ятдесят тисяч сто дев'яносто чотири) грн. 21 коп. інфляційних втрат, 10 402 (десять тисяч чотириста дві) грн. 94 коп. 3% річних, 175 434 (сто сімдесят п'ять тисяч чотириста тридцять чотири) грн. 50 коп. пені, 10 241 (десять тисяч двісті сорок одну) грн. 63 коп. судового збору.
3. В іншій частині позову - відмовити. Видати наказ».
3. Матеріали справи №910/32751/15 повернути до Господарського суду міста Києва.
4. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази із зазначенням необхідних реквізитів сторін.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.
Головуючий суддя Л.П. Зубець
Судді Л.Г. Смірнова
С.О. Алданова