Провадження № 2/760/4151/16
Справа № 760/8936/16-ц
27 липня 2016 року Солом'янський районний суд м. Києва
в складі: головуючого судді - Букіної О.М.
при секретарі - Січкар Д.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Київський метрополітен» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
16.05.2016 року Позивач звернулася з позовом до суду та уточнивши заявлені вимоги просить:
- поновити на посаді старшого касира станції метрополітену дистанції збору та обліку виручки № 3 КП «Київський метрополітен» з 11.04.2016 року ;
- стягнути з КП «Київський метрополітен» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11.04.2016 року по час ухвалення рішення по справі.
Свої вимоги мотивує тим, що 5 березня 2015 року її прийнято на роботу до КП «Київський метрополітен» СП «Комерційна служба» на посаду контролера автоматичних пропускних пунктів метрополітену.
21 вересня 2015 року Позивача було переведено на посаду старшого касира станції метрополітену дистанції збору та обліку виручки № 3.
Основним робочим місцем Позивача була станція метрополітену «Золоті ворота».
11 квітня 2016 року відповідно до Наказу № 484-ЮК про припинення трудового договору (контракту) Позивача було звільнено з займаної посади на підставі п. 2 ст. 41 КЗпП України- вчинення винних дій працівником, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.
Вказане звільнення Позивач вважає незаконним та безпідставним посилаючись на те, що відповідачем було порушено порядок накладання дисциплінарного стягнення, не були враховані надані 08.04.2016 року письмові пояснення позивача.
Крім того посилалася, що виявлені перевіркою недоліки мали місце через недоліки в організації обліку грошових коштів, відношення до яких Позивач не має.
Також зазначила, що раніше, після проведення аналогічних перевірок до неї ніяких зауважень та дисциплінарних стягнень застосовано не було, хоча залишки коштів траплялись.
Вважає, що відповідач звільнив її без законних на те підстав, а тому на підставі ст. 235 КЗпП України вона підлягає поновленню на роботі зі стягненням з відповідача на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу
В судовому засіданні позивач та її представник позов підтримали та просили його задовольнити в повному обсязі.
Представники відповідача проти позову заперечували посилаючись на його необґрунтованість та безпідставність.
Зазначили, що звільнення Позивача відбулося з дотриманням вимог чинного законодавства, що передувало наданням Позивачем своїх письмових пояснень з визнанням винних дій, розгляду даного питання на профспілковому комітеті, який погодив звільнення Позивача за п.2 ст. 41 КЗпП України.
Вважають, що підстави для поновлення Позивача на займаній посаді відсутні, а тому просили відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Вислухавши пояснення сторін, дослідивши та оцінивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до наказу від 04.03.2015 № 308-К/к Позивача прийнято з 05.03.2015 року на посаду контролера автоматичних пропускних пунктів метрополітену ( а.с. 34).
Згідно з наказом від 18.09.2015 № 1481-К/к Позивача переведено з 21.09.2015 року на посаду старшого касира станції метрополітену дистанції збору та обліку виручки № 3 структурного підрозділу «Комерційна служба» ( а.с. 35).
11 квітня 2016 року відповідно до Наказу № 484-ЮК про припинення трудового договору (контракту) Позивача звільнено з займаної посади на підставі п. 2 ст. 41 КЗпП України, тобто вчинення винних дій працівником, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу ( а.с. 36).
Підставами для звільнення в наказі зазначено: акт перевірки дотримання установленого порядку ведення касових операцій на КП «Київський метрополітен» від 06.04.2016 року, протокол оперативної наради при начальнику служби від 08.04.2016 року за № 30-К, пояснення ОСОБА_1 від 08.04.2016 року.
Звільнення Позивача з займаної посади на підставі п. 2 ст. 41 КЗпП України було здійснено за попередньою згодою профспілкового комітету структурного підрозділу «Комерційна служба» Київського метрополітену відповідно до протоколу від 11.04.2016 № 73 (а.с. 41-42).
З матеріалів справи встановлено, що з наказом про звільнення Позивач ознайомлена під розписку 11.04.2016 року.
Суд вважає, що звільнення Позивача з займаної посади з підстав передбачених п.2 ст.41 КЗпП України було здійснено з дотриманням вимог чинного законодавства, виходячи з наступного.
Статтею 139 КЗпП України визначено, що працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативно-правових актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
Відповідно до п. 2 ч. 1 cт. 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.
Відповідно до абз.2, п.28 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року № 9 при розгляді звільнення з підстав втрати довір' я (п. 2 cт. 41 КЗпП) суд може визнати звільнення обгрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.) вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір'я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями). При встановленні у передбаченому законом порядку факту вчинення працівниками розкрадання, хабарництва і інших корисливих правопорушень ці працівники можуть бути звільнені з підстав втрати довір'я до них і в тому випадку, коли зазначені дії не пов'язані з їх роботою.
З матеріалів справи встановлено, що 21.09.2015 року з Позивачем було укладено Договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність № 53 ( а.с. 48).
Вказані обставини також визнані Позивачем в суді.
Згідно п.1 Договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність від 21.09.2015 № 53 вбачається, що Позивач обіймала посаду безпосередньо пов'язану із прийманням, зберіганням, обробкою, продажем, обліком, видачею та перевезенням матеріальних цінностей (засобів оплати проїзду). У зв'язку з чим на неї було покладено повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження ввірених їй підприємством матеріальних цінностей та позивач зобов'язувалась дбайливо відноситись до переданих їй на зберігання або для інших цілей матеріальних цінностей підприємства і вживати заходи для запобігання збитку, своєчасно повідомляти адміністрацію підприємства про всі обставини, що загрожують забезпеченню збереження ввірених їй матеріальних цінностей, брати участь у інвентаризації ввірених матеріальних цінностей.
За умовами п. 5 даного Договору його дія поширювалась на увесь час роботи Позивача з ввіреними їй матеріальними цінностями підприємства.
Крім цього, коло посадових обов'язків Позивача було визначене посадовою інструкцією старшого касира станції метрополітену дистанції збору та обліку виручки СП «Комерційна служба», затвердженою наказом від 25.01.2016 № 22-К, з якою Позивача було ознайомлено під підпис ( а.с. 50-56).
З матеріалів справи встановлено, що до 25.01.2016 посадові обов'язки старшого касира станції метрополітену були визначені посадовою інструкцією від 01.12.2009 № 1111, яка втратила чинність та була вилучена у зв'язку з набранням чинності посадовою інструкцією, затвердженою наказом від 25.01.2016 № 22-К ( а.с. 49).
Так, п.1 Посадової інструкції старшого касира визначено, що старший касир забезпечує реалізацію засобів оплати проїзду, збір та облік доходів від перевезень пасажирів та багажу, збереження матеріальних цінностей на станції та дотримання високого рівня культури обслуговування пасажирів.
Тобто, старший касир станції метрополітену безпосередньо працює з грошовими та матеріальними цінностями підприємства.
Пунктом 2.1 Посадової інструкції старшого касира встановлено, що старший касир повинен забезпечувати:
збереження всіх матеріальних цінностей, які знаходяться в касі та пристроях пасажирської автоматики;
повноту збору та обліку виручки від перевезення пасажирів і багажу, передачу її в банк в повному обсязі;
Згідно з підпунктом 2.4.3 п.2.4 Посадової інструкції старшого касира під час робочої зміни старший касир повинен, в разі виявлення відхилень при вивантаженні або інкасуванні пристроїв пасажирської автоматики, своєчасно вживати заходи для усунення недоліків та повідомити інспектора станції (в його робочий час).
Відповідно до підпункту 2.4.9 п. 2.4 Посадової інструкції старшого касира, під час робочої зміни старший касир повинен оформляти залишені пасажирами грошові кошти та лишки коштів в АДБК (автоматах дозапису безконтактних карток) у Книзі обліку залишеної пасажирами здачі, які оприбутковувати через три доби.
Згідно з п.4.4 Посадової інструкції старшого касира, за привласнення грошових коштів та засобів оплати проїзду (спробу їх привласнення під час роботи) старший касир несе відповідальність в межах, визначених законодавством України про працю.
Також порядок роботи старшого касира станції метрополітену регламентований Інструкцією про порядок експлуатації автоматів дозапису безконтактних карток від 26.03.2012 № 6-І/НГ, введеною в дію розпорядженням від 27.03.2012 № 10-НГ та з якою Позивач ознайомлена під підпис 21.09.2015 .
Пунктом 1.3 Інструкції визначено, що контроль за роботою АДБК, інкасування та облік виручки з них покладається на старших касирів станцій та за умовами п.1.11 Інструкції її вимоги є обов'язковими для працівників комерційної служби підприємства.
Розділом 3 Інструкції визначено порядок дій старшого касира станції метрополітену при інкасуванні АДБК, підрахунку та обліку виручки з них.
Згідно з п.3.1 розділу 3 при інкасуванні АДБК старший касир повинен записати суму грошових коштів, що відображені в «Стані бункера» в Книгу обліку роботи АДБК.
Відповідно до п.3.3 розділу 3 Інструкції старший касир під час комісійного підрахунку інкасованих грошових коштів повинен записати в Книгу обліку роботи АДБК, Книгу передачі виручки та грошових сум по зміні і в добовий звіт загальну фактичну суму інкасованих грошових коштів.
З примітки до Звіту про реалізацію засобів оплати проїзду на станції метрополітену «Золоті Ворота», який формується автоматично за даними АДБК вбачається, що під час роботи старшим касиром ОСОБА_1, за 12.12.2015, 01.01.2016 та 05.03.2016 зафіксовано, що інкасація АДБК становить більше ніж коштів з продажу, а саме: 12.12.2015 - 20 грн., 01.01.2016 - 20 грн., 05.03.2016 - 2 грн. ( а.с. 76-82).
Як встановлено в суді, дані кошти - це гроші забуті пасажирами та не записані в АДБК.
При цьому з матеріалів справи встановлено та не заперечувалося Позивачем, що вказані вище гроші, тобто забуті пасажирами в АДБК, Позивачем, після проведення інкасації, не були внесені до Книги обліку залишеної пасажирами здачі та Книги передачі виручки та грошових сумок по зміні ( а.с. 83-86).
Таким чином, з наявних матеріалів справи вбачається, що Позивач допустила порушення своїх посадових обов'язків, визначені Договором про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, Посадовою інструкцією старшого касира та Інструкцією про порядок експлуатації автоматів дозапису безконтактних карток, а тому доводи Позивача про те, що виявлені порушення мали місце через недоліки в організації обліку грошових коштів, суд вважає, безпідставними.
З матеріалів справи також вбачається, що вказане порушення трудових обов»язків з боку Позивача було виявлене Управлінням внутрішнього контролю підприємства під час здійснення перевірки дотримання установленого порядку ведення касових операцій на станції метрополітену «Золоті Ворота» та встановлено, що на момент перевірки нестача по касі склала 42 грн. та невірно здані кошти по АДБК старшим касиром станції ОСОБА_1, а саме: за 12.12.15 АДБК № 2 - 20 грн.,АДБК № 2 - 20 грн., 05.03.2016 - 2 грн.
За результатами вказаної вище перевірки та виявлених порушень було складено Акт №65 від 06.04.2016 ( а.с. 38-39).
Відповідно до протоколу оперативної наради при начальнику служби від 08.04.2016 № 30-К вбачається, що стосовно виявлених порушень начальником структурного підрозділу «Комерційна служба» було проведено оперативну нараду та у Позивача було отримано письмове пояснення ( а.с. 40).
Згідно наданих пояснень Позивача від 08.04.2016 року вбачається, що вона визнала свою вину та підтвердила, що зазначені кошти вона дійсно не записала в Книгу обліку залишеної пасажирами здачі, а залишила в особистій шафі, а потім використала на канцтовари ( а.с. 37).
Таким чином, за результатами проведеного розслідування встановлено виннi дiї Позивача пiд час виконання посадових обов'язкiв та дiйшла висновку, що порушення трудових обов'язкiв Позивача передбачених п.п.2.1, 2.4.3, 2.4.9 та п.4.4. Посадової інструкції, привласнення коштів дають підстави, зокрема, для звільнення Позивача за п.2 ст.41 КЗпП України.
Оцінюючи матеріали справи в їх сукупності, суд погоджується з доводами відповідача про те, що видаючи наказ про звiльнення Позивача з роботи, у зв'язку з учиненням нею винних дiй, якi дають пiдстави для втрати довiр'я до неї як працiвника, що безпосередньо обслуговує грошовi цiнностi (на пiдставi пункту 2 частини першої статтi 41 КЗпП України), відповідач дiяв вiдповiдно до вимог чинного трудового законодавства.
За таких обставин, суд вважає, що звільнення Позивача з займаної посади було законним та обґрунтованим.
Посилання Позивача в суді, що заяву від 08.04.2016 року з визнанням винних дій вона написала за вимогою керівництва, суд вважає такими, що не підтверджені належними доказами по справі та спростовуються дослідженими в суді матеріалами справи.
Доводи Позивач про те, що дане порушення вона вчинила не навмисно, оскільки не знала, яким чином їй необхідно було здати кошти та правильно їх оформити, суд вважає необґрунтованими, оскільки звільнення працівника за п.2 ст. 41 КЗпП України передбачає наявність також необережної форми вини.
Відповідно абзацу першого п.28 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року № 9 при розгляд справ про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктами 2 і 3 ст. 41 КЗпП, судам слід враховувати, що розірвання трудового договору з цих підстав не є заходом дисциплінарного стягнення і тому вимоги статей 148, 149 КЗпП про строк і порядок застосування дисциплінарних стягнень на ці випадки не поширюються. Разом з тим при вирішенні справ про звільнення з цих підстав суди мають брати до уваги відповідно час, що пройшов з моменту вчинення винних дій чи аморального проступку, наступну поведінку працівника і інші конкретні обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
З огляду на викладене вище, посилання Позивача на те, що відповідачем було порушено порядок застосування дисциплінарного стягнення передбаченого ст. 149 КЗпП є безпідставними, оскільки звільнення Позивача з займаної посади не є заходом дисциплінарного стягнення.
Крім того, матеріалами справи підтверджено, що звільнення Позивача з займаної посади було проведено відповідачем у відповідності до вимог закону.
За нормами ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до cт. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Згідно з ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Частиною 1 cт. 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та згідно з ч. 4 cm. 60 доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З огляду на викладене вище, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1, як необґрунтованого.
Керуючись ст. ст.41, 149, 235 КЗпП України, Постановою Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року № 9 ст. 3,4,10,11, 57-60, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Київський метрополітен» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду міста Києва шляхом подання апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом 10 днів з дня його проголошення рішення.
Суддя: