ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
01.08.2016Справа №910/8901/16
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Інко-Профіт"
доПублічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз"
простягнення грошових коштів
Суддя Дупляк О. М.
Представники сторін:
від позивача: Стирнік Ю. В. за довіреністю;
від відповідача: Поник В. В. за довіреністю.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Інко-Профіт" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" про стягнення грошових коштів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 06.06.2016.
Через відділ діловодства суду 02.06.2016 від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі (вих. № 27/05-2) від 27.05.2016.
В судовому засіданні 06.06.2016 судом оголошувалася перерва на 29.06.216.
Через відділ діловодства суду 13.06.2016 від позивача надійшли пояснення на відзив (вих. № 27/04-2 10.06.2016).
В судовому засіданні 29.06.2016 судом була оголошена перерва до 15.07.2016.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2016 продовжено строк вирішення спору на п'ятнадцять днів. В судовому засіданні оголошено перерву до 01.08.2016.
В судове засідання 01.08.2016 представники сторін з'явилися, надали суду усні пояснення по суті справи, в яких позивач заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі,відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем його зобов'язань за договором поставки №933 від 17.10.2013, в частині повного розрахунку за поставлений товар.
Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву (вих. № 417/16 від 06.06.2016) проти задоволення позовних вимог заперечує з підстав наведених нижче.
Нелегітимною Верховною Радою Республіки Крим було прийнято постанову від 17.03.2014 "Про питання енергетичної безпеки Республіки Крим" в якій вказано, що власністю Республіки Крим є рухоме та нерухоме майно публічного акціонерного товариства "ДЕРЖАВНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "ЧОРНОМОРНАФТОГАЗ" (далі - заявник/відповідач-2), розташоване на території Республіки Крим. В результаті неправомірних дій вже було само націоналізовано самопроголошено владою АР Крим, за юридичною адресою заявника (АР Крим, м. Сімферополь, пр. Кірова/пров. Совнаркомовський, 52/1) створено нове підприємство - Кримське республіканське підприємство "ЧОРНОМОРНАФТОГАЗ". Таким чином, внаслідок настання зазначених подій заявник втратив можливість здійснювати свою господарську діяльність за звичайних умов, в тому числі належно виконувати власні зобов'язання через незалежні від нього обставини (форс-мажорні обставини/обставини непереборної сили).
На підтвердження обставин непереборної сили заявник надав до суду належним чином засвідчені копії експертного висновку торгово-промислової палати України від 04.12.2014 № 5668/05-5 та сертифікату про форс-мажорні обставини від 03.12.2014 № 2018.
У судовому засіданні 01.08.2016 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на які посилається позивач та відповідач, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Як підтверджено матеріалами справи, між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як покупцем, було укладено договір поставки № 933 від 17.10.2013 (далі за тексом - договір), відповідно до предмету якого позивач зобов'язується передати у визначений термін у власність відповідача товар відповідно до специфікації (додаток № 1), яка є невід'ємною частиною договору, а відповідач зобов'язується прийняти і оплатити товар в порядку, визначеному умовами договору.
Сума договору становить 4 859 895, 60 грн. (п. 4.1 договору).
Пунктом 2.3 договору визначено, що право власності на товар переходить з моменту отримання товару відповідачем та підписання сторонами накладної та акту приймання-передачі товару.
Оплата здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача на протязі 120 днів після поставки всієї заявленої партії товару та підписання акту приймання-передачі (п. 4.2 договору).
У відповідності до п.п. 7.1, 7.1.1, 7.1.2 договору, відповідач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі оплатити поставлений товар, прийняти поставлений товар згідно акту прийому-передачі.
Відповідно до специфікації № 1 (додаток № 1) постачальник поставляє покупцю товар (продукцію): труба осадна д. 340*10,9 мм Д різьба ОТТМ А ГОСТ 632-80 в кількості 300 тон
Позивач, на виконання своїх зобов'язань за договором та на його умовах, поставив, а відповідач отримав товар загальною вартістю 2 128 277, 87 грн. Наведена фактична обставина підтверджується видатковими накладними від 28.01.2014 № РН-0000027, від 03.02.2014 № РН-0000028 та від 20.02.2014 № РН-0000050, а також актами приймання-передачі від 28.01.2014 № 1, від 03.02.2014 № 2 та від 20.02.2014 № 3, які підписані сторонами та скріплені відбитками їх печаток. Засвідчені копії вказаних видаткових накладних та актів приймання-передачі наявні в матеріалах справи.
Спір між сторонами судового процесу виник внаслідок невиконання відповідачем обов'язку, встановленого пунктом 4.2 договору. Станом на момент вирішення даного спору по суті, відповідачем грошове зобов'язання за договором не виконане. Таким чином, заборгованість відповідача за договором складає 2 128 277, 87 грн, що водночас підтверджується актом звірки взаємних розрахунків, здійсненого між сторонами, який підписаний останніми та скріплено відбитками їх печаток (засвідчена копія названого акту наявна у справі).
Враховуючи, що у правовідносинах сторін спору має місце допущене з боку відповідача порушення у його зобов'язанні за Договором, позивач заявив позовні вимоги про застосування до відповідача відповідальності, шляхом стягнення 3 % річних в сумі 120 844, 55 грн за період прострочення з 29.05.2014 по 25.04.2016 та інфляційних втрат в сумі 1 107 867, 59 грн за червень 2014 року - березень 2016 року.
Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що між сторонами укладено договір поставки.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України), є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Поряд з цим, стаття 712 ЦК України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами (ч. 1, 3 ст. 692 ЦК України).
Як встановлено судом, на виконання умов договору відповідачу був поставлений товар обумовлений договором, проте відповідач свої зобов'язання по оплаті поставленого товару в повному обсязі, у строк встановлений договором, не виконав, при цьому доказів зворотнього матеріали справи не містять.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься і в ст. 193 ГК України, яка регламентує, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Отже з боку відповідача було допущено порушення умов договору, відповідно постачальник набув право вимагати оплати товару.
Судом ураховано, що поставлений позивачем відповідачу товар на загальну суму 2 128 277, 87 грн був прийнятий відповідачем без претензій щодо його якості, об'ємів, комплектності і вартості, що свідчить про виникнення обов'язку у відповідача щодо його оплати в повному обсязі.
На підставі викладеного вище суд дійшов висновку, що вимоги про стягнення основного боргу в 2 128 277, 87 грн обґрунтовані, підтверджується зібраними у справі доказами, відтак підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Отже передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням, процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Здійснений позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат визнається судом арифметично вірним, відповідно з відповідача підлягає стягненню за загальний період з 29.05.2014 по 25.04.2016 3 % річних в сумі 120 844, 55 грн та інфляційних втрат в сумі 1 107 867, 59 грн за червень 2014 року - березень 2016 року.
Заперечення відповідача, викладені у відзиві на позов про наявність підстав для звільнення останнього від відповідальності за неналежне виконання ним своїх зобов'язань за Договором на підставі ст. 617 ЦК України судом відхилені, з огляду на таке.
За приписами статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку непереборної сили. Вказаною нормою права визначається можливість звільнення учасника господарських правовідносин, який порушив своє зобов'язання, саме від відповідальності, а не від обов'язку виконати зобов'язання в натурі.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
У ч.1 ст.216 Господарського кодексу України (далі за текстом - ГК України) зазначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Статтею 217 ГК України визначено, що саме господарські санкції є правовими засобами відповідальності у сфері господарювання.
В даному випадку предметом спору є стягнення з відповідача грошових коштів як оплати за поставлений товар, що фактично виключає можливість застосування до спірних правовідносин приписів статті 617 ЦК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Підпунктом 3.3.1 п. 3.1 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП України від 15.07.2014 №40(3), визначено, що форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (Force Majeure) - це надзвичайні та невідворотні обставини, які об'єктивно впливають на виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків за законодавчими і іншими нормативними актами, дію яких неможливо було передбачити та дія яких унеможливлює їх виконання протягом певного періоду часу.
Згідно з п. 6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи по кожному окремому договору, контракту, угоді тощо, а також по податкових та інших зобов'язаннях/обов'язках, виконання яких настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом або може настати найближчим часом і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.
Отже, вказаними нормами встановлено, що обставини непереборної сили мають підтверджуватися сертифікатом Торгово-промислової палати України, виданим останньою по конкретному договору, контракту, виконання якого ускладнено чи стало неможливим у зв'язку з настанням обставин непереборної сили.
Вказана правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 10.02.2016 у справі № 910/9808/15.
Відповідач посилається на сертифікат про форс-мажорні обставини від 03.12.2014 № 2018, який не має жодного відношення до укладеного між сторонами спору договору.
Більш того, на сьогодні відповідач є діючим суб'єктом господарювання, не визнаний банкрутом, не знаходиться в процесі ліквідації та провадить діяльність за адресою: м. Київ, вул.. Б. Хмельницького, 26, оф. 505.
Обов'язок доказування відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Враховуючи, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 33, 34, 43, 44, 49 та статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "ДЕРЖАВНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "ЧОРНОМОРНАФТОГАЗ" (01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 26, офіс 505; ідентифікаційний код 00153117) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інко-Профіт" (49000, Дніпропетровська обл., м. Дніпропетровськ, вул. Комунарівська, буд. 81; ідентифікаційний код 30775227) в порядку визначеному Законом України "Про виконавче провадження", суму основного боргу в розмірі 2 128 277 (два мільйони сто двадцять вісім тисяч двісті сімдесят сім) грн 87 коп., суму 3 % річних в розмірі 120 844 (сто двадцять тисяч вісімсот сорок чотири) грн 55 коп., суму інфляційних втрат в розмірі 1 107 867 (один мільйон сто сім тисяч вісімсот шістдесят сім) грн 59 коп. та суму судових витрат у розмірі 50 354 (п'ятдесят тисяч триста п'ятдесят чотири) грн 85 коп.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 05.08.2016.
Суддя О. М. Дупляк