79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
08.08.2016р. Справа№ 914/1400/16
За позовом: Заступника прокурора Львівської області, м. Львів,
до відповідача 1: Львівської міської ради, м.Львів
відповідача 2: Львівського обласного кооперативного міжгосподарського об'єднання по агропромисловому будівництву «Львівагропромбуд», м.Львів,
третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Державна інспекція сільського господарства у Львівській області, м. Львів,
третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Сосновий гай 2», м. Львів,
про визнання протиправним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та зобов'язання повернути земельну ділянку.
Суддя Яворський Б.І. при секретарі Гелеш Г.
Від прокуратури: ОСОБА_1,
Представники:
від відповідача 1: Коржевич У Ф.,
від відповідача 2: не з'явився,
від третьої особи 1: не з'явився,
від третьої особи 2: ОСОБА_2
На розгляд господарського суду Львівської області заступником прокурора Львівської області подано позов до Львівської міської ради та Львівського обласного кооперативного міжгосподарського об'єднання по агропромисловому будівництві «Львівагропромбуд» про визнання протиправним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та зобов'язання повернути земельну ділянку.
Ухвалою суду від 30.05.2016р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 14.06.2016р., задоволено заяву прокурора про вжиття заходів до забезпечення позову - заборонено будь-яким особам вчиняти дії, пов'язані із забудовою земельної ділянки площею 0,3467 га (кадастровий номер 4610137500:07:001:0218) на розі вул.Варшавської - вул.Соснової у м.Львові.
Ухвалою суду від 14.06.2016р. залучено до участі у справі як третю особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, Державну інспекцію сільського господарства у Львівській області.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.06.2016р. у справі №914/1400/16 ухвалу господарського суду Львівської області від 30.05.2016р. у частині вжиття заходів до забезпечення позову (п.8) скасовано.
07.07.2016р. прокурором повторно подано заяву про вжиття заходів забезпечення позову.
Ухвалою суду від 02.08.2016р., враховуючи неприбуття у судове засідання представників відповідача 2 та їх клопотання про відкладення розгляду справи, а також для надання учасникам процесу можливості подати необхідні докази по справі, розгляд справи відкладено на 08.08.2016р.
У судове засідання 08.08.2016р. представник відповідача 2 повторно не з'явився, про причини неявки не повідомив. Прокурор та відповідач 1 наполягали на продовжені розгляду справи за наявними у справі доказами за відсутності представника відповідача 2, оскільки останнім не було надано суду жодних доказів поважності причин неявки в судове засідання.
Заслухавши учасників процесу, враховуючи закінчення визначеного законом двохмісячного строку розгляду справи і відсутність клопотання про його продовження, наполягання прокурора та відповідача 1 на продовженні розгляду справи, а також беручи до уваги, що ухвала суду від 02.08.2016р. була відправлена до Єдиного державного реєстру судових рішень (з 05.08.2016р. з нею можна було ознайомитися у ЄДРСР будь-якій заінтересованій особі), а 03.08.2016р. надіслана на адресу відповідача 2 (підтверджується копією Списку №826 згрупованих внутрішніх поштових відправлень рекомендованих листів, поштове відправлення №7901410588504), наявність письмового відзиву у справі, суд продовжив розгляд за відсутності представника відповідача 2, адже суд виконав вимоги щодо належного повідомлення учасників процесу про дату і час судового засідання, тому відповідач 2 при своєму бажанні мав можливість з'явитися у судове засідання 08.08.2016р. Крім того, до попереднього клопотання від 02.08.2016р. про відкладення розгляду справи, яке було судом задоволено, відповідач 2 так і не подав доказів того, що його представники брали участь у розгляді іншої справи у Львівському апеляційному адміністративному суді 02.08.2016р. о 12.00 через що не з'явилися у судове засідання, хоча дату « 02.08.2016р.» суд узгоджував з прокурором та представниками відповідача 1 та відповідача 2 у судовому засіданні ще 14.06.2016р.
08.08.2016р. Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Сосновий гай 2» подало заяву про залучення його до участі у справі третьою особою 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача через те, що рішення у даній справі може вплинути на права та обов'язки ОСББ, оскільки спірна земельна ділянка прилягає до будинку по вул. Соснова, 26, співвласниками якого є члени ОСББ «Сосновий гай 2». Прокурор та представник ЛМР не заперечили проти задоволення даного клопотання.
Згідно ст.27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора.
Розглянувши дане клопотання та заслухавши пояснення учасників процесу, суд вважає подане клопотання обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню, тому залучив об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Сосновий гай 2» до участі у справі третьою особою 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.
У матеріалах справи міститься клопотання представника відповідача 2 про зупинення провадження у справі (вх. №3152/16 від 14.06.2016р.), яке обгрунтовується наступним. 10.06.2016р. об'єднанням «Львівоблагропромбуд» було подано адміністративний позов до Львівського окружного адміністративного суду про визнання протиправними та незаконними дій заступника прокурора Львівської області, що проявилися у поданні позовної заяви до господарського суду Львівської області. 13.06.2016р. було відкрито провадження в справі №813/1948/16, справу призначено до розгляду на 23.06.2016р. На думку відповідача 2, обставини у справі №813/1948/16 є пов'язаними з обставинами справи №914/1400/16, оскільки їх з'ясування є необхідною умовою для визначення правомірності дій заступника прокурора і надання їм правової оцінки, що безпосередньо вплине на фактичне вирішення справи за позовом останнього у справі №914/1400/16.
Прокурор заперечив проти клопотання відповідача 2 про зупинення провадження у справи з підстав, викладених у поясненні. Зокрема, зазначив, що ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 30.06.2016р. у справі №813/1948/16 провадження у цій справі закрито на підставі п.1 ст.157 КАС України, оскільки справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Представники відповідача 1 та третьої особи 2 також заперечили проти клопотання про зупинення провадження у справі.
Щодо клопотання відповідача 2 про зупинення провадження у справі, суд відзначає таке. Відповідно до ст.79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. Згідно п.3.16 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011р. пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиційне значення.
У даному випадку заявник не довів неможливість розгляду даної справи до вирішення справи № 813/1948/16, тому суд відмовив у задоволенні клопотання про зупинення провадження і продовжив розгляд справи. Покликання відповідача 2 на те, що у схожій ситуації господарський суд зупиняв провадження у справі до вирішення адміністративної справи за позовом до прокурора, не береться до уваги, оскільки обставини у цих справах різні. Так, у справі, про яку зазначає відповідач 2, прокурор подавав позов в інтересах держави в особі міської ради, яка була визначена позивачем, обґрунтовувався позов порушенням інтересів територіальної громади і під час розгляду господарського спору адміністративний суд, встановивши, що міська рада про порушення прав територіальної громади внаслідок використання позивачем спірної земельної ділянки прокуратуру не повідомляла, у своїй постанові зазначив, що вчинення прокурором дій в інтересах територіальної громади без відома ради в силу ч.2 ст.9 ЗУ «Про прокуратуру» є втручанням у господарську діяльність органу місцевого самоврядування. У даному ж випадку прокурор подав позов в інтересах держави і сам виступив позивачем у спорі, оскільки відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у даних правовідносинах, що відповідає ст.23 ЗУ «Про прокуратуру» та ст.29 ГПК України, а орган місцевого самоврядування є одним із відповідачів за таким позовом.
У судовому засіданні 08.08.2016р. прокурор заявлені позовні вимоги підтримав, обґрунтовуючи їх тим, що відповідачем 1 (Львівською міською радою) прийнято ухвалу №4499 від 19.03.2015р. «Про затвердження Львівському обласному кооперативному міжгосподарському об'єднанню по агропромисловому будівництву «Львівоблагропромбуд» проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на розі вул.Варшавської - вул.Соснової», яка, на думку прокурора, є незаконною, оскільки: ухвала міської ради від 25.10.2007р. №1236 «Про погодження Львівському обласному кооперативному міжгосподарському об'єднанню по агропромисловому будівництву «Львівагропромбуд» місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на розі вул.Варшавської-Соснової» уже втратила чинність через 2 роки після набрання чинності ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення державного регулювання у сфері будівництва житла» від 29.06.2010р., а тому міською радою порушено порядок передання в оренду земельної ділянки, адже тепер така земельна ділянка могла бути передана в оренду тільки за результатами проведення земельних торгів; під час прийняття спірної ухвали був відсутній план зонування або детальний план території спірної ділянки; висновок державної експертизи землевпорядної документації від 08.08.2008р. втратив чинність через три роки з моменту його видачі, а тому не міг бути взятий до уваги міською радою при прийнятті спірної ухвали; оскільки оскаржувана ухвала є незаконною, то і договір оренди земельної ділянки №Ш-3668 від 26.08.2015р., укладений на її підставі, слід визнати недійсним та зобов'язати відповідача 2 повернути земельну ділянку площею 0,3467га (кадастровий №4610137500:07:001:0218) на розі вул.Варшавської - вул.Соснової у м.Львові в розпорядження Львівської міської ради, привівши її у попередній стан. Заяву про вжиття заходів забезпечення позову підтримав.
У судовому засіданні представник відповідача 1 (Львівської міської ради) заявлені позовні вимоги визнав, зазначивши, що: Львівським міським головою на підставі ст.59 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст.62 Регламенту ЛМР вносилися зауваження до ухвали міської ради про надання в оренду земельної ділянки, проте повторним голосуванням депутатів вето міського голови було подолане та відповідна ухвала була повторно проголосована; ухвалою ЛМР №1236 від 25.10.2007р. погоджено «Львівоблагропромбуд» місце розташування земельної ділянки та надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо її відведення, однак такий проект землеустрою на спірну земельну ділянку затверджено лише у 2015р.; оскільки земельна ділянка на розі вул. Варшавської-вул. Соснової у м. Львові є вільною від забудови, то відповідач 2 може отримати її в оренду лише на конкурентних засадах; відсутній план зонування або детальний план території, що є порушенням ч.3 ст. 24 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності»; просив задоволити позов прокурора у повному обсязі; заяву прокурора про вжиття заходів забезпечення позову підтримав.
У відзиві на позов (вх. №23408/16 від 03.06.2016р.) відповідач 2 заперечив проти позовних вимог повністю з наступних підстав: 1) передача спірної земельної ділянки в оренду відбулася відповідно до чинного законодавства, оскільки проведення земельних торгів у даному випадку не було потрібним; 2) законність та правомірність передачі ділянки в оренду без проведення торгів встановлена Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.07.2015р. (справа №К/800/26532/13); 3) відповідач 2 самостійно в межах чинного законодавства звільнив спірну ділянку від забудови з метою будівництва багатоквартирного житлового будинку; 4) за місцем розташування земельної ділянки розроблений і затверджений у встановленому порядку план зонування території.
Представник третьої особи 1 у судове засідання 08.08.2016р. повторно не з'явився, причин неприбуття не повідомив, вимог попередніх ухвал суду не виконав.
Представник третьої особи 2 у судовому засіданні позовні вимоги усно підтримав, просив їх задоволити, зазначив, що оскаржувана ухвала прийнята з порушенням вимог чинного законодавства.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників процесу, повно, всебічно і об'єктивно з'ясувавши усі обставини справи в їх сукупності, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, судом встановлено таке.
Львівською міською радою прийнято ухвалу №1236 від 25.10.2007р. «Про погодження Львівському обласному кооперативному міжгосподарському об'єднанню «Львівоблагропромбуд» місця розташування та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на розі вул. Варшавської - вул.Соснової у м. Львові» щодо відведення земельної ділянки площею 0,514га на розі вул. Варшавської - вул.Соснової в оренду терміном на 10 років для будівництва багатоквартирного житлового будинку за рахунок земель житлової та громадської забудови, у тому числі в межах червоних ліній земельної ділянки площею 0,2046га без права будівництва, реконструкції та посадки багаторічних насаджень.
Головним управлінням земельних ресурсів у Львівській області надано Висновок державної експертизи землевпорядної документації від 08.08.2008р. №1978 Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на розі вул. Варшавської - вул.Соснової у м. Львові» щодо відведення Львівському обласному кооперативному міжгосподарському об'єднанню по агропромисловому будівництву «Львівоблагропромбуд» земельної ділянки площею 0,514га на розі вул. Варшавської - вул.Соснової. Дата виготовлення землевпорядної документації - 2008р. У п.13 висновку зазначається, що строк дії висновку - протягом строку дії об'єкта державної експертизи, але не більше 3-х років від дня його видачі.
Згідно довідки з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями від 13.11.2014р. земельна ділянка на розі вул. Варшавської - вул.Соснової у м.Львові відноситься до земель м.Львова, що не надані у користування.
Листом №01/15 від 15.12.2014р. відповідач 2 звернувся до міського голови м. Львова з проханням затвердити проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надання земельних ділянок на розі вул.Варшавської - вул.Соснової у м.Львові в оренду.
19.03.2015р. Львівською міською радою прийнято спірну ухвалу №4499 «Про затвердження Львівському обласному кооперативному міжгосподарському об'єднанню по агропромисловому будівництву «Львівоблагропромбуд» проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на розі вул. Варшавської - вул.Соснової», якою затверджено Львівському обласному кооперативному міжгосподарському об'єднанню по агропромисловому будівництву «Львівоблагропромбуд» проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано земельну ділянку загальною площею 0,3467га, у т.ч. площею 0,0498га у межах червоних ліній без права капітального будівництва (кадастровий №4610137500:07:001:0218) на розі вул. Варшавської - вул.Соснової в оренду терміном на 10 років для будівництва багатоквартирного житлового будинку за рахунок земель, що не надані у власність або користування, перевівши їх до земель житлової та громадської забудови.
23.03.2015р. Львівським міським головою подано зауваження до ухвали ЛМР від 19.03.2015р. №4499, у яких зазначено, що земельну ділянку на розі вул. Варшавської - вул.Соснової «Львівоблагропромбуд» можна отримати в оренду лише на конкурентних засадах за результатами проведених земельних торгів. Крім того, відповідно до вимог ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» за відсутності плану зонування або детального плану території (що має місце у даному випадку) передача земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється.
26.08.2015р. між Львівською міською радою (орендодавець, відповідач 1) та Львівським обласним кооперативним міжгосподарським об'єднанням по агропромисловому будівництву «Львівоблагропромбуд» (орендар, відповідач 2) укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого орендодавець на підставі ухвали ЛМР №4499 від 19.03.2015р. «Про затвердження Львівському обласному кооперативному міжгосподарському об'єднанню по агропромисловому будівництву «Львівоблагропромбуд» проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на розі вул. Варшавської - вул.Соснової» надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться у м. Львові на розі вул. Варшавської - вул.Соснової для будівництва багатоквартирного житлового будинку. В оренду передається земельна ділянка кадастровий №4610137500:07:001:0218, загальною площею 0,3467га, у тому числі під забудовою - 0,0063га, під твердим покриттям - 0,3404га (у т.ч. площею 0,0498га у межах червоних ліній без права капітального будівництва). Договір укладено на 10 років до 19.03.2025р. (п.8 договору).
03.11.2015р. Управлінням архітектури Департаменту містобудування ЛМР затверджено містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки на розі вул. Варшавської - вул.Соснової.
23.12.2015р. Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області затверджено Декларацію про початок виконання будівельних робіт з будівництва багатоквартирного житлового будинку на вул. Варшавській - вул.Сосновій у м. Львові.
При прийнятті рішення суд виходив з наступного.
Згідно з ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999р. у справі № 1-1/99 з урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Даний позов заявлено заступником прокурора Львівської області в межах наданих йому законодавством повноважень в інтересах держави для захисту її прав, передбачених Земельним кодексом України, а тому суд вважає, що прокурором доведено підставність звернення з відповідним позовом.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї) (ст.2 ЗК України).
Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю (ч. 1 ст. 83 ЗК України).
У статті 12 Земельного кодексу України визначено повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, до яких, зокрема, належить розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
У комунальній власності перебувають:
а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності;
б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.
У пункті 2.24 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. №6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» передбачено, що для правильного вирішення спору про визнання недійсним договору оренди суттєве значення має з'ясування правового режиму спірної земельної ділянки та дотримання сторонами порядку передачі її в оренду згідно з вимогами статей 84, 118, 123, 124 ЗК України. З огляду на це судам необхідно враховувати, що оскільки договір оренди укладається на виконання рішення органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, то без скасування таких рішень у встановленому законом порядку відсутні правові підстави для визнання відповідних договорів недійсними з підстав відсутності повноважень у відповідної місцевої ради чи органу виконавчої влади на затвердження проекту відведення та передачі спірної земельної ділянки в оренду.
Відповідно до абз. 1 ч.1 ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Згідно ст.124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.
Відповідно до абз.3 ч.1 Перехідних положень ЗК України у разі прийняття відповідними органами рішення про погодження місця розташування об'єкта або про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки до 1 січня 2008 року передача в оренду таких земельних ділянок із земель державної та комунальної власності здійснюється без проведення земельних торгів (аукціонів).
Пунктом 20 ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення державного регулювання у сфері будівництва житла» від 29.06.2010р. внесено зміни до п.3 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву" та передбачено, що прийняті і не виконані до набрання чинності цим Законом рішення відповідних органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про погодження місця розташування об'єкта або про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки зберігають чинність протягом двох років з дня набрання чинності цим Законом, а розроблені відповідно до цих рішень проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок розглядаються в установленому законом порядку. Передача в оренду таких земельних ділянок із земель державної та комунальної власності здійснюється без проведення земельних торгів (аукціонів)". Норма абз.3 ч.1 Перехідних положень ЗК України діяла протягом двох років з дня набрання чинності ЗУ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву" від 16.09.2008р., а саме до 15.10.2010р. (п.2 розділу ІІ цього Закону).
Тобто, реалізація Львівським обласним кооперативним міжгосподарським об'єднанням по агропромисловому будівництву «Львівоблагропромбуд» права отримати в оренду спірну земельну ділянку на підставі ухвали №1236 від 25.10.2007р. «Про погодження Львівському обласному кооперативному міжгосподарському об'єднанню «Львівоблагропромбуд» місця розташування та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на розі вул. Варшавської - вул.Соснової у м. Львові» без проведення земельних торгів могла відбутися не пізніше 15.10.2010р. У даному ж випадку Львівською міською радою прийнято ухвалу №4499 «Про затвердження Львівському обласному кооперативному міжгосподарському об'єднанню по агропромисловому будівництву «Львівоблагропромбуд» проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на розі вул. Варшавської - вул.Соснової» тільки 19.03.2015р., тобто, за межами такого двохрічного строку. У 2015р. передача спірної земельної ділянки в оренду могла відбуватися тільки за результатами земельних торгів, адже така земельна ділянка не підпадає під ч.2 ст.134 ЗК України, яка передбачає виключення із правила про обов'язковість продажу земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них на конкурентних засадах (земельних торгах).
У своєму відзиві відповідач 2 зазначає, що законність та правомірність передачі в оренду земельної ділянки встановлена ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.07.2015р., якою встановлені такі приюдиційні обставини: «…Законом України від 29 червня 2010 року № 2367-VІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення державного регулювання у сфері будівництва житла" внесено зміни у Закон № 509-VІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву", та пункт 3 Закону № 509-17 викладено в такій редакції: "Прийняті і не виконані до набрання чинності цим Законом рішення відповідних органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про погодження місця розташування об'єкта або про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки зберігають чинність протягом двох років з дня набрання чинності цим Законом, а розроблені відповідно до цих рішень проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок розглядаються в установленому законом порядку. Передача в оренду таких земельних ділянок із земель державної та комунальної власності здійснюється без проведення земельних торгів (аукціонів)".Тобто, необхідними і достатніми передумовами для передачі в оренду земельних ділянок із земель державної та комунальної власності без проведення земельних торгів (аукціонів) є: 1) прийняття відповідними органами рішення про погодження місця розташування об'єкта або про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки до 1 січня 2008 року; 2) розроблення, відповідно до цих рішень, проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок протягом двох років з дня набрання чинності Законом № 509-VІ. Матеріалами справи підтверджені звернення Кооперативного об'єднання "Львівоблагропромбуд" до відповідача у 2008 році, тобто до спливу дворічного строку з дня набрання чинності Законом №509-VI, із заявою про затвердження відповідного проекту. Разом з тим, матеріали справи не містять у собі доказів того, що Львівською міською радою, за наявності всіх документів, розглянуто по суті проект землеустрою та прийнято рішення щодо його затвердження або про відмову у затвердженні та щодо надання земельної ділянки Кооперативному об'єднанню "Львівоблагропромбуд". З урахуванням цього суди правильно зобов'язали Львівську міську раду розглянути на сесії відповідне питання та прийняти рішення по суті питання. Висновки судів є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни судових рішень відсутні. …»
З даного приводу суд відзначає таке. По-перше, в ухвалі адміністративного суд нічого не сказано про законність оспорюваної ухвали ЛМР від 19.03.2015р., а йде мова тільки про те, що міська рада повинна була розглянути звернення кооперативного об'єднання та прийняти рішення по суті питання, при чому, яке саме повинно бути рішення ВАСУ не зазначав. По-друге, в ухвалі суду від 23.07.2015р. говориться про звернення 2008р., а у даному випадку, як уже відзначалося вище, спірна ухвала ЛМР прийнята на підставі заяви відповідача 2 від 15.12.2014р., у якій він сам зазначає про новий проект землеустрою. По-третє, ст.35 ГПК України передбачає, що не потребують доказування преюдиційні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Однак приюдиційне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом (на це звертає увагу і Пленум Вищого господарського суду України у п.2.6 постанови «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011р. №18). У даному ж випадку відповідач 2 приюдиційності намагається надати не обставинам, а їх правовій оцінці.
Також суд звертає увагу відповідачів, що ч.3 ст.24 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачає, що у разі відсутності плану зонування або детального плану
території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється. У даному ж випадку цієї вимоги закону не було дотримано, оскільки на момент прийняття спірної ухвали такого плану не було і тільки 21.05.2015р. затверджено план зонування території, про що зазначає і сам відповідач 2 у відзиві, додаючи копію відповідної ухвали.
Погоджується суд і з твердженням прокурора, що на момент прийняття ухвали від 19.03.2015р.висновок державної експертизи від 01.08.2008р. втратив чинність, адже у п.13 чітко зазначено, що строк дії висновку - протягом строку дії об'єкта державної експертизи, але не більше 3-х років від дня його видачі, а іншого висновку у матеріалах справи немає.
Таким чином, приймаючи спірну ухвалу, ЛМР порушила вимоги зазначеного вище законодавства.
Укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону. Укладення договору оренди земельної ділянки може бути здійснено на підставі цивільно-правового договору або в порядку спадкування (ч.2-3 ст.16 ЗУ «Про оренду землі»).
Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.
З урахуванням такого висновку Конституційного Суду України та з огляду на положення статті 11 ЦК України, статей 78, 116, 122 ЗК України, в зв'язку з прийняттям суб'єктом владних повноважень ненормативного акта виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, зокрема, в сфері земельних правовідносин, відповідний ненормативний акт слугує підставою виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб приватного права.
За таких обставин рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема й права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень. Такий правовий висновок зробив Верховний Суд України (судові палати у цивільних, адміністративних та господарських справах) у постанові від 16.12.2015р. по справі №6-2510-цс15.
Про те, що питання законності рішення органу місцевого самоврядування чи органу державної влади, на підставі якого виникло речове право на земельну ділянку (право власності чи оренди), повинно розглядатися у комплексному поєднанні із вимогами про визнання недійсними правовстановлюючих документів, виданих на підставі цих актів, Верховний Суд України наголошує і у інших своїх постановах (див., наприклад, постанови від 30.09.2015р. у справі №3-553гс15, від 11.11.2014р. у справі №21-405а14, від 02.03.2016р., від 07.10.2015р.).
Згідно ст.111-28 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України ( статті 1, 8 Конституції України).
Статтею 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).
Розглядаючи заяву ПП «Галицькі приватні інвестиції», Верховний Суд України у постанові від 03.06.2014р. у справі №3-22гс14 зробив правовий висновок, що необхідною умовою для укладення договору оренди землі мало бути проведення земельних торгів, за результатами яких укладається договір оренди. Недотримання цієї процедури є порушенням органом місцевого самоврядування господарської компетенції під час укладення договору оренди землі.
У даному випадку оспорюваний договір оренди суперечить вимогам закону, адже укладений без проведення земельних торгів, які в силу ст.ст. 124, 134 ЗК України були обов'язковими.
Порушені права землекористувачів підлягають захисту способами, передбаченими статтею 152 Земельного кодексу України, з обов'язковим дотриманням норм чинного законодавства. Згідно вказаної статті захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку, що передбачено пунктом другим статті 77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Судом встановлено, що передача земельної ділянки відповідачу 2 відбулася незаконно, тому вимога про зобов'язання повернути земельну ділянку, привівши її у попередній стан, є підставною.
Щодо заяви про забезпечення позову.
Згідно статті 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Відповідно до п.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Разом із позовною заявою прокурор подавав заяву про вжиття заходів забезпечення позову. У даній заяві зазначав наступне. З інформації, висвітленої в ЗМІ та у колективному зверненні мешканців мікрорайону вул.Варшавська - вул.Соснова у м.Львові, вбачається, що за цією адресою здійснюється будівництво багатоквартирного житлового будинку. На багатьох інтернет-ресурсах з'явилася інформація про продаж квартир в будинку на перехресті вул.Варшавська - вул.Соснова у м.Львові. З метою недопущення подальшої зміни стану земельної ділянки, що може надзвичайно утруднити виконання судового рішення або призведе до залучення до судового процесу інших осіб (власників квартир), необхідним є забезпечення даного позову шляхом заборони вчинення будь-якими особами дій, пов'язаних з користуванням та забудовою земельною ділянкою площею 0,3467 га (кадастровий номер 4610137500:07:001:0218) на розі вул.Варшавської - вул.Соснової у м.Львові. Ухвалою суду від 30.05.2016р. заяву про забезпечення позову задоволено частково - заборонено будь-яким особам вчиняти дії, пов'язані із забудовою земельної ділянки площею 0,3467 га (кадастровий номер 4610137500:07:001:0218) на розі вул.Варшавської - вул.Соснової у м.Львові. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.06.2016р. ухвалу суду у частині забезпечення позову скасовано і відмовлено у задоволенні заяви. Суд апеляційної інстанції зазначив таке: «При цьому, заходи, які просив вжити прокурор з метою забезпечення позову, не є пов'язаними з предметом спору і не є співвідносними із заявленими позивачем вимогами, оскільки предметом позову є немайнові вимоги про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, а рішення суду про задоволення позову або про відмову в задоволенні позову, яке має бути винесено за результатами розгляду спору, буде містити висновки щодо законності прийняття відповідним органом рішення, відповідності закону вчиненого між відповідачами правочину або порушення сторонами норм законодавства та визнання рішення та правочину недійсним. Крім того, прокурором документально не підтверджено наявності обставин, які б унеможливили захист прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів та не надано суду належних доказів, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам, свободам та інтересам держави при здійсненні землекористування на земельній ділянці до вирішення спору по суті (аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 26.11.2014р. у справі № 910/16698/14). Заявлена вимога щодо повернення земельної ділянки в користування відповідача-1, є похідною від вимог щодо недійсності рішення ради та договору оренди земельної ділянки, відповідно виконання судового рішення винесеного за результатами розгляду спору про недійсність договору укладеного між відповідачами, зокрема, у разі задоволення позовних вимог стосуватиметься прав та обов'язків сторін такого договору (відповідачів), а заборона до вчинення дій на земельній ділянці до вирішення спору по суті не свідчить про забезпечення вимог згідно заявленого позову. Крім того, прокурором не було подано жодних підтверджуючих документів, які б свідчили про те, що вчинення відповідачем-2 дій по землекористуванню обумовлене безпосереднім порушенням прав на захист яких подано позов, і заборона на їх вчинення забезпечить виконання судового рішення про визнання недійсним рішення ради та договору оренди земельної ділянки. Відтак, з огляду на викладене, дослідивши подані позивачем матеріали та враховуючи те, що забезпечення позову є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у відомостях, які містяться в матеріалах справи відсутні достатні підстави вважати, що невжиття заходів до забезпечення позову у даній справі може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду по даній справі. А тому заявлене прокурором клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову не є достатньо обґрунтованим, відповідно до задоволенню не підлягає.»
Ні прокурор, ні міська рада не оскаржували дану постанову апеляційного суду. Натомість 07.07.2016р. прокурор знову подав заяву про вжиття заходів забезпечення позову, у якій просив заборонити відповідачу 2 та іншим особам вчиняти дії, що пов'язані з забудовою земельної ділянки площею 0,3467 га, (кадастровий номер 4610137500:07:001:0218) на розі вул.Варшавської - вул.Соснової у м.Львові. При цьому, обставини та обґрунтування необхідності вжиття таких заходів у порівнянні з попереднім зверненням не змінилися, а додалося тільки одне нове звернення мешканців та роздруківка з інтернет-ресурсу. Оскільки правова оцінка щодо відсутності підстав для вжиття заходів забезпечення позову уже надана Львівським апеляційним господарським судом, постанова якого чинна та не оскаржена, а обставини справи не змінилися, у задоволенні повторно поданої заяви прокурора суд відмовляє.
Згідно з ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
У пункті 2.3 постанови «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011р. №18 Пленум Вищого господарського суду України відзначає, що якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами.
Зважаючи на те, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача 1 та відповідача 2, судовий збір покладається на них у рівних частинах.
Керуючись ст.ст.3, 12, 21, 22, 27, 29, 33, 34, 44, 49, 66,67,82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задоволити.
2. Визнати протиправною та скасувати ухвалу Львівської міської ради від 19.03.2015р. №4499 «Про затвердження Львівському обласному кооперативному міжгосподарському об'єднанню по агропромисловому будівництву «Львівагропромбуд» проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на розі вул.Варшавської - вул.Соснової».
3. Визнати недійсним договір оренди №Ш-3668 від 26.08.2015р. земельної ділянки, укладений між Львівською міською радою та Львівським обласним кооперативним міжгосподарським об'єднанням по агропромисловому будівництву «Львівагропромбуд».
4. Зобов'язати Львівське обласне кооперативне міжгосподарське об'єднання по агропромисловому будівництву «Львівагропромбуд» (79058, м. Львів, пр.В.Чорновола,67; код ЄДРПОУ 03089153) повернути земельну ділянку площею 0,3467 га (кадастровий номер 4610137500:07:001:0218) на розі вул.Варшавської - вул.Соснової у м.Львові в розпорядження Львівської міської ради, привівши її у попередній стан.
5. Стягнути з Львівської міської ради (79008, м. Львів, пл. Ринок, 1; код ЄДРПОУ 04055896) на користь Прокуратури Львівської області (79000, м.Львів, пр..Шевченка, 17/19 код ЄДРПОУ 02910031) 2' 067,00 грн. судового збору.
6. Стягнути з Львівського обласного кооперативного міжгосподарського об'єднання по агропромисловому будівництву «Львівагропромбуд» (79058, м. Львів, пр.В.Чорновола,67; код ЄДРПОУ 03089153) на користь Прокуратури Львівської області (79000, м.Львів, пр..Шевченка, 17/19 код ЄДРПОУ 02910031) 2' 067,00 грн. судового збору.
7. Відмовити у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову.
У судовому засіданні 08.08.2016р. проголошено вступну та резолютивну частини рішення, повний текст рішення складений та підписаний 15.08.2016 р.
Суддя Яворський Б.І.