04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"03" серпня 2016 р. Справа№ 923/259/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Агрикової О.В.
суддів: Чорногуза М.Г.
Рудченка С.Г.
при секретарі судового засідання Степанці О.В.,
від позивача - Мілько Т.В., довіреність б/н від 12.08.2015 року
від відповідача 1 - Мачкур Т.В., довіреність б/н від 29.07.2016 року,
від відповідача 2 - не з'явилися,
від відповідача 3 - не з'явилися
від прокуратури - Вакулюк Д.С., посвідчення №041070 від 03.02.2016 року,
розглянувши матеріали апеляційної скарги
Приватного підприємства "Приватне підприємство - Агрофірма "АМУР"
на рішення господарського суду міста Києва від 16.05.2016 року
у справі №923/259/16 (Суддя Я.А. Карабань)
за позовом Приватного підприємства "Приватне підприємство - Агрофірма "АМУР", Херсонська обл., м. Скадовськ,
до 1) Херсонської обласної державної адміністрації, м. Херсон,
2) Головного управління Державної казначейської служби України у Херсонській області, м. Херсон
3) Державної казначейської служби України, м. Київ
за участю Прокуратури Херсонської області, м. Херсон
про стягнення 177 785, 63 грн. -
У березні 2016 року до господарського суду міста Києва надійшла позовна заява приватного підприємства "Приватне підприємство - Агрофірма "АМУР" до Херсонської обласної державної адміністрації та Головного управління Державної казначейської служби України у Херсонській області про стягнення 158 924, 29 грн.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.04.2016 залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Державну казначейську службу України.
25.04.2016 року через загальний відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про збільшення розміру позовних вимог, в якому позивач просив суд стягнути за рахунок Державного бюджету України 177 785, 63 грн. на відшкодування майнової шкоди, завданої відповідачем 1, шляхом списання грошових коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України. Вказане клопотання, на підставі ст. 22 ГПК України, було прийнято судом першої інстанції до розгляду.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.04.2016 року залучено до участі у справі в якості співвідповідача - Державну казначейську службу України.
16.05.2016 року через загальний відділ діловодства суду від Прокуратури Херсонської області надійшла заява про вступ у справу. Вказана заява обґрунтована тим, що предметом розгляду даної справи є стягнення грошових коштів за рахунок Державного бюджету України.
Рішенням господарського суду міста Києва від 16.05.2016 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням, Приватне підприємство "Приватне підприємство - Агрофірма "АМУР" подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 16.05.2016 року по справі №923/259/16 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Апеляційна скарга вмотивована тим, що на думку скаржника суд першої інстанції жодним чином не мотивував своє рішення, та як наслідок не спромігся прийти до правильних висновків.
Скаржник зазначає, що місцевий суд під час прийняття оскаржуваного рішення неправильно застосував норми матеріального права, саме ст. 1173 Цивільного кодексу України, а висновки, які викладено в рішенні не відповідають обставинам справи.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2016 року у складі колегії суддів: Агрикова О.В. (головуючий), суддів Рудченка С.Г., Чорногуза М.Г., апеляційна скарга прийнята до розгляду, порушено апеляційне провадження у справі, розгляд справи призначено на 03.08.2016 року.
13.07.2016 року відповідач-1 подав через канцелярію Київського апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу в якому просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін та розглядати справу без участі представника.
В судове засідання 03.08.2016 року з'явились позивач, відповідач-1 та прокурор, надали усні пояснення по суті спору, відповіли на запитання суду.
Відповідач-2 та відповідач-3 до судового засідання, що відбулось 03.08.2016 року, не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання.
Згідно із п. 3.9.2 Постанови № 18 від 26.12.2011 року Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Судовою колегією встановлено, що неявка представника відповідача-2 та відповідача-3 не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами, та, за таких обставин, розгляд справи за відсутності відповідача-2 та відповідача-3 є можливим.
Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення учасників судового процесу, присутніх в судовому засіданні, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.
Як вбачається із матеріалів справи "Приватному підприємству - Агрофірма "АМУР" на праві постійного користування земельними ділянками, належать земельні ділянки загальною площею 566, 3 га, що розташовані на території Каланчацької селищної ради та Роздольненської сільської рад Каланчацького району, та Тарасівської сільської ради Скадовського району на підставі Державних актів на право постійного користування землею серії І-ХС № 001906, серії І-ХС № 001907 та серії І-ХС №001908 від 20.11.2000 року. (том 1, а.с. 12-22).
06.05.2015 року приватне підприємство "Приватне підприємство - Агрофірма "АМУР" (далі - позивач) звернулось до Херсонської обласної державної адміністрації (далі - відповідач 1) із заявою про добровільну відмову від права постійного користування земельними ділянками, які були передані позивачу для товарного сільськогосподарського використання загальною площею 499, 3 га. та надання часу на вилов залишку риби до 31.12.2015 року. (том 1, а.с. 42).
Колегія суддів звертає увагу, що у вказаному листі позивач не зазначає дату з якої ініціює припинення користування земельними ділянками. Натомість, просить надати час до 31.12.2015 року на вилов залишку риби, тобто ставить витання про продовження користування водним об'єктом та відповідно земельною ділянкою на якій він розташований до 31.12.2015 року.
Херсонська обласна державна адміністрація, у відповідності до ст. 142 Земельного кодексу України, не прийняла відповідного рішення про припинення права користування земельними ділянками.
Проте, головне управління держгеокадастру у Херсонській області листом №28-21-0.101-760/27-15 від 18.06.2015 року надало позивачу відповідь, що клопотання про відмову у використанні земельних ділянок під водою, наданих у постійне користування Каланчацькою та Скадовською районними радами, загальною площею 499,3 га було включено для розгляду на засіданні робочої групи з питань регулювання земельних відносин, утвореної розпорядженням голови обласної державної адміністрації від 27.03.2015 року №183, але у зв'язку з поданням клопотання підприємства ТОВ «Волкофф» про досягнення домовленості з ПП агрофірмою «Амур» про оренду цілісного майнового комплексу, до якого додана копія Приватного підприємства "Приватне підприємство - Агрофірма "АМУР" клопотання від 25.05.2015 року №12 стосовно зупинення розгляду попереднього клопотання, питання знято з розгляду. (том 1, а.с. 43).
Згодом, позивач звернувся до господарського суду Херсонської області з позовом до Херсонської обласної державної адміністрації, головного управління Держгеокадастру у Херсонській області про припинення права постійного користування земельними ділянками.
Рішенням господарського суду Херсонської області від 29.09.2015 року по справі №923/1577/15 залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 08.12.2015 року та постановою Вищого господарського суду України від 09.02.2016 року припинено право постійного користування земельними ділянками позивача за Державними актами на право постійного користування землею серії І-ХС № 001906, серії І-ХС № 001907, серії І-ХС № 001908 від 20.11.2000 року.
Отже, враховуючи оскарження рішення Господарського суду Херсонської області від 29.09.2015 року по справі № 923/1577/15 реєстрація скасування вказаного речового права позивача відбулась тільки у лютому 2016 року.
Враховуючи вищевикладене, позивач звернувся до суду з позовом в якому просив стягнути за рахунок Державного бюджету України 177 785,63 грн. з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог на відшкодування майнової шкоди, завданої Херсонською обласною державною адміністрацією, шляхом списання грошових коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України. Шкода на думку позивача, полягає у вигляді вимушеної сплати позивачем єдиного податку, який ним був сплачений за користування земельними ділянками за період закінчення строку для прийняття рішення відповідачем про припинення права користування земельними ділянками до кінця 2015 року. Шкода понесена позивачем внаслідок бездіяльності відповідача, який своєчасно, протягом місяця з дня звернення з відповідною заявою позивача, не прийняв рішення про припинення права користування земельними ділянками.
Згідно з ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Тобто із наведеної норми вбачається, що однією з підстав виникнення зобов'язання є заподіяння шкоди іншій особі. На відміну від зобов'язань, які виникають із правомірних актів, цей вид зобов'язань виникає із неправомірних актів, яким є правопорушення, тобто протиправне, винне заподіяння шкоди деліктоздатною особою. Деліктне (позадоговірне) зобов'язання виникає там, де заподіювач шкоди і потерпілий не перебували між собою у зобов'язальних відносинах або шкода виникла незалежно від існуючих між сторонами зобов'язальних правовідносин (постанова Верховного суду України від 18.03.2015 по справі № 3-18гс15).
Згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Статтею 1173 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відповідно до статті 1173 ЦК України допускається можливість відшкодування шкоди незалежно від вини заподіювача шкоди - суб'єкта владних повноважень, тобто за наявності трьох елементів складу правопорушення (протиправної поведінки у вигляді незаконних рішень, дій чи бездіяльності, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками).
Збитками є грошове вираження майнової шкоди (про що зазначається у Постанові Верховного суду України від 18.03.2015 по справі № 3-18гс15).
Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.( ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно з ч. 2 ст. 22 ЦК України встановлено, що збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Судом першої інстанції вірно зазначено, що податок - це встановлений вищим органом державної законодавчої влади обов'язковий платіж, що сплачується юридичними особами і громадянами в бюджет у розмірах і в строки, передбачені законом. Податок встановлюється виключно державою і базується на актах вищої юридичної сили.
Відповідно до ст. 10 Податкового кодексу України до місцевих податків належать, зокрема, єдиний податок.
Згідно з п. 292--1.1 ст. 292-1 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування для платників єдиного податку четвертої групи є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди.
Пунктом 292-1.3 ст. 292-1 Податкового кодексу України встановлено, що підставою для нарахування єдиного податку платникам четвертої групи є дані державного земельного кадастру та/або дані з державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Місцевий господарський суд в своєму рішенні дійшов до висновку з чим погоджується колегія суддів, що до припинення права постійного користування земельними ділянками, яке виникло на підставі Державних актів на право постійного користування землею серії І-ХС №001906, серії І-ХС №001907, серії І-ХС №001908 від 20.11.2000 року у позивача існували зобов'язання, пов'язані із фактичним використанням земельних ділянок. При цьому колегія суддів зазначає, що позивач не заперечує факту використання водного об'єкту, який знаходиться на земельній ділянці, право користування якої він просив припинити. Про цей факт позивачем зазначалось і у вищезгаданій заяві від 06.05.2015 року.
Відповідно до ст. 4 Водного кодексу України, ст. 58 Земельного кодексу України землі зайняті водними об'єктами відносяться до земель водного фонду.
Статтею 1 Водного кодексу України визначено поняття водного об'єкту, це природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, річка, озеро, водосховище, ставок, канал, водоносний горизонт).
Як вбачається із державних актів на право постійного користування позивачу зокрема надавався водний об'єкт «Каланчацький лиман».
Статтею 85 Водного кодексу України встановлено, що порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством.
Позивач помилково розмежовує поняття користування земельною ділянкою на якій знаходиться водний об'єкт та користуванням водним об'єктом. За таких обставин, колегія суддів вважає, що користування водним об'єктом для господарських потреб (риборозведення) до 31.12.2015 року покладає на позивача обов'язок по сплаті єдиного податку за користування земельними ділянками на яких знаходиться цей водний об'єкт, а тому виключає можливість розцінювати сплату цього податку як понесені позивачем збитки.
Також місцевим господарським судом встановлено, що відомості про припинення права позивача на постійне користування земельними ділянками були внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно:
- щодо Державних актів на право постійного користування землею серії І-ХС № 001906 та серії І-ХС № 001907 від 20.11.2000 - 16.02.2016;
- щодо Державного акту на право постійного користування землею серії І-ХС № 001908 від 20.11.2000 - 17.02.2016, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 53545415 від 18.02.2016, № 53418470 та № 53438908 від 17.02.2016, копії яких долучені до матеріалів справи.
Крім того в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили, що протягом спірного періоду позивач не користувався вказаними вище земельними ділянками, не було й актів прийому-передачі вказаних земельних ділянок.
Одночасно, колегія суддів бере до уваги недоведеність розрахунку понесених позивачем збитків, так, як вбачається з матеріалів справи площа земельних ділянок, на підставі яких позивачем здійснено розрахунок збитків - 198, 4 га, 27. 3 га, 264, 6 га, 18, 6 га (загальна площа 508, 9 га) не співпадає з площами земельних ділянок, зазначеними у заяві ПП «Агрофірма «Амур» від 06.05.2015 року №11 - 264, 6га, 27, 3 га, 207, 4 га. (загальна площа 499, 3 га) у зв'язку з незадоволенням якої, підприємство і звернулось з позовом у справі №923/1577/15. Крім того, в обох випадках площі земельних ділянок не співпадають з площами земельних ділянок, які перебували у користуванні ПП «Агрофірма «Амур» на праві постійного користування на підставі Державних актів на право постійного користування землею серії І-ХС № 001906 - 27, 3 га, серії І-ХС № 001907 - 198, 4 га та серії І-ХС №001908 - 340, 6 га (загальна площа 566, 3 га) та, які припинено рішенням господарського суду Херсонської області від 29.09.2015 року у справі №923/1577/15.
Також, згідно з листом ГУ ДФС у Херсонській області від 10.05.2016 року №1645/9/21-22-12-03-08 (том 2, а.с. 35-36) здійснено нарахування плати за землю з датою припинення до 16.02.2016 року по 5 земельних ділянках загальною площею 553, 34 га, а саме 44, 44 га, 264, 6 га, 18, 6 га, 198, 4 га та 27, 3 га. По наведених земельних ділянках, крім ділянки площею 44, 44 га, за весь період 2015 року нараховано податок у сумі 198 655, 33 грн., що не співпадає із розрахунками позивача.
За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2016 року у справі № 923/259/16 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.
Разом з тим, доводи Приватного підприємства "Приватне підприємство - Агрофірма "АМУР", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.
З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Приватного підприємства "Приватне підприємство - Агрофірма "АМУР" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2016 року у справі № 923/259/16 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Приватне підприємство - Агрофірма "АМУР" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2016 року у справі № 923/259/16 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2016 року у справі № 923/259/16 - залишити без змін.
3. Матеріали справи № 923/259/16 повернути до суду першої інстанції.
Головуючий суддя О.В. Агрикова
Судді М.Г. Чорногуз
С.Г. Рудченко