04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"03" серпня 2016 р. Справа№ 910/5272/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Тищенко А.І.
Тарасенко К.В.
за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 03.08.2016 року,
розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ «СХІДГАЗБУД» на рішення господарського суду міста Києва від 16.05.2016 року
по справі № 910/5272/16 (суддя - Бондарчук В.В.)
за позовом публічного акціонерного товариства «Спеціалізоване монтажне управління № 24»
до товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ «СХІДГАЗБУД»
про стягнення 1 270 062, 14 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 16.05.2016 року позовні вимоги публічного акціонерного товариства «Спеціалізоване монтажне управління № 24» задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ «СХІДГАЗБУД» на користь публічного акціонерного товариства «Спеціалізоване монтажне управління № 24» 811 450,31 грн. - заборгованості за договором поставки № 12/11-14 від 12.11.2014 року; 44 208,84 грн. - заборгованості за видатковою накладною № 6 від 19.12.2014 року; 17 273,89 грн. - 3% річних (нарахованих на суму 811 450,31 грн.; 374 932,35 грн. - інфляційних втрат (нарахованих на суму 811 450,31 грн.; 813,93 грн. - 3 % річних (нарахованих на суму 44 208,84 грн.); 17 374,12 грн. - інфляційних втрат (нарахованих на суму 44 208,84 грн.); 18 990,79 грн. - судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду, товариство з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ «СХІДГАЗБУД» звернулось з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 16.05.2016 року у справі № 910/5272/16 та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позову ПАТ «Спеціалізоване монтажне управління № 24» в повному обсязі.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.06.2016 року у складі колегії суддів: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Тарасенко К.В., Іоннікова І.А. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.
Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 02.08.2016 року у зв'язку з перебуванням судді Іоннікової І.А. у відпустці, визначено новий склад суду: головуючий суддя Тищенко О.В, судді: Тарасенко К.В., Тищенко А.І. Ухвалою апеляційного господарського суду від 02.08.2016 року справу прийнято до провадження у визначеному складі суду.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач вважає подану відповідачем скаргу необґрунтованою та безпідставною, а рішення місцевого господарського суду законним та обґрунтованим. Позивач просить суд апеляційної інстанції залишити без змін оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 16.05.2016 року, а апеляційну скаргу без задоволення.
У судових засіданнях суду апеляційної інстанції представник відповідача надав суду апеляційної інстанції свої пояснення по справі в яких, підтримав подану апеляційну скаргу на підставі доводів зазначених у ній та просив апеляційний господарський суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення суду, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Представник позивача у судових засіданнях суду апеляційної інстанції також надав суду свої пояснення по справі в яких заперечив проти задоволення апеляційної скарги на підставі доводів зазначених у відзиві на скаргу. Представник позивача вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню. Представник просив апеляційний господарський суд залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 16.05.2016 року, а апеляційну скаргу без задоволення.
Під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.07.2016 року зобов'язано ПАТ «Спеціалізоване монтажне управління № 24» надати суду оригінали для огляду в судовому засіданні видаткових накладних, а саме: видаткової накладної № 6 від 19.12.2014 року, видаткової накладної № 2 від 12.06.2014 року, видаткової накладної № 1 від 12.06.2014 року, видаткової накладної № 6 від 18.06.2014 року, а також оригінали довіреностей № 124 від 14.11.2014 року та № 5 від 12.06.2014 року на отримання матеріальних цінностей.
Крім того, вказаною ухвалою, зобов'язати ТОВ «ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ «СХІДГАЗБУД» надати суду оригінали для огляду в судовому засіданні і належним чином завірені та придатні для огляду суду з усіма реквізитами оригіналів копії журналу реєстрації довіреностей, що містить інформацію щодо наявності чи відсутності повноважень у ОСОБА_2 на отримання матеріальних цінностей, а також належні та допустимі докази, на підставі яких ОСОБА_2 здійснював свої повноваження (наказ про призначення/звільнення з займаної посади, копія трудової книжки тощо).
Так, на виконання вимог суду представник позивача надав оригінали видаткової накладної № 6 від 19.12.2014 року, видаткової накладної № 2 від 12.06.2014 року, видаткової накладної № 1 від 12.06.2014 року, видаткової накладної № 6 від 18.06.2014 року, а також оригінали довіреностей № 124 від 14.11.2014 року та № 5 від 12.06.2014 року на отримання матеріальних цінностей. Оригінали вказаних документів оглянуті судом та повернуті позивачу.
Представник відповідача вимоги суду щодо надання доказів по справі виконав частково та надав суду лише частину копії книги обліку довіреностей на 2014 рік, починаючи облік вказаних документів лише з 08.07.2014 року. Іншу частину книги скаржник не надав посилаючись на проведення в м. Донецьк АТО та бойових дій. Крім того, скаржник надав суду копії наказу про прийняття на роботу ОСОБА_2, заяви ОСОБА_2 про звільнення та наказ про звільнення. Копію трудової книги ОСОБА_2 скаржник не надав посилаючись на те, що ОСОБА_2 в день звільнення самостійно поставив печатку товариства в трудову книгу та забрав її без відома керівництва. На підтвердження зазначеного, скаржник надав суду копію акта від 30.11.2015 року про встановлення факту відсутності трудової книжки.
Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.
Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, що з'явились у судове засідання, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.
12.11.2014 року між публічним акціонерним товариством «Спеціалізоване монтажне управління № 24» (далі - постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ «СХІДГАЗБУД» (далі - замовник) укладено договір поставки № 12/11-14, умовами якого передбачено, що постачальник передає, а замовник приймає і оплачує продукцію, відповідно до специфікації, що додається до договору і є його невід'ємною частиною.
Відповідно до п. 2.1 договору, товар, що є предметом даного договору, передається партіями. Кількість та ціна товару кожної партії, а також його часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються видатковими накладними постачальника, які є невід'ємними частинами договору.
Згідно п.п. 3.1 та 3.2 договору, ціни на продукцію вказані у видатковій накладній. Загальна суму даного договору складає 811 450,31 грн., в т.ч. ПДВ - 135 241,72 грн. Ціни на узгоджену партію продукції, залишаються незмінними.
Розрахунки проводяться замовником шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника (п. 4.1 договору).
Пунктом 5.1 договору передбачено, що датою поставки вважається дата передачі продукції у власність замовника, що підтверджується видатковими накладними (товарно-транспортними накладними, актами приймання-передачі, видатковими накладними).
Даний договір є безстроковим, набирає чинності з моменту підписання його обома сторонами і діє до тих пір, поки одна із сторін не виявить бажання його розірвати. Розірвання даного договору виконується в порядку, встановленому чинним законодавством України (п. 11.1 договору).
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивачем було поставлено відповідачеві товар на загальну суму 811 450,31 грн., що підтверджується видатковою накладною № 15/179000015 від 14.11.2014 року, яка підписана представниками сторін.
Зокрема, товар за видатковою накладною отримано головним інженером товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ «СХІДГАЗБУД» ОСОБА_2, на підставі довіреності № 124 від 14.11.2014 року на отримання будівельних матеріалів.
Крім того, як стверджує позивач, відповідачеві також було здійснено поставку товару без укладення договору в письмовій формі на загальну суму 44 208,84 грн. відповідно до видаткової накладної № 6 від 19.12.2014 року, яка підписана представниками сторін та скріплена їх печатками.
Проте, відповідач за поставлений товар не розрахувався, внаслідок чого за останнім утворилась заборгованість у розмірі 811 450,31 грн. за договором поставки № 12/11-14 від 12.11.2014 року та 44 208,84 грн. за видатковою накладною № 6 від 19.12.2014 року.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару за договором поставки № 12/11-14 від 12.11.2014 року та 44 208,84 грн. за видатковою накладною № 6 від 19.12.2014 року.
Так, у березні 2016 року ПАТ «Спеціалізоване монтажне управління № 24» звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ «ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ «СХІДГАЗБУД» про стягнення заборгованості у розмірі 1 270 062,14 грн., у тому числі: 811 450,31 грн. - основний борг за договором поставки № 12/11-14 від 12.11.2014 року, 21 075,48 грн. - 3 % річних та 374 932,35 грн. - інфляційні втрати; 44 208,84 грн. - основний борг за видатковою накладною № 6 від 19.12.2014 року, 1 021,04 грн. - 3 % річних та 17 374,12 грн. - інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо оплати придбаного товару за договором поставки № 12/11-14 від 12.11.2014 року та видатковою накладною № 6 від 19.12.2014 року.
Заперечуючи проти даного позову, відповідач вказав, що між сторонами не укладалося жодних договорів поставки товару на суму 44 208,84 грн., відповідно позивачем не доведено факт поставки товару, крім того, видаткова накладна № 6 від 19.12.2014 року не містить жодних підписів та відбиток печатки з боку ТОВ «ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ «СХІДГАЗБУД».
Як зазначалося вище, рішенням господарського суду міста Києва від 16.05.2016 року позовні вимоги публічного акціонерного товариства «Спеціалізоване монтажне управління № 24» задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ «СХІДГАЗБУД» на користь публічного акціонерного товариства «Спеціалізоване монтажне управління № 24» 811 450,31 грн. - заборгованості за договором поставки № 12/11-14 від 12.11.2014 року; 44 208,84 грн. - заборгованості за видатковою накладною № 6 від 19.12.2014 року; 17 273,89 грн. - 3% річних (нарахованих на суму 811 450,31 грн.; 374 932,35 грн. - інфляційних втрат (нарахованих на суму 811 450,31 грн.; 813,93 грн. - 3 % річних (нарахованих на суму 44 208,84 грн.); 17 374,12 грн. - інфляційних втрат (нарахованих на суму 44 208,84 грн.); 18 990,79 грн. - судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.
У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 174 Господарського кодексу передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом. Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами, зобов'язаною та управненою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор.
Відповідно до ст. 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до частини 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що між сторонами склалися договірні відносини з поставки товару, які ґрунтуються на усній домовленості сторін та оформлені видатковою накладною. Таке оформлення договірних відносин між сторонами відповідає вимогам чинного законодавства, укладення усної угоди не суперечить законодавству.
Крім того, проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 12/11-14 від 12.11.2014 року, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що за своєю правовою природою він є договором поставки.
Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Так, відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Згідно ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Частиною другою статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, позивач виконав свої зобов'язання належним чином, та поставив відповідачеві товар на загальну суму 811 450,31 грн. за договором поставки № 12/11-14 від 12.11.2014 року та на суму 44 208,84 грн. за видатковою накладною № 6 від 19.12.2014 року, який прийнятий останнім без зауважень по видатковим накладним.
Натомість, відповідач, ні під час розгляду справи у суді першої інстанції, ні під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не розрахувався з позивачем за поставлений товар, доказів зворотнього суду не надав.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Так, згідно п. 1.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.
Таким чином, враховуючи те, що товар згідно видаткової накладної № 15/179000015 передано відповідачу 14.11.2014 року та за видатковою накладною № 6 передано 19.12.2014 року, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що обов'язок відповідача здійснити оплату поставленого товару є таким, що настав з 15.11.2014 року та з 20.12.2014 року відповідно.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Враховуючи вищевикладене, оскільки відповідач, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не надав суду жодних доказів належного виконання свого зобов'язання щодо оплати поставленого товару, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає правомірними висновки суду першої інстанції, щодо задоволення позову та стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 811 450,31 грн. за договором поставки № 12/11-14 від 12.11.2014 року та 44 208,84 грн. за видатковою накладною № 6 від 19.12.2014 року.
Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи скаржника про те, що між сторонами не укладався договір поставки товару на суму 44 208,84 грн., та відповідач взагалі не отримував товар від позивача за видатковою накладною № 6 від 19.12.2014 року.
Як зазначалося вище, судом апеляційної інстанції досліджувалися оригінали видаткової накладної № 6 від 19.12.2014 року, видаткової накладної № 2 від 12.06.2014 року, видаткової накладної № 1 від 12.06.2014 року, видаткової накладної № 6 від 18.06.2014 року, а також оригінали довіреностей № 124 від 14.11.2014 року та № 5 від 12.06.2014 року на отримання матеріальних цінностей.
Судом встановлено, що видаткова накладна № 6 від 19.12.2014 року містить підписи уповноважених осіб та відбиток печатки, як з боку позивача, так і з боку ТОВ «ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ «СХІДГАЗБУД». При цьому на інших видаткових накладних № 2 від 12.06.2014 року, № 1 від 12.06.2014 року та № 6 від 18.06.2014 року відсутня печатка та відпис відповідача. Разом з тим відповідач повністю оплатив по вказаних накладних поставлений товар без зауважень та заперечень.
Щодо наданих відповідачем на вимогу суду лише частини копії книги обліку довіреностей на 2014 рік, копії наказу про прийняття на роботу ОСОБА_2, заяви ОСОБА_2 про звільнення та наказ про звільнення, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що вказані документи не можуть бути належними доказами у справі щодо того, що довіреність № 124 від 14.11.2014 року відповідачем не видавалась та за вказаною довіреністю відповідач не отримував товар.
Так, як зазначалося вище, відповідач надав суду лише частину копії книги обліку довіреностей на 2014 рік, починаючи облік вказаних документів лише з 08.07.2014 року. Іншу частину книги скаржник не надав посилаючись на проведення в м. Донецьк АТО та бойових дій. Крім того, скаржник не надав суду копії трудової книги ОСОБА_2 посилаючись на те, що ОСОБА_2 в день звільнення самостійно поставив печатку товариства в трудову книгу та забрав її без відома керівництва. На підтвердження зазначеного, скаржник надав суду копію акта від 30.11.2015 року про встановлення факту відсутності трудової книжки. Проте, судова колегія звертає увагу на те, що вказаний акт не підписаний всім складом комісії (трьох осіб), а засвідчений лише директором відповідача, а тому також не може бути належним доказом у даній справі.
До того ж, судова колегія апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що в матеріалах справи містяться відомості що поставлений товар за спірними накладними був відображений в податковому обліку як позивача, так і відповідача, тобто відповідачем на спірну суму було сформовано кредит з ПДВ та зменшено базу оподаткування з податку на прибуток. Отже, на переконання колегії суддів, відповідач вказаними діями фактично підтвердив факт здійснення позивачем поставки.
Крім основного боргу, позивач також просить суд стягнути з відповідача 21 075,48 грн. - 3% річних за період з 01.11.2014 року по 31.07.2015 року та 374 932,35 грн. - інфляційних втрат за період з 01.11.2014 року по 31.07.2015 року, нарахованих на суму 811 450,31 грн. та 1 021,04 грн. - 3% річних за період з 01.12.2014 року по 31.07.2015 року та 17 374,12 грн. - інфляційних втрат за період з 01.12.2014 року по 31.07.2015 року, нарахованих на суму 44 208,84 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.
Так, здійснивши перевірку розрахунку трьох процентів річних та інфляційних втрат колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивачем при розрахунку допущено помилки у визначенні періоду простроченого грошового зобов'язання та відповідно у розмірі нарахування 3% річних, при цьому, суму інфляційних втрат нараховано вірно.
За розрахунком суду, що перевірений судом апеляційної інстанції, обґрунтованою є сума 3% річних у розмірі 17 273,89 грн., яка розрахована з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 15.11.2014 року по 31.07.2015 року та інфляційних втрат у розмірі 374 932,35 грн. за період з 15.11.2014 року по 31.07.2015 року, нарахованих на суму 811 450, 31 грн.; сума 3% річних у розмірі 813,93 грн., яка розрахована з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 20.12.2014 року по 31.07.2015 року та інфляційних втрат у розмірі 17 374,12 грн. за період з 20.12.2014 рокуроку по 31.07.2015 року нарахованих на суму 44 208,84 грн.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції при прийнятті рішення дійшов правильного висновку по справі та правомірно позовні вимоги ПАТ «Спеціалізоване монтажне управління № 24» задовольнив частково, стягнувши з відповідача на користь позивача 811 450,31 грн. - заборгованості за договором поставки № 12/11-14 від 12.11.2014 року; 44 208,84 грн. - заборгованості за видатковою накладною № 6 від 19.12.2014 року; 17 273,89 грн. - 3% річних (нарахованих на суму 811 450,31 грн.; 374 932,35 грн. - інфляційних втрат (нарахованих на суму 811 450,31 грн.; 813,93 грн. - 3 % річних (нарахованих на суму 44 208,84 грн.); 17 374,12 грн. - інфляційних втрат (нарахованих на суму 44 208,84 грн.).
Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.
Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції відповідачем не було подано належних та переконливих доказів в заперечення заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі відповідача на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 16.05.2016 року, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.
Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.
Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ «СХІДГАЗБУД» слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 16.05.2016 року залишити без змін.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.
Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ «СХІДГАЗБУД» на рішення господарського суду міста Києва від 16.05.2016 року по справі № 910/5272/16 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 16.05.2016 року по справі № 910/5272/16 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 910/5272/16 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя О.В. Тищенко
Судді А.І. Тищенко
К.В. Тарасенко