04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"03" серпня 2016 р. Справа№ 910/4540/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Тарасенко К.В.
Федорчука Р.В.
за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 03.08.2016 року
розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Барс 2000» на рішення господарського суду міста Києва від 18.05.2016 року
у справі № 910/4540/16 (суддя: Пукшин Л.Г.)
за позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради
до товариства з обмеженою відповідальністю «Барс 2000»
третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Департамент земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації
третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача комунальне підприємство «Київпастранс»
про повернення земельної ділянки
У березні 2016 року заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Барс 2000» про повернення земельної ділянки.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що земельна ділянка використовується товариством з обмеженою відповідальністю «Барс 2000» без правовстановлюючих документів на землю та зайнята самовільно.
Рішенням господарського суду міста Києва від 18.05.2016 року у справі № 910/4540/16 позов задоволено повністю. Зобов'язано товариство з обмеженою відповідальністю «Барс 2000» повернути земельну ділянку площею 1038,35 кв.м. по вул. Віфлеємській (до перейменування Шліхтера) у Дніпровському районі міста Києва, що використовується під розміщення газової заправної станції Київській міській раді, привівши її у придатний для використання стан (обліковий номер земельної ділянки 63:444:014). Стягнуто з ТОВ «Барс 2000» на користь Прокуратури міста Києва витрати по сплаті судового збору в сумі 1 378 грн.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду, товариство з обмеженою відповідальністю «Барс 2000» звернулось з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 18.05.2016 у справі № 910/4540/16 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради відмовити в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги заявник стверджує, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам чинного законодавства України, місцевим господарським судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.06.2016 року складі колегії суддів: головуючий суддя - Тищенко О.В, судді: Тарасенко К.В., Іоннікова І.А. апеляційну скаргу ТОВ «Барс 2000» прийнято до провадження та призначено до розгляду.
У зв'язку з перебуванням суддів на лікарняному та у відпустці, склад колегії суддів неодноразово змінювався.
Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 03.08.2016року, визначено новий склад суду: головуючий суддя Тищенко О.В, судді: Тарасенко К.В., Федорчук Р.В.
Ухвалою від 03.08.2016 року справу № 910/4540/16 прийнято до провадження у визначеному вище складу суду.
У письмових поясненнях на апеляційну скаргу прокуратура міста Києва вважає подану апеляційну скаргу відповідача безпідставною та необґрунтованою, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, прокурор просить суд апеляційної інстанції залишити оскаржуване рішення суду без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
У судових засіданнях суду апеляційної інстанції представник товариства з обмеженою відповідальністю «Барс 2000» надав суду апеляційної інстанції свої пояснення по справі в яких, підтримав подану апеляційну скаргу на підставі доводів зазначених у ній та просив оскаржуване рішення господарського суду міста Києва скасувати, та прийняти нове рішення, яким відмовити прокурору у задоволенні позову.
Прокурор та представники Київської міської ради, Департаменту земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації у судових засіданнях суду апеляційної інстанції також надали суду апеляційної інстанції свої пояснення по справі в яких, заперечили проти задоволення апеляційної скарги. Представники вважають апеляційну скаргу необґрунтованою та безпідставною, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Просили відмовити в задоволенні скарги, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін.
При цьому, представники Департаменту земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації та комунального підприємства «Київпастранс» у судові засідання 03.08.2016 року не з'явились. Про час та місце розгляду справи треті особи були повідомлені належним чином на підтвердження чого в матеріалах справи містяться повідомлення про вручення поштових відправлень. Про причини неявки суд не повідомили.
Враховуючи викладене, заслухавши думку прокурора та представників позивача та відповідача, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 75 ГПК України вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки треті особи про дату та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, участь представників сторін що не з'явились, у судовому засіданні 03.08.2016 року, судом обов'язковою не визнавалась, клопотань про витребування додаткових доказів не надходило. В матеріалах справи міститься достатньо доказів для прийняття рішення по справі.
Також, колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що у відповідності до ч.2 ст. 102 ГПК України суд апеляційної інстанції обмежений строком розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, а продовження зазначеного строку розгляду справи у відповідності до ч. 3 ст. 69 ГПК України без клопотання сторони по справі, не передбачено ГПК України.
Крім того, судова колегія вважає за необхідне вказати про те, якщо представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи. Такої ж правової позиції дотримується й Вищий господарський суд України зокрема у своїй постанові від 07.07.2016 року по справі 910/21819/15.
До того ж суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи відповідно до ч.1ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
Разом з тим, відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
Під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, Київським апеляційним господарським судом було зобов'язано відповідача надати суду додаткові докази по справі, а саме правовстановлюючі документи на підставі яких ТОВ «Барс 2000» та КП «Київпастранс» займає спірну земельну ділянку.
Так, на виконання вимог суду, відповідач, надав лише копію згоди Київської міської ради на розроблення проектної документації із землеустрою від 04.10.2007 року № Д-3342, копію додатку до згоди на розроблення проектної документації із землеустрою та копію розпорядження КМДА від 10.08.2007 року № 1004 «Про затвердження техніко-економічного обґрунтування (ТЕО) будівництва тролейбусної лінії на бульварі Перова, проспекті Визволителів, вулиці Будівельників, проспекті Миру до Ленінградської площі».
Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, на виконання доручень прокуратури Дніпровського району м. Києва від 25.06.2015 р. № 54-6224вих15, спеціалістами Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) проведені обстеження земельних ділянок, зокрема на вул. Шліхтера, Обліковий номер 63:444:014 у Дніпровському районі м. Києва щодо дотримання вимог земельного законодавства, про що складено відповідний акт від 16.07.2015 № 186/04.
Відповідно до зазначеного ату перевірки встановлено, що на земельній ділянці орієнтованою площею 0,01 га розміщено газову автозаправну станцію. Крім цього, зазначено, що згідно з бази даних міського земельного кадастру, земельна ділянка площею 1038,35 м. кв. за адресою: Шліхтера, о.н. 63:444:014 у Дніпровському районі м. Києва обліковується як землі не надані у власність чи користування на підставі технічного звіту по встановленню зовнішніх меж землекористування. Рішень Київська міська рада за поданням Департаменту земельних ресурсів щодо передачі зазначеної земельної ділянки у власність (користування) не приймала, правовстановлюючі документи не зареєстровані. Обстеженням встановлено, що на земельній ділянці розміщена та експлуатується газова автозаправна станція. Газову автозаправну станцію експлуатує ТОВ «Барс-2000».
При повторному обстеженні земельної ділянки третьою особою-1 складений акт № 16-0553-04 від 16.03.2016 року, в якому було відображено аналогічну інформацію про використання спірної земельної ділянки відповідачем без правовстановлюючих документів.
Як зазначає прокурор, рішення щодо передачі будь-яким юридичним чи фізичним особам земельної ділянки під розміщення та експлуатацію АГЗП у власність (користування) Київська міська рада за поданням Департаменту земельних ресурсів, не приймала. Інформація про оформлення речових прав на земельну ділянку, передбачених ст. 126 Земельного кодексу України, в Департаменті земельних ресурсів відсутня. При цьому вбачається порушення вимог земельного законодавства, а саме: самовільне зайняття земельної ділянки під розміщення та експлуатацію АГЗП.
Таким чином на думку прокуратури міста Києва товариством з обмеженою відповідальністю «Барс 2000» використовується спірна земельна ділянка площею 1038,35 м. кв. за адресою: Шліхтера, о.н. 63:444:014 у Дніпровському районі м. Києва без оформлення документів, передбачених ст. 125,126 Земельного кодексу України.
Згідно зі статтею 13 Конституції України, земля, її надра, атмосфера, повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади.
Відповідно до статті 14 Конституції України, статті 1 Земельного кодексу України, статті 2 Закону України «Про охорону земель» земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Відповідно до статті 2 Земельного кодексу України до земельних відносин належать відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.
Оскільки, земельна ділянка належить до комунальної власності міста, виключно Київська міська рада має право розпоряджатися нею.
Згідно з ч. 2 ст. 116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (ч. 1 ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України).
Статтею 123 Земельного кодексу України визначено порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування та, зокрема, встановлено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди землі (стаття 124 вказаного Кодексу).
Способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади, щодо регулювання земельних відносин є прийняття рішення сесії.
Згідно з ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про землеустрій» (в редакції 22.05.2003 року), проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом.
Документація із землеустрою розробляється у вигляді програм, схем, проектів, спеціальних тематичних карт, атласів, технічної документації (ч. 1 ст. 25 Закону України «Про землеустрій»).
Відповідно до п. и) ч. 2 ст. 25 Закону України «Про землеустрій», видом документації із землеустрою, зокрема, є технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
За приписами статей 125, 126 Земельного кодексу України, право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється. Право власності та право постійного користування на земельну ділянку посвідчується державними актами, а право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.
Відповідно до статті 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
Законом України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» визначені правові, економічні та соціальні основи організації здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, та передбачено, що цей Закон спрямований на забезпечення раціонального використання і відтворення природних ресурсів та охорону довкілля (преамбула Закону).
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», у якій міститься визначення термінів, самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
Розділом 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 року «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» визначені положення щодо відповідальності за порушення земельного законодавства та у пункті 3.1 визначено, що відповідно до вимог чинного законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.
Разом з тим, у вирішенні питання про застосування відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки необхідно враховувати, що саме по собі встановлення судом наявності фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. У вирішенні таких спорів необхідно досліджувати, чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення певних об'єктів, причини відсутності таких документів у особи, що використовує земельну ділянку, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку тощо.
Самовільне зайняття земельної ділянки є відмінним від порушення порядку надання земельної ділянки у власність чи у користування (неправильне оформлення правовстановлювального документа, ухвалення рішення про надання земельної ділянки всупереч чинному законодавству або неуповноваженим органом чи особою, у завищеному розмірі або особі, яка не має права на отримання конкретної земельної ділянки, тощо).
Таким чином, відповідно до вимог чинного законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, та лише відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.
Заперечуючи проти позовних вимог прокурора щодо самовільного зайняття земельної ділянки, позивач вважає необґрунтованим посилається прокурора на акти обстеження земельної ділянки № 186/04 від 16.07.2015 року та № 16-0553-04 від 16.03.2016 р., як на належний доказ самовільного зайняття ним земельної ділянки. Під час складання вказаного акту не запрошувались ні представники КП «Київтранспарксервіс», за яким закріплена земельна ділянка за даною адресою, ні представники товариства з обмеженою відповідальністю «Барс 2000».
При цьому, як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції відповідач посилається на те, що між ним та КП «Київпастранс» укладено договір № 35-2014 від 01.04.2014 року про надання складських послуг на території тягової підстанції № 92, по вул.. Шліхтера, № 18/2. А тому на думку відповідача зайнята ним земельна ділянка використовується не самовільно, а на підставі договору.
Так, як встановлено судом апеляційної інстанції, в матеріалах справи міститься копія договору № 35-2014 від 01.04.2014 року про надання складських послуг на території тягової підстанції № 92, по вул.. Шліхтера, № 18/2 укладеного між ТОВ «Барс 2000» та КП «Київпастранс».
Однак, ані відповідачем, ані КП «Київпастранс» не було надано суду доказів, які б підтверджували, що спірна земельна ділянка надавалася КП «Київпастранс» у користування.
Колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що надані відповідачем копія згоди Київської міської ради на розроблення проектної документації із землеустрою від 04.10.2007 року № Д-3342, копія додатку до згоди на розроблення проектної документації із землеустрою та копія розпорядження КМДА від 10.08.2007 року № 1004 «Про затвердження техніко-економічного обґрунтування (ТЕО) будівництва тролейбусної лінії на бульварі Перова, проспекті Визволителів, вулиці Будівельників, проспекті Миру до Ленінградської площі» не є належним доказом надання в користування КП «Київпастранс» земельної ділянки площею 1038,35 м. кв. за адресою: Шліхтера, о.н. 63:444:014 у Дніпровському районі м. Києва.
Тобто, судом апеляційної інстанції встановлено, що ТОВ «Барс 2000» займає спірну земельну ділянку без наявності відповідних правовстановлюючих документів. При цьому, КП «Київпастранс» також не надано суду жодних доказів щодо перебування у останнього земельної ділянки у власності чи у користуванні, що в свою чергу надає право на розпорядження такою земельною ділянкою на свій розсуд.
Таким чином, оскільки власником земельної ділянки площею 1038,35 м. кв. за адресою: Шліхтера, о.н. 63:444:014 у Дніпровському районі м. Києва є територіальна громада, від імені якої діє Київська міська рада, а також зважаючи на те, що відповідач використовує спірну земельну ділянку без наявності відповідних правовстановлюючих документів, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що зайняття відповідачем у даній справі спірної земельної ділянки є самовільним та тягне за собою наслідки, визначені статтею 212 Земельного кодексу України, а тому, місцевим господарським судом правомірно задоволено позов прокуратури міста Києва та зобов'язано ТОВ «Барс 2000» повернути земельну ділянку площею 1038,35 кв.м. по вул. Віфлеємській (до перейменування Шліхтера) у Дніпровському районі міста Києва, що використовується під розміщення газової заправної станції Київській міській раді, привівши її у придатний для використання стан (обліковий номер земельної ділянки 63:444:014).
При цьому, судова колегія вважає за необхідне вказати на те, що надані суду акти обстеження земельної ділянки № 186/04 від 16.07.2015 року та № 16-0553-04 від 16.03.2016 р. складено без участі представника автомобільного газозаправного пункту. Проте, вказане порушення не впливає на встановлені судом факти щодо використання спірної земельної ділянки без наявності відповідних правовстановлюючих документів.
Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.
Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції відповідачем не було подано належних та переконливих доказів в заперечення заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення ТОВ «Барс 2000» викладені у апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 18.05.2016 року, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.
Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.
Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги ТОВ «Барс 2000» слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 18.05.2016 року залишити без змін.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.
Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 49, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Барс 2000» на рішення господарського суду міста Києва від 18.05.2016 року у справі № 910/4540/16 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 18.05.2016 року у справі № 910/4540/16 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 910/4540/16 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя О.В. Тищенко
Судді К.В. Тарасенко
Р.В. Федорчук