ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
21.07.2016Справа №910/9448/16
Господарський суд міста Києва в складі:
головуючого судді Привалова А.І.
при секретарі Островській О.С.
розглянувши справу № 910/9448/16
за позовом публічного акціонерного товариства "Укргідроенерго"
до публічного акціонерного товариства "Дніпро-Спецгідроенергомонтаж"
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю «Дністер-Спецгідроенергомонтаж»
про стягнення 264 444,40 грн.
Представники сторін:
від позивача: Вакарчук В.А., довіреність № 5/7 від 12.01.2016р.;
від відповідача: Волокітін О.В., довіреність № 181 від 31.05.2016р.;
від третьої особи: Бланар С.І., довіреність б/н від 01.01.2016р.
обставини справи:
Публічне акціонерне товариство "Укргідроенерго" (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства "Дніпро-Спецгідроенергомонтаж" (надалі - відповідач) про стягнення 264 444,40 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2016р. порушено провадження у справі № 910/9448/16 та розгляд справи призначено на 14.06.2016р.
13.06.2016р. через канцелярію Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли відзив на позовну заяву та витребувані судом докази.
Також, 13.06.2016р. від товариства з обмеженою відповідальністю «Дністер-Спецгідроенергомонтаж» через канцелярію суду надійшло клопотання про залучення товариства в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.
Присутній у судовому засіданні 14.06.2016р. представник позивача надав витребувані судом докази та клопотання про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державну фінансова інспекцію України.
Суд, розглянувши клопотання представника позивача про залучення третьої особи, відмовив у його задоволенні, оскільки позивачем не мотивовано, чим саме рішення з даної справи, враховуючи її обставини, може вплинути на права і обов'язки Державної фінансової інспекції України.
Водночас, суд дійшов висновку про задоволення клопотання товариства з обмеженою відповідальністю «Дністер-Спецгідроенерго монтаж» про залучення її в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, саме вказане товариство використовувало кран під час будівельних робіт та на підставі її актів було здійснено нарахування збитків позивачем.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.06.2016р. розгляд справи відкладений на 07.07.2016р., у зв'язку з залученням третьої особи та витребуванням нових доказів у справі.
Присутній у судовому засіданні 07.07.2016р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі з підстав, наведених у позові.
Представник відповідача надав у судовому засіданні додаткові пояснення по справі та заперечив щодо задоволення позовних вимог, посилаючись на обставини, наведені у відзиві на позовну заяву.
Представник третьої особи подав суду пояснення по суті заявлених вимог та клопотання про виклик і допит в якості свідків посадових осіб позивача.
Суд відмовив у задоволенні клопотання третьої особи, оскільки воно не відповідає приписам Господарського процесуального кодексу України, так як поняття «свідків» у господарському процесі відсутнє.
Відповідно до ч. 3 ст. 77 ГПК України, в засіданні суду була оголошена перерва до 21.07.2016р.
Присутній у судовому засіданні 21.07.2016р. представник позивача підтримав позовні вимоги.
Представники відповідача та третьої особи проти задоволення позовних вимог заперечили.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.
Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення учасникаів судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
31.12.2013р. між публічним акціонерним товариством "Укргідроенерго" в особі філії «Дирекція з будівництва Дністровської ГЕС» (за договором - орендодавець) та публічним акціонерним товариством "Дніпро-Спецгідроенергомонтаж" (за договором - орендар) було укладено Договір оренди №3112-2013-9/5, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне цільове користування окреме майно Орендодавця (кран козловий електричний спеціальний в/п 135 (125) ТН, інв. №1144. Цільове призначення Об'єкту оренди: використання при виконанні будівельно-монтажних та інших робіт на Дністровській ГАЕС (п.п. 1.1 та 1.2 договору).
Згідно з п. 2.3 договору, орендар має право на користування об'єктом оренди з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі об'єкту оренди.
У п. 2.7 договору сторонами погоджено, що об'єкт оренди вважається повернутим (переданим) орендодавцю з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі об'єкту оренди.
Відповідно до п. 3.2. договору, плата за користування об'єктом оренди - плата за користування об'єктом, визначеним в п. 1.1 цього договору. Орендар сплачує орендодавцю плату, місячний розмір якої на момент укладення цього Договору становить 26 444,44 грн., в тому числі ПДВ 20% - 4407,40 грн., згідно протоколу узгодження орендної плати, який є невід'ємним додатком до даного договору.
Відповідно до п. 3.6 договору, датою початку строку нарахування орендної плати вважається дата підписання сторонами акту приймання-передачі під час передачі об'єкту оренди орендарю.
Згідно з п. 3.7 Договору, датою закінчення строку нарахування орендної плати вважається дата підписання сторонами акту прийому-передачі під час повернення об'єкту оренди орендодавцю.
Виходячи з п. 3.9 договору, у випадку закінчення терміну дії цього договору орендар сплачує орендну плату по день фактичної передачі майна.
У відповідності до п. 12.7 договору, зважаючи на те, що ПАТ "Укргідроенерго" є замовником робіт, для виконання яких об'єкт оренди передається орендарю, сторони дійшли згоди, що в разі відсутності виробничої необхідності використання об'єкту оренди, орендар може повернути об'єкт оренди орендодавцю, а в разі виникнення виробничої необхідності в межах терміну дії цього договору - орендодавець за письмовим зверненням орендаря знову передає об'єкт оренди останньому. Передача об'єкту оренди описана в цьому пункті договору оформлюється відповідними актами приймання-передачі, які є підставою для призупинення і відновлення дії договору. Таке призупинення і відновлення дії договору в межах його терміну дії не потребує внесення змін до договору, орендна плата не нараховується за період, на який було призупинено термін дії договору відповідно до цього пункту.
Як вбачається з матеріалів справи, впродовж терміну дії договір призупинявся декілька разів, що оформлювалось відповідними актами приймання-передачі від 01.03.2014р., від 13.10.2014р., 01.12.2014р., від 30.04.2015р, від 31.07.2015р., від 30.09.2015р, від 30.10.2015р., 31.12.2015р., копії яких залучені до справи. При цьому, як зазначив позивач, за періоди призупинення дії оренди, як і передбачено умовами договору, орендна плата за користування об'єктом орнди не нараховувалась.
З 29 лютого 2016 року договір оренди припинено, що підтверджується відповідним актом приймання-передачі об'єкта оренди від 29.02.2016р., копія якого знаходиться в матеріалах справи.
Водночас, у лютому 2016 року Державною фінансовою інспекцією у Львівській області було проведено ревізію фінансової-господарської діяльності Філії «Дирекція з будівництва Дністровської ГЕС» за період з 01.01.2014 по 30.10.2015, за результатами якої складено довідку від 08.02.2016р.
З довідки ревізії та вимоги про усунення порушень від 17.03.2016р. №05-14/394 вбачається, що ревізією встановлено, що в порушення ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України та умов договору оренди від 31.12.2013 р. №3112-2013-9/5, укладеного з ПАТ "Дніпро-Спецгідроенергомонтаж", внаслідок не нарахування орендної плати за березень, червень, липень-вересень 2014 року та лютий-квітень і серпень-вересень 2015 року за надання в тимчасове платне користування крану козлового електричного спеціального в/п 135 (125) ТН, який використовувався третьою особою (ТОВ "Дністер-Спецгідроенергомонтаж") Дирекцією недоотримано доходів в сумі 264 444,40 грн. з ПДВ, що призвело до нанесення матеріальної шкоди (збитків) Дирекції на вказану суму.
Отже, предметом спору у даній справі є відшкодування збитків на суму 264 444,40 грн. у вигляді неотриманого прибутку, завданих позивачу під час фактичного користання відповідачем об'єктом оренди на підставі Договору оренди №3112-2013-9/5 від 31.12.2013р.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.
Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та відповідачем виникли правовідносини на підставі Договору оренди №3112-2013-9/5 від 31.12.2013р.
Згідно ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
У відповідності з ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України, до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно ч. 1 ст. 760 Цивільного кодексу України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).
При цьому, приписами ч. 1 ст. 761 Цивільного кодексу України встановлено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.
Відповідно до ч. 1, 5 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Згідно ст. 286 Господарського кодексу України, орендна плата сплачується орендарем незалежно від результатів його господарської діяльності.
Як було зазначено вище, у п. 12.7 договору сторони передбачили можливість повернення об'єкту оренди - крану козлового електричного спеціального в/п 135 (125) ТН з орендного використання при відсутності виробничої необхідності його використання та його повторну передачу в оренду, у разі виникнення відповідної виробничої необхідності. Зазначена передача оформлюється відповідними актами приймання-передачі, які є підставою для призупинення та відновлення дії договору оренди. Орендна плата не нараховується за період, на який було призупинено термін дії договору оренди.
Отже, сторони у договорі оренди узгодили спеціальний порядок приймання-передачі об'єкту в оренду та з оренди, а також такий, що узгоджується з цим порядок виплати орендної плати, а саме лише в періоди коли обєкт оренди фактично перебуває в користуванні орендаря.
Так, з доданих до справи актів приймання передачі об'єкту оренди вбачається, що:
- згідно з актом приймання-передачі від 31.12.2013р., кран був переданий в оренду відповідачу, а на підставі акту приймання-передачі від 01.03.2014р. кран повернутий позивачу з оренди;
- згідно з актом приймання-передачі від 13.10.2014р., кран переданий в оренду, а на підставі акту приймання-передачі від 01.12.2014р. повернутий з оренди;
- згідно з актом приймання-передачі від 13.10.2014р., кран переданий в оренду, а на підставі акту приймання-передачі від 01.12.2014р. кран повернутий з оренди;
- згідно з актом приймання-передачі від 30.04.2015р., кран переданий в оренду з 01.05.2015р., а на підставі акту приймання-передачі від 29.06.2015р. кран повернутий з оренди з 30.06.2015р.;
- згідно з актом приймання-передачі від 31.07.2015р., кран повернутий з оренди з 01.08.2015р.;
- згідно з актом приймання-передачі від 30.09.2015р., кран переданий в оренду з 01.10.2015р., а на підставі акту приймання-передачі від 30.10.2015р. повернутий з оренди з 01.11.2015р.;
- згідно з актом приймання-передачі від 31.12.2015р., кран переданий в оренду з 01.01.2016р., а на підставі акту приймання-передачі від 29.02.2016р. повернутий з оренди.
З наведених обставин та перелічених вище первинних документів вбачається, що у спірні періоди, кран не перебував в оренді та у користуванні відповідача, а тому в останнього був відсутній обов'язок сплачувати орендну плату за спірні періоди.
Крім того, судом не приймаються до уваги твердження, викладені у довідці фінінспекції, про відсутність згоди позивача на передачу крану в суборенду ТОВ "Дністер-СГЕМ" в порушення умов п. 4.3.2 договору оренди, оскільки матеріалами справи, зокрема, доданими до позову актами приймання-передачі виконаних будівельних робіт (ф.КБ-2в), які в тому числі підписувалися представниками позивача та ТОВ "Дністер-СГЕМ", а також іншими документами, на які є посилання у довідці фінінспекції, підтверджено обізнаність позивача із тим, що фактичним користувачем крану виступало ТОВ "Дністер-СГЕМ".
При цьому, суд звертає увагу на те, що з Довідки б/н від 08.02.2016р. планової ревізії фінансові господарської діяльності Філії "Дирекція з будівництва Дністровської ГАЕС" ПАТ "Укргідроенерго" за період з 01.01.2014 по 30.10.2015, яка додана позивачем до позову й обставини, викладені в якій, фактично, є підставами, що обгрунтовують позовні вимоги, вбачається, що посадові особи позивача, відповідальні за укладання та виконання господарських договорів (правочинів), у своїх письмових поясненнях, наданих Фінінспекції визнали той факт, що у дійсності кран не використовувався позивачем, а фактично використовувався третьою особою, у періоди колі він перебував в оренді, а саме у лютому 2014 року та у листопаді 2014 року (стор. 14 довідки). Натомість, роботи із використанням крану в актах приймання-передачі виконаних будівельних робіт (ф.КБ-2в), складених у березні 2014 року, червні-вересні 2014 року, лютому-квітні 2015 року, серпні-вересні 2015 року, відображені тому, що зазначені роботи, фактично виконувались третьою особою у лютому та листопаді 2014 року, носили підготовчий характер, тобто були спрямовані на підготовку необхідних пристосувань для подальшого монтажу вузлів агрегату Дністровської ГАЕС (предмет відповідного договору підряду до виконання якого у якості субпідрядників залучені відповідач та третя особа). У поясненнях, наданих Фінінспекції зазначено, що роботи прийняті позивачем за відповідними актами приймання-передачі виконаних будівельних робіт, всупереч їх фактичному виконанню в інші періоди, помилково документально відображені у відповідні періоди, що припадають на дату виконання робіт із монтажу вузлів агрегату, а не на дату виконання підготовчих робіт.
Отже, посадові особи позивача, по суті, визнали розбіжності у періодах фактичного використання крану та періодами відображення робіт крану у договірній документації.
Зазначені обставини також були підтверджені представником третьої особи в судовому засіданні та наданих суду поясненнях по справі.
Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.
Отже, виходячи зі змісту ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору.
Крім того, необхідно відзначити, що на підставі висновків Фінінспекції, що викладені у вказаній довідці, позивач, відповідач та третя особа узгодили між собою відповідне коригування у договірній документації, на підтвердження чого надали суду акти № 6 та № 10 приймання виконаних будівельних робіт за лютий 2016 року. Сторони, в порядку виправлення помилок, частково зняли витрати по роботах із використанням крану, раніше відображених у актах приймання передачі виконаних будівельних робіт (ф.КБ-2в), складених у червні-вересні 2014 року, лютому-березні 2015 року.
Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Таким чином, з зібраних по справі доказів судом не встановлено порушень відповідачем умов Договору оренди №3112-2013-9/5 від 31.12.2013р., укладеного з позивачем. При цьому, договір оренди у встановленому порядку не оспорений, не розірваний та не визнаний недійсним.
Відтак, Договір оренди №3112-2013-9/5 від 31.12.2013р. є дійсним, укладеним належним чином та є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Вдповідно до ст.ст.627, 628 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Приписами ч. 4 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді відшкодування збитків.
Під збитками розуміються ті негативні наслідки, які настали в майновій сфері потерпілого, в даному випадку - позивача, в результаті вчиненого проти нього цивільного правопорушення.
Відповідно до частини другої статті 22 ЦК України, збитками є, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Частиною другою статті 224 Господарського кодексу України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Отже, підставою для відшкодування збитків є наявність усіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки особи, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вина особи, яка заподіяла збитки.
Згідно зі статтею 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Судом встановлено, що Договір оренди №3112-2013-9/5 від 31.12.2013р. укладено з узгодженням всіх істотних умов; договір виконано повністю сторонами; жодних претензій та зауважень зі сторони орендодавця орендарю заявлено не було.
Частиною першою статті 2 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (далі - Закон) передбачено, що головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 10 Закону, органи державного фінансового контролю мають право пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.
Таким чином, обставини встановлені ревізією не є преюдицією в розумінні статті 35 ГПК України.
Отже, за умови існування між сторонами договірних правовідносин, посилання на висновки перевірки ДФІ у Львівській області, як на підставу для задоволення позовних вимог, є неправомірним. Виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору і не можуть їх змінювати.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Вищого господарського суду України від 02.10.2013р. зі справи № 922/1609/13.
Виходячи з аналізу наведених приписів законодавства та зібраних у справі доказів, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення, а тому в задоволенні позовних вимог про стягнення збитків слід відмовити.
Судові витрати, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено: 26.07.2016р. Суддя А.І. Привалов А.І. Привалов