Справа №473/1952/16-ц 08.08.2016 08.08.2016 08.08.2016
Провадження №22-ц/784/1860/16
Справа 473/1952/16-ц
Провадження №22-ц/784/186016 Головуючий першої інстанції - Старжинська О.Є.
Категорія - 5 Суддя-доповідач апеляційного суду - ОСОБА_1
Рішення
Іменем України
08 серпня 2016 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого - Самчишиної Н.В.,
суддів: Галущенка О.І., Серебрякової Т.В.,
із секретарем судового засідання - Тищенком Л.С.,
за участю: представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 08 липня 2016 року, ухвалене за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 селищної ради Вознесенського району Миколаївської області, Приватного підприємства «Земля», ОСОБА_2 про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю,
встановила:
У червні 2016 року ОСОБА_4 пред'явив вищезазначений позов до ОСОБА_5 селищної ради Вознесенського району, Приватного підприємства «Земля», ОСОБА_2, який обґрунтував наступним.
Він є власником жилого будинку № 20 по вул. Бібікова в смт. Олександрівка Вознесенського району та мав намір приватизувати земельну ділянку для обслуговування житлового будинку, площею 0,0785 га за цією же адресою.
Його сусідка ОСОБА_2, яка мешкає в житловому будинку № 22 по цій же вулиці, на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №713675, виданого 30 грудня 2009 року, є власником земельної ділянки, площею 0,15 га., яка межує з його земельною ділянкою.
Позивач зазначав, що під час виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, відповідач самовільно змінила межі своєї земельної ділянки та змістила огорожу між їх земельними ділянками, змінивши, тим самим, як площу належної їй ділянки в бік збільшення, так і розмір його земельної ділянки, а також привласнила огорожу, змінила її конструкцію, у зв'язку з чим, він не має можливості проходити на вулицю та встановила споруди, які займають його частину ділянки. Крім того, при оформленні спірного державного акта на право власності на земельну ділянку межі земельної ділянки із ним, як суміжним землекористувачем, не погоджувалися. В акті про встановлення меж земельної ділянки на місцевості та погодження зовнішньої межі земельної ділянки підроблено його підпис.
Посилаючись на неможливість отримання у власність земельної ділянки у тому розмірі і межах, якими він користувався до отримання відповідачем державного акту, позивач просив визнати недійсним та скасувати виданий ОСОБА_2 вищезазначений Державний акт на право власності на земельну ділянку.
-2-
Відповідач ОСОБА_2 заперечуючи проти позову, посилалася, як на те, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх прав, так і не доведеність порушення його прав.
Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 08 липня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.
Відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 селищної ради Вознесенського району, Приватного підприємства «Земля».
Визнано недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку (серія ЯИ №713675), який виданий на підставі рішення сесії ОСОБА_5 селищної ради Вознесенського району № 4 від 15 жовтня 2009 року про передачу ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 0,1500 га, що розташована по вул. Бібікова, 22 в смт. Олександрівка Вознесенського району і має призначення будівництво та обслуговування житлового будинку. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивача судові витрати в сумі 551 грн. 20 коп.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, просила його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову.
В запереченнях на апеляційну скаргу позивач, посилаючись на безпідставність її доводів, просив відхилити апеляційну скаргу ОСОБА_2 та залишити рішення суду без змін.
Отже, з огляду на мотиви апеляційної скарги оскаржується рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_2В про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, в іншій - не оскаржується, а тому відповідно до ст. 303 ЦПК України в апеляційному порядку не переглядається.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з таких підстав.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_2, суд першої інстанції вважав, що є належним обраний позивачем спосіб захисту його прав, та виходив з того, що оскільки було внесено неправдиві відомості в матеріали технічної документації із землеустрою, а саме в акті про встановлення меж земельної ділянки в натурі підпис від імені позивача був вчинений відповідачем, дійшов висновку про порушення цим прав позивача щодо визначення зовнішніх меж земельної ділянки, яка передавалась у власність відповідачу. Відмовляючи у задоволенні позову до інших відповідачів, суд виходив з того, що вони є неналежними.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач пред'явивши позов лише про визнання недійсним державного акту на права приватної власності на земельну ділянку обрав законний, належний та окремий спосіб захисту своїх прав, що відповідає правовій позиції Верховного Суду Україні, викладеній в постанові у справі № 6-319цс15 від 01 липня 2015 року, яка відповідно до положень ст. 360 - 7 ЦПК України, є обов'язковою для судів. Тому доводи відповідача в апеляційній скарзі про обрання позивачем неналежного способу захисту прав не заслуговують на увагу.
Проте, колегія суддів не погоджується з іншими висновками суду.
Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
-3-
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Указана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права полягає у позбавленні його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За таких обставин можна зробити висновок про те, що порушення, невизнання або оспорювання права особи на земельну ділянку є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Суд повинен установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цієї особи; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Згідно зі ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав на землю.
Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; г) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.
З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_4 є власником житлового будинку № 20 по вул. Бібікова, 20 в смт. Олександрівка Вознесенського району на підставі договору купівлі-продажу від 14 вересня 1984 року (а.с.8-9).
Рішенням ОСОБА_5 селищної ради Вознесенського району від 31 березня 2009 року йому надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, загальною площею 0,0785 га - для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за вищезазначеною адресою (а.с.10). Зазначене рішення позивачем не оскаржувалось та є чинним. Державний акт позивач не одержав через те, що він не згоден з межею сусіда ОСОБА_2 (а.с.17).
Рішенням ОСОБА_5 селищної ради від 15 жовтня 2009 року № 4 ОСОБА_2 затверджена технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, площею 0,15 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (а.с.11). 30 грудня 2009 року ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 0,1500 га, за адресою: смт. Олександрівка вул. Бібікова, 22 (а.с.47).
-4-
В обґрунтування позову ОСОБА_4 вказував, що під час проведення відповідних геодезичних робіт, вимірів, ОСОБА_2 межі земельної ділянки з ним не погоджувала, самовільна змінила межі своєї ділянки та змінила огорожу між їх ділянками в бік його земельної ділянки, таким чином змінивши як площу належної їй ділянки в бік збільшення, так і розмір його ділянки. Тому він позбавлений можливості отримати у власність земельну ділянку в межах і розмірах, яких користувався.
Судом установлено та сторонами визнано, що під час виготовлення технічної документації із землеустрою відповідач ОСОБА_2 від імені позивача підписала акт про встановлення меж її земельної ділянки в натурі та передачу межових знаків під охорону та зберігання від 30 листопада 2009 року.
Між тим, на думку колегії суддів, сам по собі факт не узгодження меж земельних ділянок під час виготовлення одним із користувачів земельної ділянки технічної документації із землеустрою, за відсутності доказів порушення межі та площі земельної ділянки, яка перебувала у користуванні іншого землекористувача, не є достатньою підставою для визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку.
Визнаючи недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку, який видано відповідачу, суд першої інстанції не зазначив, в чому полягає порушення прав ОСОБА_4 щодо непогодження з ним меж земельної ділянки.
Згідно зі статтею 55 Закону України «Про землеустрій» встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних та картографічних матеріалів. Межі земельної ділянки в натурі закріплюються межовими знаками встановленого зразка, крім того, межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам.
Відповідно до п. 2.3 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету по земельних ресурсах від 04 травня 1999 року № 43 (далі - Інструкція), яка була чинною на час видачі спірного державного акта, межі земельних ділянок, що передаються або надаються у власність чи у користування, відновлюються або переносяться в натуру (на місцевість) за наявними планово-картографічними матеріалами. Згідно з п. 2.4 Інструкції перенесення в натуру (на місцевість) або відновлення всіх поворотних точок меж земельної ділянки здійснюється геодезичними методами з прив'язкою не менше двох характерних закріплених поворотних точок до пунктів державної геодезичної мережі та до твердих точок на місцевості. Здійснюється кадастрова зйомка земельної ділянки з наступним вирахуванням координат поворотних точок меж (у державній або умовній системі координат) і площі земельної ділянки. За результатами виконаних робіт складається кадастровий план земельної ділянки.
Положеннями статті 198 ЗК України передбачено, що кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок. Кадастрова зйомка включає: а) геодезичне встановлення меж земельної ділянки; б) погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами; в) відновлення меж земельної ділянки на місцевості; г) встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі; ґ) виготовлення кадастрового плану.
Таким чином, погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов'язкових технічних помилок.
-5-
Погодження меж земельної ділянки є складовою частиною кадастрового плану, який, у свою чергу, є складовою частиною технічної документації, необхідної для передачі громадянам безоплатно земельних ділянок на праві приватної власності. Виконання усіх підготовчих робіт з виготовлення державного акта на право власності на земельну ділянку передбачає як перевірку того, чи є земельна ділянка вільною, чи не належить вона іншому власнику чи користувачеві та чи не накладаються межі вказаної земельної ділянки на суміжні земельні ділянки.
Крім того, згідно зі статтею 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
В силу статей 321, 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном; особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом, а припинення права власності можливе лише з підстав, передбачених статтею 346 ЦК України.
На підтвердження порушення меж земельних ділянок, позивач надав лист відділу Держкомзему у Вознесенському районі від 27 квітня 2012 року (а.с.13), зі змісту якого вбачається, що при здійснені комісією огляду та обміру земельної ділянки (після отримання відповідачем державного акту), в присутності сторін, ОСОБА_2 було рекомендовано частково (приблизно біля 2,0 м) перенести огорожу і установити її за деревом та прибрати тимчасові споруди, які установлені біля будівлі заявника.
Всі інші заміри співпадають з технічними паспортами на будівлі і у заявника і у громадянки ОСОБА_2 (а.с.13).
Отже, вказаний лист не містить дані про те, що державний акт на право приватної власності на землю, який виданий відповідачці, порушує межі земельних ділянок сторін, а лише свідчить про рекомендацію відповідачці усунути перелічені перешкоди. Між тим, вимог про усунення створених перешкод позивач в даному позові не пред'являв.
Крім того, згідно плану горизонтальної зйомки, виготовленого ПП «Земля», який надав позивач, площа земельної ділянки ОСОБА_4 становить 0,0789 га, що є більшою ніж площа (0,0785 га) зазначена у рішенні ОСОБА_5 селищної ради Вознесенського району від 31 березня 2009 року (а.с.18-19). Тому посилання позивача на те, що внаслідок приватизації земельної ділянки відповідачем, його земельна ділянка була зменшена у площі, не заслуговують на увагу.
Більш того, на запит апеляційного суду, управлінням Держгеокадастру у Вознесенському районі надана технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку ОСОБА_2, та відповідачем ОСОБА_5 селищною радою Вознесенського району надані акти обстеження земельних ділянок сторін з графічними матеріалами (а.с.85-101, 104-110).
Із конфігурації лінійних розмірів земельних ділянок ОСОБА_6 та ОСОБА_2, за кадастровим планом та планом горизонтальної зйомки, вбачається, що суміжна межа є прямою без викривлень, як і зазначено в спірному державному акту, і це також не дає підстав вважати, що на час приватизації земельної ділянки відповідача мало місце порушення меж, яке є підставою для визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю.
Інших належних та допустимих доказів порушення ОСОБА_2 суміжної межі та зменшення, у зв'язку з тим, площі його земельної ділянки, позивач суду не надав, хоча це згідно ст. 60 ЦПК України, є його обов'язком.
-6-
Проаналізувавши викладене, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем не доведено порушення його прав на земельну ділянку та неможливість отримання у власність земельної ділянки у тому розмірі і межах, якими він користувався до отримання відповідачем державного акту. Тому у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку слід відмовити.
Оскільки суд першої інстанції був іншої думки, то на підставі п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням апеляційною інстанцією нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в зазначеній частині.
Рішення суду першої інстанції в іншій частині не оскаржувалось, а тому в апеляційному порядку не переглядалось.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач є інвалідом 11 групи (а.с.52), а тому відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняється.
У зв'язку з тим, на підставі ст. 88 ЦПК України з позивача на користь держави підлягає стягненню судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 606 грн. 32 коп.
Керуючись ст. 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 08 липня 2016 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю та судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.
Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання недійсним та скасування Державного акту на право власності на земельну ділянку (серія ЯИ №713675), який виданий на підставі рішення сесії ОСОБА_5 селищної ради Вознесенського району № 4 від 15 жовтня 2009 року про передачу ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 0,1500 га, що розташована по вул. Бібікова, 22 в смт. Олександрівка Вознесенського району і має призначення будівництво та обслуговування житлового будинку.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави судовий збір в сумі 606 грн. 32 коп.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий Н.В. Самчишина
Судді: О.І. Галущенко
ОСОБА_7