33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
03 серпня 2016 року Справа № 918/177/16
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Саврій В.А.
судді Дужич С.П. ,
судді Петухов М.Г.
при секретарі судового засідання Кужель Є.М.
розглянувши апеляційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" на рішення господарського суду Рівненської області від 21.04.16 р. у справі №918/177/16
за позовом Закритого акціонерного товариства "Рівненський ливарний завод", с. Городок, Рівненський р-н, Рівненська обл.
до: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектно-конструкторське бюро "Українське машинобудівництво", м.Київ
2. Публічного акціонерного товариства "РАДИКАЛ БАНК", с.Петропавлівська Борщагівка, Київська обл.
3. Відділу державної виконавчої служби Рівненського районного управління юстиції, м.Рівне
про визнання недійсним договору застави, скасування в Державному реєстрі речових прав на рухоме майно записів (відомостей) про заставу та обтяження, виключення із акту опису та арешту рухомого майна згідно переліку та зняття арешту із зазначеного майна
За участю представників:
ЗАТ "Рівненський ливарний завод"- ОСОБА_1 (довіреність б/н від 07.06.2016р.)
ПАТ "Проектно-конструкторське бюро "Українське машинобудівництво" - не з"явився;
ПАТ "РАДИКАЛ БАНК".- ОСОБА_2 (довіреність № 3256/15 від 11.11.2015р.)
Відділу державної виконавчої служби Рівненського районного управління юстиції - не з"явився;
Рішенням господарського суду Рівненської області від 21 квітня 2016 року у справі №918/177/16 (суддя Качур А.М.) позов закритого акціонерного товариства "Рівненський ливарний завод" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектно-конструкторське бюро "Українське машинобудівництво", gублічного акціонерного товариства "РАДИКАЛ БАНК", Відділу державної виконавчої служби Рівненського районного управління юстиції про визнання недійсним договору застави, скасування в Державному реєстрі речових прав на рухоме майно записів (відомостей) про заставу та обтяження, виключення із акту опису та арешту рухомого майна згідно переліку та зняття арешту із зазначеного майна задоволено частково.
Визнано недійсним договір застави від 12 вересня 2013 року, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Проектно-конструкторське бюро "Українське машинобудівництво" та публічним акціонерним товариством "РАДИКАЛ БАНК".
Знято з майна, що було предметом договору застави від 12 вересня 2013 року та на яке накладено державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Рівненського районного управління юстиції при примусовому виконанні ВП44932016 арешт згідно з переліком.
Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Проектно-конструкторське бюро "Українське машинобудівництво" на користь закритого акціонерного товариства "Рівненський ливарний завод" 1378 грн. 00 коп. судового збору.
Стягнуто з публічного акціонерного товариства "РАДИКАЛ БАНК" на користь Закритого акціонерного товариства "Рівненський ливарний завод" 1 378 грн. 00 коп. судового збору.
В задоволенні вимог про скасування в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів (відомостей) про відповідну заставу та обтяження (заборону відчуження) внесених при укладенні договору застави від 12.09.2013р. та вимог про зобов'язання відділу державної виконавчої служби Рівненського районного управління юстиції виключити з Акту опису та арешту майна ВП № 44932016 відповідне майно - відмовлено.
Стягнуто з закритого акціонерного товариства "Рівненський ливарний завод" в дохід Державного бюджету України 1378 грн. 00 коп. судового збору.
Не погодившись із прийнятим рішенням, уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "РАДИКАЛ БАНК" звернулося із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Рівненської області від 21.04.2016р. у справі №918/177/16 та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Зокрема в апеляційній скарзі апелянт звертає увагу суду на те, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, повинна бути встановлена наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Законом України «Про заставу» (ст. ст. 11-15) передбачено, що сторонами договору застави (заставодавцем і заставодержателем) можуть бути фізичні, юридичні особи та держава, у договорі застави визначаються суть, розмір та строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода. Договір застави повинен бути укладений у письмовій формі, Угодою сторін може бути передбачено нотаріальне посвідчення договору застави і в тих випадках, коли це є не обов'язковим в силу законодавства України, але на цьому наполягає одна із сторін. Застава рухомого майна може бути зареєстрована відповідно до закону.
Договір застави рухомого майна від 12.09.2013 р., укладений між ПАТ "РАДИКАЛ БАНК" та ТзОВ «ПКБ «Українське машинобудівництво» та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, який був визнаний рішенням господарського суду Рівненської області недійсним укладено: внаслідок вільного волевиявлення сторін, які діяли у повній відповідності з наданими їм повноваженням та мали необхідний обсяг цивільної дієздатності; спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; з зазначенням суті, розміру та строку виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, описом предмета застави, а також інших умов, відносно яких сторонами досягнута угода з дотриманням встановленої форми договору, (письмова форма, нотаріально посвідчений).
На думку скаржника оспорюваний договір застави рухомого майна від 12.09.2013р. за своєю правовою природою є договором застави та містить погодження усіх істотних умов характерних даному виду договорів.
Отже, договір застави вчинений з дотриманням всіх вимог передбачених Законом, його умови повністю відповідають законодавству України, що унеможливлює застосування статті 215 Цивільного Кодексу України.
Також апелянт посилається нс ст. 28 Закону України «Про Заставу» та статтею 593 Цивільного кодексу України встановлені наступні підстави припинення застави: 1) припинення зобов'язання, забезпеченого заставою; 2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; 3) реалізації предмета застави; 4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави.
Оскільки, забов'язання забезпечене заставою не припинено, предмет застави не втрачено й не реалізовано, а заставодержателем не набуто право власності на предмет застави, відсутні будь-які підстави для припинення Договору застави рухомого майна від 12.09.2013 р., укладеного між ПАТ "РАДИКАЛ БАНК" та ТзОВ «ПКБ «Українське машинобудівництво» та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3
На підставі ухвали господарського суду Рівненської області по справі № 5019/2862/11 від 20.10.2016 р. визнано недійсними спотовий біржовий договір №603/604с-13 від 19.03.2013р. укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Проектно-конструкторське бюро "Українське машинобудівництво" та закритим акціонерним товариством "Рівненський ливарний завод" та зобов'язано товариство з обмеженою відповідальністю "Проектно-конструкторське бюро "Українське машинобудівництво" повернути закритому акціонерному товариству "Рівненський ливарний завод" рухоме майно, що було предметом спотового біржового договору № 603/604с-13 від 19.03.2013р.
Статтею 27 Закону України «Про заставу» прямо передбачено, що застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи.
З огляду на вищезазначене, законних підстав припинення Договору застави рухомого майна від 12.09.2013 р., укладеного між ПАТ «РАДИКАЛ БАНК» та ТзОВ «ПКБ «Українське машинобудівництво» та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 відсутні.
Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 22.06.2016р. апеляційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "РАДИКАЛ БАНК" прийнято до провадження та призначено до слухання.
12.07.2016 року на адресу Рівненського апеляційного господарського суду за № 18261/10 від ЗАТ «Рівненський ливарний завод» надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній зазначає, що на підставі Протоколу № 13-е від 29.01.2013 року про хід публічних торгів право укладання договору купівлі-продажу по лоту №1 «Обладнання ЗАТ «РЛЗ» отримав учасник №4 -ТзОВ «Проектно-конструкторське бюро «Українське машинобудівництво».
19.03.2013 року між ЗАТ «РЛЗ» та ТзОВ «ПКБ «Українське машинобудівництво» (далі ТОВ «ПКБ «УМБ») було укладено Спотовий біржовий договір № 603/604 с-13 (далі - Договір), який в той же день було зареєстровано на РМУТМБ «ПРАЙС». Згідно до розділу 2 даною Договору ЗАТ «Рівненський ливарний завод» продав, а ТзОВ «ПКБ «Українське машинобудівництво» купив Лот№1 обладнання ЗАТ «РЛЗ» в кількості 404 найменувань.
12.09.2013 року між ПАТ «РАДИКАЛ БАНК» та ТзОВ «ПКБ «УМБ» укладено договір застави, за яким дане обладнання (404 найменувань ), що знаходиться за адресою: вул. Б. Штейнгеля,4-а, с. Городок, Рівненський район, Рівненська область, передані в забезпечення виконання зобов'язань ТОВ «ПКБ «УМБ» за кредитним договором № КЛ-4118/1-980 від 12.09.2013 року. В подальшому, ухвалою господарського суду 5019/2862/11 від 20.10.2015 року було прийнято наступні рішення: 1) визнано недійсними результати аукціону, проведені торговою Біржею «Прайс» 29.01.2013р. щодо продажу лоту № 1 обладнання боржника ЗАТ «РЛЗ» в кількості 404 найменувань; 2) визнано недійсним спотовий біржовий договір №603/604с-13 від 19.03.2013р., укладений між ТзОВ «ПКБ «УМБ» та ЗАТ «РЛЗ»; 3) зобов'язано ТзОВ «ПКБ «УМБ» повернути ЗАТ «РЛЗ» рухоме майно, що було предметом спотового біржового договору №603/604с-13 від 19.03.2013р.
Апелянтом ані під час розгляду справи, ані під час подання апеляційної скарги, зазначені обставини не спростовані та не надано жодного заперечення щодо них та щодо того, що гак і обставини фактично є підставами недійсності договору застави, зважаючи на те, що під час передачі в заставу саме на підставі визнаного недійсним спотового біржового договору заставодавець володів майном яке передавалось в заставу.
Статтею 391 ЦК України передбачено право власника вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Тобто, при наявності дій осіб, спрямованих на перешкоджання вільного користування та розпорядження власником своїм майном, власник майна має право вимагати усунення таких перешкод. Зазначеними перешкодами і є як договір застави від 12.09.2013 року так і опис з арештом рухомого майна.
Як встановлено судом, спірне обладнання, що є предметом оспорюваного договору застави, вибули з власності позивача поза його волею, у свою чергу, ТзОВ «ПКБ «УМБ» набуло вказане майно на підставі спотового біржового договору №603/604с-13 віл 19.03.2013р. який в подальшому було скасоване, та здійснило передачу даного майна згідно до договору застави від 12.09.2013 року в забезпечення виконання зобов'язань ТзОВ «ПКБ «УМБ» за кредитним договором №КЛ-4118/1-980 від 12.09.2013 року.
Враховуючи норми чинного законодавства, які підлягають до застосування у спірних правовідносинах та встановлені у цій справі обставини, зокрема, щодо того, що ТзОВ «Проектно-конструкторське бюро «Українське машинобудівництво» не набуло у встановленому порядку права власності на переданий ним у заставу майно, а відтак, і права розпоряджатись цим майном за відсутності згоди на це власника, невідповідність дійсності умов п. п. 1.2, 1.7 Договору застави та суперечливість змісту цього Договору вимогам чинного законодавства.
Відсутність права власності на обладнання зі сторони ТзОВ «Проектно-конструкторське бюро «Українське машинобудівництво» встановлено ухвалою господарського суду Рівненської області по справі № 5019/2862/11 від 20.10.2016 року та постановою Рівненського апеляційного суду Рівненської області по справі № 5019/2862/11 від 23.03.2016 року.
Відповідно до ч.2 ст.35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
За встановлених обставин, та враховуючи наведені законодавчі приписи, вважаємо, що Договір застави від 12.09.2013 року укладений з порушенням вимог ч. 2 ст. 583 ЦК України та ст. 4 Закону України «Про заставу», порушує права ЗАТ «РЛЗ», тому в силу приписів ст. ст. 203, 215 ЦК України є недійсним.
У судове засідання 03.08.2016 року ( відкладено розгляд апеляційної скарги 13.07.2016 р. ) з»явилися представники ПАТ "РАДИКАЛ БАНК" та ЗАТ «Рівненський ливарний завод» відповідно доводи викладенні в апеляційній скарзі та у відзиві на апеляційну скаргу підтримали. Інші учасники судового процесу у судове засідання не з»явилися.
Враховуючи приписи ст. 101 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, ст. 102 ГПК України про строки розгляду апеляційної скарги та той факт, що неявка в засідання суду представників сторін, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого рішення, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у даному судовому засіданні.
Розглядом матеріалів справи встановлено:
19 березня 2013 року між закритим акціонерним товариством "Рівненський ливарний завод" (продавець, позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю ""ПКБ "Українське машинобудівництво" (покупець, відповідач 1) було укладено спотовий біржовий договір №603/604 с-13, згідно з предметом якого продавець продав, а покупець купив майно, що реалізовувалось на біржових торгах згідно переліку.
12 вересня 2013 року між публічним акціонерним товариством "РАДИКАЛ БАНК" (заставодержатель, відповідач 2) та товариством з обмеженою відповідальністю "Проектно-конструкторське бюро "Українське машинобудівництво" (заставодавець, відповідач 1) було укладено договір застави рухомого майна, відповідно до предмету якого заставою за цим договором забезпечується виконання ТзОВ "ПКБ "Українське машинобудівництво" зобов'язань за кредитним договором №КЛ-4118/1-980, що укладений 12 вересня 2013 року між ПАТ "РАДИКАЛ БАНК" та ТзОВ "ПКБ "Українське машинобудівництво".
Відповідно до пункту 1.2. договору застави, предметом застави є рухоме майно - обладнання в кількості 720 одиниць, перелік якого викладений у додатку № 1 до цього договору, що є його невід'ємною частиною. Предмет застави належить заставодавцю на праві власності на підставі спотового біржового договору № 603/604 с-13 від 19 березня 2013 року та виписки з балансового рахунку заставодавця довідка № 342 від 12 вересня 2013 року.
Разом з тим, ухвалою господарського суду Рівненської області від 20 жовтня 2015 року у справі № 5019/2862/11, визнано недійсним спотовий біржовий договір № 603/604с-13 від 19.03.2013р., укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Проектно-конструкторське бюро "Українське машинобудівництво" (код ЄДРПОУ 38105316) та закритим акціонерним товариством "Рівненський ливарний завод" (код ЄДРПОУ 30606056), та зобов'язано товариство з обмеженою відповідальністю "Проектно- конструкторське бюро "Українське машинобудівництво" повернути закритому акціонерному товариству "Рівненський ливарний завод" рухоме майно, що було предметом спотового біржового договору № 603/604с-13 від 19.03.2013р.
Вказана ухвала суду залишена без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 24 березня 2016 року.
Зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (частина перша статті 598 Цивільного кодексу України, далі - ЦК України). Такі підстави, зокрема, зазначені у статтях 599 - 601, 604 - 609 ЦК України.
Відповідно до статті 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини першої статті 548 ЦК України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.
За змістом статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
У статті 585 ЦК України встановлено, що право застави виникає з моменту укладення договору застави, а у випадках, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню, - з моменту його нотаріального посвідчення, крім випадків, установлених законом.
Згідно з положеннями статті 593 ЦК України, право застави припиняється у разі:
1) припинення зобов'язання, забезпеченого заставою;
2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави;
3) реалізації предмета застави;
4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави.
Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом.
Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
В силу приписів частини 3 статті 215 ЦК України, оспорюваний договір може бути за позовом одного із учасників правочину чи іншої заінтересованої особи (особи, права якої порушені таким правочином) визнаний недійсним на підставах, що передбачені законом.
Відповідно до частини 2 статті 583 ЦК України, заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.
Відповідно до статті 576 ЦК України, предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.
Предметом застави може бути майно, яке заставодавець набуде після виникнення застави (майбутній урожай, приплід худоби тощо).
Права заставодержателя (право застави) на річ, яка є предметом застави, поширюються на її приналежності, якщо інше не встановлено договором. Право застави поширюється на плоди, продукцію та доходи, одержані від використання заставленого майна, у випадках, встановлених договором.
Отже, із змісту вказаних норм матеріального права, які регулюють відносини застави, вбачається, що сторонами у договорі застави є кредитор (заставодержатель) та боржник або третя особа (майновий поручитель) - заставодавець. При цьому, заставодавець повинен бути власником майна або особою, якій передано майно і право застави на це майно.
Недодержання згаданих вимог законодавства є підставою для визнання договору застави недійсним згідно зі статтями 203, 215 ЦК України.
Правові підстави набуття права власності визначено у главі 24 ЦК України.
Згідно з положеннями статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Договір застави може бути визнаний недійсним за позовом третьої особи, яка вважає, що предмет застави належить їй на праві власності чи повного господарського відання і довела цю обставину. Якщо предмет застави є індивідуально визначеним майном, відповідна вимога може бути поєднана з вимогою про повернення цього майна з чужого незаконного володіння (заставодавця чи заставодержателя) на підставі статті 387 ЦК України (пункт 4.3.8 постанови пленуму Вищого господарського суду № 1 від 24 листопада 2014 р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів").
У зв'язку з визнанням недійсним спотового біржового договору № 603/604с-13 від 19 березня 2013 р., що укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "ПКБ "Українське машинобудівництво" (код ЄДРПОУ 38105316) та закритим акціонерним товариством "Рівненський ливарний завод" (код ЄДРПОУ 30606056), за яким товариство з обмеженою відповідальністю "ПКБ "Українське машинобудівництво" набуло права власності на майно що в подальшому було передано в заставу публічному акціонерному товариству "Радикал Банк" згідно договору застави від 12 вересня 2013 року, місцевий господарський суд прийшов до правильного висновку, що вказаний договір застави укладений 12 вересня 2013 року між ПАТ "РАДИКАЛ БАНК" та ТзОВ "ПКБ "Українське машинобудівництво" слід визнати недійсним, а позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення.
Щодо вимог про скасування в державному реєстрі речових прав на рухоме майно записів (відомостей) про заставу та обтяження (заборону відчуження) внесені при укладенні зазначеного договору застави від 12 вересня 2013 року, та зобов'язання державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Рівненського районного управління юстиції виключити із Акту опису та арешту майна ВП № 44932016 складеного державним виконавцем ВДВС Рівненського РУЮ 21 січня 2015 року рухоме майно згідно переліку та зняття арешту з вказаного майна суд пешої інстанції вірно зазначив наступне.
21 січня 2015 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Рівненського районного управління юстиції при примусовому виконанні ВП № 44932016, щодо виконання виконавчого напису № 1086 від 10 липня 2014 року про звернення стягнення на заставне рухоме майно, складено Акт опису та арешту майна, та накладено арешт на майно що було зокрема предметом 21 січня 2015 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Рівненського районного управління юстиції при примусовому виконанні ВП №44932016, щодо виконання виконавчого напису № 1086 від 10 липня 2014 року про звернення стягнення на заставне рухоме майно, складено Акт опису та арешту майна, та накладено арешт на майно що було зокрема предметом спотового біржового договору №603/604 с-13 від 19 березня 2013 року та договору застави від 12 вересня 2013 року, вказані обставини підтверджуються наданими позивачем витягами з Державного реєстру обтяжень рухомого майна.
Згідно з частиною першою статті 60 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Пленумом ВГСУ у пункті 5 постанови № 9 від 17 жовтня 2012 р. роз'яснено, що відповідно до статті 60 Закону України "Про виконавче провадження'' особа, яка вважає, що майнова яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутись до суду з позовом про визнання права власності на майно і про зняття з нього арешту, відповідачами у справах за цими позовами є стягувач і боржник, а справи підлягають розглядові за правилами господарського судочинства, якщо вони виникають у цивільних чи господарських правовідносинах і суб'єктний склад сторін у них відповідає вимогам статті 1 ГПК.
У частині 2 пункту 9.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 р. № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" роз'яснено, що вимоги інших осіб щодо належності їм майна, на яке накладений арешт, реалізується шляхом поданням ними з додержанням правил підвідомчості (стаття 12 ГПК України) позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту. Орган Державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися господарським судом до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог.
Разом з цим, за змістом пункту 1.3. постанови пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26 грудня 2011 року, якщо у розгляді справи господарським судом буде з'ясовано, що іншим або належним відповідачем у ній мала б бути особа, яка згідно з процесуальним законом не може бути учасником судового процесу в господарському суді, а позивач наполягає на розгляді відповідної справи саме господарським судом, останній не вправі ні залучати відповідну особу до участі у справі, ані припиняти провадження в ній, а повинен розглянути справу стосовно того відповідача, якому пред'явлено позовну вимогу, та прийняти рішення по суті справи (в тому числі про відмову в позові, якщо відповідач є неналежним).
Проте, позивачем в позові, Відділ ДВС визначено як відповідача, та заявлено позовні вимоги до останнього щодо зобов'язання державного виконавця ВДВС виключити із Акту опису та арешту майна ВП № 44932016 складеного державним виконавцем ВДВС Рівненського РУЮ 21 січня 2015 року рухоме майно згідно переліку. Водночас, вказані позовні вимоги не обґрунтовані жодною нормою чинного законодавства.
Як зазначалось вище, згідно з положеннями статті 60 ЗУ "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, проте чинним законодавством не передбачено заявлений позивачем спосіб захисту свого порушеного права шляхом зобов'язання державного виконавця по здійсненню дій щодо виключення із Акту опису та арешту майна окремо визначеного майна.
Наведене підтверджується також пунктом 2 статті 60 ЗУ "Про виконавче провадження", положеннями якої врегульовано порядок дії державного виконавця, у разі зняття арешту з майна в порядку статті 60 ЗУ "Про виконавче провадження".
Так, у разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна, арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника. Таким чином, державний виконавець уповноважений на вчинення відповідних дій в силу вимог закону.
З огляду на викладене місцевий господарський суд правомірно вважає, що позов в частині зобов'язання державного виконавця ВДВС на вчинення певних дій є необґрунтованим, а відтак, в цій частині позову слід відмовити.
Разом з тим, з врахуванням положень статті 60 Закону України "Про виконавче провадження" та враховуючи ті обставини, що позивачем заявлено позов про зняття арешту з майна, також беручи до уваги те, що позивачу належить на праві власності майно спотового біржового договору № 603/604 с-13 від 19 березня 2013 року, суд приходить до висновку, що позов в частині зняття арешту з майна згідно переліку підлягає до задоволення.
Стосовно вимог про скасування в державному реєстрі речових прав на рухоме майно записів (відомостей) про відповідну заставу та обтяження (заборону відчуження) внесені при укладенні зазначеного договору застави від 12 вересня 2013 року, суд зазначає, що цивільне законодавство не передбачає такого способу захисту порушеного права.
Згідно ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.
З огляду на викладене, доводи скаржника зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.104 Господарського процесуального кодексу України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд відповідності до норм матеріального та процесуального права і його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись, ст.ст. 33, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд -
Апеляційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «РАДИКАЛ БАНК» на рішення господарського суду Рівненської області від 21.04.2016 року у справі №918/177/16 - залишити без задоволення, а рішення господарського суду першої інстанції - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
Головуючий суддя Саврій В.А.
Суддя Дужич С.П.
Суддя Петухов М.Г.