03 серпня 2016 року Справа № 917/181/16
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді суддівКорсака В.А., Данилової М.В., Данилової Т.Б.
розглянувши матеріали касаційної скарги Львівської обласної організації всеукраїнської профспілки працівників і підприємств торгівлі, громадського харчування та послуг
на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 30.05.2016
у справі № 917/181/16 Господарського суду Полтавської області
за позовомЛьвівської обласної організації всеукраїнської профспілки працівників і підприємств торгівлі, громадського харчування та послуг
доФізичної особи-підприємця ОСОБА_4
простягнення 25 520, 00 грн.
в судовому засіданні взяли участь представники :
- - позивачаДуліба Я.П.
- - відповідачане з'явився
В лютому 2016 року Львівська обласна організація всеукраїнської профспілки працівників і підприємств торгівлі, громадського харчування та послуг звернулась до Господарського суду Полтавської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, в якій просило суд визнати розірваним з 18.08.2014 договір (правочин) на проживання 48 людей з 22.08.2014 по 24.08.2014 в готелі "ІНФОРМАЦІЯ_1" в м. Миргород Полтавської області та стягнути з відповідача на свою користь 29 520, 00 грн. передоплати.
Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що відповідач не повернув позивачу перераховану йому суму передоплати, у зв'язку із скасуванням замовником запланованої поїздки в м. Миргород Полтавської області.
Відповідач позов не визнав, посилаючись, зокрема, на відсутність між сторонами договірних відносин, а на кошти, отримані від позивача, були заброньовані номери у готелі "ІНФОРМАЦІЯ_1".
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 31.03.2016 (суддя Безрук Т.М.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 30.05.2016 (головуючий Тихий П.В., судді: Гетьман Р.А., Россолов В.В.) в позові відмовлено з підстав його необґрунтованості, оскільки позивач відмовився від поселення в готелі без поважних підстав.
Не погоджуючись із судовими рішеннями, Львівська обласна організація всеукраїнської профспілки працівників і підприємств торгівлі, громадського харчування та послуг звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
У відзиві на касаційну скаргу Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 заперечує проти доводів касатора і просить суд відмовити в задоволенні його скарги, а судові рішення - залишити без змін.
Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що первинна профспілкова організація ТОВ ТВК "Львівхолод" входить до складу Львівської обласної організації всеукраїнської профспілки працівників і підприємців торгівлі, громадського харчування та послуг.
Львівська обласна організація всеукраїнської профспілки працівників і підприємців торгівлі, громадського харчування та послуг видала довіреність № 2 від 02.01.2014, за якою голова профспілкового комітету ТОВ ТВК "Львівхолод" Дуліба Ярослав Петрович уповноважений укладати та підписувати договори, фінансові та бухгалтерські документи, розпоряджатися коштами в межах повноважень довірителя - Львівської обласної організації всеукраїнської профспілки працівників і підприємців торгівлі, громадського харчування та послуг.
На підставі усних домовленостей, Профспілковий комітет ТОВ ТВК "Львівхолод" в особі Дуліби Ярослава Петровича, (позивач у справі) замовив у Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (відповідач у справі) послуги щодо проживання 48 людей починаючи з 22.08.2014 по 24.08.2014 в готелі "ІНФОРМАЦІЯ_1" в м. Миргород Полтавської обл. Ці обставини сторонами не заперечуються.
На оплату вказаних послуг відповідач виписав позивачу рахунок-фактуру №79/1 від 17.06.2014 на суму 29 520,00 грн. (оплата 24 номерів для проживання в готелі в період 22.08.2014 - 24.08.2014) та рахунок-фактуру № 107 від 11.07.2014 на суму 8 380,00 грн. (оплата 1 номеру для проживання в готелі в період 22.08.2014 - 24.08.2014 та послуги харчування) (а.с.11-12).
Відповідач здійснив оплату на суму 37 900, 00 грн., що підтверджено платіжним дорученням № 29 від 23.06.2014 на суму 29 520, 00 грн. та платіжним дорученням № 42 від 30.07.2014 на суму 8 380, 00 грн. (а.с.13-14).
11.08.2014 за вих. № 75 позивач направив відповідачу лист про скасування запланованої поїздки на 22-25 серпня 2014 року м. Миргород та прохання повернути перераховані кошти, що підтверджується реєстром рекомендованої кореспонденції від 13.08.2014 та фіскальним чеком від 13.08.2014 (а.с.15-17). Даний лист отриманий відповідачем 22.08.2014, тобто в день запланованого поселення в готель.
02.09.2014 відповідач повернув позивачеві 8 380,00 грн. невикористаних коштів за харчування, що підтверджується випискою банку по особовому рахунку позивача (а.с.18).
18.09.2014 позивачем на адресу відповідача направлялась претензія № 86 про повернення вказаної суми, яка залишена відповідачем без задоволення. Дана обставина стала підставою для звернення до суду за захистом свого порушеного права шляхом подачі прозову про визнання розірваним з 18.08.2014 договору (правочину) на проживання 48 людей з 22.08.2014 по 24.08.2014 в готелі "ІНФОРМАЦІЯ_1" в м. Миргород Полтавської області та стягнення 29520,00 грн. передоплати.
Колегія суддів вважає висновки судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову достатньо обґрунтованими, враховуючи наступне.
Як встановлено судами, між сторонами склались правовідносини з надання послуг, що мають окреме правове регулювання, в тому числі щодо наслідків відмови від договору. При цьому, домовленість сторін з надання послуг не була оформлена письмовим договором.
Згідно ч.2, ч.4 ст. 214 ЦК України особи, які вчинили дво- або багатосторонній правочин, мають право за взаємною згодою сторін, а також у випадках, передбачених законом, відмовитися від нього, навіть і в тому разі, якщо його умови повністю ними виконані. Правові наслідки відмови від правочину встановлюються законом або домовленістю сторін.
В ст. 907 ЦК України визначено, що порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.
Згідно ч.4 ст. 653 ЦК України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ч.2 ст. 903 ЦК України у разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як встановлено судами позивач в односторонньому порядку відмовився від оплачених послуг, направивши відповідачу листа від 11.08.2014, який отримано останнім лише 22.08.2014, тобто в день запланованого розселення людей (а.с.63-64).
Судами попередніх інстанцій при розгляді справи не встановлено допущення з боку відповідача будь-яких неправильних дій, внаслідок яких виник спір. Доказів наявності вини відповідача, як виконавця, в ненаданні спірних послуг суду надано не було.
Наказом Державної туристичної адміністрації України від 16.03.2004 № 19 затверджено "Правила користування готелями й аналогічними засобами розміщення та надання готельних послуг", які регламентують основні вимоги щодо користування готелями та аналогічними засобами розміщення (далі - готелі) усіх форм власності, що здійснюють діяльність на території України у сфері надання послуг розміщення (готельних послуг) споживачам, і регулюють відносини між споживачами (фізичними особами, які проживають у готелях або мають намір скористатися готельними послугами), та готелями, виконавцями цих послуг.
Так, відповідно до пп.1.3 зазначених Правил бронювання - процес замовлення замовником готелю основних і/або додаткових послуг у певному обсязі, з метою використання послуг в обумовлені терміни конкретним споживачем або групою споживачів; анулювання - відмова замовника від заброньованих послуг. Анулювання поділяється на три види: своєчасне анулювання, пізнє анулювання, неприбуття. В разі пізнього анулювання або неприбуття готель стягує штраф з замовника згідно з умовами, викладеними в договорі; своєчасне анулювання - відмова замовника від використання заброньованих послуг не пізніше ніж за три доби до дати запланованого заїзду або в обумовлені договором терміни; пізнє анулювання - анулювання у термін не пізніше ніж за одну добу до дати запланованого заїзду або в обумовлені договором терміни; неприбуття - фактичне неприбуття споживача, групи споживачів до готелю у день заїзду, або ануляція заброньованих послуг менше ніж за 24 години до вказаної дати поселення; дата заїзду - дата прибуття споживача до готелю.
Згідно з пп.3.2 зазначених Правил при бронюванні номера (місця) готель може запросити передплату за надання готельних послуг. У разі відмови споживача оплатити броню, його розміщення у готелі проводиться у порядку загальної черги. Передплата враховується в оплату готельних послуг при остаточному розрахунку, якщо інше не обумовлено укладеним із замовником договором.
Обґрунтовуючи свої заперечення проти позову, відповідач послався на те, що позивач проігнорував положення розміщеного на сайті готелю публічного договору про умови бронювання номерів в період проведення Сорочинського ярмарку 2014. Відповідач також послався на те, що на головній сторінці готелю з 03.07.2014 було розміщено оголошення про те, що у разі відмови гостя від заїзду з 15.08.2014 по 25.08.2014 готель сплачені грошові кошти не повертає.
Встановивши на підставі поданих доказів факт ненадання послуг з вини замовника (позивача) та відмову від надання послуг з його ініціативи та враховуючи положення Правил користування готелями й аналогічними засобами розміщення та надання готельних послуг, затверджених Наказом Державної туристичної адміністрації України від 16.03.2004 № 19, суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили у стягненні передоплати.
Щодо позовної вимоги про визнання розірваним договору (правочину) на проживання 48 людей з 22.08.2014 по 24.08.2014 в готелі "ІНФОРМАЦІЯ_1" в м. Миргород Полтавської області, слід зазначити, що така вимога задоволенню не підлягає, оскільки судами встановлено, що сам позивач в односторонньому порядку відмовився від оплачених послуг, направивши відповідачу листа, який було отримано останнім.
Доводи, які викладені у касаційній скарзі не спростовують наведених висновків.
За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Рішення судів попередніх інстанцій про відмову у позові слід залишити без змін з мотивів викладених у даній постанові.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу залишити без задоволення.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 30.05.2016 у справі № 917/181/16 залишити без змін.
Головуючий суддя В. А. Корсак
С у д д і М. В. Данилова
Т. Б. Данилова