Суддя-доповідач - Білак С. В.
Головуючий у 1 інстанції - Каракуша С.М.
10 серпня 2016 рокусправа № 808/1435/16
приміщення суду за адресою: м. Дніпропетровськ, проспект імені Газети «Правда», 29
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Білак С.В., суддів: Шальєвої В.А. Олефіренко Н.А. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16 червня 2016 р. у справі №808/1435/16 за позовом ОСОБА_2 до Державної судової адміністрації України, Апеляційного суду Запорізької області, третя особа - Державна казначейська служба України про зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся з адміністративним позовом до Державної судової адміністрації України (далі відповідач-1, ДСА України), Апеляційного суду Запорізької області (далі - відповідач-2), третя особа Державна казначейська служба України (далі - третя особа, ДКС України), в якому просив зобов'язати Державну судову адміністрацію України виділити Апеляційному суду Запорізької області кошти для проведення виплати ОСОБА_2 вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат згідно довідки Апеляційного суду Запорізької області № 07-50/93 від 27.11.2015 року; зобов'язати Апеляційний суд Запорізької області нарахувати та виплатити ОСОБА_2 вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат згідно довідки Апеляційного суду Запорізької області № 07-50/93 від 27.11.2015 року; встановити, відповідно до статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України судовий контроль за виконанням відповідачами судового рішення та зобов'язання їх подати звіт про виконання судового рішення в строк тридцять календарних днів з дня одержання її копії.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідачем-1 протиправно відмовлено йому у виплаті вихідної допомоги у зв'язку з відставкою, оскільки необхідний для відставки стаж роботи 20 років позивач має з 01 жовтня 2005 року, а тому за приписами статті 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" він має право на виплату вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. Відмовляючи у виплаті вихідної допомоги, відповідач-1 посилається на Закон України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014 року, яким стаття 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" була виключена. Однак, вилучення статті 136 вказаного Закону не може скасувати вже набутого ним права на одержання вихідної допомоги, у зв'язку з чим такі дії відповідача-1 суперечать позиції Конституційного суду України, висловленої у своїх рішеннях щодо розуміння сутності соціальних гарантій суддів, зміст та обсяг яких не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини щодо матеріального та соціального забезпечення судді виникають не в момент призначення довічного утримання та вихідної допомоги, а в момент виникнення права на їх призначення, зокрема для позивача з 2005 року.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 16 червня 2016 р. у задоволені позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що необхідний для відставки стаж роботи 20 років він має з 01 жовтня 2005 року, а тому за приписами статті 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" він має право на виплату вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. Правовідносини щодо матеріального та соціального забезпечення судді виникають не в момент призначення довічного утримання та вихідної допомоги, а в момент виникнення права на їх призначення, зокрема для позивача з 2005 року
Бездіяльністю відповідачів його позбавлено можливості на отримання вихідної допомоги, тобто отримання зароблених працею на посаді судді коштів, так як право на отримання вихідної допомоги він набув ще у 2005 році і законно очікував на його реалізацію, чим була порушена ст.1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 20 березня 1952 року.
Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п.2 ч.1 ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено судом апеляційної інстанції, 18.12.2014 року позивачем - суддею Апеляційного суду Запорізької області Ломейком В.О. до Вищої ради юстиції було подано заяву про звільнення з посади судді у відставку. Стаж роботи на посаді судді на момент звільнення склав 30 років 04 місяці 02 дні, що не є спірним.
Постановою Верховної Ради України від 12.11.2015 № 788-VІІ "Про звільнення суддів", у зв'язку із досягненням шістдесяти п'яти років, позивача звільнено з посади судді Апеляційного суду Запорізької області (а.с. 7-8).
Наказом в.о. Голови Апеляційного суду Запорізької області С.І. Гриценко № 150-к від 25.11.2015 року, відповідно до Постанови Верховної Ради України від 12.11.2015 року № 788-VІІ "Про звільнення суддів", пункту 1 статті 120 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суддю Апеляційного суду Запорізької області Ломейко В.О. виключено із складу суддів апеляційного суду Запорізької області з 27.11.2015 року (а.с. 9).
07.03.2016 року позивачем до відповідача 1 подано заяву, відповідно до якої позивач просив нарахувати та виплатити вихідну допомогу в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою з урахуванням довідки про суддівську винагороду, виданої Апеляційним судом Запорізької області 27.11.2015.
Листом від 04.04.2016 року за №Л313-16-428/16 відповідач-1 повідомив позивача про відсутність правових підстав для нарахування та виплати позивачу вихідної допомоги у зв'язку зі звільненням у відставку. Зазначена відмова обґрунтована тим, що 12.11.2015 року на момент звільнення позивача у відставку стаття 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" виключена, а тому підстави для нарахування та виплати вихідної допомоги відсутні (а.с. 6).
Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року №2453-VІ визначено правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні з метою захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави на засадах верховенства права, систему судів загальної юрисдикції, статус професійного судді, народного засідателя, присяжного, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування і встановлює систему і загальний порядок забезпечення діяльності судів та регулює інші питання судоустрою і статусу суддів.
Відповідно до частини 1 статті 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції Закону, що діяла до 01.04.2014 року) судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014 року № 1166-VII (набрав чинності 01.04.2014 року) статтю 136 було виключено із Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Позивач в адміністративному позові посилається на те, що необхідний стаж для відставки, а саме 20 років, він має з 2005 року, отже до нього мають застосовуватися положення частини 1 статті 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції, що діяла до 01.04.2014 року).
З наведеними доводами позивача колегія суддів не погоджується з огляду на наступне.
Відповідно до положень статті 100 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції, що діяла до 01.04.2014 року), суддя суду загальної юрисдикції звільняється з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, передбачених частиною п'ятою статті 126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції.
Порядок звільнення судді у відставку, на момент подачі позивачем заяви про звільнення у відставку, регулювався положеннями статті 109 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Згідно з положеннями вказаної норми Закону, заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. У разі звільнення судді з посади в результаті внесення такого подання Вища рада юстиції повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України.
Відповідно до частини 4 статті 109 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.
Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді. Наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання.
З матеріалів справи вбачається, що 18.12.2014 року позивачем подано заяву про відставку до Вищої ради юстиції.
Постановою Верховної Ради України від 12.11.2015 року № 788-VІІ позивача звільнено із займаної посади судді Апеляційного суду Запорізької області.
До 12 листопада 2015 року позивач здійснював свої повноваження, як працюючий суддя.
Тобто, статусу судді у відставці позивач набув з моменту набрання чинності Постановою Верховної Ради України.
Розділ Х, в якому перебуває стаття 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції, яка діяла до 01.04.2014 року) регламентував статус судді у відставці, а відтак, положення цього розділу можуть застосовуватися лише до осіб, які мають статус судді у відставці. Станом на 01.04.2014 року позивач не мав статусу судді у відставці.
Відповідно до частини 3 статті 7 Указом Президента України від 10.06.1997 року № 503/97 "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності", акти Верховної Ради України і Президента України про призначення відповідно до законодавства на посади і звільнення з посад набирають чинності з моменту їх прийняття.
Таким чином, рішення про звільнення позивача з посади у зв'язку з поданням ним заяви про відставку набрало чинності 12.11.2015 року.
На момент подачі позивачем заяви про відставку та прийняття рішення про звільнення позивача з посади судді у відставку норма, що передбачала виплату судді вихідної допомоги (стаття 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів") з тексту Закону України "Про судоустрій і статус суддів" була виключена.
Крім того, відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у Рішенні № 10-рп/2013 від 19.11.2013 року у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статей 103, 109, 131, 132, 135, 136, 137, підпункту 1 пункту 2 Розділу XII "Прикінцеві положення", абзацу 4 пункту 3, абзацу 4 пункту 5 Розділу XIII "Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів", за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв'язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір.
Відповідно до статті 8 Основного Закону закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Статтею 147 Конституції України право вирішувати питання про відповідність законів Конституції України та право офіційного тлумачення законів України надано Конституційному Суду України.
На момент подачі позивачем заяви про відставку та прийняття рішення про звільнення позивача з посади судді у відставку, норми Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014 року №1166-VІІ, якими внесені зміни до Закону України "Про судоустрій і статус суддів", не змінено, не визнано неконституційними чи такими, що не підлягають застосуванню.
За вказаних обставин суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що відповідач 1 діяв в межах Закону, шляхом застосування норм законодавства, чинних саме на час прийняття Верховною Радою України рішення про звільнення позивача із займаної посади.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачі виконали покладений на них обов'язок щодо доказування та довели відсутність правових підстав для нарахування та виплати позивачу вихідної допомоги у зв'язку зі звільненням у відставку, а тому суд першої інстанції прийшов до вірного висновки про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Судова колегія дійшла висновку про те, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, а тому відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 167, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16 червня 2016 р. у справі №808/1435/16 за позовом ОСОБА_2 до Державної судової адміністрації України, Апеляційного суду Запорізької області, третя особа - Державна казначейська служба України про зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь в справі, та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий суддя С.В. Білак
Судді Н.А.Олефіренко
В.А.Шальєва