Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"09" серпня 2016 р.Справа № 922/2149/16
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Погорелової О.В
при секретарі судового засідання Хечанян Г.В.
розглянувши справу
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування", м. Київ
до Товариства з додатковою відповідальністю "Міжнародна страхова компанія", м. Харків
про стягнення 49000,00 грн.
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився
відповідача - ОСОБА_1,
У липні 2016 року до господарського суду Харківської області з позовом до ТДВ "Міжнародна страхова компанія" (далі - відповідач) звернулось ПрАТ "СК "Арсенал Страхування" (далі - позивач). У позові останній просив суд стягнути з відповідача 49000,00 грн. як відшкодування витрат, заподіяних позивачеві. Витрати по оплаті судового збору позивач просив суд покласти на відповідача. Позов обґрунтований ст.ст. 528, 993, 1188, 1194 ЦК України, ст. 27 ЗУ "Про страхування" та інш.
Ухвалою суду від 06.07.2016 року було порушено провадження по справі та її розгляд був призначений на 20.07.2016 року 10:15 год.
Разом з позовом позивачем суду було подане клопотання про визнання причин пропуску позовної давності поважними та поновлення строку позовної давності. Надане клопотання досліджене судом та долучене до матеріалів справи.
У судовому засіданні 20.07.2016 року представник відповідача подав суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує та просить суд відмовити в його задоволенні. Зокрема посилається на те, що виходячи з наявних у матеріалах справи доказів не вбачається вини ОСОБА_2 у скоєнні ДТП 31.08.2011 року. Таким чином, на даний момент страховий випадок не настав, так як не доведена вина особи, чия відповідальність була застрахована ТДВ "МСК".
Разом з відзивом, відповідачем суду була заява про застосування строків позовної давності.
Ухвалою суду від 20.07.2016 року розгляд справи був відкладений до 09.08.2016 року до 11:15 год.
Позивач правом на участь представника у судовому засіданні не скористався. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить відмітка про направлення ухвали про призначення справи до розгляду за адресою, вказаною у позовній заяві та повідомлення про вручення відповідного поштового відправлення.
Разом з тим, 01.08.2016 року до суду від позивача надійшло клопотання, в якому він просить суд розглядати справу без участі представника позивача у судовому засіданні. Також позивач у клопотання зазначив, що підтримує позовні вимоги та просить суд їх задовольнити.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає за можливе клопотання задовольнити, оскільки брати участь у судовому засіданні, відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, є правом сторони а не обов'язком, а обов'язковість явки в судове засідання представника позивача судом не визнавалась.
Присутній у судовому засіданні 09.08.2016 року представник відповідача проти позову заперечував, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог та застосувати наслідки спливу позовної давності.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника відповідача, суд встановив наступне.
31.08.2011 року між ОСОБА_3 та ПрАТ “Страхова компанія “Арсенал Страхування” було укладено договір страхування наземного транспорту №366/11-Тз/Х. На умовах, встановлених цим договором страхування були застраховані майнові інтереси страхувальника, пов'язані із володінням, користуванням та розпорядженням автомобілем “Honda”, держ. реєстр. № НОМЕР_1, від ризиків “Викрадення”, “Збитки внаслідок ДТП”, “Збитки внаслідок інших подій”.
31.08.2011 року в м. Харкові на вул. Полтавський шлях сталося ДТП, в результаті якого відбулося зіткнення застрахованого в позивача автомобіля “Honda”, держ. реєстр. №АА8855ВХ, під керуванням водія ОСОБА_3 та автомобіля “Chevrolet” держ. реєстр. АХ6945ВІ під керуванням водія ОСОБА_2
02 вересня 2011 року потерпілий ОСОБА_3 повідомив позивача про настання страхового випадку.
Ленінським районним судом м. Харкова 21.10.2011 року було винесено постанову про закриття провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 у зв'язку із спливом строку притягнення до адміністративної відповідальності. Як встановлено при розгляді адміністративної справи, відносно водія ОСОБА_2 було складено протокол про адміністративне правопорушення за ст. 124 КпАП України.
Згідно Довідки Управління ДАЇ від 21.10.2011 року, ДТП сталося внаслідок порушення водієм ОСОБА_2 правил дорожнього руху, а саме п.п. 12.1, 12.3, 13.1 ПДР України.
В результаті вказаної ДТП автомобіль “Honda”, держ. реєстр. №АА8855ВХ отримав механічні пошкодження та його власнику, страхувальнику позивача, заподіяно матеріальну шкоду.
Відповідно до Рахунку-фактури №003/09 від 06.09.2011 року, наданого ФОП “ОСОБА_4В.” розмір збитків складає 15256, 00 грн. та Рахунку-фактури №СФ-0003264 від 07.10.2011 року, наданого ТОВ “Актив-Транс Харків” розмір збитків складає 56343, 96 грн., всього вартість відновлюваного ремонту становить 71599,96 грн.
29.11.2011 року позивач перерахував страхове відшкодування в сумі 56343,96 грн. на рахунок ТОВ “Актив-Транс Харків” та 15256 грн. на рахунок ФОП "ОСОБА_4В.".
Як встановлено судом, цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_2 застрахована у ТДВ “Міжнародна страхова компанія”, відповідно до Закону України “Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів”, що підтверджено полісом №АА5021669.
Полісом №АА5021669 передбачений ліміт відповідальності 50000,00 грн.
Також полісом передбачено франшизу в розмірі 1000,00 грн., тому відповідач ТДВ “Міжнародна страхова компанія” несе відповідальність в межах ліміту, передбаченого полісом за вирахуванням франшизи, тобто у сумі 49000,00 грн.
Зазначені обставини не заперечується сторонами.
14.01.2014 року позивач направив на адресу ТДВ “Міжнародна страхова компанія” претензію про відшкодування збитків в порядку регресу, з додатком копій необхідних документів, дана претензія була отримана ТДВ “Міжнародна страхова компанія” 20.01.2014 року.
Втім, відповіді на претензію чи відшкодування шкоди відповідача не здійснив.
ОСОБА_2 обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 6 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів” страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.
Частиною 1 ст. 25 Закону України "Про страхування" передбачено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Відповідно до ч. 1 ст. 990 ЦК України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).
За приписами п.1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Відповідно до ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Аналогічне зазначено і в ст. 27 Закону України "Про страхування", згідно з якою до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Право вимоги страховик отримує тільки в разі, якщо він виплатив страхове відшкодування, тобто вимога до винної особи по суті має регресний характер.
Оскільки в матеріалах справи наявні докази виплати страховиком (Позивачем) страхового відшкодування, його звернення з позовною заявою до суду про стягнення грошових коштів в порядку регресу не суперечить положенням чинного законодавства.
На підставі ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Частинами першою та другою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Таким чином, за змістом вказаної норми, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципу вини.
З огляду на викладене, до позивача перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Такою особою, в даному випадку, є ОСОБА_2 Однак, у разі якщо його цивільно-правова відповідальність перед третіми особами застрахована у певного страховика, то останній стає відповідальною особою, адже, внаслідок укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, страховик в межах страхової суми несе відповідальність за шкоду, завдану застрахованою ним особою, тобто, бере на себе всю відповідальність за свого страхувальника, що виникає внаслідок заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки, оскільки застрахував такий страховий ризик, як відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки.
Таким чином відповідач є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля “Honda”, держ. реєстр. №АА8855ВХ, відповідно до положень Закону України “Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів” в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності (поліс № АА 5021669), а до позивача як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором, перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до відповідача, як особи, відповідальної за завдані збитки.
Аналогічні висновки по застосуванню положень Закону містяться у постанові Верховного Суду України судової палати у господарських справах від 25 листопада 2008 року (справа 11/406-07), а також у постанові Верховного Суду України 11/104 від 07.11.2011року (справа № 48/562), висновки якої про застосування правової норми у спірних правовідносинах при прийнятті рішення у справі, є обов'язкові до врахування судом згідно положень ч. 2 ст. 82 ГПК України.
Тобто в розумінні положень Закону “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” позивач набув (в порядку регресу) право на виплату страхового відшкодування від страховика винної особи.
Доводи позивача відповідачем не спростовані, що є підставою для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача суми збитку в розмірі 49000,00 грн.
Разом з тим суд зазначає наступне.
Як зазначалося вище, позивачем разом з позовом до суду було подане клопотання про поновлення строку позовної давності.
20.07.2016 року відповідачем до суду була подана заява про застосування спливу позовної давності. Відповідач вважає, що звернення до суду загальної юрисдикції замість господарського суду, свідчить про некомпетентність позивача та не може бути поважною причиною пропуску строків позовної давності.
Вирішуючи питання щодо визнання поважними причин пропуску строку позовної давності, суд зазначає наступне.
Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.
Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Стосовно підприємства (установи, організації) зазначені обставини не можуть братися судом до уваги, оскільки за відсутності (в тому числі й з поважних причин) особи, яка представляє його в судовому процесі, відповідне підприємство (установа, організація) не позбавлене права і можливості забезпечити залучення до участі у такому процесі іншої особи; відсутність зазначеної можливості підлягає доведенню на загальних підставах.
Відповідно до положень ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).
Тобто, строк позовної давності в три роки для стягнення страхового відшкодування встановлений ст. 257 Цивільного кодексу України є строком в межах якого позивач мав право звернутись до суду з відповідною вимогою.
Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання. Як вже встановлено судом, позивач виплатив потерпілій стороні страхове відшкодування 29.11.2011 року.
Як роз'яснено у пункті 4.4.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів” №10 від 29.05.2013 року, за змістом частини другої статті 264 ЦК України переривання перебігу позовної давності шляхом пред'явлення позову матиме місце у разі не будь-якого подання позову, а здійсненого з додержанням вимог процесуального закону, зокрема, статей 54, 56, 57 ГПК. Тому, якщо господарським судом у прийнятті позовної заяви відмовлено (стаття 62 ГПК) або її повернуто (стаття 63 названого Кодексу), то перебіг позовної давності не переривається. Так само не перериває цього перебігу подання позову з порушенням правил підвідомчості справ.
Частиною 3 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Частиною 5 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі, коли суд визнає поважними причини пропущення позовної давності порушене право підлягає захисту.
Дослідивши обставини справи суд не визнає поважними причини пропущення позовної давності, оскільки юридична необізнаність позивача щодо підвідомчості спорів не є поважною причиною визнання пропуску строку позовної давності з поважних причин.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Оскільки обґрунтованих причин звернення до суду з позовом поза межами строку давності не наведено, а відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по оплаті судового збору покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 1, 4, 12, 22, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області протягом десяти днів з дня підписання повного рішення, відповідно до статті 93 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 15.08.2016 р.
Суддя ОСОБА_5