ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
07.07.2016Справа №910/7784/16
За позовом Публічного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча"
до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"
про стягнення 216 845,00 грн.
Суддя Селівон А.М.
Представники сторін:
Від позивача: не з'явився;
Від відповідача : Корсун Є.П. - представник, довіреність №18-2/3-04/186-16;
В судовому засіданні на підставі ч.2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.
Публічне акціонерне товариство «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення збитків в розмірі 216 845, 00 грн., а також судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 3 252, 68 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що у зв'язку із втратою вантажу при перевезенні у вагонах № 56292741, 53531307, 59431007, 53514956, та оскільки перевезення було здійснено Державним підприємством "Донецька залізниця", збитки, які виникли у зв'язку з незбереженням вантажу при перевезенні, у розмірі 216 845, 00 грн. позивач просить суд стягнути саме з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" як правонаступника прав та обов'язків ДП «Донецька залізниця».
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.04.2016 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/7784/16 та призначено до розгляду на 19.05.2015.
У судовому засіданні 19.05.2016 судом оголошено перерву до 02.06.2016.
02.06.2016 судове засідання не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Селівона А.М. на лікарняному.
Ухвалою суду від 15.06.2016 розгляд справи призначено на 30.06.2016.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 30.06.2016 розгляд справи відкладено на 07.07.2016.
У судове засідання 19.05.2016 з'явилися усі учасники судового процесу.
У судові засідання 30.06.2016 та 07.07.2016 з'явився уповноважений представник відповідача.
Уповноважений представник позивача у судові засідання 30.06.2016 та 07.07.2016 не з'явився.
Про дату, час і місце розгляду даної справи 30.06.16 позивач повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення: № 010303811011360.
Копія ухвали суду від 30.06.2016, яка направлялась позивачу на адресу: 87504, Донецька обл. м. Маріуполь, вул.Левченка, 1 на час проведення судового засідання 07.07.2016 на адресу господарського суду не повернулася.
Судом здійснено запит з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштового відправлення №0103039250776, в якому зазначено, що станом на 07.07.2016 вказане поштове відправлення надійшло до «ЦОП Дніпропропетровськ» та адресату не вручено.
Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Окрім того, пунктом 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.11 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (далі - Постанова №18) роз'яснено, що за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
З огляду на приписи ст. 64 Господарського процесуального кодексу України та п. 3.9.1 Постанови № 18, враховуючи зазначення позивачем в позовній заяві адреси для листування, суд вважає, що позивач повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Так, у судовому засіданні 19.05.2016 представник відповідача подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи б/н, б/д та відзив на позовну заяву б/н від 19.05.2016, в якому останній проти задоволення позову заперечує, посилаючись на те, що він не є належним відповідачем у справі, оскільки не є правонаступником Державного підприємства «Донецька залізниця» за спірними правовідносинами, відсутній передавальний акт на підтвердження переходу від ДП «Донецька залізниця» всіх прав, активів і зобов'язань в статутний капітал ПАТ «Укрзалізниця», отже відповідачем не набуто прав та зобов'язань Державного підприємства «Донецька залізниця». Відзив долучено судом до матеріалів справи.
Також судом повідомлено, що до початку судового засідання 30.06.2016 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшло клопотання №09/87 від 17.05.2016 про розгляд справи без участі представника Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча», яке судом долучено до матеріалів справи.
У судовому засіданні 07.07.2016 представник відповідача подав суду клопотання про долучення документів - передавального акту ДП «Донецька залізниця» від 05.08.2015 до матеріалів справи б/№ від 07.07.2016, яке судом долучено до матеріалів справи.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання 07.07.2016 р. сторонами суду не надано.
Заяв та клопотань процесуального характеру від позивача на час проведення судового засідання 07.07.16 р. до суду не надходило.
Документи, витребувані ухвалами суду від 02.06.2016 та 30.06.2016, позивачем надано не в повному обсязі.
Відповідно до 2.3 Постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.
З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника позивача в судове засідання обов'язковою не визнавалась, позивач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судовому засіданні, останнім не надано суду письмових пояснень на відзив на позовну заяву, зважаючи на достатній проміжок часу між порушенням провадження у даній справі та датою судового розгляду, беручи до уваги наявність клопотання позивача про розгляд справи за його відсутності та те, що представник відповідача проти розгляду справи за відсутності представника позивача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника позивача, виключно за наявними у справі матеріалами.
Судом прийнято до уваги, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.
При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи та оголошував перерву в судовому засіданні, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.
Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань сторін щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколі судового засідання.
Перед початком розгляду справи в судовому засіданні представника відповідача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст. ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Представник відповідача в судовому засіданні повідомив суд, що права та обов'язки йому зрозумілі.
Відводу судді представником відповідача не заявлено.
Представник відповідача у судовому засіданні 07.07.2016 проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, надав пояснення по справі та відповів на питання суду.
Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника відповідача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими сторонами доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як встановлено судом за матеріалами справи, 30 грудня 2013р. між Публічним акціонерним товариством «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (покупець за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДТЕК ТРЕЙДИНГ» (постачальник за договором) було укладено Договір № УПр14/28/162 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язався передати, а покупець - прийняти та оплатити вугільну продукцію за марочним складом, цінам та в кількості, зазначеним у відповідних Специфікаціях, які є невід'ємною частиною Договору та на умовах, передбачених цим Договором.
Розділами 2 - 6 Договору сторони узгодили кількість та якість продукції, що поставляється, умови та строки постачання, ціну та загальну суму договору, умови платежів, умови приймання-передавання, відповідальність сторін та форс-мажор, порядок вирішення спорів тощо.
Договор діє до 31.12.14 р., закінчення строку дії Договору не звільняє сторони від виконання взятих на себе зобов'язань за Договором (п. 10.5 вказаного Договору)
Вищезазначений Договір підписаний покупцем та постачальником та скріплений печатками обох сторін.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.
Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За умовами п. 3.2 Договору датою поставки (передачі) вважається дата, зазначена в залізничній накадній, що свідчить про прийняття /здачу вантажу перевізником та обумовлення в Специфікації.
На виконання умов Договору, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДТЕК ТРЕЙДИНГ», за накладною №51582302 від 26.07.2014р. Товариством з обмеженою відповідальністю «ДТЕК РОВЕНЬКИАНТРАЦИТ» як вантажовідправником зі станції Фащевка Донецької залізниці до станції призначення "Маріуполь-Сортувальний" Донецької залізниці було відправлено вагони № 56292741, № 53531307, № 59431007, №53514956 з вантажем "антрацит", сорт АМ (13-25), загальною кількістю 277 000 кг.
Вантажоодержувачем за вказаною накладеною є ПАТ "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча", тобто позивач.
В свою чергу зауважень щодо кількості та змісту вантажу, а також правильності відомостей, зазначених у накладній на станції відправлення та під час перевезення від ДП «Донецька залізниця» не находило, отже, за висновками суду, вантаж прийнятий ДП «Донецька залізниця» до перевезення без зауважень.
Судом встановлено, що за своїм змістом та правовою природою відповідні правовідносини в сфері перевезення регулюються нормами глави 64 Цивільного кодексу України та глави 32 Господарського кодексу України.
В той же час умови перевезення вантажів залізничним транспортом регулюються такое Законом України «Про транспорт», Законом України «Про залізничний транспорт», Статутом залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 за №457 (далі - Статут), та інших актів законодавства України, зокрема, Правил оформлення перевізних документів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України №644 від 21.11.2000, Правил складання актів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 за №334, Правил приймання вантажів до перевезення, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №861/5082, Правил видачі вантажів, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №862/5083.
Відповідно до ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Згідно частини 1 ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
У відповідності до ч. 3 ст. 909 Цивільного кодексу України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Згідно частини 5 ст. 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно - правовими актами.
За змістом ч. 2 ст. 307 Господарського кодексу України, ч. 2 ст. 909 Цивільного кодексу України договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
Статут визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, які користуються залізничним транспортом (ст. 2 Статуту).
Відповідно до ст. 5 Статуту нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту, безпеки руху, охорони праці, громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті, є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.
Статтею 6 Статуту залізниць України визначено, що накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил перевезення вантажів, і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої особи-одержувача і супроводжує вантаж до місця призначення. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 23 Статуту залізниць України відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем.
Відповідно до статті 52 Статуту на станціях призначення залізниця зобов'язана перевірити масу, кількість місць і стан вантажу, зокрема, у разі прибуття вантажу з ознаками недостачі, псування або пошкодження під час перевезення на відкритому рухомому складі або у критих вагонах без пломб, якщо таке перевезення передбачене Правилами.
Зокрема, під час приймання вантажу на станції призначення Маріуполь - Сортувальний Донецької залізниці було виявлено, що вагони № 56292741, № 53531307, № 59431007 не прибули, про що на станції «Маріуполь-Сортувальний» Донецької залізниці було складено комерційний акт БН № 724361/1287 від 24.10.2015, копія якого наявна в матеріалах справи.
Як зазначено в Комерційному акті, по відправці, зазначеній на лицьовому боці акта, значиться 4 напіввагони з вантажем «антрацит», фактично прибув 1 напіввагон, вагони 56292741, № 53531307, № 59431007 відчеплені без складання акта загальної форми.
Відповідно до Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28 травня 2002 р. № 334 (далі - Правила складання актів), комерційні акти складаються на місцях загального користування у день вивантаження або в день видачі вантажу одержувачу; при вивантаженні на місцях не загального користування - у день здачі вантажу одержувачу; на вантаж, що перебуває у дорозі - у день виявлення обставин, що підлягають оформленню комерційним актом.
У разі неможливості скласти комерційні акти в указані терміни вони складаються у всіх випадках не пізніше наступної доби.
Згідно п. 2 Правил складання актів комерційні акти складаються для засвідчення таких обставин: невідповідності найменування, маси і кількості місць наявного вантажу, багажу чи вантажобагажу даним, зазначеним у перевізних документах; у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу.
Дані в комерційному акті зазначаються на підставі перевізних документів та виявлених обставин.
Згідно з пунктом 10 Правил складення актів комерційний акт підписує начальник станції (його заступник), начальник вантажного району (завідувач вантажного двору, складу, контейнерного відділу, контейнерного майданчику, сортувальної платформи, старший ц для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається для засвідчення невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах.
З матеріалів справи вбачається, що комерційний акт БН № 724361/1287 від 24.10.2015, якій засвідчив втрату частини вантажу, складений у відповідності до вимог пред'явлених до його складання Правилами складання актів та є чинним.
Статтею 110 Статуту передбачено, що залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.
У відповідності до ст. 115 Статуту вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.
Як свідчать матеріали справи, вартість 1 тони вантажу у вагонах № 56292741, № 53531307, № 59431007 відповідно до рахунку вантажовідправника ТОВ «ДТЕК Ровенькиантрацит» № 1329 від 26.07.14 р. становить 1063,80 грн., в т.ч. ПДВ. Отже, зважаючи на загальну масу фактично втраченого вантажу у вагонах № 56292741, № 53531307, № 59431007 - 203 840 кг, за розрахунками позивача загальна сума недостачі становить 216 845,00 грн.
Як визначено ст. 920 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини (ч. 2 ст. 924 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 113 Статуту за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.
Залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, зокрема, за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі (ст. 114 Статуту).
Згідно з п. 8 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Вимогами статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у разі порушення його цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому збитки визначаються, як втрата, яку особа отримала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила чи повинна зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально отримати при звичайних обставинах, якщо б його право не було порушено (упущена вигода).
Частиною 1 ст. 623 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
За приписами ст. 130 Статуту право на пред'явлення до залізниці претензій та позовів мають: а) у разі втрати вантажу: відправник - за умови пред'явлення вантажної квитанції і документів, що підтверджують кількість і вартість відправленого вантажу; одержувач - за умови пред'явлення вантажної квитанції з відміткою станції призначення про неприбуття вантажу і документів, що підтверджують кількість і вартість відправленого вантажу. У разі неможливості пред'явлення вантажної квитанції подається довідка станції відправлення про прийняття вантажу до перевезення з відміткою станції призначення про неприбуття вантажу; б) у разі недостачі, псування або пошкодження вантажу: одержувач - за умови пред'явлення накладної, комерційного акта і документа, що засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу. Якщо у складанні комерційного акта відмовлено, замість нього подається документ, що підтверджує скаргу про цю відмову.
Накладна, вантажна, багажна і вантажобагажна квитанції та комерційний акт подаються лише в оригіналі.
При цьому, позивач за змістом накладної № 51582302 від 26.07.14 р. є одержувачем вантажу, який відповідно до п. 130 Статуту має право на подання позову.
Таким чином, як вбачається із матеріалів справи та зазначено позивачем в позовній заяві, відповідач не виконав свої зобов'язання щодо належної доставки вантажу до місця вивантаження та передачі вантажоотимувачу, що, в свою чергу, призвело до понесення позивачем збитків у розмірі фактичної вартості втраченого вантажу в сумі 216 845,00 грн., зобов'язання щодо відшкодування яких всупереч вимогам діючого законодавства відповідач не виконав, в результаті чого, за твердженням позивача, у ПАТ «Укрзалізниця» утворилась заборгованість перед позивачем у зазначеному вище розмірі, яку останній просить стягнути в позовній заяві.
Спір у даній справі виник внаслідок порушення Донецькою залізницею правил перевезення вантажу, що призвело до недостачі вантажу, фіксації вказаного порушення шляхом складання Комерційного акту БН № 724361/1287 від 24.10.2015 та, відповідно, виникнення у ДП «Донецька залізниця» перед позивачем заборгованості в розмірі 216 845,00 грн. збитків.
В той же час, суд відзначає, що позов про стягнення збитків, завданих позивачу, за твердженням останнього, Державним підприємством "Донецька залізниця", заявлено до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", яке, як зазначає позивач в позовній заяві, є правонаступником прав та обов'язків Державного підприємства "Донецька залізниця".
У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ст. ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Саме змагальність сторін, яка реалізується в господарському процесі через ст. 33 ГПК України дає змогу суду всебічно, повно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи та внаслідок чого ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення у справі.
Тобто, вказана норма Господарського процесуального кодексу України зобов'язує доводити свою правову позицію саме ту сторону, яка на неї посилається.
За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Як зазначає позивач, відповідач є правонаступником прав та обов'язків ДП "Донецька залізниця" у спірних правовідносинах відповідно до пункту 2 Статуту ПАТ "Українська залізниця", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 року № 735, та постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 року № 200 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця".
Суд зазначає, що Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця", як нова юридична особа утворене згідно із Законом України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" та постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014р. №200 "Про утворення Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", із положень якого та постанови Кабінету Міністрів України вбачається, що всі підприємства, на базі яких утворюється ПАТ "Укрзалізниця", реорганізовуються шляхом злиття.
При цьому, відповідно до Переліку підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, на базі яких утворюється Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця", що є додатком №1 до постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 №200 "Про утворення Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", Державне підприємство «Донецька залізниця» включено до вказаного переліку.
Як свідчать матеріали справи, Статут Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 р. № 735.
Реорганізація юридичної особи, як самостійний вид її припинення, передбачає проведення певної процедури та характеризується деякими особливостями. Так, зокрема, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення (ст. 104 Цивільного кодексу України); комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обоє зв'язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами; передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, крім випадків, встановлених законом (ст. 107 Цивільного кодексу України).
Отже, відповідно до чинного цивільного законодавства України при реорганізації (злитті) юридичних осіб перехід прав і обов'язків до новоутвореної юридичної особи відбувається на підставі передавального акта, в якому про це має бути чітко зазначено.
Передавальний акт або розподільчий баланс повинен бути затверджений засновниками (учасниками) юридичної особи або органом, який прийняв рішення про припинення юридичної особи. Нотаріальне посвідчення справжності підписів голови та членів комісії з припинення юридичної особи на передавальному акті або розподільчому балансі у такому разі не вимагається (ч. 4 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»).
Про необхідність затвердження таких передавальних актів зазначено й у постанові Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 р. № 200 "Про утворення Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця".
За змістом пунктів 4 і 5 постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 р. № 200 проведенню реорганізації (злиття) має передувати проведення інвентаризації майна підприємств, що реорганізуються (зливаються), та складання актів інвентаризації майна, після чого мають складатися та затверджуватися передавальні акти майна та зведені акти майна, що вносяться до статутного капіталу Публічного акціонерного товариства "Укрзалізниця".
За таких обставин, за висновками суду сама по собі вказівка в Законі України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", постанові Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 р. № 200 та Статуті відповідача про те, що Публічне акціонерне товариство "Укрзалізниця" є правонаступником усіх прав і обов'язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту не означає автоматичного правонаступництва без проведення інвентаризації майна та затвердження передавальних актів і припинення юридичних осіб таких підприємств.
Як встановлено судом за матеріалами справи, головою правління та членами комісії з утворення Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», створеної згідно з Постановою КМУ від 25.06.2014 № 200, а також головою та членами комісії з реорганізації юридичної особи ДП «Донецька залізниця», створеної згідно з наказом Укрзалізниці від 06.08.2015 №266-ц/од, керуючись ст. 107 Цивільного кодексу України складено передавальний Акт ДП «Донецька залізниця» від 05.08.15 р., копія якого надана відповідачем.
Згідно вказаного Акту комісії підтверджують вартість і склад активів та зобов'язань ДП «Донецька залізниця». При цьому правонаступництво щодо всього майна, усіх прав та обов'язків ДП «Донецька залізниця», яке розташоване на території проведення АТО, не включається до зведених актів інвентаризації, а відображається в балансі і закріплюється в частині активів за ПАТ «Українська залізниця» на праві господарського відання до проведення його інвентаризації та оцінки, відповідно до п. 2 постанови КМУ від 12.11.2014 №604.
При цьому, оскільки виходячи зі змісту постанови Кабінету Міністрів України та укладеного на її виконання зазначеного передавального акту останній не містить чіткого переліку прав і обов'язків, які перейшли разом з активами, що мав би складатися за умов фактичної інвентаризації, зважаючи на непроведення інвентаризації, твердження позивача про перехід зобов'язань за тим чи іншим активом судом до уваги не приймаються.
Окрім того, в п. 5 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України встановлено, що майно (активи, власний капітал та зобов'язання) підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, їх структурних підрозділів, яке розміщене на тимчасово окупованій території та території проведення антитерористичної операції, не включається до переліків і зведених актів інвентаризації майна, що затверджуються Міністерством інфраструктури відповідно до цього пункту, а відображається в балансі (крім зобов'язань підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, їх структурних підрозділів, які розташовані на тимчасово окупованій території) і закріплюється в частині активів за Публічним акціонерним товариством "Укрзалізниця" на праві господарського відання до проведення його інвентаризації та оцінки відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.11.2014 № 604.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.11.2014 р. № 604 "Деякі питання інвентаризації майна підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, яке розміщене на тимчасово окупованій території та території проведення антитерористичної операції" передбачено, що проведення інвентаризації та оцінки майна (активи, власний капітал та зобов'язання) підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, їх структурних підрозділів, яке розміщене на тимчасово окупованій території та території проведення антитерористичної операції, має бути здійснено після завершення тимчасової окупації території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, а також завершення проведення антитерористичної операції, після чого мають бути подані пропозиції щодо зміни статутного капіталу Публічного акціонерного товариства "Укрзалізниця".
Станом на день розгляду справи дані про проведення інвентаризації майна Державного підприємства «Донецька залізниця», складання актів інвентаризації майна, а також складання та затвердження зведених актів майна для передачі майна від державного підприємства «Донецька залізниця» до статутного капіталу публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця» в матеріалах справи відсутні.
У відповідності до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 р. № 1275-р, м. Донецьк є населеним пунктом, на території якого здійснювалася антитерористична операція.
Також наказом Антитерористичного центру при Службі безпеки України «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення» від 7 жовтня 2014 року № 33/6/а визначено райони проведення антитерористичної операції та терміни її проведення, а саме: Донецька і Луганська області - з 07 квітня 2014 року.
Суд зазначає, що Державне підприємство "Донецька залізниця" за місцем знаходження знаходиться в зоні проведення антитерористичної операції (83000, м. Донецьк, вул. Артема, 68 за даними ЄДРПОУ), залишається юридичною особою, свої зобов'язання та документи на їх підтвердження до Публічного акціонерного товариства "Укрзалізниця" не передавало, оскільки згідно з передавальним актом ДП «Донецька залізниця» від 05.08.2015 усе майно, права та обов'язки третьої особи, розташовані на території проведення антитерористичної операції, не було включено до зведених актів інвентаризації, отже суд приходить до висновку, що Державне підприємство "Донецька залізниця" є окремим (самостійним) суб'єктом, що самостійно продовжує здійснювати свою господарську діяльність та має нести відповідальність за договірними та позадоговірними зобов'язаннями, що виникли за його участі.
Також суд зауважує, що відповідно до ч. 4 ст. 91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
При цьому, згідно зі ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Моментом переходу прав до правонаступника юридичної особи слід вважати дату внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців в порядку, передбаченому ст. 37 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців".
З вказаного вище вбачається, що до внесення до Єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи, її цивільна правоздатність не припиняється. До правонаступника (у разі припинення шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення) переходять усі права та обов'язки припиненої юридичної особи лише з моменту внесення такого запису, в той час як початок діяльності новоствореного товариства не є обставиною, з якою пов'язується перехід прав від правопопередника до правонаступника в процедурі припинення та її завершення.
В свою чергу беручи до уваги Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, здійснений за електронним запитом від 15.06.20116 за №22025427 стосовно ДП «Донецька залізниця», дані про внесення до Єдиного державного реєстру запису про припинення державного підприємства «Донецька залізниця» відсутні.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, оскільки процедура реорганізації підприємств, розміщених на тимчасово окупованій території та території проведення антитерористичної операції, та передача всіх їх прав та обов'язків Публічному акціонерному товариству "Українська залізниця", відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.11.2014 № 604, призупинена до завершення проведення антитерористичної операції (так, згідно з передавальним актом ДП «Донецька залізниця» від 05.08.2015 усе майно, права та обов'язки третьої особи, розташовані на території проведення антитерористичної операції, не було включено до зведених актів інвентаризації, а закріплено в частині активів за відповідачем на підставі господарського відання до проведення його інвентаризації і оцінки, відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.11.2014 №604), суд дійшов висновку, що Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" не набуло статусу правонаступника Державного підприємства "Донецька залізниця".
При цьому згідно із ст. 1 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" період проведення антитерористичної операції триває до дати набрання чинності Указу Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.
Разом з тим, оскільки виходячи з матеріалів справи за висновками суду збитки в сумі 216 845,00 грн. заподіяно втратою вантажу в рамках договору перевезення, укладеного саме з Державним підприємством «Донецька залізниця», яке наразі як юридична особа не припинено, саме останнє є особою, яка за приписами чинного законодавства має відшкодувати завдані збитки, але зважаючи відсутність належних та допустимих доказів переходу прав і обов'язків від Державного підприємства «Донецька залізниця» до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», яке є відповідачем у даній справі, підстави для відповідальності останнього за вказаними вимогами відсутні.
За таких обставин, оскільки позивачем не надано належних та допустимих в розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказів переходу в порядку правонаступництва прав і обов'язків Державного підприємства "Донецька залізниця" до Публічного акціонерного товариства "Укрзалізниця" та, відповідно, порушення прав Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця", суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 р. «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що позивач не довів в розумінні приписів ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, зважаючи на відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у даній справі, суд вважає за необхідне відмовити позивачу у задоволенні позову з огляду на його необґрунтованість та недоведеність.
У відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4-2, 4-3, 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Повний текст рішення складено та підписано 05 серпня 2016 р.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.
Суддя А.М. Селівон