"03" серпня 2016 р.Справа № 916/1797/16
Господарський суд Одеської області у складі :
судді Никифорчука М.І.
при секретареві Кравченко С.В.
за участю представників сторін :
Від позивача: не з'явився;
Від відповідача: ОСОБА_1 за довіреністю від 29.06.2016р.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/1797/16
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "СВІТ ПЛЮС 2010";
до відповідача: Приватного акціонерного товариства "Одеський завод оздоблювальних матеріалів";
про встановлення сервітуту, -
Закрите Акціонерне Товариство “Світ Плюс” (далі - Позивач) звернувся до Закритого Акціонерного Товариства -Одеський Завод Оздоблювальних Матеріалів” (далі - Відповідач) із позовом про встановлення на платній основі земельного сервітут (право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху) на сусідню земельну ділянку (кадастровий номер 5110137300:04:010:0014) розташовану за адресою м. Одеса, Ленінградське шосе, 5, яка належить територіальній громаді м. Одеса, знаходиться у оренді у Відповідача для обслуговування земельних ділянок площею 0,1527; 0,0796; 0,0169 га та розташованих на ній об'єктів нерухомості під літ. “А” та “Б” , які належать Позивачеві посилаючись на те, що сторони у справі є співвласниками нежилих будівель, що розташовані за адресою: м. Одеса, Ленінградське шосе, 5.
На земельній ділянці, площею 33913 кв.м., за фактичним користуванням розташовані нежилі будівлі загальною площею 23964,7 кв.м.
12.05.2008р. між ЗАТ „Світ Плюс” та відповідачем у справі укладений Договір про врегулювання взаємовідносин та взаємовигідного співіснування яким врегульовані взаємовідносини між сторонами у справі з приводу володіння, користування та розпорядження наявними у них майновими та особистими немайновими правами, що виникають, або можуть виникнути у майбутньому у зв'язку з укладенням договору про поділ в натурі та припинення спільної часткової власності.
16 березня 2016р. рішенням Одеської міської ради № 465-VII було погоджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок, площею 3,3550 га, за вказаною адресою під основне виробництво заводу оздоблювальних матеріалів, передачу в оренду Відповідачеві у справі земельної ділянки, площею 3.1058 га, за вказаною адресою під основне виробництво заводу оздоблювальних матеріалів виробництво та проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки.
Цим же рішенням було передано Відповідачеві в оренду земельну ділянку (кадастровий номер 5110137300:04:010:0014) площею 3,1058 га (категорія земель-землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення) за вказаною адресою під основне виробництво заводу оздоблювальних матеріалів, терміном на 49 років.
Позивач зазначає, що без встановлення сервітуту, дане рішення порушує права та перешкоджає господарській діяльності Позивача, так як Позивач позбавлений можливості використовувати земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти нерухомості, які належать на праві власності Позивачеві.
Позивач звертався до відповідача з пропозицію щодо встановлення земельного сервітуту та укладення відповідного договору. Спочатку відповідач погодився на встановлення сервітуту, але згодом відмовився від встановлення сервітуту та укладення відповідного договору.
На підстав викладеного, керуючись ст. ст. 54, 56, 57, 64, 82, 83 ГПК України позивач просить позов задовольнити.
Позивач в судове засідання після перерви, при розгляді справи по суті, не з'явився, був повідмлений про час та місце розгляду справи належним чином, (розписка у справі). Причини неявки суду не пояснив.
Відповідач з вимогами не згоден, про що зазначив у відзиві на позов, у якому зокрема, зазначив, що позивач фактично в установленому порядку до нього із вимогами про встановлення сервітуту не звертався, та не зазнячив у позовній заяві яким чином Відповдач порушує його права щодо доступу до належних позивачеві приміщень.
Також відповідач зазначає, що позивачем не доведено необхідності встановлення сервітуту щодо земельних ділянок, зазначених у позовній заяві.
З приведених підстав та креуючись ст.ст. 402-404 Цивільного кодексу України, ст.ст. 98-100 Земельного кодексу України, приписами Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. N6 „Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин” Відповідач просить у задоволенні вимог відмовити повністю.
В засіданні господарського суду 25.07.2016р. представником позивача надано клопотання про проведення по даній справі земельно-технічної експертизи на вирішення якої поставити питання, викладені у клопотанні.
Представник відповідача 29.07.2016 р. також подав уточнення питань при призначення експертизи та поставив свої питання.
Розглянувши клопотання позивача щодо признаечення земельно-технічної експертизи, клопотання відповідача щодо уточнення питань при призначення експертизи господарський суд відхиляє іх за таких підстав.
За ст. 41 Господарського процсеуалбьного кодексу (далі - ГПК) України у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях господпрський суд призначає експертизу.
Як випливає з клопотання представника позивача, перші три питання, на думку суду, мають правовий характер та не підвідомчі експерту.
Питання про визначення технічно можливих варіантів для влаштування проїзду транспорту та чи існує технічна можливість встановлення земельних сервітутів, на думку суду у даному випадку є передчасним за приведених у мотивувальній частині цього рішення мотивів.
Розглянувши клопотання відвповідача щодо призначення цієї ж експертизи господарський суд також відхиляє його фактично з тих же підстав.
В засіданні господарського суду оголошено перерви з 25.07.2016 р. по 29.07.2016 р. та по 03.08.2016 р. за правилами ст. 77 ГПК України.
В засіданні господарського суду 03.08.2016р. за правилами ст. 85 ГПК України у присутності представника відповідача оголошено вступну та резолютивні частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та проаналізувавши надані докази, вислухавши представника відповідача, проаналізувавши приписи законодавства, що регулює правовідносини по даному спору, господарський суд прийшов до наступного висновку.
Відповідно до ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів.
Відповідно до вимог ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Як встановлено судом та випливає з матеріалів справи, у даній справі йдеться про встановлення на платній основі земельного сервітуту (право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху).
Господарський судом встановлено, що Закрите Акціонерне Товариство “Світ Плюс” (Позивач) створено в результаті реорганізації шляхом виділу з діючого суб'єкту господарювання Закритого Акціонерного Товариства - Одеський Завод Оздоблювальних Матеріалів” (Відповідач), зареєстрованого рішенням виконкому Іллічівської районної ради народних депутатів м. Одеси № 142 від 28.01.1994р. і є правонаступником частини прав та обов'язків ЗАТ “Одеський Завод Оздоблювальних Матеріалів”.
20 січня 2006 р. між Відповідачем у справі та ЗАТ „Світ Плюс” укладений Акт приймання-передачі майна як внесок у Статутний капітал ЗАТ „Світ Плюс”, за яким Відповідач передав ЗАТ „Світ Плюс” наступне майно: літ. “А” 1 -й поверх: приміщення № 28, 29, 31, 45; 2-й поверх: приміщення № 81, 82, 83, 84; в виробничому корпусі літ “Б”: 1-й поверх: приміщення № 2, З, 1,1; 2-й поверх: приміщення № 55, 56, V 50а, загальною площею 2481,8 кв.м.
Відповідач є власником вказаних об'єктів нерухомого майна, згідно свідоцтв про право власності, виданих виконавчим комітетом Одеської міської ради № 011167 від 22.12.2000 р. по вул. Ленінградське шосе, 5 та № 011168 від 22.12.2000 р. по вул. Балківській, 108.
Відповідач та ЗАТ „Світ Плюс” є співвласниками нежилих будівель, що розташовані за адресою: м.Одеса, Ленінградське шосе, 5, на земельній ділянці, площею 33913 кв.м., за фактичним користуванням розташовані нежилі будівлі загальною площею 23964,7 кв.м.
В постійному користуванні Відповідача на підставі державного акту на постійне користування землею, зареєстрованого в книзі записів державних актів від 13.12.1997 року № 27, знаходяться земельні ділянки площею 3,3550 га, розташовані за адресою : м. Одеса, вул. Ленінградське шосе, 5.
Вказані земельні ділянки складаються з:
- нежитлових приміщень адміністративного корпусу лі. “А”: 1-й поверх: приміщення № 28, 29, 31, 45; 2-й поверх: приміщення № 81, 82, 83, 84; загальною площею 113,4 кв.м.;
- нежитлових приміщень в виробничому корпусі літ -Б”: 1-й поверх: приміщення № 2, 3, 1, І; 2-й поверх: приміщення № 55, 56, V 50а; загальною площею 2368,4 кв.м.
Загальна площа приміщень в літ. “А”, “Б” складає 2481,8 кв.м., які належать Позивачеві, який є правонаступником TOB “Світ Плюс”.
Згідно Статуту Закрите Акціонерне Товариство “Світ Плюс”, зареєстроване 07.02.2006 року за № 15561230000Д17214, створено у результаті реорганізації шляхом виділу з діючого суб'єкта господарювання Закритого Акціонерного Товариства Одеський завод оздоблювальних матеріалів” і є правонаступником частини його прав та обов'язків, визначених за розподільчим балансом.
12.05.2008р. між ЗАТ „Світ Плюс” та відповідачем у справі укладений Договір про врегулювання взаємовідносин та взаємовигідного співіснування яким врегульовано взаємовідносини між ЗАТ „Світ Плюс” та відповідачем у справі з приводу володіння, користування та розпорядження наявними у них майновими та особистими немайновими правами, що виникають, або можуть виникнути у майбутньому в натурі та припинення спільної часткової власності від 12 травня 2008 року.
Відповідно до укладеного договору про поділ в натурі та припинення спільної часткової власності від 12 травня 2008 року Товариство з обмеженою відповідальністю „Світ Плюс” набуло право власності на нежилі і будівлі за адресою: м. Одеса, Ленінградське шосе, буд. 5, які складаються з: нежилих приміщень адміністративного корпусу лі. “А”: 1-й поверх: приміщення № 28, 29, 31, 45; 2-й поверх: приміщення № 81, 82, 83, 84; загальною площею 113,4 кв.м.; в виробничому корпусі літ “Б”: 1 -й поверх: приміщення № 2, З, 1,1; 2-й поверх: приміщення № 55, 56, V 50а; загальною площею 2368,4 кв.м.
Загальна площа приміщень в літ. “А”, “Б” складає 2481,8 кв.м.
Договір було зареєстровано в Комунальному підприємстві “ОМБТІ та РОН” 23травня 2008 р.
З приведеного Договору про поділ випливає, що Закрите акціонерне товариство “Світ Плюс” є власником вказаних нежилих приміщень, а саме :
- нежилих приміщень адміністративного корпусу лі. “А”: 1-й поверх: приміщення № 28, 29, 31, 45; 2-й поверх: приміщення № 81, 82, 83, 84; загальною площею 113,4 кв.м.;
- нежилих приміщень у виробничому корпусі літ “Б”: 1 -й поверх: приміщення № 2, З, 1,1; 2-й поверх: приміщення № 55, 56, V 50а; загальною площею 2368,4 кв.м.
В 2010 р. шляхом перетворення з Закритого Акціонерного Товариства “Світ Плюс” було утворено Товариство з Обмеженою відповідальністю “Світ Плюс 2010” з повним правонаступництвом прав та обов'язків.
Тобто Позивач у справі, як повний правонаступник ЗАТ „Світ Плюс” є власником вказаних нежилих приміщень.
20 лютого 2011 р. виконавчим комітетом Одеської міської ради TOB “Світ Плюс 2010” було видано свідоцтво на об'єкт нерухомого майна, який розташований за адресою: м.Одеса, Ленінградське шосе, 5 і в цілому складається з будівель літ. “А” “Б” загальною площею 2481,8 кв.м., основною площею 2422,7 кв.м.
Дане свідоцтво було видано замість вищезазначеного договору про поділ нерухомого майна від 12 травня 2008 року.
16 березня 2016 р. рішенням Одеської міської ради № 465-VII було погоджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок, площею 3,3550 га, за адресою: м. Одеса, Ленінградське шосе,5, під основне виробництво заводу оздоблювальних матеріалів, передачу в оренду Приватному Акціонерному Товариству “Одеський завод оздоблювальних матеріалів”, земельної ділянки, площею 3.1058 га, за адресою: Ленінградське шосе, 5 під основне виробництво заводу оздоблювальних матеріалів виробництво та проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки.
Даним рішенням земельну ділянку було поділено наступним чином:
земельна ділянка, площею 3,1058 га (кадастровий номер 5110137300:04:010:0014) під основне виробництво заводу оздоблювальних матеріалів;
земельна ділянка, площею 0,1527 га (кадастровий номер 5110137300:04:010:0013) під основне виробництво заводу оздоблювальних матеріалів;
земельна ділянка, площею 0,0796 га (кадастровий номер 5110137300:04:010:0012) під основне виробництво заводу оздоблювальних матеріалів;
земельна ділянка, площею 0,0169 га (кадастровий номер 5110137300:04:010:0011) під основне виробництво заводу оздоблювальних матеріалів.
Також, рішенням було передано Відповідачеві в оренду земельну ділянку (кадастровий номер 5110137300:04:010:0014) площею 3,1058 га (категорія земель-землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення) за адресою: м. Одеса, Ленінградське шосе, 5, під основне виробництво заводу оздоблювальних матеріалів, терміном на 49 років.
Поняття та встановлення сервітуту регулюється ст. ст.401-403 Цивільного кодексу України та ст. ст.98-100 Земельного кодексу України,
За ст. 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
Статтею 402 цього ж кодексу встановлено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.
Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.
Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. ( абзац другий частини другої статті 402 із змінами, внесеними згідно із Законом № 402-VII від 04.07.2013р. )
У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.
Стаття 403 цього ж кодексу визначає зміст сервітуту.
1. Сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном.
2. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку.
3. Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.
4. Сервітут не підлягає відчуженню.
5. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.
6. Сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений.
7. Збитки, завдані власникові (володільцеві) земельної ділянки або іншого нерухомого майна, особою, яка користується сервітутом, підлягають відшкодуванню на загальних підставах.
Статтею 404 цього ж кодексу встановлено що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.
2. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.
3. Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).
За ст. 98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).
Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими.
Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.
Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.
За ст. 99 цього ж кодексу власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів, зокрема: б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху.
Статтею 100 цього ж Кодексу, встановлений порядок встановлення земельних сервітутів.
1. Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
2. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.
Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.
За п.п. 2.32 - 2.34 Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17.05.2011р. N6 „Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин” - за змістом частини першої статті 98 ЗК України земельний сервітут (крім особистого) може бути встановлений для власника або землекористувача сусідньої земельної ділянки. Відповідно вимоги особи, яка не є таким власником або користувачем, про встановлення сервітуту для проходу (проїзду) задоволенню не підлягають.
Види права земельного сервітуту визначає стаття 99 ЗК України, положення якої є такими, що встановлюють підстави, за наявності яких можливе звернення з вимогою про встановлення сервітуту. Зазначена стаття визначає конкретних суб'єктів, між якими виникають відносини щодо сервітуту. Вимагати встановлення земельних сервітутів можуть власники або землекористувачі земельних ділянок. Ініціатором встановлення земельного сервітуту може бути власник або користувач земельної ділянки, у яких є потреба у використанні суміжної (сусідньої) земельної ділянки, щоб усунути недоліки своєї ділянки, зумовлені її місцем розташування або природним станом.
Відповідно до частини першої статті 402 ЦК України та частини першої статті 100 ЗК України суд може винести рішення про встановлення сервітуту, умови якого визначаються судом з урахуванням обставин справи.
Згідно з частиною третьою статті 402 ЦК України спір про встановлення сервітуту вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту, у разі не досягнення домовленості про встановлення сервітуту та його умови. У зв'язку з цим господарським судам необхідно враховувати, що обов'язковою умовою звернення до суду з позовом про встановлення сервітуту є вжиття особою, яка вимагає такого встановлення, заходів щодо встановлення сервітуту за домовленістю з власником (володільцем) відповідної земельної ділянки.
Якщо особа до звернення до суду не вчиняла дій щодо встановлення сервітуту за домовленістю сторін (зокрема, не звернулася до іншої сторони з пропозицією про укладення договору про встановлення сервітуту), господарським судам слід відмовляти у задоволенні відповідних вимог у зв'язку з відсутністю у такої особи права вимагати встановлення сервітуту за рішенням суду.
Обов'язковою умовою встановлення земельного сервітуту є неможливість задоволення потреби особи, яка вимагає встановлення сервітуту, в інший спосіб.
Під час розгляду справи у спорі про встановлення земельного сервітуту господарським судам належить з'ясовувати, з яких причин позивач не може використовувати належне йому майно. Не підлягають задоволенню позовні вимоги про встановлення земельного сервітуту, якщо судом визначено, що неможливість використання майна зумовлена діями самого позивача.
З приведеного випливає, що обов'язковою умовою для звернення до суду з позовом про встановлення сервітуту є вжиття особою, яка вимагає такого встановлення, (Позивачем) заходів щодо встановлення сервітуту за домовленістю з власником (володільцем) відповідної земельної ділянки.
Тобто зверненню до господарського суду із позовом про встановлення сервітуту передує домовленість із власником суміжної земельної ділянки. (частина третя статті 402 ЦК України ).
Як свідчать надані позивачем матеріали справи, таких заходів позивач не вживав. Тобто обов'язкову умову встановлення сервітуту не виконав.
Крім того, як свідчать матеріали справи, ані у позовній заяві ані доданими до позовній заяви документами позивач взагалі не обгрунтував порушення своїх прав з боку відповідача та наявності у нього потреби у використанні земельної ділянки відповідача.
Отже, на думку господарського суду, виходячи зі змісту ч.3 ст. 402 ЦК України та п.2.33 вказаної постанови Пленуму Вищого господарського суду України у позивача, у даному випадку, відсутне право вимагати встановлення сервітуту за рішенням суду.
Наявний у матеріалах справи лист без найменування адресата, господарський суд взагалі до уваги не приймає, як будь - який доказ по справі, так як він не містить жодних реквізитів (кому та від кого) та з приводу якого позивач не надавав пояснень (так як не брав участь в засіданні суду).
При цьому господарський суд зазначає, що позивач жодним чином не обґрунтував порушення його прав вищевказаним рішенням Одеської міської ради від 16.03.2016 р. № 465-VII без встановлення сервітуту. Також позивач не обгрунтував позбавлення його можливості використання земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомості що належать позивачеві на праві власності.
Крім того. господарський суд зазначає, що оскільки позивач вважає що вказане рішення порушує його права певним чином, він не позбавлений можливості оскаржити це рішення у відповідному суді.
З огляду на приведене та з урахуванням викладеного господарський суд вважає що правових підстав для задоволення позову немає.
Щодо відхилення клопотання позивача про призначення експертизи, про що зазначено в описові частині рішення, господарський суд зазначає наступне.
Оскільки позивач у порушення приписів частини третьої статті 402 ЦК України не звертався в установленому законом порядку до відповідача з пропозицією встановлення сервітуту, з наданням визначених законом документів, необхідних для встановлення сервітуту, господарський суд відмовив у проведення експертизи з питань визначення технічно можливих варіантів для влаштування проїзду транспорту та проходу, а також визначення технічної можливості встановлення земельного сервітуту, так як на думку господарського суду, без наявності вказаних документів неможливо проведення експертизи із вказаних позивачем питань.
Керуючись ст. ст. 33, 43, 44, 49, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "СВІТ ПЛЮС 2010"- відмовити повністю.
Рішення господарського суду Одеської області набирає чинності у порядку ст. 85 ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 08 серпня 2016 р.
Суддя М.І. Никифорчук