Справа № 489/2723/16-ц
Номер провадження 2/489/1720/16
Іменем України
08 серпня 2016 року місто Миколаїв
Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі:
головуючого судді Кокорєва В. В.,
при секретарі Недавній А. С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (далі-позивач) до ОСОБА_2 (далі-відповідач), треті особи - ОСОБА_3, ОСОБА_4 державна нотаріальна контора, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та скасування його державної реєстрації,
встановив
У травні 2016 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що сторони у справі є спадкоємцями першої черги після смерті їх батька. Позивач зазначає, що відповідач отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частку спірної квартири, хоча на той час у спадок сторін могло перейти лише 1/2 частка цієї квартири, так як інша 1/2 належить на праві власності ОСОБА_3 за рішенням суду.
З цих підстав позивач просив суд визнати недійсним та скасувати державну реєстрацію Свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1, виданого на ім'я відповідача після смерті батька ОСОБА_5, померлого 17.08.2014.
Позивач в судовому засіданні позов підтримав, просив його задовольнити.
Відповідач в судовому засіданні позов визнав, вказав, що не знав, що необхідно було повідомити нотаріуса про судове рішення.
Треті особи в судове засідання не з'явилися, про час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином.
Дослідивши докази у справі, суд встановив такі обставини та відповідні правовідносини.
Відповідно до свідоцтва про смерть серії 1-ФП №204375 ОСОБА_5 помер 17.08.2014. Після його смерті заведена спадкова справа №408/2014.
Як вбачається з матеріалів справи, з заявою про прийняття смерті після смерті ОСОБА_5 звернулась ОСОБА_2 та ОСОБА_1.
Відповідно до заяви від 21.08.2014 ОСОБА_6 відмовилась від прийняття спадщини після смерті сина ОСОБА_5 на користь відповідача.
Згідно з заявою від 15.09.2014 ОСОБА_3 відмовилась від прийняття спадщини після смерті свого чоловіка ОСОБА_5 на користь позивача.
Відповідно до договору купівлі-продажу від 09.07.1999 ОСОБА_5 придбав у власність квартиру АДРЕСА_2.
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 08.04.2016 спадкоємцями квартири АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_5 є його донька ОСОБА_2 на 1/2 частку квартири, у тому числі з урахуванням 1/4 частки, від якої відмовилась ОСОБА_6 та його син - ОСОБА_1 на 1/2 частку квартири, в тому числі з урахуванням 1/4 частку від якої відмовилась ОСОБА_3
Відповідно до рішення суду від 12.05.2015 у задоволенні позову ОСОБА_6, ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування відмовлено.
Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області вище вказане рішення залишено без змін.
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 27.05.2015 визнано дійсним договір купівлі-продажу №1093 від 09.07.1999, укладений на Біржі нерухомості "Едвайс-консульт" та зареєстрований в Комунальному підприємстві "ОСОБА_4 міжміське бюро технічної інвентаризації" 28.09.1999 за реєстровим №17084, відповідно до якого ОСОБА_7 продала, а ОСОБА_5 купив квартиру АДРЕСА_1. В решті вимог відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 30.06.2015 рішення суду від 27.05.2015 в частині вимог про визнання права власності на частину квартири скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, відповідно до якого визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 у спільному сумісному майні подружжя.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 20.04.2016 1/2 частка квартири АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_3 від 15.04.2016.
Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. ст. 1216, 1217 ЦК України спадкування є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку має місце спадкування за законом.
Стаття 1261 Цивільного кодексу України передбачає, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. У межах однієї черги спадкування розмір частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є однаковим, тобто частки є рівними.
Відповідно до поданих матеріалів справи позивач та відповідач належать до першої черги спадкоємців за законом.
Постановою Пленуму Верховного Суду України за № 7 від 30.05.2008 «Про судову практику у справах про спадкування» роз'яснено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством.
Згідно з Главою 10 п. 4.15, 4.18 «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 року № 296/5, видача Свідоцтв про право на спадщину на нерухоме майно, проводиться нотаріусом після подання оригіналів правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцю.
Згідно ст.1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
Серед підстав визнання свідоцтва недійсним дана стаття прямо називає лише відсутність права спадкування у особи, на ім'я якої було видане свідоцтво (наприклад, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; відсутні юридичні факти, які давали б їй підстави для закликання до спадкування - утримання, спорідненість, заповіт; у випадку, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване). Проте свідоцтво може бути визнане недійсним також в інших випадках, встановлених законом, що дозволяє стверджувати про те, що перелік підстав визнання свідоцтва недійсним не є вичерпним і може бути розширений шляхом аналізу й тлумачення інших норм спадкового права.
Відповідно до абз.3 п.27 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» свідоцтво відповідно до ст.1301 ЦК України про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним; визнання відмови від спадщини недійсною; визнання шлюбу недійсним; порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач посилається на те, що спадкове майно після смерті ОСОБА_5, складається зокрема з 1/2 частки спірної квартири, так як інша 1/2 частка квартири належить за рішення суду дружина померлого. Позивач зазначає, що відповідач навмисно приховав від нотаріуса наявність вище вказаного рішення і таким чином, шляхом обману отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частку квартири.
Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Як встановлено в судовому засіданні до складу спадщини входить лише 1/2 частка квартири АДРЕСА_3
Враховуючи те, що до складу спадщини входить не ціла квартира, а 1/2 частка, суд вважає, що позивач і відповідач спадкують по 1/4 частці квартири АДРЕСА_3 кожен, тому свідоцтво про право на спадщину підлягає визнанню частково недійсним, а саме в частині 1/4 частки квартири АДРЕСА_3, після смерті ОСОБА_5, який помер 17.08.2014. Таким чином, відповідач є власником 1/4 частки квартири на підставі вказаного свідоцтва про право на спадщину.
Суд приходить до висновку, що вимоги про скасування державної реєстрації також підлягають частковому задоволенню, а саме в частині скасування реєстрації права власності на 1/4 частку квартири АДРЕСА_3.
Дослідивши докази, долучені до матеріалів справи щодо їх належності і допустимості, оцінивши їх в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Згідно зі ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по оплаті судового збору в сумі, що були понесені позивачем у справі і документально підтверджені.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 10, 60, 88, 212-214 ЦПК України, суд
вирішив
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи - ОСОБА_3, ОСОБА_4 державна нотаріальна контора, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та скасування його державної реєстрації - задовольнити частково.
Визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 08.04.2016, видане на ім'я ОСОБА_2, державним нотаріусом Другої ОСОБА_4 державної нотаріальної контори ОСОБА_8, зареєстроване в реєстрі за № 3-169, спадкова справа № 408/2014, а саме в частині 1/4 частки квартири АДРЕСА_3, після смерті ОСОБА_5, який помер 17.08.2014.
Скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на 1/4 частку квартири АДРЕСА_3 зареєстрованого на підставі свідоцтво про право на спадщину за законом від 08.04.2016, видане державним нотаріусом Другої ОСОБА_4 державної нотаріальної контори ОСОБА_8, зареєстроване в реєстрі за № 3-169, спадкова справа № 408/2014.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 551,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Миколаївської області через Ленінський районний суд м. Миколаєва шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення, а у разі оскарження особою, яка не була присутня під час проголошення рішення - з моменту отримання копії рішення.
Суддя В. В. Кокорєв